АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬСЯ ІНОЗЕМЦЯМИ В УКРАЇНІ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими планами та програмами, розкрито мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Загальна характеристика протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні» складається з чотирьох підрозділів, в яких аналізуються поняття та особливості адміністративно-правового статусу іноземців в Україні, сучасний рівень правопорушень за їх участю, поняття та структура протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями, та правове забезпечення протидії цим правопорушенням.

У підрозділі 1.1 «Поняття та особливості адміністративно-правового статусу іноземців в Україні» на основі аналізу загального поняття правового та адміністративно-правового статусу адміністративно-правовий статус іноземця розглядається як сукупність їх прав, свобод і обов’язків, закріплених нормами адміністративного права. Його зміст визначається адміністративною правосуб’єктністю іноземця, зміст якої становлять адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність, тобто здатність мати та здобувати своїми діями і здійснювати права й обов’язки адміністративно-правового характеру.

Встановлено особливості змісту адміністративно-правового статусу іноземця, а також його реалізації. Наголошено, що будь-який громадянин іноземної держави, перебуваючи в Україні, є передусім носієм адміністративної правосуб’єктності, властивої тій країні, звідки він прибув. Адміністративна правосуб’єктність такого іноземця може суттєво відрізнятись від аналогічної для громадянина України. Це обумовлено також і певними відмінностями адміністративно-правового статусу іноземців, які постійно проживають в Україні і які перебувають в ній тимчасово. Тому в інтересах запобігання вчиненню правопорушень в Україні пропонується передбачити у чинному законодавстві обов’язок щодо доведення до відома кожного іноземця обсягу його адміністративної правосуб’єктності в Україні, із виявленням усіх суттєвих розходжень. Прикладом необхідності реалізації цього положення названо право на володіння зброєю в ряді країн і заборону вільного володіння нею в Україні.

Наголошується, що правовий статус іноземців може бути трьох видів залежно від його режиму: національного, за яким іноземці зрівнюються в правах з власними громадянами; найбільшого сприяння, за яким іноземцям надаються такі ж права, як і громадянам будь-якої третьої держави; спеціального, за яким для іноземців встановлюється особливий режим, більш жорсткий порівняно з двома першими.

У підрозділі 1.2 «Сучасний стан правопорушень за участю іноземців в Україні» підкреслено, що разом із привнесенням в Україну власних культурно-побутових традицій, іноземці, що перебувають в ній, не завжди «вписуються» в реалії країни перебування, являючись в тому числі й потенційними або реальними учасниками протиправних діянь.

Зазначається, що останніми роками в Україні проживало близько 1 млн. іноземців. Серед іноземців, зареєстрованих в Україні, найбільшу кількість становлять вихідці із Росії, Центральної Азії, Близького Сходу та Східної Європи. Проте у своїй переважній більшості (87 % від загального числа) – це громадяни з країн колишнього СРСР, у тому числі 68 % – громадяни Росії, Білорусі та Молдови.

Наголошується, що суттєвою перешкодою для визначення сучасного стану правопорушень, які вчиняються іноземцями в Україні, є практична відсутність узагальнених статистичних даних про них. Особливо це стосується даних щодо вчинених іноземцями адміністративних правопорушень. Є лише дані про загальну кількість вчинених злочинів за відповідний період певними суб’єктами. Зокрема МВС України оприлюднює дані щодо злочинів, вчинених окремими категоріями осіб, в тому числі й іноземцями. Так, у 2010 р. останніми було вчинено 3524 злочини (питома вага – 1,1 %), у 2011 р. – 3778 злочини (1,2 %), загальна динаміка – + 7,2 %. Відтак існує нагальна потреба у веденні та оприлюдненні такої статистики, особливо виходячи з потреб аналізу потенційної та реальної небезпеки, а також в інтересах протидії правопорушенням, учиненим іноземцями та проти них.

На основі аналізу повідомлень засобів масової інформації та наукових публікацій встановлено, що серед правопорушень, які вчиняються іноземцями в Україні, найбільш поширені порушення правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, протизаконна діяльність у зовнішньоекономічній галузі, правопорушення проти власності, проти особи, дрібне хуліганство, наркообіг, нелегальна міграція, контрабанда, підробка документів та ін.

У підрозділі 1.3 «Поняття та структура протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні» зазначається, що термін «протидія чому-небудь» пов’язується виключно з нормативно-правовою позицією держави стосовно тих чи інших правопорушень, які вчиняються суб’єктами правопорушень, щодо теми дослідження – іноземцями, які перебувають в Україні і виступають вказаними суб’єктами. Здійснено порівняльну характеристику подібних за змістом термінів, які використовуються в юридичній літературі і стосуються протиправних проявів: «попередження», «профілактика», «соціальна профілактика», «боротьба», «війна», «протистояння», «вплив», «контроль», «регулювання», «управління», «запобігання», «превенція», «припинення».

Протидію правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, визначено як систему різноманітних видів діяльності та комплексних заходів, які здійснюються системою відповідних суб’єктів протидії, спрямованих на попередження, усунення, нейтралізацію і обмеження (ослаблення) факторів, що детермінують правопорушення іноземців в Україні.

Визначено структуру протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, виділено, зокрема загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний її рівні. Підкреслено, що кожному рівню властиві власні суб’єкти протидії, а також види заходів, які ними вживаються.

У підрозділі 1.4 «Правове забезпечення протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні» встановлено, що базові засади протидії правопорушенням регламентують міжнародно-правові акти. Участь України в боротьбі з міжнародними правопорушеннями, обумовлена в тому числі й подальшою імплементацією міжнародного законодавства в національне, має не тільки безпосереднє відношення, але й впливає на успіх протидії правопорушенням, що вчиняються іноземцями в Україні.

У правовому забезпеченні протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, виокремлено окремі напрямки, серед яких адміністративно-правовий, кримінально-правовий та кримінологічний. Доведено, що в нормативній базі, яка регламентує протидію правопорушенням, що вчиняються іноземцями в Україні, можна виділити групу спеціальних, в тому числі й відомчих, нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання тих чи інших аспектів змісту зазначеної діяльності. Окрему групу становлять закони, норми яких регулюють діяльність конкретних органів щодо боротьби із зазначеними правопорушеннями, – органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, митних органів, органів охорони державного кордону та ін.

Наголошується, що за останні 20 років в Україні на законодавчому рівні було розглянуто тільки 3 нормативно-правові акти, що мали відношення до правопорушень, вчинених іноземцями, чого замало для якісної протидії цим правопорушенням. До заходів, які сприяли б удосконаленню правового забезпечення протидії правопорушенням, що вчиняються іноземцями в Україні, віднесено також поліпшення національного законодавства насамперед шляхом його гармонізації із законодавством Європейського Союзу. В той же час імплементація європейських законів у національну правову систему та їх органічне поєднання з національним законодавством України потребують більшої виваженості.

Розділ 2. «Адміністративно-правовий механізм протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні» складається з п’яти підрозділів, в яких аналізуються мета, завдання та принципи протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, система суб’єктів адміністративно-правової протидії цим правопорушенням та проблеми взаємодії та координації між ними, форми, види та напрями адміністративно-правової протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, адміністративно-правові заходи протидії таким правопорушенням та її організаційне забезпечення.

У підрозділі 2.1 «Мета, завдання та принципи протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні» обґрунтовано, що метою протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, є позбавлення правопорушника-іноземця можливості їх вчинення. Така мета трансформується у профілактичні заходи, спрямовані на виявлення та ліквідацію причин та умов конкретних протиправних діянь, а також на встановлення іноземців-правопорушників, потенційно здатних їх вчинити. Зроблено висновок, що зазначена загальна мета трансформується у конкретну мету щодо протидії конкретним видам правопорушень.

Щодо поняття «завдання протидії правопорушенням», зазначено, що воно має розкривати перелік заходів, які впливають на досягнення поставленої мети, містити комплексне охоплення питань, що гарантують її здійснення. Тобто завдання сприяють практичному здійсненню протидії і полягають у виявленні і аналізі причин і умов, які сприяють вчиненню іноземцями правопорушень, для подальшого їх усунення чи нейтралізації, визначенні можливих правопорушників і здійсненні профілактичного впливу на них, а також на осіб, які вже вчинили правопорушення, з метою недопущення рецидиву. Завдання протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, розподілено на основні та спеціальні, які стосуються саме правопорушень іноземців.

Виділено і охарактеризовано такі принципи протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні: державної політики, соціальної справедливості, демократизму, гуманності, верховенства права і законності, обґрунтованості, економічної доцільності, пріоритету запобіжної діяльності над репресивною, правового та соціального контролю, координації діяльності щодо реалізації державної політики протидії правопорушенням, плановості, комплексності і диференціації, науковості, реальності й конкретності.

У підрозділі 2.2 «Система суб’єктів адміністративно-правової протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, та координації їх діяльності» визначено, що суб’єкт протидії правопорушенню – це фізична або юридична особа, дії якої спрямовані на запобігання або припинення правопорушення та притягнення винних осіб до відповідальності.

Суб’єктів адміністративно-правової протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, поділено на загальних, які здійснюють цю діяльність в межах виконання покладених на них інших основних функцій (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, інші державні органи, органи місцевого самоврядування), і спеціальних, тобто спеціально створених для протидії правопорушенням, в тому числі тим, що вчиняються іноземцями в Україні (органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки та ін.). Підкреслено особливе міце серед зазначених суб’єктів Державної міграційної служби України.

Визначено поняття взаємодії суб’єктів адміністративно-правової протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, її напрямки та форми. Наголошено, що рівень взаємодії та координації діяльності суб’єктів адміністративно-правової протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, повною мірою визначається компетенцією та повноваженнями відповідного органу.

У підрозділі 2.3 «Види, форми та напрями адміністративно-правової протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні» на основі аналізу позицій різних вчених зроблено висновок щодо доцільності виділення таких видів адміністративно-правової протидії правопорушенням, що вчиняються іноземцями в Україні, як загальносоціальна, яка здійснюється загальними суб’єктами протидії, спеціальна (здійснюється спеціально уповноваженими органами та установами) та індивідуальна, спрямована на недопущення протиправної поведінки конкретними іноземцями.

Визначено, що форма протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, – це вираз діяльності суб’єктів протидії цим правопорушенням, спосіб її реалізації. Оскільки діяльність суб’єктів протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, полягає у здійсненні певних заходів протидії, які можуть бути заходами, спрямованими на роз’яснення протиправності поведінки, змісту і значення норм про відповідальність за неї; заходи попередження про неприпустимість протиправних діянь; заходи, спрямовані на запобігання протиправній поведінці; технічні заходи виявлення і припинення протиправної поведінки; заходи адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення; організаційні заходи.

Наголошено, що напрями протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, залежать від виду суб’єкта протидії і відповідають його основним завданням та функціям. Серед таких напрямів названо удосконалення національного законодавства щодо протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні; координацію діяльності державних органів, громадських і міжнародних організацій з протидії правопорушенням іноземців; підвищення рівня професійної компетенції працівників державних органів щодо протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями; забезпечення постійного збору інформації та проведення аналізу поточної ситуації щодо протидії правопорушенням іноземців; моніторинг ефективності заходів, спрямованих на протидію правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні; проведення профілактичних заходів з протидії правопорушенням іноземців.

У підрозділі 2.4 «Адміністративно-правові заходи протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні» встановлено, що адміністративно-правова протидія правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, забезпечується низкою заходів соціального, правового, організаційно-управлінського та іншого характеру, що здійснюються на загальному, спеціальному та індивідуальному рівнях. Серед правових заходів особливе місце відводиться адміністративно-правовим. В той же час наголошено, що адміністративно-правові заходи не можна зводити до одного лише адміністративного примусу, який полягає в застосуванні уповноваженими на те органами та посадовими особами встановлених нормами адміністративного права примусових заходів впливу до правопорушників у зв’язку з невиконанням правових приписів.

Серед зазначених заходів виділено, зокрема запровадження та підтримання спеціального порядку перебування іноземців на території України; заборону певним категоріям осіб імміграції в Україну; визнання іноземця біженцем або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, позбавлення особи такого статусу; дактилоскопію та зняття інших біометричних даних іноземців, занесення отриманих відомостей до централізованої інформаційної системи; заборону в’їзду в Україну іноземцям та тимчасове відкладення їх виїзду з України, ведення баз даних таких осіб; перевірку мети перебування та наявності в іноземця достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування в Україні; занесення до паспортного документа іноземця відмітки про заборону в’їзду в Україну; скасування дозволу на імміграцію; застосування адміністративно-запобіжних заходів та заходів адміністративного припинення; накладення адміністративних стягнень, зокрема примусове видворення іноземців за межі України тощо.

У підрозділі 2.5 «Організаційне забезпечення адміністративно-правової протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні» під організаційним забезпеченням щодо соціальних систем, якою є також система протидії правопорушенням, пропонується розуміти заходи, заплановані або вжиті в інтересах належного функціонування такої системи. Про організаційне забезпечення адміністративно-правової протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями, можна вести мову щодо тих чи інших суб’єктів, що реалізують заходи протидії. Внутрішньорганізаційні заходи в організаційному забезпеченні суб’єкта протидії пропонується розуміти як підготовчий елемент до здійснення ним зовнішньоорганізаційних заходів – безпосередньої протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні.

На соснові аналізу нормативних актів та наукових джерел до заходів організаційного забезпечення адміністративно-правової протидії правопорушенням, які вчиняються іноземцями в Україні, пропонується віднести формулювання мети і завдань, прогнозування й планування, контроль (аудит), звітність, взаємодію та координацію суб’єктів, коригування запланованих заходів, інформаційне забезпечення, ресурсне забезпечення (кадрове, фінансове, матеріально-технічне) тощо.