АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок із науковими планами та програмами, мета і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації і публікації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян України», складається з трьох підрозділів, у яких розкриваються основоположні чинники адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян України.

У підрозділі 1.1 «Виборчі права громадян, як об’єкт адміністративно-правого регулювання» підкреслено, що вітчизняні норми права визначили виборче право громадян України як невід’ємне природне право здійснювати управління державою безпосередньо та бути єдиним джерелом формування публічної влади шляхом реалізації активного і пасивного виборчого права в процесі референдумів, виборів та інших форм безпосередньої демократії.

Здобувачем уточнено, що об’єктивне виборче право – це система правових норм, зовнішнім виразом яких є Конституція та закони України, акти Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти Центральної виборчої комісії України, що регулюють порядок реалізації громадянами права участі у виборах. Суб’єктивне виборче право – це право громадянина України бути учасником правовідносин, що виникають при виборах, воно означає, що громадянин може бути зареєстрованим як кандидат або/та виборець, мати право на подачу голосу і т.д. та відповідний обов’язок із боку суб’єктів публічної адміністрації забезпечити громадянину реалізацію його права.

Об’єктом адміністративно-правового регулювання виборчих прав громадян виступають суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права з приводу забезпечення прав громадян України на вільне, незалежне і самостійне обрання органів державної влади і місцевого самоврядування, бути обраними до них та брати участь в управлінні державними справами.

У підрозділі 1.2 «Принципи адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян України» розкрито основоположні засади у зазначеній сфері.

На основі теорії права і чинного законодавства здійснено класифікацію принципів адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян за суб’єктами здійснення на: принципи забезпечення взаємовідносин суспільства й публічної адміністрації та принципи адміністративного судочинства, які використовуються при оскарженні порушень виборчих прав громадян. До перших віднесено: принцип вільних виборів, принцип загального, рівного і прямого виборчого права, принцип таємного голосування. Стосовно других зазначено, що принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах знайшли своє позитивне відображення у Кодексі адміністративного судочинства України, при цьому дисертант здійснив їх авторську інтерпретацію для спеціальних потреб захисту виборчих прав громадян.

Разом з тим, дисертантом конкретизується увага, що адміністративно-правове забезпечення виборчих прав громадян базується не тільки на конституційних принципах – вільності виборів, загального, рівного і прямого виборчого права, але й на принципах: служіння публічної адміністрації громадянинові; зв’язаності публічної адміністрації законом і підконтрольності її суспільству; формування виборчих комісій; вчасного оприлюднення рішень виборчих комісій; обов’язковості участі спостерігачів; підрахунку голосів виборців тощо.

У підрозділі 1.3 «Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян» присвячений розкриттю зовнішніх чинників адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян.

Здобувачем зазначено, що до сфери адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян України входять відносини: 1) які відображають індивідуальні публічні потреби громадян України безпосередньо здійснювати державну владу, а також бути єдиним джерелом формування публічної влади; 2) які реалізують імперативно-владну компетенцію публічної адміністрації стосовно забезпечення виборчих прав громадян; 3) які потребують дотримання певних установлених державою в адміністративно-правових нормах правил у сфері виборчих прав.

Розкриваючи свої погляди щодо механізму правового забезпечення виборчих прав громадян України, дисертант стверджує, що він складається із наступних стадій: 1) правотворчості – видання норм адміністративного права та їх загальний вплив на суспільні відносини у сфері виборчих прав громадян України, встановлення адміністративно-правового статусу суб’єктів права; 2) реалізації правових норм адміністративного права – коли вони втілюються в життя, забезпечують суб’єктивні публічні виборчі права та обов’язки суб’єктів адміністративного права; 3) правоохоронної діяльності суб’єктів публічної адміністрації, що включає засоби адміністративного впливу до порушників виборчих прав і свобод фізичних осіб.

Виокремлюючи основні способи адміністративно-правового впливу на забезпечення виборчих прав громадян дисертант підкреслює, що будь-які правовідносини регулюються шляхом встановлення зобов’язань, заборон чи надання дозволів (уповноважень) учасником відносин, що обумовлено функціями права. Але адміністративно-правовому регулюванню забезпечення виборчих прав притаманні власні специфічні способи впливу: по-перше, це у більшості випадків переважають дозволи ніж заборони чи зобов’язання; по-друге, це можливість ведення агітаційної, інформаційної діяльності з метою впливу на поведінку учасників відносин.

Змістовною ознакою адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян є обов’язок публічної адміністрації: 1) попередити протиправне посягання на виборчі права громадян; 2) не допустити порушення фізичними та юридичними особами виборчих прав громадян; 3) припинити порушення виборчих прав громадян; 4) застосувати всі передбачені заходи щодо поновлення виборчих прав громадян; 5) забезпечити притягнення винних у порушенні виборчих прав громадян осіб до адміністративної чи іншого виду юридичної відповідальності.

Розділ 2 «Механізм адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян України» складається з чотирьох підрозділів і присвячений розкриттю найбільш актуальних елементів забезпечення суб’єктами публічної адміністрації виборчих прав.

Підрозділ 2.1 «Адміністративно-правовий статус суб’єктів публічної адміністрації у сфері забезпечення виборчих прав громадян України» присвячений розкриттю адміністративно-правової природи суб’єктів публічної адміністрації в аналізованій сфері.

До суб’єктів публічної адміністрації, які забезпечують реалізацію виборчих прав громадян, дисертант відносить: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, деякі центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, Центральну виборчу комісію, окружні та дільничні виборчі комісії. Разом з тим, на думку дисертанта, значний вплив на реалізацію виборчих прав громадян здійснюють недержавні публічні органи – політичні партії, громадські організації, органи самоорганізації населення, а в певних випадках й релігійні конфесії, хоча останні відокремлені від держави, офіційні спостерігачі тощо.

Суб’єкти публічної адміністрації, які забезпечують виборчі права громадян України, класифіковані: 1) за ступенем спеціалізації – а) на органи загальної компетенції, що мають широкі публічні функції, зокрема забезпечують виборчі права громадян України (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування); б) органи спеціальної компетенції, що створені спеціально для забезпечення виборчих прав громадян України (Центральна виборча комісія, територіальні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії, до них можна умовно віднести Міністерство юстиції, Міністерство закордонних справ, Державний департамент України з питань виконання покарань, Міністерство оборони); 2) за ієрархічним статусом – а) вищі та центральні (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Центральна виборча комісія), б) окружні (територіальні виборчі комісії, обласні ради та держадміністрації), в) місцеві (дільничні виборчі комісії, районні ради та органи місцевого самоврядування).

Адміністративно-правовий статус суб’єктів публічної адміністрації, а також недержавних публічних органів визначається як система юридичних засобів, які характеризують роль і місце публічних органів у виборчих правовідносинах стосовно: а) характеру і обсягу повноважень; б) повноти юридичних обов’язків; в) наявності відповідних прав; г) заходів юридичної відповідальності; д) порядку формування чи створення того чи іншого органу публічної адміністрації.

У підрозділі 2.2 «Форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації стосовно забезпечення виборчих прав громадян України» розкрито зовнішні чинники адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо забезпечення виборчих прав.

Формами публічної діяльності щодо забезпечення виборчих прав громадян є нормативно-правові акти, які прийняті у процесі розпорядчої діяльності органами та посадовими особами публічної адміністрації (в першу чергу Центральною виборчою комісією), владні приписи загального характеру з метою забезпечення виборчих прав громадян України щодо конкретизації і деталізації виборчих законів до стадії їх застосування, та індивідуальні адміністративні акти, які є поширеним способом реалізації публічною адміністрацією владної компетенції стосовно забезпечення виборчих прав громадян. Сутність їх полягає в тому, що вони встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адміністративні правовідносини та звернені до конкретних суб’єктів і об’єктів адміністративно-правового регулювання виборчого процесу.

Поряд з класичними формами публічного адміністрування (прийняття нормативних актів, видання індивідуальних актів, вчинення інших юридично значущих дій), дисертант особливу увагу приділив специфічним формам діяльності, які на відміну від регулювання інших адміністративно-правових відносин, у виборчому процесі носять не допоміжний характер, а ключовий, які є вирішальним показником демократичності суспільства і довіри зарубіжної спільноти до держави. До них відносяться такі форми діяльності, як: формування, підготовка та навчання членів виборчих комісій, їх методологічне забезпечення; забезпечення приміщеннями для голосування; виготовлення, облік, використання та зберігання виборчих бюлетенів, виборчих скриньок; забезпечення відеоспостереження за виборами, а в деяких випадках й аудіозапис; підрахунок голосів; забезпечення прозорості проведення виборів; матеріально-технічне забезпечення тощо.

У підрозділі 2.3 «Адміністративні процедури забезпечення виборчих прав громадян України» розкрито порядок провадження, стадії, етапи та дії суб’єктів владних повноважень у виборчому процесі.

Аналізуючи різні підходи авторів (Н.В. Галіциної, Е.Ф. Демського, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, О.І. Миколенка, В.М. Протасова) до визначення поняття адміністративної процедури, дисертант приходить до висновку, що адміністративна процедура є частиною певного процесу. В даному випадку, процедура – це частина виборчого процесу, тобто встановлених законодавством правил, порядку і умов вчинення відповідних процесуальних дій з метою розв’язання і вирішення конкретної ситуації, що виникає у виборчому процесі.

Далі, процедура – це статика, процес – це динаміка. Отже будь-яка справа у виборчому процесі вирішується шляхом її послідовного розгляду з дотриманням встановлених процедур.

Виходячи зі змісту виборчого процесу можна виділити декілька узагальнених видів процедур: процедури щодо формування списків виборців; процедури щодо формування виборчих комісій; процедури щодо проведення виборів; процедури щодо оскарження дій органів публічного адміністрування; процедури щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

У підрозділі 2.4 «Адміністративна відповідальність за порушення виборчих прав громадян України» розкрито особливості адміністративної відповідальності у сфері виборчих прав громадян.

До особливостей адміністративної відповідальності за порушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення, дисертант відносить те положення, що суб’єктами відповідальності в основному законодавцем визначені посадові особи публічних органів, і лише в окремих випадках суб’єктами можуть бути громадяни – виборці.

Це положення пояснюється тим, що законодавець намагається захистити права громадян України як носія суверенітету і єдиного джерела влади, від посягання органів публічної адміністрації на спотворення народного волевиявлення і встановленого порядку його забезпечення. Зазначена законодавча доктрина лише в окремих випадках передбачає громадянина суб’єктом відповідальності, а саме: у випадку порушення громадянином порядку і правил агітації; порушення порядку надання фінансової допомоги; виготовлення або розповсюдження з порушенням друкованих матеріалів передвиборної агітації; за невиконання рішень виборчої комісії.

Разом з тим, дисертантом пропонується встановити адміністративну відповідальність за порушення порядку голосування через поштове повідомлення, у випадку запровадження такого виду голосування.

Розділ 3 «Напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян» складається з двох підрозділів, в яких узагальнюється зарубіжний досвід забезпечення виборчих прав та формуються шляхи вдосконалення вітчизняного законодавства.

Підрозділ 3.1 «Зарубіжний досвід забезпечення виборчих прав» дозволив узагальнити передовий зарубіжний досвід забезпечення виборчих прав.

Дисертант здійснив компаративістичну характеристику законодавства про вибори зарубіжних країн (Франції, Німеччини, Іспанії та ін.) та вимог Венеціанської комісії і дійшов висновку, що на часі прийняття Виборчого кодексу України, проект якого з 13 березня 2010 р. № 4234-1 перебуває на розгляді у Верховній Раді України. Кодифікація – це шлях до вдосконалення законодавства про вибори. В процесі кодифікації відбувається змістовне вдосконалення законодавства, скасування застарілих і неефективних норм права, вироблення нових норм, заповнення прогалин, усунення дублювання і суперечностей між нормативними актами.

Разом з тим, проект Виборчого кодексу України потребує суттєвих доповнень щодо врегулювання голосування через поштове повідомлення, обладнання офісних приміщень виборчих комісій та приміщень для голосування засобами, доступними для людей з обмеженими можливостями, аудіо- та відеоспостереженням тощо.

У підрозділі 3.2 «Шляхи розвитку законодавства у сфері адміністративно-правового забезпечення виборчих прав громадян» сформульовано зміни і доповнення до вітчизняного законодавства з метою забезпечення справедливої й ефективної реалізації виборчих прав громадян.

Провідною проблемою сучасного стану забезпечення виборчих прав є забезпечення голосування громадян України, які постійно чи тимчасово перебувають за межами нашої держави. Одним із методів забезпечення дистанційного голосування, який вдало використовується у багатьох державах, є система голосування через поштове повідомлення, зміст якого полягає в такому: завчасна реєстрація виборця; направлення йому виборчою комісією пакета документів; дистанційне голосування виборця; направлення у запечатаному конверті результатів заповненого бюлетеня у місцеву виборчу комісію чи посольство (консульство), у яких є закордонна виборча комісія.

Для цього необхідно доповнити проект Виборчого кодексу України нормами, які б регулювали виборчі правовідносини від повідомлення про вибори до здійснення самого голосування, а за порушення порядку дистанційного голосування встановити адміністративну відповідальність, а саме доповнити КУпАП ст. 212-21 «Порушення виборцем правил голосування через поштове повідомлення.

Велике значення для забезпечення виборчих прав громадян має навчання системних адміністраторів програмно-технічного комплексу окружних виборчих комісій; впровадження інформаційних технологій системи «Вибори»; створення системи виборчої освіти громадян; підготовка правоохоронних органів на період проведення виборів; створення необхідних умов для нормального доступу до голосування людей з обмеженими можливостями тощо.

Одним із напрямів вдосконалення законодавства у сфері виборчих прав громадян є пропозиція дисертанта щодо запровадження спеціальної перевірки для кандидатів в депутати всіх рівнів і кандидатів на посаду сільських, селищних, міських голів.

З метою забезпечення виборчих прав осіб з особливими потребами здобувач пропонує доповнити ст. 39 «Приміщення для голосування та службове приміщення дільничної виборчої комісії» проекту Закону України від 13 березня 2010 року № 4234-1 «Виборчий кодекс України» ч. 7 у такій редакції: «Приміщення для голосування та службові приміщення дільничної виборчої мають бути обладнані таким чином, щоб забезпечити можливість пересування особам з обмеженими можливостями (з порушенням опорно-рухового апарата, які користуються інвалідним візком, милицями, ціпком тощо)».