АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ І СЛУЖБ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи; за­значено про її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; висвіт­ле­но ступінь розробки та методи наукового аналізу; визначено мету і завдання дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації; вказано форми апробації та впровадження одержаних результатів.

Розділ 1 «Вихідні засади діяльності органів і служб у справах ді­тей у сфері профілактики правопорушень» складається з трьох підроз­ді­лів, у яких розглянуто питання щодо формування наукового уявлення про профілактику правопорушень серед дітей. Проаналізовано стан і показники адміністративної деліктності серед дітей в Україні.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми та напрями дослідження» зазначено, що в наукових колах досить багато уваги привертає проблема правопорушень, які вчиняють неповнолітні.

Для формулювання глибокого уявлення про сутність та зміст про­фі­лактики адміністративних правопорушень серед дітей з’ясовано лінгвіс­тич­но-правовий зміст таких понять, як «дитина», «неповнолітній», «профілак­тика правопорушень», «попередження правопорушень», «запобігання право­порушенням». Зауважено, що термін «дитина» в національному і міжна­род­но­му законодавстві трактовано неоднозначно. Відтак наведено авторську по­зицію щодо розуміння поняття «профілактика правопорушень серед дітей».

У підрозділі 1.2 «Теоретико-методологічні підходи до вивчення діяль­ності органів і служб у справах дітей у сфері профілактики право­по­ру­шень» відзначено, що методологія вивчення адміністративно-правової діяль­ності вказаних органів передбачає використання наукових методів одер­жан­ня інформації. Методику дослідження розроблено так, щоб зібрана інфор­мація містила відомості і об’єктивного, і суб’єктивного характеру, оскільки їх поєднання є важливою умовою одержання достовірних результатів.

Важливим у методологічному аспекті є аналіз нормативних актів, що регулюють відносини у сфері профілактики правопорушень серед дітей. У цьому випадку нормативний матеріал є основою фактів про економічні, політичні та соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві.

У процесі вивчення особи неповнолітнього правопорушника особ­ливе значення відіграє порівняльний аналіз особистісних характеристик пра­вопорушників і законослухняних неповнолітніх, що охоплює: соціально-де­мографічні й освітньо-культурні показники; потреби та інтереси дітей; мо­тиви їхньої поведінки; емоційно-вольову сферу неповнолітніх; етико-пра­вові переконання.

У підрозділі 1.3 «Загальна характеристика адміністративних пра­во­порушень серед дітей в Україні» зазначено, що правопорушення серед дітей – це своєрідний барометр, який визначає рівень морального стану суспіль­ства. Наголошено, що протиправний шлях неповнолітнього часто почина­ється з виявів девіантної поведінки, а пізніше переростає у вчинення адмі­ністра­тивних правопорушень. Натомість недостатнє і несвоєчасне реагу­ван­ня на вчинення дітьми адміністративних правопорушень призводить до форму­вання в них відчуття безкарності та вседозволеності.

У загальній структурі вчинених у країні протиправних діянь адмі­ністративні правопорушення займають значне місце. Вони характе­ри­зу­ються масштабністю, завданням істотної шкоди законним інтересам особи, суспільства та держави. Профілактичні заходи, які застосовує держава, на жаль, не приносять бажаних результатів.

Наголошено, що зменшення кількості дітей, які перебувають на об­ліку в органах кримінальної міліції у справах дітей, на перший погляд, може свідчити про зменшення кількості порушень закону з боку дітей. Однак, враховуючи відсутність кардинальних змін у політиці щодо профілактики правопорушень, ідеться, радше, про дещо меншу частотність контактів ді­тей з офіційною системою правосуддя та підвищення рівня їх латентності.

Розділ 2 «Правовий статус органів і служб у справах дітей» скла­дається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню загальносоціальних причин та умов виникнення адміністративних правопорушень серед дітей, розглянуто також статус органів і служб у справах дітей, узагальнено досвід зарубіжних країн щодо запобігання правопорушенням серед дітей.

У підрозділі 2.1 «Загальносоціальні причини та умови виникнення ад­міністративних правопорушень серед дітей» констатовано, що основним завданням органів і служб у справах дітей є виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню дітьми правопорушень.

Вказано, що причини адміністративної деліктності можна визначити як сукупність негативних соціальних явищ і процесів, що у взаємодії з чин­никами й умовами сприяють протиправним діянням дітей.

Серед причин адміністративних правопорушень виокремлено ті, що мають: соціально-демографічний характер (пов’язані з міграцією населення, змінами статево-вікової структури населення); економічні (пов’язані з мате­ріальним забезпеченням населення, рівнем безробіття); соціально-психо­логічні (пов’язані з послабленням традиційних форм соціального контролю за особою у зв’язку з урбанізацією, зі зменшенням ролі сім’ї у вихованні дітей, з освітнім рівнем населення, станом психофізичного здоров’я окре­мих соціальних груп); організаційно-правові (пов’язані з рівнем норма­тив­но-правового забезпечення державних органів, органів місцевого самовря­дування, із професійною підготовленістю державних службовців).

У підрозділі 2.2 «Законодавче регулювання діяльності органів і служб у справах дітей у сфері профілактики правопорушень» зосереджено увагу на загальній характеристиці статусу суб’єктів профілактики право­по­ру­шень.

Аналіз діяльності органів і служб у справах дітей у сфері профі­лак­тики адміністративних правопорушень серед неповнолітніх здійснено з ура­хуванням їх підпорядкованості відповідним міністерствам, а саме: Міні­стерству соціальної політики України (служби у справах дітей, притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка), мережа центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді); Міністерству внутрішніх справ України (уся система органів внутрішніх справ, зокрема кримінальна міліція у справах дітей, приймальники-розподільники для дітей); Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України (школи соціальної реабілітації та професійні учи­лища соціальної реабілітації); Міністерству охорони здоров’я України (цент­ри медико-соціальної реабілітації дітей). Виокремлено також спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; суд та інші суб’єкти, які здійснюють профілактику правопорушень серед дітей.

У підрозділі 2.3 «Досвід зарубіжних країн щодо профілактики право­порушень серед дітей» розглянуто спеціалізовану систему органів держав­ної влади різних країн, які провадять діяльність щодо захисту прав та інте­ресів неповнолітніх, а також здійснюють профілактику правопорушень серед дітей.

Зауважено, що важливим напрямом профілактичної роботи в ба­га­тьох країнах є створення спеціальних органів з метою координації діяль­ності всіх суб’єктів профілактики.

Зазначено, що в низці країн Європейського Союзу (Великобританія, Нідерланди, Італія, Німеччина) координування заходів запобігання право­по­рушенням серед дітей на центральному рівні здійснюють міністерства внутрішніх справ та юстиції. Спеціальні підрозділи, які функціонують у їхній структурі (наприклад, департаменти запобігання злочинності в Міні­стерстві юстиції Нідерландів і Міністерстві внутрішніх справ Велико­бри­танії) надають допомогу в розробці заходів запобігання правопорушенням серед дітей на місцевому рівні, координують політику, спрямовану на допомогу жертвам протиправних дій, контролюють та координують при­ват­ну індустрію технічних засобів захисту від правопорушень, а також коор­ди­нують діяльність поліції у сфері запобігання протиправній поведінці дітей.

Розділ 3 «Особливості реалізації адміністративно-правових захо­дів щодо профілактики правопорушень серед дітей» складається з чоти­рьох підрозділів, у яких увагу акцентовано на правовій природі адміністративних заходів впливу, що застосовуються до дітей; класифіковано адміні­стра­тивно-правові заходи щодо запобігання правопорушенням серед дітей, які застосовуються органами і службами у справах дітей; розглянуто діяльність органів внутрішніх справ як одного з основних суб’єктів адміністративно-правової профілактики правопорушень серед дітей; проаналізовано напрями підвищення ефективності діяльності органів і служб у справах дітей щодо профілактики правопорушень.

У підрозділі 3.1 «Правова природа адміністративних заходів впливу, що застосовуються до дітей» вказано, що необхідність виокремлення спе­ціальних норм про адміністративну відповідальність дітей зумовлена прин­ципами справедливості та гуманізму.

Зауважено, що адміністративні заходи впливу для дітей – це заходи державного примусу, що застосовуються до правопорушника з метою до­сягнення профілактичних цілей.

Відзначено, що заходи впливу на неповнолітніх мають такі ознаки: а) основна ціль застосування – виховання (виправлення) порушника; б) під­ставою їх застосування є вчинення адміністративного проступку; в) засто­со­вуються тільки стосовно деліктоздатної особи; г) спільний процесуальний порядок застосування адміністративних стягнень та заходів впливу для неповнолітніх (накладаються органами адміністративної юрисдикції в по­рядку провадження у справах про адміністративні правопорушення). Вод­но­час, заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх, мають свою специ­фіку, а саме: а) якщо застосування адміністративного стягнення загалом спричинює виникнення стану, коли особа вважається такою, що упродовж року притягувалася до адміністративної відповідальності, то застосування заходів впливу стосовно неповнолітніх таких правових наслідків не має; б) елемент кари більш характерний для адміністративних стягнень, аніж для заходів впливу на неповнолітніх; в) заходи впливу на неповнолітніх за­сто­совують лише як заміну адміністративних стягнень.

У підрозділі 3.2 «Класифікація адміністративно-правових заходів що­до профілактики правопорушень серед дітей» вказано, що в науковій літе­ратурі існують різні підходи до класифікації адміністративно-правових за­ходів, які стосуються профілактики правопорушень серед дітей. З-поміж них виокремлюють три самостійні блоки: 1) загальні заходи соціального попередження адміністративної деліктності; 2) організаційні і правові захо­ди забезпечення соціального попередження адміністративної деліктності; 3) спеціальні заходи соціального попередження адміністративної деліктності.

Підтримано думку про доцільність поділу профілактики адміні­стра­тивних правопорушень на загальну та індивідуальну, що є досить раціо­нальним для практичної її реалізації суб’єктами і вимагає нормативного закріплення вищими органами державної влади.

У підрозділі 3.3 «Органи внутрішніх справ як суб’єкти адмі­ністра­тивно-правової профілактики правопорушень серед дітей» зазначено, що в органах внутрішніх справ профілактичну функцію здійснюють усі струк­турні підрозділи та служби в межах своїх повноважень, використовуючи при цьому властиві тільки їм форми і методи діяльності.

У структурі органів внутрішніх справ виділено дві основні групи суб’єктів профілактики правопорушень серед неповнолітніх. До першої групи зараховано ті служби й підрозділи, які здійснюють профілактичну роботу серед неповнолітніх, водночас виконуючи ширші службові обов’яз­ки (кримінальна міліція, міліція громадської безпеки та ін.). Друга група – служби та підрозділи, які безпосередньо здійснюють профілактичну роботу серед неповнолітніх (кримінальна міліція у справах дітей, приймальники-роз­подільники для дітей).

У підрозділі 3.4 «Напрями підвищення ефективності діяльності орга­нів і служб у справах дітей у сфері профілактики правопорушень» наго­ло­шено на тому, що без аналізу ефективності дії правових норм загалом та адміністративних зокрема неможливим є їх вдосконалення та розробка нових законопроектів, а отже, і подолання негативних тенденцій у сфері про­філактики правопорушень неповнолітніх.

Зазначено, що ефективність адміністративно-правових заходів профі­лактики – це співвідношення між фактичним результатом застосування адміністративних норм права відповідними державними органами і зни­жен­ням рівня правопорушень з боку неповнолітніх. Ефективність адміністра­тив­но-правових заходів залежить від якості відповідних норм адміні­стра­тивного права, від рівня правосвідомості – суспільної, групової та інди­відуальної і самих неповнолітніх, їхніх батьків, а також тих посадових осіб державних органів, котрі застосовують заходи адміністративно-правової дії.

Найпоширенішими показниками визначення ефективності діяльності органів і служб у справах дітей щодо профілактики правопорушень, є такі: загальний рівень правопорушень серед дітей; показник розкриття право­порушень серед дітей; дотримання громадського порядку серед дітей; якість виконання професійних функцій працівниками органів і служб у справах дітей; кількість скарг на дії працівників органів і служб у справах дітей; службове навантаження на працівників органів і служб у справах дітей; рівень взаємодії органів і служб у справах дітей з громадськістю.

Констатовано, що в Україні, незважаючи на зростання кількості пра­вопорушень, немає єдиної системи органів, що здійснюють профілактичну діяльність, а також єдиного закону, який регулював би діяльність з про­фі­лактики адміністративних проступків. Наразі профілактична діяльність здійс­нюється хаотично та в мінімально можливому режимі.