АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ В УКРАЇНІ




  • скачать файл:
title:
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ В УКРАЇНІ
Тип: synopsis
summary:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі обґрунтована актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульована наукова новизна, викладено методологічну основу роботи, розкрито теоретичне і практичне значення результатів, а також їх апробацію.

Розділ 1. «Теоретико-правові засади формування та реалізації антитерористичної діяльності» складається із 2-ох підрозділів та висновків до цього розділу.

У підрозділі 1.1. «Соціально-правова характеристика тероризму, його співвідношення з терором, терористичним актом, злочинами терористичного спрямування, терористичною діяльністю та екстремізмом» аналізуються випадки прояву терористичної діяльності в Україні й обґрунтовується висновок, що, незважаючи на критичні висловлювання посадових осіб різних рівнів, а також більшості вітчизняних науковців, проблема терористичної загрози в Україні існує. Відсутність належної уваги до неї зумовило низьку активність учених різних сфер діяльності, а також суб’єктів нормотворчості щодо розроблення засобів протидії цьому негативному явищу.

При розгляді першого підрозділу було поставлено завдання – на базі існуючих (переважно в кримінально-правовій науці) визначень тероризму і суміжних з ним понять знайти дефініцію останнього, яка, з одного боку, відображатиме головні сутнісні ознаки цього негативного явища, а з другого – надасть можливість органам влади ефективно протидіяти йому всім наявним комплексом адміністративних заходів.

Основна частина уваги була приділена відмежуванню тероризму від терору, терористичного акту, злочинів терористичного спрямування, терористичної діяльності та екстремізму, в результаті чого автор дійшов до висновку, що тероризм становить собою складне явище, яке має безліч форм свого прояву. З урахуванням цього вбачається неможливим вироблення поняття «тероризм» тільки шляхом переліку форм його прояву, бо досить складно передбачити всі означені форми. До того ж прояви тероризму мають чітку тенденцію до оновлення, а тому це поняття необхідно буде постійно доповнювати. Був зроблений висновок, що в рамках адміністративного права доцільно оперувати терміном «тероризм» у найширшому розумінні, під яким мається на увазі терористична діяльність, яка фактично охоплює планування, організацію, підготовку й реалізацію терористичних актів, підбурювання до їх вчинення, до насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів у терористичних цілях, організацію незаконних збройних формувань, злочинних об’єднань для вчинення таких актів, так само як і участь у них, вербування, озброєння, підготовку й використання терористів, пропаганду й поширення ідеології тероризму, фінансування та інше сприяння тероризму.

У підрозділі 1.2. «Теоретичні проблеми антитерористичної діяльності як предмета правового регулювання: адміністративно-правові аспекти» розкривається проблема опрацювання теоретико-правових підвалин антитерористичної діяльності. Наголошується, що розроблення базових положень останньої слід провадити на підставі: а) знань щодо діяльності людини та її структури, які напрацювали фахівці у сфері психології, філософії, соціології; б) складових терористичної діяльності; в) державної стратегії протидії тероризму тощо.

Доводиться, що ефективна протидія терористичній діяльності неможлива без виокремлення елементарних складників кожної її стадії. У представників різних наукових напрямків існує чимало поглядів на поняття і структуру діяльності, але існують і чітко визначені обов’язкові складники – суб’єкт, об’єкт, мета, мотив, засоби і способи, а також її результат. Система ж діяльності складається з 2-х компонентів – суб’єктного та об’єктного. Екстраполюючи цю тезу на діяльність терористичну й антитерористичну, умовно можемо виділити в їх структурі суб’єкта, регулятиви (мотиви, потреби, інтереси), мету, об’єкт, знаряддя (засоби і способи) і продукт діяльності (результат). Саме на створенні бар’єрів щодо означених складників і повинні сконцентрувати свою увагу представники галузевих і міжгалузевих наук. Адміністративно-правові заходи служать стрижнем системи відповідних заходів із протидії тероризму, оскільки надають необхідний правовий інструментарій їх застосування. Крім цього, указані заходи реалізуються, як правило, в тісному взаємозв’язку з певними адміністративними режимами діяльності.

Антитерористична діяльність має бути спрямована проти кожної із складових терористичної діяльності. Вона, безумовно, є своєрідною відповіддю на прояви діяльності терористичної, її механізм фактично вдосконалюється з появою нових видів засобів, способів, мотивів, об’єктів, суб’єктів останньої. Перед науково-технічним потенціалом держави постає завдання сконцентрувати свої розробки в цій царині з метою створення дійових організаційно-правових засад для попередження будь-яких проявів терористичної діяльності.

Розділ 2. «Організаційно-правові засади антитерористичної діяльності» складається із 3-х підрозділів та висновків до цього розділу.

У підрозділі 2.1. «Особливості та зміст адміністративно-правового забезпечення антитерористичної діяльності» аналізується механізм адміністративно-правового регулювання, розкривається роль адміністративного права в системі забезпечення антитерористичної діяльності.

Адміністративно-правові норми посідають центральне місце у протидії тероризму, утворюють її нормативне підґрунтя, визначають правовий статус, повноваження, порядок взаємодії означених суб’єктів між собою та іншими суб’єктами права. Нормами адміністративного права України визначаються правові й організаційні підвалини боротьби із цим негативним явищем, урегульовуються організація й діяльність основних суб’єктів протидії тероризму як у мирний час, так і в кризових ситуаціях, визначено перелік і порядок застосування адміністративно-правових засобів, що можуть використовуватися в різних кризових ситуаціях, зокрема, у протидії тероризму. Значний потенціал норм адміністративного права щодо протидії тероризму відображено у формуванні адміністративно-правових режимів (обігу зброї, режиму прикордонної зони, району проведення антитерористичної операції тощо).

Важливим елементом механізму адміністративно-правового регулювання виступають правовідносини. Саме юридична нерівність сторін дозволяє ефективно здійснювати керівництво підлеглими в рамках проведення заходів з протидії тероризму. Ця діяльність супроводжується виникненням різноманітних адміністративних правовідносин, зокрема, щодо застосування заходів запобігання і припинення терористичної діяльності, проведення антитерористичної операції, накладення адміністративної відповідальності в разі порушення вимог законодавства та ін. У рамках зазначених відносин можна виокремити внутрішньовідомчу діяльність суб’єктів протидії тероризму (організаційні заходи в рамках суб’єкта протидії) і зовнішню (дії з попередження і припинення проявів терористичної діяльності, притягнення до відповідальності тощо).

Не менш значимим елементом механізму адміністративно-правового регулювання є акти застосування права, за допомогою яких можуть вирішуватися питання оперативного управління протидією тероризму, реалізації заходів адміністративного примусу й адміністративної відповідальності. Ці акти можуть мати різноманітне призначення, що пояснюється необхідністю вирішення багатьох завдань у рамках досліджуваної діяльності.

Елементом розглядуваного механізму служать і засоби правового регулювання. Адміністративне право використовує переважно так звані первинні його засоби – приписи, заборони, дозволи. На відміну від інших галузей права, адміністративне право широко й ефективно реалізує названі засоби впливу на поведінку як фізичних, так і юридичних осіб. Найбільший потенціал у сфері протидії тероризму воно має саме у формі застосування заборон і надання дозволів.

У протидії тероризму особливе місце повинно відводитися саме адміністративному праву, що зумовлено: (а) предметом правового регулювання, оскільки терористична діяльність безпосередньо загрожує нормальному функціонуванню суспільних і державних інститутів; (б) імперативним методом правової регламентації, який превалює в державному управлінні; (в) режимною організацією управління; (г) наявністю широкого кола засобів впливу на суб’єктів правовідносин, зокрема, передбачена можливість застосування заходів адміністративного примусу; (д) можливістю притягнення до адміністративної відповідальності як фізичних, так і юридичних осіб та ін. Указані особливості адміністративного права в комплексі дають змогу ефективно протидіяти терористичній діяльності, локалізувати її осередки й запобігти негативним наслідкам.

У підрозділі 2.2.   «Проблеми застосування правових режимів у антитерористичній діяльності» проведено поглиблений аналіз правових режимів, які застосовуються в антитерористичній діяльності, щодо визначення проблем їх застосування.

Останнім часом у вітчизняній і зарубіжній науці і практиці все більше фахівців-адміністративістів при розгляді чи розв’язанні окремих питань цієї проблематики спираються саме на режимний інструментарій, у зв’язку з тим, що він має низку суттєвих переваг.

Серед багатьох як адміністративно-правових, так і комплексних правових режимів лише два передбачають серед умов введення останніх вчинення або загрозу вчинення терористичних актів – режим надзвичайного стану і режим району проведення антитерористичної операції.

При розгляді режиму надзвичайного стану звертається увага на складність застосування такої умови його введення як здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення. У такій конструкції цієї умови постає питання щодо двох якісних ознакмасовості терористичного акту й особливої важливості об’єктів життєзабезпечення, оскільки термін «масовий» є оціночним, а чіткого переліку особливо важливих об’єктів життєзабезпечення вітчизняне законодавство не містить.

Зазначається, що відповідно до положень концепції демократичної держави, шлях до якої запропагувала Україна, інформація стосовно рішення про проведення антитерористичної операції та введення режиму району проведення антитерористичної операції повинна негайно оприлюднюватися через аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації й невідкладно доводиться до відома населення щодо території  її проведення й дії режиму району проведення антитерористичної операції. З погляду автора вказана інформація має супроводжуватися зазначенням приблизних строків дії такого режиму й рекомендаціями щодо поведінки населення.

У вітчизняному антитерористичному законодавстві, як підкреслюється, фактично не врегульовано детальний порядок введення правового режиму району проведення антитерористичної операції, що не можна визнати задовільним, адже цей режим передбачає можливість застосування достатньо вагомих обмежень до правового статусу фізичних осіб, які перебувають у районі проведення антитерористичної операції. Пропонується варіант правового врегулювання порядку введення вказаного режиму.

Як свідчить практика антитерористичної діяльності в інших країнах, доволі поширеною є ситуація із затягуванням строків проведення антитерористичної операції. У зв’язку із цим постає потреба встановлення в вітчизняному законодавстві такого строку – до 10-ти діб. У разі необхідності строк проведення антитерористичної операції може бути подовжений Президентом України до сумарного строку не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях країни, з можливістю додаткового його подовження не більше як на 30 діб.

У підрозділі 2.3. «Суб’єкти антитерористичної діяльності, їх адміністративно-правовий статус та повноваження» характеризується система суб’єктів антитерористичної діяльності, їх повноваження, а також проблеми розмежування останніх. Пропонується усунення певних прогалин в регламентуванні діяльності зазначених суб’єктів.

Аналіз повноважень Державної пенітенціарної служби України дозволив підсумувати, що її функції щодо протидії тероризму суттєво обмежені за територіальною ознакою. Фактично вона вживає заходи із запобігання і припинення злочинів терористичної спрямованості виключно на об’єктах цієї служби. Таким чином, віднесення цього органу державної влади до основних суб’єктів протидії тероризму вбачається достатньо спірним питанням. З огляду на наведене доцільно віднести Державну пенітенціарну службу України до органів, які в разі необхідності залучаються до протидії тероризму.

Що стосується Служби зовнішньої розвідки України, то з урахуванням важливості її повноважень у забезпеченні національної безпеки країни та їх постійний характер існують усі підстави віднести цей орган державної влади до основних суб’єктів протидії тероризму.

Автор доходить висновку, що чинне законодавство не містить чіткого розмежування компетенції суб’єктів антитерористичної діяльності, що не відповідає загальним вимогам режимної організації і потребує певного вдосконалення. За існуючих правових реалій доволі складно встановити суб’єкта, який повинен виконувати ті чи інші дії, що не можна визнати задовільним, бо за невиконання або неналежне виконання має наставати відповідальність. До того ж, серед суб’єктів антитерористичної діяльності необхідно визначити головний відокремлений орган, який здійснюватиме безпосереднє керівництво всією антитерористичною діяльністю. Усім іншим суб’єктам останньої належить мати статус допоміжних органів з чітко визначеною компетенцією щодо виконання антитерористичної діяльності. Це дозволить розв’язати проблеми взаємодії й координації у справі протидії тероризму, зосередження висококваліфікованих фахівців у розглядуваній сфері, підвищення ефективності їх роботи й відповідальності суб’єктів антитерористичної діяльності щодо ухвалення рішень та їх впровадження в об’єктивну реальність.

Розділ 3. «Визначальні напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення антитерористичної діяльності» складається з 3-х підрозділів та висновків до цього розділу.

У підрозділі 3.1. «Посилення системи заходів запобігання (попередження) та припинення порушень антитерористичного законодавства» досліджуються особливості використання методів державного управління щодо протидії терористичній діяльності, а також пропонуються варіанти посилення системи заходів запобігання (попередження) і припинення порушень антитерористичного законодавства.

Переконання є необхідним елементом антитерористичної діяльності, адже певні категорії громадян іноді складно піддаються контролю й відповідають на примусові заходи переважно в агресивній формі. Саме застосування комплексу різнопланових заходів впливу дозволяє знайти підхід до кожного члена соціуму. Але практика свідчить, що оперування лише заходами переконання є недостатнім для коригування поведінки всіх осіб. Закріплених у вітчизняному законодавстві заходів запобігання і припинення порушень антитерористичного законодавства у кризових ситуаціях може бути недостатньо. Обґрунтовується необхідність запровадження у спеціальне законодавство щодо протидії тероризму таких заходів, як-то: (а) тимчасове призупинення функціонування небезпечних виробництв та організацій, діяльність яких пов’язана з використанням вибухових, радіоактивних, хімічно й біологічно небезпечних речовин; (б) призупинення надання послуг зв’язку юридичним і фізичним особам або обмеження використання мереж зв’язку й засобів зв’язку; (в) введення обмежень, а то й заборони продажу зброї, боєприпасів, спеціальних засобів, вибухових та отруйних речовин; (г) установлення особливого режиму обігу лікарських засобів і препаратів, що містять наркотичні засоби, психотропні або сильнодіючі речовини, етиловий спирт; (д) заборона продажу алкогольної та спиртовмісної продукції тощо.

У підрозділі 3.2. «Оновлення інституту адміністративної відповідальності за порушення антитерористичного законодавства» аналізуються норми адміністративного права, що встановлюють відповідальність за порушення досліджуваного законодавства.

Різноманітні варіанти поведінки терористичного спрямування на сьогодні тягнуть за собою відповідальність кримінального характеру, адже інститут адміністративної відповідальності за порушення антитерористичного законодавства на сьогодні фактично не розроблено, з огляду на що її суттєвий потенціал у протидії терористичній діяльності не може бути використано. Цілком зрозумілим є те, що за вчинення найбільш небезпечних дій терористичного спрямування необхідно притягати до кримінальної відповідальності, а адміністративну можна застосовувати щодо дій, які сприяють терористичній діяльності або ж створюють перешкоди для протидії їй з боку відповідних суб’єктів.

Порівняльний аналіз вітчизняного й зарубіжного законодавства у сфері протидії терористичній діяльності показав, що навіть держави, які часто потерпають від дій провідників тероризму та їх прибічників, не мають належного інструментарію із застосування до них можливостей адміністративного впливу, зокрема, розвиненого інституту адміністративної відповідальності за правопорушення в царині протидії тероризму. Основна маса країн обмежується лише адміністративною відповідальністю за порушення: (а) законодавства щодо протидії легалізації отриманих злочинним шляхом доходів і фінансування тероризму, і (б) правового режиму в районі проведення контртерористичної операції. У деяких державах цей вид юридичної відповідальності передбачається й за розповсюдження екстремістських матеріалів. В Україні лише один з названих варіантів правопорушень (перший) знайшов своє відбиття в Кодексі України про адміністративні правопорушення, у зв’язку з чим в роботі обґрунтовується необхідність запровадження в національне законодавство адміністративної відповідальності за порушення антитерористичного законодавства. Зокрема пропонується її встановити за порушення режиму району проведення антитерористичної операції. Основними правопорушеннями у цій сфері можна визнати: (а) непокору законним вимогам уповноважених Антитерористичним центром посадових осіб про дотримання заходів і тимчасових обмежень, установлених на відповідній території, на яку поширюється правовий режим району проведення антитерористичної операції; (б) проникнення або спроба проникнення без відповідного дозволу на територію, в межах якої введено правовий режим району проведення антитерористичної операції; (в) порушення головним редактором чи окремим автором (авторами) програми або передачі встановленого законодавством порядку інформування громадськості про терористичний акт та ін. Розглянуто питання щодо введення порядку адміністрування послуг з надання хостингу, що суттєво вплине на ускладнення поширення інформації терористичного спрямування.

У підрозділі 3.3. «Вдосконалення організаційно-правового забезпечення законності у сфері антитерористичної діяльності» порушуються питання про поліпшення забезпечення законності у царині антитерористичної діяльності.

Наголошується, що одним із чинників, який має найбільший потенціал сучасного розвитку й можливого негативного ефекту для суспільства, є активне запровадження електронного управління різними технологічними процесами, в тому числі системами водопостачання, каналізації, управління рухом (автомобільним, залізничним, авіаційним тощо), безпеки виробництва тощо. Так званий людський чинник, безумовно, інколи призводить до серйозних людських і матеріальних втрат, а ефективність електронного управління процесами з кожним роком суттєво зростає, а тому можливість помилок з його боку майже не існує. Однак з розвитком телекомунікаційних технологій слід враховувати можливості зовнішнього втручання в систему електронного управління і спричинення суттєвої шкоди. Перш за все треба брати до уваги потенціал названих систем управління з огляду на їх захищеність від можливих атак з боку суб’єктів терористичної діяльності, оскільки такі діяння можуть призвести до суттєвих негативних наслідків при виведенні з ладу систем життєзабезпечення великого міста або безпеки управління повітряним рухом чи військовою зброєю.

На сьогодні вітчизняне законодавство не містить норм, які передбачали б можливість використання зброї і бойової техніки для припинення терористичних актів у внутрішніх водах та територіальному морі, а відповідні нормативно-правові акти, що регулювали вказані питання, втратили чинність.

Протягом останніх десяти років відзначається негативна тенденція в питаннях забезпечення прав та свобод людини і громадянина у країнах, що безпосередньо стикаються з проявами терористичної діяльності. З кожним гучним терористичним актом конституційно-правовий статус людини і громадянина зазнає певних обмежень. На даний час деякі провідні держави припускаються широкомасштабних порушень прав і свобод людини, мотивуючи таку ситуацію потребою забезпечення безпеки суспільства, але в більшості випадків введення обмежень є недоречними і суттєво змінює правове положення населення.

Зроблено важливий висновок про наявність колізії норм Конституції України й підзаконних нормативно-правових актів в частині забезпечення дотримання невід’ємного конституційного права людини на життя, яке, безумовно, є визначальним для правового статусу людини.

Однією з вагомих проблем визначено створення в національному законодавстві механізму визнання організації терористичною. У міжнародній практиці для такого визнання переважно використовуються два механізми політичний і судовий. Перший передбачає активну участь у цій процедурі відповідних органів державної влади. Як правило, це провідні політичні партії, уряд, парламент, глава держави та ін. У судовому механізмі головну роль у визнанні організації терористичною відіграє суд. Політичний механізм характерний для таких держав, як США, Велика Британія, Канада; судовий активно використовується на пост­радянському просторі, зокрема, в Російській Федерації, Республіках Казахстан, Білорусь. Розглядаються і пропонуються шляхи унормування процедури визнання організації терористичною.

Розділ 4. «Гармонізація національного законодавства і міжнародного права щодо глобальної протидії тероризму» складається із 2-х підрозділів та висновків до цього розділу.

У підрозділі 4.1. «Концептуальні підходи до формування комплексного міжнародно-правового режиму протидії тероризму» зосереджується увага на теоретичному аналізі можливого формування комплексного міжнародно-правового режиму протидії досліджуваному явищу.

В умовах сьогодення поглиблений підхід до основних складників тероризму й до формування на цій підставі ефективних заходів його попередження і припинення вимагає функціонально чітких, прийнятих міжнародними політичними, правоохоронними й науковими співтовариствами визначень і критеріїв, які дозволили б виявити сутність та особливості цього феномена й виділити його на фоні зовнішньо схожих суспільно-небезпечних явищ. У зв’язку із цим особливої ваги набуває питання протидії тероризму шляхом застосування спеціального комплексного міжнародно-правового режиму.

Підкреслюється, що згідно з нормами міжнародного права держави мають право й зобов’язані захищати безпеку всіх людей, застосовуючи комплексні правові заходи кримінального, адміністративного й цивільного характеру. Такі заходи у своїй сукупності можуть сприйматися як комплексний міжнародно-правовий режим протидії тероризму, що має певну структуру, до основних складників якої можна віднести відповідні функціональні режими протидії тероризму: (а) захисту прав людини в умовах боротьби з тероризмом; (б) контртерористичного фінансового моніторингу; (в) протидії тероризму на транспортних комунікаціях; (г) протидії тероризму на об’єктах підвищеної технологічної і екологічної небезпеки; (д) проведення контртерористичної операції.

Комплексний міжнародно-правовий режим протидії тероризму впорядковується нормами різного галузевого спрямування, серед яких визначальну роль відіграють ті, що регулюють питання концептуального сполучення інститутів національної безпеки і протидії тероризму на рівні як окремих держав, так і міжнародної спільноти в цілому.

У підрозділі 4.2. «Удосконалення правового регулювання єдиного механізму глобальної протидії тероризму» висвітлюється проблема співвідношення міжнародного й національного права як складників єдиного механізму глобальної протидії тероризму.

Розглядається досвід формування списків терористичних та екстремістських організацій Сполученими Штатами Америки, Російською Федерацією, Республіками Казахстан і Білорусь, у рамках ЄС, на регіональному рівні у військово-політико-економічних об’єднаннях (в тому числі й на пострадянському просторі) – у  Співдружності Незалежних Держав, Організації Договору з колективної безпеки й Шанхайській організації співробітництва.  

У Республіці Казахстан були закладені базові положення розвитку механізму визнання організації терористичною і притягнення її до відповідальності. Законодавець створив юридичні підстави для визнання організації екстремістською або терористичною, навіть коли вона була причетна до здійснення екстремізму чи терористичної діяльності за межами цієї країни. Такі норми слід вважати позитивними, бо в наявності є всі підстави для визнання організації терористичною і для притягнення її до відповідальності без очікування розвитку такої діяльності на національній території.

Підкреслюється, що жодна з безлічі міжнародних і регіональних організацій, що займаються формуванням списків терористичних та екстремістських організацій, не вправі претендувати на монополію у здійсненні такої роботи. Тим більше що мова йде про створення й розвиток елементів колективної безпеки, і діяльність з формування такого роду списків просувається настільки успішно, наскільки держави готові до більш високого рівня співпраці й виконання взятих на себе союзницьких зобов'язань.

Найбільш правильною, як доводиться, буде така система визнання судом організації терористичною за якою суд може розпочинати відповідне провадження не лише в разі причетності організації чи її керівництва до планування, організації, підготовки й учинення терористичних актів, підбурювання до цього, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів у терористичних цілях, організації незаконних збройних формувань, злочинних об’єднань для вчинення терористичних актів, так само як і участі у таких актах, вербування, озброєння, підготовки та використання терористів, пропаганди й поширення ідеології тероризму, фінансування та іншого сприяння тероризму, а й у разі належності до організації, визнаної терористичною уповноваженими міжнародними органами. Таким уповноваженим органом за сучасних правових умов гіпотетично може бути Рада Безпеки ООН, адже за ч.1 ст. 24 Статуту ООН для забезпечення швидких та ефективних дій Організації Об’єднаних Націй її Члени покладають на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримання міжнародного миру й безпеки, погоджуючись у тому, що при виконанні нею обов’язків, що витікають із цієї відповідальності, Рада Безпеки діє від їх імені. За таких умов створюється відповідний баланс прийняття рішення суб’єктами, які представляють різні географічні частини світу, мають свої національні, культурні та інші особливості і традиції. Саме цей орган ООН має найбільше повноважень для підтримання миру й безпеки, його рішення і рекомендації мають сприйматися для обов’язкового врахування окремими державами, а їх невиконання повинне супроводжуватися застосуванням певних примусових заходів.

Розглядається також проблема гіпотетичного застосування терористами ядерних матеріалів і зброї масового ураження, наголошується, що, говорячи про необхідність вироблення єдиної міжнародної політики протидії міжнародному тероризму значну увагу необхідно приділяти об’єктам підвищеної технологічної й екологічної небезпеки. До таких об’єктів можна віднести підприємства, споруди, установки, інші елементи інфраструктури, виведення з ладу яких у силу їх специфіки може призвести до масової загибелі людей, заподіяння значного збитку здоров’ю населення, забруднення довкілля або дестабілізації становища в окремій державі чи регіоні. Об’єкт підвищеної небезпеки пропонується розглядати як будь-яку складну систему (підприємство, організація, складна інженерна споруда, транспортний засіб), технологічний цикл якої передбачає виробництво, використання, зберігання або переміщення радіаційних, токсичних, вибухонебезпечних, горючих та інших подібних речовин, а також великих мас води, що становлять потенційну небезпеку для населення й довкілля. В умовах сьогодення, яке характеризується виникненням у світовому просторі значної кількості осередків напруженості й різного роду збройних конфліктів, будь-який вид об’єктів підвищеної небезпеки потенційно може стати напрямом устремлінь різних злочинних об’єднань.

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА