УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1  «Теоретико-методичні  засади державного регулювання соціокультурної сфери» присвячений розкриттю соціально-культурної сфери як об’єкта державного регулювання, змісту державної політики України в сфері культури і організаційно-методичних засад її реалізації, дослідженню існуючих механізмів державного регулювання у сфері культури.  

Сучасна наукова думка визнає культуру невід’ємною складовою суспільного буття людини, яка визначає його основні риси у будь-якому суспільстві, її тісний взаємозв’язок із соціальною сферою. У розділі обґрунтовано, що поняття «соціально-культурна сфера» як об’єкт державного регулювання має розглядатися як  таке, що репрезентує певний аспект соціальної сфери, що має свої відмінні риси і особливості, потребує специфічного інструментарію державного регулювання, а на цій основі – визначення перспективних напрямів удосконалення механізму державного регулювання духовно-інтелектуальної сфери життя суспільства. Усі сучасні засоби і норми державного регулювання соціально-культурної сфери можуть бути поділені на правові і не правові, причому серед складових державного регулювання особливої ролі набувають методологічна й організаційна складові.

Організаційна складова закріплює єдність інституціонально-структурної побудови і методологічних засад державного регулювання і виявляється через сис­тему організації соціально-культурної сфери, її галузей і підгалузей та управління ними. Методологічна складова характеризує державне регулю­вання як сукупність принципів, форм, підходів, методів, використовуваних у системі регулювання, тобто сам інстру­мент регулювання, методологічну базу, що забезпечує вироблення різноманітних варіантів і гарантує його виконан­ня.

Роль і сутнісні характеристики системи регулювання соціально-культурного розвитку країни визначають функції держави, з яких як найважливіші у контексті дослідження виділено цільову, спрямовуючу, координаційну, стимуляційну функції. Цільо­ва функція передбачає постановку конкретних завдань у галузі соціального і культурного розвитку країни та її регіонів і ви­значення терміну їхньої реалізації, поєднаних у єдину систему, що має певну ієрархічну структуру. Формування цільової функції є процесом, що пов'язаний із виробленням стратегічних напрямів соціально-культурного розвитку, прийняттям відповідних рішень і виробленням механіз­му їхньої реалізації. Найважливішим напрямом реалізації цільової функції є визначення стратегічних пріоритетів довгострокового розвитку країни, основоположних принципів соціально-культурного будівництва тощо. Спрямовуючу і координаційну функції державного регулювання  забезпечують вибір шляхів досягнення поставлених цілей, збалансованість найважливіших пропорцій показників економічного і соціального розвитку, матеріального і духовного добробуту громадян та узгодження суперечливих взаємозв'язків і тенденцій перебігу соціальних і культурних процесів. Стимуляційна функція пов'язана з активізацією рушій­них сил розвитку суспільства. Вона реалізується через систему всіляких пільг (субсидій, дотацій, податків тощо), за допомогою яких державні органи забезпечують розвиток соціально-культурної сфери в заданому напрямі.

На основі аналізу теоретичних засад державного регулювання соціально-культурної сфери, визначення змісту державної політики України в сфері культури й організаційно-методичних засад її реалізації обгрунтовано, що концептуальні засади державної політики у цій сфері подають цілі, принципи і пріоритетні завдання переважно у галузевому аспекті, фактично закріплюючи галузь культури в якості одного з механізмів забезпечення культурного розвитку країни й установлюючи причинно-наслідкові зв’зки між цілями загальнодержавного і галузевого рівнів. При цьому встановлені цілі відповідають основним стратегічним напрямам реалізації державної політики у галузі культури, а не стратегічним пріоритетам культурного розвитку країни. Елемент фактичного творення культурно-мистецьких цінностей, чи культурного виробництва, серед цілей і структурних елементів у галузі культури відсутній. Разом з тим, до комплексу стратегічних напрямів включено завдання щодо формування цілісного інформаційно-культурного простору України, позиціонування української культури у світі, що відповідає цілі інтеграції України у світовий культурний простір. Представлений у програмних документах комплекс заходів цілком відповідає поняттю «інформація», однак не відповідає поняттю «інформаційний простір», оскільки є односпрямованим, тобто передбачає спрямування інформаційних потоків в основному на споживача культурного продукту або послуги практично без зворотного зв’язку. Крім того, деталізація представлених у концептуальних засадах принципів частково підміняє собою цілі і задачі державної політики у галузі культури, частково задає пріоритетні напрями її реалізації. Закладене у принцип інноваційності формування  цілісного споживчого   ринку   культурно-мистецьких  послуг,  створення інституту посередництва між виробниками  та  споживачами культурно-мистецького продукту хоча й опосередковано, однак визначає напрям розвитку культурного виробництва, тобто примноження культурних цінностей українського народу як один з пріоритетів державної політики, а не лише їхнє збереження, облік, підтримку і належне фінансування гідного утримання.

Аналіз структурно-функціонального механізму державного управління галуззю культури свідчить про закріплення в організаційній структурі органів галузевого управління вузьковідомчих інтересів. На рівні області структурна організація управлінь культури облдержадміністрацій є більш гнучкою і пристосованою до особливостей соціокультурного розвитку території. Ще вищий ступінь диференціації структурної організації відповідних підрозділів є характерним для виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, що відображає ціннісні орієнтири і пріоритети місцевої громади у процесі соціокультурного розвитку території.

Розділ 2 «Аналіз стану соціально-культурного розвитку в регіоні і шляхи його поліпшення» присвячений дослідженню взаємозв’язків соціокультурного розвитку і показників діяльності об’єктів галузі культури в регіоні, стану організаційно-методичного і фінансового забезпечення сфери культури і обґрунтуванню  шляхів удосконалення державного регулювання соціально-культурних процесів в регіоні.

За результатами аналізу стану і особливостей розвитку соціокультурної сфери на прикладі Донецького регіону виявивлено тенденцію до зменшення кількісних показників стану мережі культурних закладів області практично по всіх видах об’єктів, зменшення фондів публічних бібліотек і музеїв. У розвитку клубних закладів області, включаючи кількість місць у них, динаміку клубних формувань та їх відвідувань, а також показники діяльності театрально-видовищних підприємств, музеїв, кінотеатрів отримали незначну тенденцію до зростання, однак становлять у рази менше відповідного рівня показників 2000-го року.

Більш показовим є аналіз впливу динаміки розвитку мережі закладів культури і мистецтва Донецької області на показники соціального добробуту населення регіону. Для його визначення був застосований кореляційний аналіз даних за останні десять років. У якості залежної змінної була обрана кількість скоєних злочинів,  з одиницею вимірювання тис. випадків. Вибір цього показника зумовлений тим, що, по-перше, саме скоєння злочинів і протиправних дій є граничним показником асоціальної поведінки у різних її проявах, тобто негативних тенденцій розвитку соціально-культурних процесів, а по-друге, офіційна статистика лише за цим показником дозволяє робити значущі висновки.

За коефіцієнтами попарної кореляції було встановлено, що лише кількість відвідувачів клубних закладів має досить сильний зв’язок зворотного характеру з кількістю зареєстрованих злочинів, тобто відчутна тенденція до зменшення кількості злочинів при зростанні кількості відвідувачів.  Зростання кількості відвідувачів на концертах призводить до відчутного зростання кількості правопорушень. Інші показники динаміки розвитку мережі закладів культури і мистецтва не справляють значного впливу на кількість зареєстрованих злочинів. Разом з тим, у сукупності усі ці показники можуть справляти комплексний вплив, який може бути виявлений за допомогою множинного регресійного аналізу. Коефіцієнти рівняння множинної лінійної регресії були отримані за допомогою функції «Регресія» пакету «Аналіз даних» в MS Excel, на підставі яких була отримана регресійна модель:

К_з =9,492К_б –5,653К_кл -3,521К_вкл +18,440К_гт +1, 728К_вко – 1,694К_гк +59242,439

де К_з – кількість злочинів; К_б –кількість бібліотек; К_кл – кількість клубних закладів; К_вкл – кількість відвідувачів клубних закладів; К_гт – кількість глядачів у театрах; К_вко – кількість відвідувачів концертних вистав; К_гк – кількість глядачів на кіносеансах.

Розрахунки показали, що адекватність отриманої моделі досить висока, а значення залежної змінної практично на  70% визначається показниками стану мережі закладів культури і результатів їхньої діяльності. Крім того, було встановлено зворотну залежність між кількістю зареєстрованих злочинів і показниками розвитку шкіл естетичного виховання з лагом 7 років.

За результатами проведеного аналізу встановлено, що в якості однієї з компонент єдиного (комплексного, інтегрованого) показника рівня і якості життя населення використовуються як параметри стану закладів культури і мистецтва, соціальної інфраструктури тощо, так і показники певного прямого та опосередкованого впливу сфери культури на соціальний стан населення. Таким чином, існуючі методики припускають практично ототожнення можливостей культурного розвитку населення з результатами використання цих можливостей. Однак найбільший вплив на рівень злочинності як показника асоціальної поведінки, що входить у протиріччя з основними культурними нормами суспільства, здійснюють не кількісні показники наявних закладів культури і мистецтва, а показники їхньої діяльності, хоча між ними простежується певний взаємозв’язок.

Недосконалість системи показників перебігу соціокультурних процесів, неповна і не уніфікована система статистичної інформації ускладнюють отримання аналітичних даних стосовно реакції окремої особи і суспільства в цілому на результати діяльності закладів галузі культури. Кількісна оцінка стану сфери культури має виконуватися за допомогою певного переліку організаційних та економічних показників, що характеризують ступінь забезпеченості населення закладами культури, культурними продуктами, а також рівень їхнього споживання населенням певного регіону або країни, рівень фінансової підтримки закладів галузі з боку держави та місцевого самоврядування.

Особливе значення для формування духовного добробуту суспільства і окремої особи має раннє залучення дитини до культурного життя, її естетичне виховання, прищеплення навичок сприймати і створювати прекрасне та самореалізуватися у цій сфері.

Набули актуальності і здійснюють найбільший позитивний вплив на показники соціокультурного розвитку такі форми культурного спілкування і обміну, які засновані на єдності інтересів у певних сферах життя: професійних, дозвільних, етнічних, побутових, про що свідчить зростання зацікавленості населення у діяльності клубних формувань з метою створення умов  для  самодіяльної творчості,   формування  громадської  думки,  духовного  розвитку, задоволення культурних потреб і організації відпочинку населення.

Методологічна складова як сукупність принципів, форм, підходів, методів, використовуваних у системі регулювання, забезпечує виро­блення різноманітних варіантів здійснення державного регулювання соціально-культурних процесів і значною мірою забезпечує його діє­вість, досягнен­ня поставлених цілей і завдань. Дані дослідження, проведеного Міністерством культури і туризму України у 2009 році, показали, що найбільш змістовне, диференційоване за напрямами роботи методичне забезпечення мають заклади культури клубного типу, що обумовлюється широким спектром напрямів їхньої діяльності (табл.1).

Дослідженням виявлено суттєві проблеми діяльності закладів культури клубного типу, які за своєю сутністю можуть бути розподілені на дві групи. До першої групи належать проблеми методичної роботи, зумовлені недостатністю фінансування закладів культури і слабкістю її матеріально-технічної бази.

Проблеми другої групи є похідними від визначених вище і носять якісний характер. Невідповідність організаційно-методичного забезпечення діяльності закладів культури клубного типу сучасним реаліям соціокультурних процесів значною мірою зумовлене нерозумінням потреб населення в сфері культури.

Розвиток діяльності клубних установ відбувається на основі установчих документів, рекомендацій, державних програм і особистих смаків укладачів методичних матеріалів, що призводить до посилення державного адміністрування в сфері культури та дозвілля, нехтування потребами населення, стримування ініціативи громадян, їхньої соціокультурної апатії.