АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету та задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, висвітлено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, вказано на апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Адміністративно-правова характеристика податкових відносин в Україні» складається з п’яти підрозділів, у яких досліджено поняття податкових відносин та їх місце у системі суспільних відносин, структура податкових правовідносин, підстави їх виникнення, зміни та припинення, критерії розмежування податкових та інших правовідносин, що виникають у сфері оподаткування, а також проблеми їх адміністративно-правового регулювання в Україні.

У підрозділі 1.1 «Поняття податкових відносин та їх місце у системі суспільних відносин» охарактеризовано сутність податкових відносин як правової категорії, що має комплексний і міждисциплінарний характер. Розглянуто соціальний, економічний та правовий аспекти податкових відносин. З’ясовано, що податкові відносини як різновид суспільних відносин за змістом є економічними, а за формою – правовими.

Доведено, що податкові правовідносини завжди будуються за субординаційною моделлю, де зобов’язаною особою, як правило, виступає платник податків; водночас субординація в податкових правовідносинах завжди має функціональний характер. Окреслено головні недоліки наявної системи податкових відносин в Україні, наголошено на необхідності розроблення і побудови ефективної системи податкових відносин, встановлено її складові показники та визначено стратегічні напрями створення соціально орієнтованої, раціональної і динамічної системи податкових відносин.

У підрозділі 1.2 «Структура податкових правовідносин» розглянуто погляди теоретиків податкового права щодо структури податкових правовідносин, під якою запропоновано розуміти систему елементів податкових правовідносин, що перебувають у структурно-логічних зв’язках між собою. До структури податкових правовідносин віднесено суб’єкт, об’єкт і зміст. Наголошено, що до структури податкових правовідносин не належать юридичні факти, оскільки вони є передумовою виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин і тому мають з податковими правовідносинами причинний зв’язок.

З метою чіткого визначення системи суб’єктів податкових правовідносин (окрема стаття з цього питання відсутня в Податковому кодексі України) запропоновано доповнити Податковий кодекс України новою статтею 12-1 «Суб’єкти податкових правовідносин».

У підрозділі 1.3 «Виникнення, зміна та припинення податкових правовідносин» розкрито специфіку теоретичного обґрунтування виникнення, зміни та припинення правовідносин, доведено ключову роль доктрини юридичного факту. Розглянуто доктрину юридичного факту податкових правовідносин як складової концепції позитивізму у теорії права, її приватно-правове походження, що не завжди дозволяє врахувати специфіку публічно-правових галузей права, таких, як податкове. Обґрунтовано особливості матеріального та процесуального розуміння юридичних фактів, ролі такої доктрини у моделюванні ланцюжка «норма – факт – правовідносини».

Охарактеризовано феномен податкових правовідносин, що ставить за мету уникнення юридичних фактів. Доведено умовність та недосконалий характер запропонованих у доктрині податкового права класифікацій юридичних фактів, зокрема щодо виокремлення «фактів-станів». Висвітлені спроби запровадження в податкове право концепції фактичного складу. Відзначено специфіку відображення у правовій доктрині категорій податкових презумпцій та фікцій як абстрактних аналогій юридичних фактів.

У підрозділі 1.4 «Критерії розмежування податкових та інших правовідносин, що виникають у сфері оподаткування» окреслено факт конкуренції податкових правовідносин з іншими правовідносинами, визначено критерії їх розмежування. Підкреслено, що розмежування правовідносин між галузями має практичне значення насамперед за умов наявності множинних механізмів або диспозитивності форм реалізації конкретних правових приписів. Відсутність такої диспозитивності або множинності робить, зокрема, суто теоретичним та позбавленим практичного значення питання розмежування фінансових, податкових та бюджетних правовідносин.

Доведено загальну невирішеність питання щодо відокремлення податкових правовідносин та інших правовідносин, що регламентуються джерелами податкового права, але за власною природою не можуть бути визнані податковими. Наведено приклади регламентації іншими нормами Податкового кодексу України трудових, кримінально-виконавчих, господарських, цивільних та адміністративних відносин.

У підрозділі 1.5 «Правові засади податкових відносин та місце серед них адміністративно-правового регулювання» через семантику категорій «регулювання», «правове регулювання» та «адміністративно-правове регулювання» розглянуто сутність, мету, завдання, особливості та значення адміністративно-правового регулювання податкових правовідносин.

Встановлено, що нормативно-правові акти, котрі регулюють правовідносини у сфері оподаткування, складають певну систему, якій властиві значна кількість джерел правового регулювання податкових відносин, що належать до різних галузей права (конституційного, адміністративного, фінансового, кримінально-процесуального права тощо) та сфер (соціальної, фінансово-економічної, бюджетної), а також особливий статус ДПС України.

Проаналізовано негативну практику відомчої нормотворчості органів ДПС, зокрема прийняття інструкцій, листів, методичних рекомендацій, телеграм, що роз’яснюють положення закону, в яких тлумачаться навіть норми інших галузей законодавства, що не належить до компетенції податкової служби. Для уникнення такої практики запропоновано вдосконалити й оптимізувати податкове законодавство в напряму більш детального та повного правового регулювання конкретних видів податкових правовідносин, а також відповідного правового закріплення інститутів податкового законодавства.

Розділ 2 «Адміністративно-правовий статус суб’єктів податкових правовідносин» складається з п’яти підрозділів, присвячених аналізу системи суб’єктів податкових правовідносин, державі та уповноважених нею органів як суб’єктів податкових правовідносин, адміністративно-правового статусу платників податків та їх ролі у системі податкових правовідносин, правового статусу органів місцевого самоврядування, організаційно-правових заходів удосконалення обслуговування великих платників податку.

У підрозділі 2.1 «Система суб’єктів податкових правовідносин» запропоновано авторську систему суб’єктів податкових відносин, а також визначено критерії, яким мають відповідати всі суб’єкти податкових правовідносин.

Встановлено, що основні завдання Державної казначейської служби України виходять за межі регулювання податкового права. Вказаний державний орган не може бути учасником податкових правовідносин через те, що оперує бюджетними коштами вже після того, як здійснився перехід права власності від платників податків до держави. Наголошено, що Пенсійний фонд України та фонди соціального страхування не є суб’єктами податкових правовідносин, адже вони адмініструють лише єдиний внесок та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, які не мають до податків і зборів ніякого відношення, адже не відповідають ознакам останніх.

Зроблено висновок, що банки належать до групи осіб, які сприяють сплаті податків та мають особливий статус серед осіб, від дій яких залежить належне виконання обов’язків і реалізація прав платників податків. Доведено, що на банківські установи покладено виконання низки специфічних публічно-правових обов’язків, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування всієї податкової системи, і на відміну від інших платників податків вони наділені додатковими правами у податкових правовідносинах.

З’ясовано, що фактичні відмінності у правовому статусі податкового агента від правового статусу платників податків, дозволяє його виділити як окремого суб’єкта податкових правовідносин.

Оскільки представник платника податків користується правами, встановленими Податковим кодексом України для платників податків і несе аналогічну відповідальність, зроблено висновок про тотожність правових статусів платника податку та його представника і, відповідно, про відсутність необхідності виділення останнього як самостійного суб’єкта податкових правовідносин.

У підрозділі 2.2 «Держава та уповноважені нею органи як суб’єкти податкових правовідносин» підкреслено, що держава в системі суб’єктів податкових правовідносин має абсолютну податкову правосуб’єктність, яка реалізується через органи державної влади, наділені загальною (представницькі та виконавчі органи державної влади) та спеціальною (ті органи, для яких діяльність у сфері оподаткування є спеціальною або становить частину їх компетенції) компетенцією. Розглянуто правовий статус податкових і митних органів.

Вказано, що чітке формулювання й деталізація прав органів ДПС є передумовою зменшення фактів зловживань з боку податківців. Утім, подальше розширення прав податкових органів може стати загрозою розвитку підприємництва в Україні. Здійснено групування прав ДПС з урахуванням змін, які зазнали ці права під час кодифікації податкового законодавства. Виявлено дублювання певного виду прав у різних пунктах (підпунктах) ст. 20 Податкового кодексу України. Наголошено на необхідності закріплення в Податковому кодексі України вичерпного переліку прав та обов’язків податкових органів. Встановлено, що хоча законодавець окремо не виділяє у Податковому кодексі України обов’язки органів ДПС, що є негативним фактором, який сприяє зловживанню з їх боку, але деякі їх права є водночас і обов’язками.

Зазначено, що кошти, помилково та/або надміру сплачені платниками податків до відповідного бюджету, у разі їх повернення мають аналогічний статус (природу) з бюджетним відшкодування ПДВ. Тому до обов’язку контролюючих органів запропоновано додати обов’язок надсилати платнику податку податкове повідомлення із зазначенням суми помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов’язань, якщо факт такої переплати було підтверджено результатами перевірки.

У підрозділі 2.3 «Адміністративно-правовий статус платників податків та їх роль у системі податкових правовідносин» розглянуто правовий статус платника податків як сукупність податкових обов’язків, прав та відповідальності, що зумовлюють його правове становище в податкових правовідносинах. Запропоновано розрізняти загальний правовий статус, яким наділяються всі платники податків незалежно від їх індивідуальних і групових особливостей, та спеціальний, що випливає з приналежності особи до виділеної за певними критеріями (організаційно-правова форма, вид діяльності, кількість працюючих, обсяг виручки тощо) категорії платників податків або пов’язаний зі сплатою конкретного податку.

Зазначено, що умови виникнення в платника податків обов’язків щодо сплати податків і зборів, закріплені у Податковому кодексі України (підп. 63.3.3. п. 63.3 ст. 63), потребують уточнення. Підтримано думку вітчизняних учених, що конкретні обов’язки платника виникають за наявності об’єкта оподаткування у платника та наявності фактів, що породжують обов’язок щодо сплати податку. Доведено, що юридична невизначеність правового статусу платника податків (наявність обов’язків, встановлення відповідальності без набуття всіх прав) може призвести до оскарження судових рішень у справах між органами ДПС та платниками податків стосовно порушення прав останніх. Розроблено авторську класифікацію прав і обов’язків платників податків.

Зроблено висновок, що на відміну від обов’язків платників податків, які виражають інтерес держави, права платників податків, котрі захищають інтереси останнього, у податковому законодавстві закріплено в неповному обсязі.

У підрозділі 2.4 «Правовий статус органів місцевого самоврядування як суб’єктів податкових правовідносин» доведено, що встановлення місцевих податків і зборів наразі є компетенцією, делегованою державою місцевим радам відповідно до приписів Податкового кодексу України, а не самостійним правом територіальних громад, ускладнює реалізацію прав місцевого самоврядування та унеможливлює децентралізацію фіскальної системи України.

З’ясовано, що невирішеними залишаються питання процедури прийняття місцевими радами рішень щодо місцевих податків і зборів та про надання певним самоврядним структурам компетенції із взаємодії з податковими органами України. Відсутні правові форми координації діяльності податкових органів України із фінансовими органами територіальних громад, що свідчить про необхідність удосконалення нормативної бази, яка має стати підґрунтям для окремих досліджень у межах науки муніципального права. Запропоновано вдосконалити організаційно-правові механізми у сфері місцевого оподаткування.

У підрозділі 2.5 «Організаційно-правові заходи вдосконалення обслуговування великих платників податку» розглянуто питання формування належного організаційного, кадрового й нормативно-правового забезпечення обслуговування ВПП у цілому й діяльності єдиного централізованого офісу зокрема. Підкреслено, що поліпшення якості податкового адміністрування ВПП залежить від належного сервісу, який повинен відповідати європейським стандартам обслуговування. З’ясовано, що більшості ВПП властива участь у складних податкових правовідносинах.

Визначено переваги й недоліки створення й функціонування Центрального офісу з обслуговування ВПП. Наголошено на важливості впровадження нових інноваційних податкових сервісів – «Горизонтальний моніторинг» та «Електронний кабінет платника податків».

При вивченні моніторингу як одного із методів поточного податкового контролю за діяльністю платників податків виявлено, що горизонтальний контроль є більш дієвим, ніж вертикальний (класичний): він зменшує адміністративні та виконавчі навантаження, покращує податковий клімат, підвищує рівень дотримання вимог з боку платників податків, збільшує ефективність і результативність дій податкових органів. Наголошено на необхідності нормативно-правового регулювання горизонтального моніторингу в Україні, зокрема, встановити відповідальність посадових осіб податкової служби за розголошення охоронюваної законом таємниці.

Розділ 3 «Механізм адміністративно-правового регулювання податкових відносин в Україні» складається з п’яти підрозділів, у яких досліджено спеціальний податковий режим як вид податкового режиму, адміністрування податків і зборів (обов’язкових платежів), адміністративні процедури у сфері податкових правовідносин та особливості їх реалізації, контроль у сфері податкових правовідносин, адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері оподаткування.

У підрозділі 3.1 «Спеціальний податковий режим як вид податкового режиму» проаналізовано погляди науковців щодо розуміння сутності й змісту таких правових категорій, як «режим», «правовий режим», «адміністративно-правовий режим», «податковий режим», «спеціальний податковий режим», та надано їх комплексну характеристику. Запропоновано авторське визначення податково-правового режиму.

Охарактеризовано основні елементи податкового режиму як спеціального галузевого режиму. Розглянуто ознаки податкового режиму та здійснено його класифікацію на підставі різних критеріїв. Підкреслено, що в залежності від застосування або незастосування загального порядку визначення елементів податку (податків) відносно певної категорії платників податків, виду економічної діяльності, характеру операцій та інших факторів податкові режими поділяються на загальні та спеціальні податкові режими; окреслені їх основні відмінності.

Розглянуто сутність спеціальних податкових режимів як правової категорії, окреслено їх мету та завдання. Визначено спільні риси, властиві всім існуючим в Україні спеціальним податковим режимам. Охарактеризовано переваги і недоліки спеціальних податкових режимів, котрі запропоновано розуміти як сукупність правових норм, що встановлюють таку зміну загального порядку виникнення, виконання та припинення виконання особою своїх податкових обов’язків, яка призводить до значного спрощення зазначеного загального порядку, в тому числі шляхом заміни сукупності обов’язків зі сплати низки податків обов’язком зі сплати єдиного платежу, до зменшення розмірів податкових вилучень, а також до повного або часткового звільнення від сплати податків і зборів.

У підрозділі 3.2 «Адміністрування податків і зборів (обов’язкових платежів)» зроблено висновок про доцільність подальшого реформування системи адміністрування податків у бік її спрощення, зокрема зменшення адміністративних витрат, пов’язаних з управлінням податками і дотриманням податкового законодавства та витрат платника податку на виконання його податкових зобов’язань.

Податкове адміністрування визначено як урегульовану нормами права діяльність уповноважених державних органів у податковій сфері, направлену на реалізацію ефективної податкової політики. Вказано, що податкове адміністрування потрібно спрямувати на формування чітких організаційних структур, процедур і системи взаємовідносин, що забезпечить простоту, ефективність та оперативність виконання суб’єктами господарювання своїх прав і обов’язків зі сплати податків і зборів.

Зазначено, що не слід ототожнювати поняття «податковий контроль» і «адміністрування податків», адже останнє включає в себе планування, керівництво, облік, в тому числі контроль та механізм притягнення до податкової відповідальності. З’ясовано, що перелік органів, уповноважених здійснювати адміністрування податків (контролюючі органи та органи стягнення), чітко визначений у Податковому кодексі України. Визначено суб’єктів адміністрування податків та специфіку об’єкта адміністрування податків, а також найсуттєвіші ознаки, притаманні цьому виду виконавчо-розпорядчої діяльності. Охарактеризовано систему адміністрування податків в Україні та визначено основні напрями її вдосконалення.

У підрозділі 3.3 «Адміністративні процедури у сфері податкових правовідносин та особливості їх реалізації» розглянуто процедурні питання здійснення управлінської діяльності у вказаній сфері.

Визначено сутність адміністративної процедури як правової категорії. З’ясовано, що в юридичній літературі досі не існує єдиної точки зору з приводу співвідношення таких юридичних категорій, як «процедура» та «процес». Підтримано точку зору науковців, які розглядають ці категорії не як тотожні чи взаємопоглинаючі, а як самостійні юридичні явища, що перебувають у тісному зв’язку. Вказано, що адміністративна процедура – це встановлений нормами адміністративного й адміністративно-процесуального права порядок здійснення суб’єктами-носіями владних повноважень свого функціонального призначення, який проявляється у вчиненні ними логічно послідовних, юридично значущих дій, спрямованих на досягнення певної мети.

Встановлено відсутність серед дослідників єдиної точки зору з приводу співвідношення категорій «податкова процедура» та «податковий процес» і підтримано позицію, що вказані категорії є автономними механізмами. Наголошено, що податкові та адміністративно-правові процедури – це самостійні правові явища, які не слід ані ототожнювати, ані відмежовувати одне від одного, також не варто стверджувати, що податковий процес та процедури цілком реалізуються в межах адміністративного процесу та процедур відповідно.

Зроблено висновок, що податкові процедури у певному сенсі є адміністративними, мають управлінський (адміністративно-правовий) характер. Разом з цим, економічний характер відносин, які опосередковують виключно податкові процедури, не дозволяє у повному обсязі розглядати їх як адміністративні.

Підкреслено, що встановлення чітких адміністративних процедур реалізації норм податкового законодавства сприяє створенню комфортних умов взаємодії державних органів та суб’єктів-платників податків, забезпеченню ефективного функціонування виконавчих структур, їхньої відкритості, прозорості процесу підготовки й прийняття управлінських рішень, обмеженню адміністративного свавілля і посадових зловживань.

У підрозділі 3.4 «Контроль у сфері податкових правовідносин» доведено, що діяльність уповноважених державних органів щодо здійснення контролю у сфері оподаткування доцільно розглядати як контрольну діяльність і відрізняти її від наглядової.

Запропоновано класифікувати контроль у сфері податкових правовідносин за суб’єктом (групою суб’єктів) його здійснення: державний, що охоплює контролюючі дії всіх без винятку державних структур і поглинає собою контроль у царині державного управління, та громадський (недержавний) контроль, який здійснюють громадські організації, ЗМІ, трудові колективи, профспілки тощо. Охарактеризовано вказані види контролю.

Наведено приклади постійного налагодження взаємодії податкових органів та громадськості, які дозволяють охопити контрольними заходами всі підконтрольні об’єкти, отримати найбільш повну інформацію про підконтрольні суб’єкти й усі сфери їх діяльності, виявити існуючі недоліки та сформулювати відповідні пропозиції щодо їх усунення.

Запропоновано державний податковий контроль розглядати у двох аспектах. У широкому аспекті податковий контроль – це сукупність заходів державного регулювання, за допомогою яких забезпечується проведення ефективної податкової політики. У вузькому аспекті податковий контроль – це контроль спеціально уповноважених державних органів за законністю та доцільністю дій платників податків у процесі фінансово-господарської діяльності, одним з результатів якої є сплата податкових платежів.

Окреслено актуальні аспекти організації податкового контролю, які й досі залишаються невирішеними та запропоновано конкретні заходи налагодження ефективного податкового контролю уповноваженими державними органами.

У підрозділі 3.5 «Адміністративна відповідальність у сфері оподаткування» розглянуто погляди науковців щодо сутності й значення адміністративної відповідальності, охарактеризовано її ознаки та зосереджено увагу на окремих відмінностях, властивих адміністративній відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування. Обґрунтовано тезу про відсутність достатніх підстав окремо виділяти такий вид відповідальності, як податкову.

Зроблено висновок, що адміністративна відповідальність у сфері оподаткування є видом юридичної відповідальності, яка полягає в застосуванні податковими органами до особи, котра вчинила протиправне, винне (умисне або необережне) діяння (дію чи бездіяльність), що містить склад адміністративного правопорушення, адміністративних стягнень у межах і в порядку, встановлених КУпАП. Вказано, що особливістю відповідальності за порушення податкового законодавства є її компенсаційно-каральний характер.

З’ясовано, що правова регламентація адміністративної відповідальності у сфері оподаткування має низку невирішених проблем, які можна подолати шляхом: 1) виявлення, аналізу та ліквідації невідповідностей і неузгодженостей між положеннями (нормами) законодавства, що встановлюють адміністративну відповідальність за порушення у сфері оподаткування; 2) законодавчого закріплення принципу non bis in iden, який стосовно правопорушень у сфері оподаткування має означати недопустимість одночасного притягнення особи, винної у вчиненні проступку, до адміністративної та кримінальної відповідальності; 3) чіткого визначення прав, обов’язків та повноважень суб’єктів податкових правовідносин у Податковому кодексі України; 4) законодавчого закріплення презумпції невинуватості суб’єкта податкових правовідносин у вчиненні проступку тощо.

Розділ 4 «Удосконалення адміністративно-правового регулювання податкових відносин в Україні» складається з п’яти підрозділів, присвячених модернізації державного управління у сфері оподаткування, організаційно-правовим заходам із переорієнтації податкової діяльності з фіскальної на соціально-обслуговуючу, соціальному спрямуванню податкових правовідносин, використанню зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання податкових відносин та інформаційно-аналітичному забезпеченню реалізації податкових правовідносин.

У підрозділі 4.1 «Модернізація державного управління у сфері оподаткування» наголошено на необхідності проведення модернізації як організаційної структури, так і функціональної діяльності ДПС, оскільки характер відносин між органами податкового контролю та платниками податків наразі викликає взаємну недовіру. Причинами цього є довільні тлумачення податківцями податкового законодавства, перевищення меж службових повноважень, ігнорування презумпції невинуватості стосовно платників податків і вияви бюрократичного свавілля та корупції, що призводять до матеріальних бізнесових втрат. Визначено фактори, які впливають на реформування державного управління у сфері податкових правовідносин.

Проаналізовано стан і проблеми державного управління у сфері податкових правовідносин та окреслено головні очікувані результати модернізації ДПС України. Визначено сутність, мету, значення та провідні напрями модернізації державного управління у сфері податкових правовідносин. Надано оцінку ініціативам Адміністрації Президента щодо створення Державної служби доходів шляхом об’єднання податкової і митної служб України, а також підрозділів Пенсійного Фонду України, що виконують функції з адміністрування збору єдиного соціального внеску. Обґрунтовано власну позицію щодо доцільності об’єднання податкової і митної служб у рамках однієї структури, наділеної повноваженнями як щодо планування бюджету, контролю всіх фінансових потоків країни, так безпосередньо і щодо виконання поставленого перед собою плану. Окреслено позитиви й недоліки такого об’єднання.

У підрозділі 4.2 «Організаційно-правові заходи із переорієнтації податкової діяльності з фіскальної на соціально-обслуговуючу» розглянуто стандарти якості надання адміністративних послуг і критерії оцінки ефективності їх надання, а також заходи, спрямовані на кардинальну зміну філософії спілкування органів ДПС з платниками податків, направлені на стимулювання добровільної сплати податків.

Акцентовано увагу, що найголовнішою стратегічною метою модернізації ДПС України є докорінна перебудова роботи податкової служби з фіскальної на максимально сприятливу для платників податків, що полягає у забезпеченні їх комфортними умовами для виконання конституційного обов’язку зі сплати податків і зборів та докорінної зміни ставлення суспільства до податкової служби.

Проаналізовано стан правового забезпечення надання адміністративних послуг у сфері оподаткування та нові організаційні форми співпраці між податковою службою і платниками податків, спрямовані на поліпшення процедур обслуговування платників та мінімізацію витрат часу на подання документів.

Запропоновано власне бачення заходів перетворення податкової служби із фіскального органу на державну сервісну службу. Зроблено висновок, що добровільна сплата податків повинна стати новою ідеологією і філософією, яка має закладатись у процеси формування та модернізації ДПС України. Для цього запропоновано не лише спростити податкове законодавство, знизити податки й змінити методи податкового адміністрування на відкритість та підзвітність суспільству, а і реформувати службу в орієнтовану на платників податків. Визначено пріоритетні напрями діяльності органів ДПС України на 2013 рік.

У підрозділі 4.3 «Соціальне спрямування податкових правовідносин як новий орієнтир податкової політики держави» визначено зміст соціального спрямування податкових правовідносин, котре проявляється як у зовнішніх правовідносинах між податківцями та платниками податків, так і у внутрішніх правовідносинах персоналу службовців та пов’язується з виконанням органами ДПС України покладених на них функцій і завдань.

Доведено необхідність кардинальної зміни (трансформації) податкової служби в службу європейського зразка, де людина є самодостатньою первинною цінністю, а держава обслуговує її інтереси. Запропоновано створити таку податкову систему, яка б забезпечила баланс інтересів «людина – держава» у стані стабільності, а не конфліктності, була ефективною і справедливою, в котрій примус та інші силові методи застосовувалися як виняток.

Зроблено висновок, що вітчизняна система оподатковування наразі має надмірну фіскально-каральну функцію і не достатньою мірою виконує стимулюючу, розподільну та соціальну функції. Запропоновано переглянути соціально-економічну стратегію реформ, відмовитися від реалізації ліберальної моделі ринкової економіки на користь соціально-орієнтованої, підвищити роль держави у вирішенні проблем соціального захисту населення.

Розглянуто різні підходи до оцінки доцільності й ефективності проведення податкової амністії. Окреслено негативні наслідки застосування податкової амністії в Україні.

У підрозділі 4.4 «Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання податкових відносин та його застосування в Україні» проаналізовано особливості податкових правовідносин деяких зарубіжних країн у контексті застосування ними тих чи інших підходів до регулювання вказаних правовідносин, а також можливість запозичення певних ідей та інститутів з метою вдосконалення існуючих та появи нових форм і методів обслуговування платників податків.

Розглянуто різноманітні форми надання допомоги платникам податків з боку податкових органів таких країн, як США, Швеція, Великобританія, Франція. Аналіз тенденцій реформування податкових служб розвинутих країн світу дозволяє зробити висновок, що їх провідним принципом є орієнтація на клієнта – платника податків і створення демократизованої державної інституції, що поступово переходить від суто фіскальної функції до стимулювання економічного розвитку країни.

Доведено, що завданням податкових відомств у всіх розвинених країнах є стимулювання розвитку економіки, створення сприятливого бізнес-клімату, зменшення фіскального навантаження на бізнес і відмова від практики внесення постійних змін до Податкового законодавства. Вказано, що перелічені чинники мають бути покладені в основу податкової політики в Україні.

На підставі аналізу проблеми, які впливають на негативні оцінки зарубіжних інвесторів щодо бізнес-клімату й умов ведення підприємницької діяльності в Україні (фіскальний тиск, корупція, нестабільна політична ситуація напередодні виборів, високий рівень тінізації економіки, непрозорі схеми адміністрування податків і зборів, низький рівень довіри суспільства до податкової служби тощо), наголошено на необхідності проаналізувати наслідки від впровадження нової податкової системи (з часу прийняття Податкового кодексу України) і розробити науково обґрунтовані підходи до її подальшого вдосконалення з метою вироблення ефективної податкової політики, покликаної стати дієвим антикризовим засобом.

У підрозділі 4.5 «Інформаційно-аналітичне забезпечення реалізації податкових правовідносин» вказано, що основними завданнями цього виду забезпечення є: покращення податкового адміністрування, спрямування податкового контролю на тих платників податків, які ухиляються від виконання податкового обов’язку, зменшення навантаження на сумлінних платників податків тощо.

Визначено, що інформаційно-аналітична система в органах ДПС – це взаємопов’язана сукупність засобів, методів і персоналу, що використовуються для забезпечення збирання, зберігання, обробки, пошуку, аналізу й передачі інтелектуальної (правової, статистичної, аналітичної та іншої) інформації з метою прийняття рішень та виконання поставлених перед органами ДПС завдань і цілей. Встановлено значення цієї системи у процесі створення нових електронних сервісів для платників податків, які суттєво спрощують навігацію для сумлінних підприємців (наприклад, «Форум», «Єдина база податкових знань», «Бази даних платників ПДВ», «Анульовані свідоцтва платників ПДВ» тощо).

Обґрунтовано доцільність активного використання новітніх електронних технологій, зокрема інформаційних і електронних систем, які дозволяють автоматизувати більшість функцій підрозділів ДПС України, чим забезпечують ефективне функціонування податкової системи. Підкреслено значущість і проаналізовано результати впровадження електронного декларування у вітчизняну податкову систему. Визначено переваги й недоліки подання звітності в електронному вигляді як для платників податків, так і для податкової служби.