АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі дається загальна характеристика роботи, обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета і завдання, об’єкт і предмет, методологічна основа, розкривається наукова новизна, формулюються теоретичне і практичне значення основних положень наукової роботи, ступінь їх апробації, а також визначається структура дисертації.

Розділ перший «Теоретико-правові основи адміністративно-правого регулювання безпеки дорожнього руху» складається з трьох підрозділів, присвячених розгляду загальнотеоретичних передумов формування та розвитку адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні.

У підрозділі 1.1 «Генезис адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху» висвітлено процес становлення адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні з часу найперших згадок про цю сферу відносин дотепер.

У ході дослідження було проаналізовано нормативно-правові акти, норми яких у різні часи регулювали безпеку дорожнього руху на території України, зокрема: Руська Правда, Литовський Статут 1588 р., укази Івана III, Петра I, Анни Іоанівна (XV – XVІІ століття), Інструкція городовим московської поліції 1883 року, Постанова РНК «Про робочу міліцію» 1917 р., Постанова НК внутрішніх справ і юстиції «Про організацію Радянської Робітничо-Селянської міліції» 1918 року, Положення про Державну автомобільну інспекцію Головного управління робітничо-селянської міліції НКВС СРСР 1936 року, Наказ МВС СРСР № 587 від 2 лютого 1947 р., що визначив обов’язки ДАІ в галузі організації та регулювання руху, Постанова Ради міністрів СРСР «Про підвищення безпеки руху в містах, інших населених пунктах і на автомобільних дорогах» 1967 р., Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху» 1983 р., а також Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ України в різних його редакціях.

Особлива увага була приділена аналізу відповідного адміністративно-правового регулювання в ХХ столітті як періоду, коли найбільшими темпами зростала смертність і травматизм на дорогах, а отже – найбільш кардинально змінювалася система адміністративно-правового регулювання стосовно забезпечення безпеки дорожнього руху.

У підрозділі 1.2 «Безпека дорожнього руху як складова національної безпеки України» наголошено на значному рівні соціально-економічних збитків, що їх завдає нашій державі недотримання вимог безпеки дорожнього руху (за різними оцінками – 18-27 млрд. грн. щороку). Охарактеризовано безпеку дорожнього руху через призму понять «національні інтереси» та «загрози національним інтересам». Наведено аргументи, що підтверджують необхідність включення безпеки дорожнього руху до складу національної безпеки України. Роз’яснено, що ризики, які створює недостатній рівень безпеки дорожнього руху надають цьому поняттю значення суттєвої загрози національним інтересам. Встановлено, що необхідність розгляду безпеки дорожнього руху в системі національної безпеки пояснюється обсягом загроз, які несе в собі дорожній рух при його неналежному адміністративно-правовому регулюванні. Визначено шляхи інтеграції даного напряму адміністративно-правового регулювання до Стратегії національної безпеки нашої держави, вдосконалення функціонування відповідних органів державної влади в цій сфері.

У підрозділі 1.3. «Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху» було здійснено аналіз системи спеціальних органів державної влади, що здійснюють адміністративно-правове регулювання у досліджуваній сфері, а також спеціальне законодавство, що визначає особливості такого регулювання закордоном. Розглянуто шляхи запровадження позитивного досвіду зарубіжних країн у нашій державі. Зокрема, автором було розглянуто практику адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в таких країнах, як: Російська Федерація, Великобританія, Німеччина, США, країни Балтії. Таким чином, було охоплено систему континентального права, англо-американську систему права, а також правову систему перехідного типу. Увагу автора також було звернено на загальносвітові тенденції щодо вдосконалення безпеки дорожнього руху, що дозволило виокремити можливі шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в таких напрямах: ефективний розподіл функцій між органами внутрішній справ та органами державної влади загальної компетенції; застосування спеціальної системи штрафних балів за правопорушення у даній сфері; поєднання диференціації та комплексності в адміністративно-правовому регулюванні безпеки дорожнього руху; широке застосування засобів фото- і відеофіксації порушень правил безпеки дорожнього руху; налагодження системи накладення стягнень за правопорушення в сфері безпеки дорожнього руху, де поєднується безспірне та судове накладення відповідної санкції; запровадження широкої автономії органів місцевого самоврядування щодо самостійного встановлення додаткових вимог безпеки дорожнього руху.

Розділ другий «Механізм адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні» складається з трьох підрозділів, що присвячені характеристиці адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху як виду управлінської діяльності, його сутнісних характеристик та системи.

У підрозділі 2.1 «Поняття, об’єкт, мета, завдання, функції та принципи адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні» здійснено теоретичний аналіз поняття адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху, а також його визначальних характеристик. Акцентовано увагу на неоднозначності в розумінні науковцями об’єкта, мети, завдань, функцій та принципів зазначеного регулювання. Розкрито законодавчі положення, що характеризують наведені категорії. Здійснено наголос на відсутності в більшості випадків вичерпного легального визначення понять, що вказує на значний ступінь недосконалості нормативно-правових актів в плані чіткого визначення поняття безпеки дорожнього руху та суміжних категорій. Наразі відповідні дефініції відсутні не лише у спеціальному законодавстві, але і відомчих підзаконних актах. Така ситуація значним чином перешкоджає проведенню єдиної та збалансованої державної політики в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, адже в такому випадку ускладнюється взаємодія органів державної влади та взаємовиконання відомчих нормативно-правових актів.

Виходячи з узагальнення позицій науковців, а також положень чинних нормативних актів, запропоновано авторські дефініції таких понять, як: «адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху», «безпека дорожнього руху», «дорожній рух». На їх основі визначено мету, завдання, функції та принципи адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні.

У підрозділі 2.2 «Система суб’єктів адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні» зроблено наголос на висвітленні правового статусу органів державної влади, що здійснюють адміністративно-правове регулювання безпеки дорожнього руху в Україні. Зазначено, що об’єктом дослідження більшості вітчизняних вчених в даній сфері стала, переважно, лише діяльність спеціально-уповноважених органів державної влади, які здійснюють регулювання безпеки дорожнього руху (зокрема, Державтоінспекція, інші структурні підрозділи МВС). У той же час, існує широке коло органів державної влади, компетенція яких також поширюється на досліджувані нами суспільні відносини. Одним з таких органів виступає Міністерство інфраструктури України, і слід зауважити, що його внесок у підвищення безпеки дорожнього руху є також досить вагомим. Саме тому, в підрозділі проведено не лише розгляд адміністративно-правового статусу МВС України, Департаменту ДАІ, інших структурних підрозділів ОВС, але й приділено достатньо уваги висвітленню статусу Міністерства інфраструктури України, а також інших органів державної влади, які здійснюють безпосереднє виконання функцій, покладених на них.

Обґрунтовано позицію, згідно якої основним пріоритетом подальшого розвитку адміністративно-правового статусу органів державної влади в цій сфері є узгодження функцій та повноважень, налагодження продуктивної взаємодії, а також делегування непрофільних функцій іншим органам влади, а то й приватним структурам.

У підрозділі 2.3 «Заходи адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні, їх аналіз та класифікація» визначено перелік основних заходів адміністративно-правового регулювання в аналізованій сфері, до якого входять: адміністративно-запобіжні (превентивні), адміністративне припинення і заходи адміністративної відповідальності. Зазначено, що адміністративно-запобіжні заходи створюють передумови для уникнення правопорушень, заходи адміністративного припинення зупиняють вчинення адміністративного делікту, адміністративна відповідальність характеризується накладенням уповноваженими органами державної влади на правопорушника передбаченого законодавством адміністративного стягнення.

На основі порівняння сутнісних ознак кожного з наведених заходів, практики їх застосування, було обґрунтовано положення згідно якого кінцева результативність саме адміністративно-запобіжних заходів є найбільш високою, що пояснюється спрямуванням державно-владного впливу на уникнення можливих правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, а не їх зупинення, фіксування та застосування відповідних санкцій, як це відбувається при адміністративному припиненні чи адміністративній відповідальності.

Розділ третій «Удосконалення адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні» складається з трьох підрозділів, які присвячено розгляду та обґрунтуванню можливих шляхів удосконалення адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні.

У підрозділі 3.1 «Характеристика чинників, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні» проведено дослідження поняття «ефективність регулювання», а також розглянуто чинники (фактори), що впливають на його рівень.

Наголошено на необхідності врахування співвідношення понять ефективність та результативність адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху. Піддано характеристиці низку передумов, що різною мірою впливають та процес здійснення адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху. Зокрема, висвітлено функціонування правового фактору, як визначального для всього процесу діяльності уповноважених державно-владних органів у цій сфері. Крім того, як впливові чинники охарактеризовано організаційний, економічний, соціально-психологічний, політичний та низку інших. Підкреслено значну необхідність взяття до уваги наведеного в дослідженні переліку факторів, які слід розглядати також і як основні напрями вдосконалення організаційно-правових засад здійснення адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху в Україні.

У підрозділі 3.2 «Удосконалення законодавчих актів, норми яких регулюють безпеку дорожнього руху в Україні» визначено пріоритетні напрями вдосконалення існуючого та прийняття нового законодавства щодо безпеки дорожнього руху в Україні. Зауважено, що новели в спеціальному законодавстві не завжди є виваженими та обґрунтованими з точки зору узгодження з уже існуючою правовою основою, зокрема, з положеннями Конституції України. Разом з тим, у чинному законодавстві України, що стосується адміністративно-правового регулювання безпеки дорожнього руху існує позитивна тенденція щодо прогресивного врегулювання багатьох правових інститутів.

У той же час, неврегульованими досі залишається значна частина сфер та процедур. Безумовно, первинним завданням в аналізованій сфері виступатиме прийняття повноцінної Державної цільової програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху, Закону України «Про безпеку дорожнього руху», запровадження системи штрафних балів, а також вдосконалення порядку застосування адміністративної відповідальності за правопорушення у разі їх фіксації спеціальними технічними засобами, що працюють в автоматичному режимі. Викладено авторське бачення шляхів вирішення зазначених проблемних питань. Крім того, в підрозділі звернена увага на необхідність вдосконалення правового забезпечення функціонування та взаємодії органів внутрішніх справ стосовно регулювання ними безпеки дорожнього руху в нашій державі.

У підрозділі 3.3 «Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері регулювання безпеки дорожнього руху в Україні» розкрито сутність адміністративної відповідальності, її співвідношення з іншими видами юридичної відповідальності. Обґрунтовано пріоритетне значення саме адміністративної відповідальності в процесі реагування уповноваженими органами державної влади на правопорушення, вчинені у сфері дорожнього руху. Наголошено на значній кількості проблем, що виникають в процесі застосування даного заходу адміністративно-правового регулювання.

Акцентовано увагу, що у процесі вдосконалення адміністративної відповідальності пріоритетним чинником повинне виступати усвідомлення напряму, в якому буде здійснюватися розвиток дорожнього руху, які новітні форми контролю за ним будуть використовуватися, а також як саме пристосувати ці форми для ефективнішого виконання завдань адміністративної відповідальності. Запропоновано перелік змін і доповнень до низки статей Кодексу України про адміністративні правопорушення, норми яких регулюють відносини в сфері безпеки дорожнього руху (зокрема, ст.ст. 121, 121-2, 121-2, 122, 122-4, 122-5, 123, 127, 129, 130, 133-1, 139 КУпАП та ін.)