АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ПРОСТИТУЦІЇ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Права людини в сучасному світі – це проблема, розв’язання якої є стрижнем діяльності міжнародного співтовариства та потребує співробітництва всіх держав світу. Людство, яке пройшло крізь безліч кривавих локальних конфліктів та пережило жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру і злагоди на Землі, цивілізованого життя без поваги до людини і громадянина, забезпечення їх прав, потреб, інтересів та свобод. Саме тому права людини закріплюються в міжнародному та національному законодавстві, де вони поділяються на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні.

Одним із брутальних видів порушення прав людини і громадянина в сучасному світі є насильницька проституція та торгівля жінками. Протягом останнього десятиліття для України, як і для багатьох країн світу, ця проблема набула значного розмаху, людство стикнулося з відкритими чи дещо завуальованими фактами купівлі та продажу людей, їх експлуатацією, організованою транснаціональною діяльністю з утримання притонів і звідництва, відвертої проституції та втягнення до неї неповнолітніх, тобто – проявами “білого рабства”. Щорічно мільйони людей у світі стають жертвами насильницької проституції та торгівлі людьми, що призводить до збіднення генофонду певних нації. Слід наголосити на тому, що протягом 1970 – 2003 рр. жертвами насильницької проституції та торгівлі людьми стали понад тридцять мільйонів осіб.

Саме тому нині відбувається бурхливий процес обговорення проблеми проституції та інших явищ, які спричинені нею. Така діяльність та викликані нею наслідки, якими є торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації, несумісні з цінністю людини та громадянина, є загрозою їх благополуччю, сім’ї та суспільству.

Ставлення світової спільноти до проституції характеризується трьома моделями законодавчого регулювання. Перший – законодавча заборона проституції. Ця модель поширена загалом, в країнах, де чинні закони шаріату. Другий – законодавче визнання проституції як явища, а це означає, що проституція та добровільне заняття нею не караються законом. Покаранню підлягають лише окремі форми сприяння проституції, тобто сутенерство, втягнення та примушення до проституції тощо. Так вважає більшість європейських країн. Третя модель характеризується тим, що в країні до проституції ставляться не як до явища, а як до професії і проституція визнається як вид певної діяльності. Всі заходи, зокрема діяльність, спрямована на її розвиток, визнаються легальними.

Україна на сучасному етапі становлення державності належить до першої моделі, яка, загалом, не є властивою для країн з демократичними формами правління. Ґрунтуючись на тому, що Україна є на шляху розбудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому забезпечуються пріоритети загальнолюдських цінностей, тобто, вона претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, що прямує шляхом надання пріоритетності правам людини і верховенства права, настає нагальна потреба у врегулюванні такого соціального явища, як проституція, та супутніх явищ.

Зазначена проблема не є новою, багато тисячоліть вона була предметом дослідження правотворців і правозастосовників ще з моменту виникнення цього явища. Але, в умовах сьогодення проблема проституції та супутніх їй явищ набуває нових аспектів, особливо, якщо подивитись на неї крізь призму забезпечення та реалізації прав та свобод людини і громадянина.

Зокрема, на рубежі XIX-XX століть ґрунтовний аналіз причин існування проституції було здійснено у працях учених В. В. Авчинського, К. І. Бібікова, А. Беренштейна, В.М. Броннера, П.А. Граціанова, А.І. Лістратова та Я.І. Ліфшицова, П.Е. Обозненко, В.М. Тарковського, А.І. Федорова, та інших.

На даний час суттєвим науковим підґрунтям для виконання дослідження стали загальнотеоретичні наукові праці, розробки фахівців у галузі управління, конституційного, адміністративного та кримінального права, кримінології. Зокрема автор спирався на грунтовні дослідження Александрова Ю.В., Арсеньєвої М.І., Бандурки О.М., Бєлого П.Н., Битяка Ю.П., Габіані А.А., Гілінського Я.І. , Голода С.І., Голосніченка І.П., Горянова К.К., Джужі О.М., Додіна Є.В., Дорогіх М.М., Дюкова В.В., Дьяченка А.П., Єрохіної Л.Д. , Ігнатова А.Н., Клюшніченка А.П., Коваля Л.В., Колпакова В.К., Комзюка А.Т., Коржанського М.Й., Коровіна А.А., Красулі С.Н., Кузнєцовой Н.Ф., Куца В.М., Кучерявенка М.П., Лебеденка В.І., Лизогуба Я.Г., Лихарева В.В. , Мануільского М.А., Морозової В.О., Олефіра В.І., Орлеана О.М., Остапенка О.І., Римаренка Ю.І., Рябченко О.П., Сініцина Ф.Л., Фоміна Ю.Є., Цвігуна Д.П., Шкарупи В.К. та інших.

І все ж ця проблема ще не стала предметом розгорнутих наукових досліджень, особливо щодо вивчення адміністративно-правового регулювання проституції, коли сьогоднішні стандарти прав і свобод людини і громадянина вийшли далеко за межі тих уявлень, які панували десятиліттями в умовах жорсткого адміністрування та централізації ще за радянських часів.

Отже, відсутність системного та комплексного дослідження суспільних відносин у сфері протидії проституції та супутніх їй явищ, необхідність впровадження дійових форм протидії цьому явищу, а також відсутність належного наукового забезпечення діяльності органів державного управління з протидії проституції та супутнім явищам зумовлює актуальність теми дослідження, її теоретичну та практичну важливість.