У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, розкрито зміст і стан наукового опрацювання проблеми; визначено зв’язок з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 “Теоретичні засади позашкільної освіти в Україні” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Місце позашкільної освіти в системі освіти України” досліджено генезис позашкільної освіти, виділено три основні історичні етапи становлення та розвитку позашкільної освіти: 1) дореволюційний; 2) радянський; 3) сучасний.
На підставі проведеного аналізу поняття, змісту та місця позашкільної освіти в системі освіти України доведено, що поняття “позашкільна освіта” не охоплює в повному обсязі змісту можливостей отримання додаткових знань, умінь та навичок, що передбачені законодавством, та запропоновано ввести в систему освіти новий вид − “додаткову освіту”, під якою дисертант розуміє цілеспрямовану, послідовну діяльність щодо отримання додаткових знань, умінь та навичок на підставі реалізації спеціальних освітніх програм, шляхом надання додаткових освітніх послуг і здійснення освітньо-інформаційної діяльності за межами основних освітніх програм в інтересах людини, суспільства й держави. До цього виду освіти належать: загальна додаткова освіта, яка полягає в діяльності, спрямованій на розвиток особистості, що сприяє підвищенню культурного та інтелектуального рівня людини, її професійній орієнтації відповідно до додаткових загальноосвітніх програм. До системи загальної додаткової освіти належать: дошкільна додаткова освіта; позашкільна освіта; культурно-інформаційна додаткова освіта; професійна додаткова освіта, яка полягає в діяльності, спрямованій на підвищення кваліфікації і професійної перепідготовки осіб, які мають професійну освіту, відповідно до додаткових професійних освітніх програм, кваліфікаційних вимог до професій і посад. До системи професійно-додаткової освіти входять такі структурні елементи, як: підвищення кваліфікації та професійна перепідготовка.
Отже, позашкільна освіта є підвидом додаткової освіти, що являється структурним елементом системи освіти. У роботі наведено авторське визначення позашкільної освіти та виокремлено її ознаки й особливості.
У підрозділі 1.2. “Класифікація позашкільної освіти” акцентовано увагу на тому, що вичерпана класифікація позашкільної освіти є однією з головних передумов ефективного застосування організаційно-правового механізму державного регулювання у сфері позашкільної освіти. Шляхом узагальнення існуючих видів досліджуваного явищ, поклавши в основу певні критерії, з’ясовано, що позашкільну освіту можна класифікувати: залежно від віку суб’єкта, який отримує позашкільну освіту: а) діти молодшого шкільного віку; б) учні підліткового віку; в) учні старшого шкільного віку; залежно від фізичного стану суб’єкта, який отримує позашкільну освіту: а) суб’єкти, які не мають фізичних вад; б) суб’єкти з обмеженими можливостями здоров’я (з вадами слуху; з вадами зору; відставанням у розвитку мовного апарату, неправильним вимовлянням звуків, букв; обмеженими фізичними можливостями; розумова відсталість); залежно від напрямів діяльності: а) соціокультурна; б) художньо-естетична; в) дослідницько-експериментальна; г) науково-технічна; д) еколого-природнича е) туристсько-краєзнавча; є) фізкультурно-оздоровча; ж) військово-патріотична; з) дозвіллєво-розважальна; залежно від типу позашкільного навчального закладу, її можна розглядати як позашкільну освіту, що надається в: а) дитячо-юнацьких спортивних школах; б) клубах; в) малих академіях наук; г) малих академіях мистецтв; д) оздоровчих закладах для дітей та молоді; е) початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладах; є) центрах; ж) палацах; з) будинках; і) дитячих бібліотеках; залежно від завдань: а) навчання; б) виховання; в) розвиток; г) соціалізація; д) змішаний тип; залежно від форми надання позашкільних послуг: а) безоплатна; б) платна; залежно від напряму функціонування: а) комплексна; б) індивідуальна; залежно від правового статусу позашкільного навчального закладу: а) державна; б) приватна; в) комунальна; залежно від виду суб’єкта отримання позашкільної освіти: а) вихованці; б) учні; в) слухачі.
У підрозділі 1.3. “Принципи позашкільної освіти” розглянуто основні закономірності та основоположні ідеї, що становлять підґрунтя позашкільної освіти як структурного елементу освіти. Визначено, що принципи позашкільної освіти – це основні вихідні положення (головні ідеї) та закономірності, що покладені в основу цього підвиду освіти та спрямовані на підвищення рівня виховання, культури, освіченості, майстерності вихованців, учнів, слухачів шляхом надання освітянських послуг за додатковими освітніми програмами відповідним суб’єктам з метою підвищення рівня додаткових (нових) знань, умінь чи навичок, які можуть бути використані ними в подальшому. Наведено класифікацію принципів позашкільної освіти залежно від юридичної регламентованості: 1) встановлені Конституцією України (конституційні); 2) встановлені законами України: а) принципи освіти (галузеві); б) принципи позашкільної освіти (інституційні). Досліджено останню групу принципів, а саме: добровільності участі дітей у позашкільній освіті; цілісності; взаємодії; єдності теорії і практики, масовості та загальнодоступності занять за інтересами; різноманітності форм позашкільної освіти; урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей; самостійності й активності особистості; гармонізації родинної і суспільної освіти та виховання; практичної спрямованості.
Розділ 2 “Механізм адміністративно-правового регулювання позашкільної освіти в Україні” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Поняття механізму адміністративно-правового регулювання позашкільної освіти” досліджено механізм адміністративно-правового регулювання позашкільної освіти та з’ясовано, що він являє розуміється сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин у сфері позашкільної освіти суб’єктами, які наділені владними повноваженнями, з метою задоволення публічних потреб, європеїзації та підвищення рівня освіченості суспільства. До елементів механізму адміністративно-правового регулювання позашкільної освіти належать: система правових актів; організаційно-структурні формування; організаційно-правові засоби, що забезпечують функціонування цього механізму.
У підрозділі 2.2. “Нормативно-правове регулювання позашкільної освіти” здійснено аналіз нормативно-правової бази, якою урегульовано сферу позашкільної освіти, доведено, що чинні норми мають суперечливий зміст та прогалини стосовно її регулювання. Дисертантом запропоновано поділити систему законодавства щодо позашкільної освіти на дві частини – загальне законодавство та спеціальне законодавство. До загального законодавства віднесено: закони України “Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” (на період до 2016 р.), “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про охорону дитинства”. До спеціального законодавства належить Закон України “Про позашкільну освіту”. У результаті проведеного дослідження запропоновано низку змін і доповнень до вказаних нормативно-правових актів. Водночас акцентовано увагу на нормативно-правових актах у сфері позашкільної освіти, які видані Президентом України, органами виконавчої влади, місцевої влади, а також органами місцевого самоврядування. Запропоновано проект Закону України “Про додаткову освіту”, що представлений в додатках до роботи.
У підрозділі 2.3. “Організаційно-структурні формування позашкільної освіти” обґрунтовано теоретичні категорії “учасник позашкільної освіти”, “суб’єкт позашкільної освіти”, “система суб’єктів позашкільної освіти”. Визначено, що учасником позашкільної освіти є суб’єкт відносин, який безпосередньо бере участь у правовідносинах, що виникають у сфері позашкільної освіти, а суб’єктами позашкільної освіти є публічні органи управління, які визначають та реалізовують політику у сфері позашкільної освіти, а також юридичні й фізичні особи, які організовують та здійснюють навчально-виховну діяльність у позашкільному навчально-виховному закладі. Водночас система суб’єктів позашкільної освіти – це сукупність організаційно-структурних утворень, які наділені владними повноваженнями та на законних підставах здійснюють свою діяльність у сфері позашкільної освіти з метою задоволення публічних інтересів у зазначеній сфері. У результаті проведеного аналізу вищезазначених категорій доведено необхідність доповнення Закону України “Про позашкільну освіту” розділом *** “Система суб’єктів позашкільної освіти” та розділом *** “Приватне управління у сфері позашкільної освіти”.
Досліджено компетенцію всіх суб’єктів, які здійснюють регулювання у сфері позашкільної освіти. Особливу увагу приділено Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України як основному суб’єкту з регулювання зазначеної сфери. Розглянуто його структуру, компетенцію структурних органів. Домінуючий науковий інтерес автора становить Департамент професійно-технічної освіти, Положення про який детально вивчено. Запропоновано виключити з Департаменту професійно-технічної освіти відділ позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дитини й включити його до Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти змінивши його назву. Таким чином, цей Департамент буде мати назву Департамент дошкільної, загальносередньої та позашкільної освіти. Запропоновано включити до його складу відділ позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дитини.
