АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ ОВС УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами; сформульовано мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та відомості про публікації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України» містить два підрозділи, які присвячено визначенню поняття та сутності безпеки життєдіяльності працівників органів внутрішніх справ, характеристиці розвитку нормативних засад забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України.

У підрозділі 1.1 «Поняття та сутність безпеки життєдіяльності працівників органів внутрішніх справ» поглиблено поняття безпеки життєдіяльності персоналу ОВС, забезпечення безпеки життєдіяльності, визначено основні фактори, що порушують безпеку життєдіяльності персоналу.

Під безпекою життєдіяльності персоналу ОВС запропоновано розуміти гарантований Конституцією та забезпечуваний законами України та підзаконними правовими актами стан захищеності життєво важливих інтересів працівника ОВС (а також його близьких), його прав та свобод, який досягається за допомогою певного механізму захисту, спрямованого на мінімізацію ризику, усунення, попередження або зменшення небезпечних умов та факторів, як під час виконання працівниками своїх службових обов'язків, так і в особистій життєдіяльності.

Визначено, що основні фактори, що впливають на безпеку життєдіяльності персоналу ОВС, доцільно розмежовувати на дві групи: перша – це фактори, що залежать від працівника, друга – що безпосередньо від нього не залежать. У багатьох випадках існує безпосередня залежність між причинами і умовами першої та другої груп, тобто існують так звані комбіновані фактори.

До основних факторів, що залежать від працівника, запропоновано віднести: недосвідченість; недостатній рівень професійної підготовки; недбалість та безпечність; хибне сприйняття інформації; психоемоційне та фізичне перевантаження; переоцінку власних сил та можливостей; неякісно проведені дії; порушення вимог дисципліни та законності.

Визначено, що основні фактори зниження рівня безпеки, що безпосередньо не залежать від працівника, поділяються на: юридичні фактори, спричинені недосконалістю нормативно-правового забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС (відсутність відповідних норм, інструкцій, правил з безпеки життєдіяльності персоналу ОВС тощо) та організаційні фактори, які у свою чергу полягають у слабкій або неякісній організації навчально-методичного, науково-методологічного забезпечення; кадрового; психолого-педагогічного; матеріально-технічного; інформаційного забезпечення; фінансового і соціально-правового забезпечення.

Визначено основні напрями забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України – це організаційно-управлінське та нормативно-правове забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС.

У підрозділі 1.2 «Розвиток нормативних засад забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України» проаналізовано низку нормативних актів, які стосуються та спрямовані на збереження життя та здоров’я працівників ОВС (їх близьких родичів), захисту та безпеки персоналу від різного роду загроз, ризиків та небезпек як у процесі виконання ними своїх службових обов’язків, так і поза службою.

Доведено, що цей процес пройшов два основні етапи. Перший етап розпочався з моменту набуття Україною незалежності і охарактеризувався активним законотворчим процесом, другий етап – з моменту прийняття Конституції України, який триває й досі. Всі нормативно-правові акти, покликані регулювати відносини в сфері забезпечення безпеки життєдіяльності працівників органів внутрішніх справ, мають багатогалузевий характер. Ці нормативні акти належать до різних національних галузей права: адміністративного, трудового, кримінального, фінансового.

Визначено, що основна мета подальшого розвитку нормативних засад забезпечення безпеки життєдіяльності працівників ОВС України та їх сімей полягає у розробці та виробленні ефективного механізму прийняття й реалізації організаційно-управлінських рішень, створенні якісної нормативно-правової бази, здатної забезпечити належний рівень управління та захисту у сфері професійної захищеності працівників органів системи Міністерства внутрішніх справ України.

Розділ 2 «Система та адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України» складається з трьох підрозділів, у яких визначено систему суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України, надано їх класифікацію, проаналізовано юридичну природу та структуру адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС та визначено їх компетенцію.

У підрозділі 2.1 «Система та види суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС та їх класифікації» певна увага приділена найбільш характерними для системи суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності працівників ОВС ознакам.

Запропоновано під системою суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС розуміти сукупність органів і посадових осіб, які наділені повноваженнями у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ і чия діяльність спрямована на мінімізацію, попередження та усунення небезпечних для життя, здоров’я, честі, гідності і недоторканності працівників ОВС факторів, а також компенсацію їх негативного впливу як під час виконання ними своїх службових завдань та обов’язків, так і в їх особистій життєдіяльності.

До основних суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України віднесено: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України на чолі з Міністром внутрішніх справ та підпорядковані міністерству органи та підрозділи внутрішніх справ України, Міністерство юстиції України, Прокуратуру України, інші органи виконавчої влади (як центральні, так і місцеві) та органи місцевого самоврядування, Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, деяких посадових осіб зі спеціальним статусом (наприклад, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини), об’єднання громадян, професійні спілки, інші громадські організації та політичні партії, деякі міжнародні органи, зокрема Європейський суд з прав людини, міжнародні міжурядові правозахисні організації, міжнародні неурядові правозахисні організації, самих працівників ОВС України, коли вони, наприклад, здійснюють самозахист своїх законних прав.

Виокремлено найбільш характерні для системи суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності працівників ОВС, як і для будь-якої системи, ознаки: 1) множинність складових елементів; 2) цілеспрямованість; 3) цілісність; 4) структурованість; 5) ієрархічність; 6) множинність описання системи.

Вироблено класифікацію суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ за певними критеріями.

У підрозділі 2.2 «Юридична природа та структура адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС» визначено основні та додаткові елементи статусу суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС. До основних елементів адміністративно-правового статусу таких суб’єктів віднесено: права та обов’язки певної функціональної направленості (повноваження), предмети відання, відповідальність. До додаткових елементів запропоновано відносити мету утворення та діяльності суб’єкта, завдання, функції, особливості організаційно-структурної будови та взаємовідносин. Дані елементи перебувають у взаємозв’язку та доповнюють один одного (саме тому їх слід досліджувати комплексно).

Доведено, що під адміністративно-правовим статусом суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України варто розуміти визначений у нормативно-правових актах комплекс прав і обов’язків певної групи суб’єктів (органів законодавчої, виконавчої, судової влади, громадських організації, міжнародних органів тощо), які за допомогою покладених на них функцій та завдань зобов’язані і здатні забезпечити безпеку життєдіяльності персоналу ОВС.

Підрозділ 2.3 «Компетенція суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України» присвячено дослідженню поняття та структури компетенції суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України. Встановлено відмінності між поняттями «компетенція» та «повноваження», «права і обов’язки».

Запропоновано дотримуватися «розширювального» підходу при дослідженні компетенції суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України, який полягає у включенні до її складу, окрім основних елементів (повноважень і підвідомчості), додаткових елементів, як-то завдання, функції, принципи діяльності, форми і методи діяльності тощо.

Розглянуто компетенцію 12 основних суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України шляхом аналізу деяких з їх повноважень, завдань та функцій у частині, що стосується саме забезпезпечення належного, загальноприйнятного рівня безпеки життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ.

Зроблено висновок, що компетенція є основним елементом правового статусу, який встановлює закріплені в законодавстві України права та обов’язки, завдання та функції, покладені на цих суб’єктів, реалізація яких спрямована на забезпезпечення належного, загальноприйнятного рівня безпеки життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ.

Розділ 3 «Напрямки удосконалення діяльності суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України» присвячено пошуку шляхів удосконалення діяльності суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС. У цьому зв’язку обґрунтовано необхідність впровадження низки послідовних дій та змін, які повинні відбутися у організаційно-управлінському забезпеченні безпеки життєдіяльності персоналу ОВС і торкнутися кожного з його елементів, а також нормативно-правовому забезпеченні безпеки життєдіяльності персоналу ОВС. Окрему увагу звернуто на такі напрямки удосконалення діяльності суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС, як налагодження координації та взаємодії між такими суб’єктами, а також впровадження зарубіжного досвіду та міжнародне співробітництво у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу. Наголошено, що усі визначені напрямки удосконалення діяльності суб’єктів забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС тісно пов’язані один з одним та взаємодоповнюють один одного.

Зазначено, що процес систематизації може стати ключовою формою удосконалення нормативно-правового забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС.

Під взаємодією між суб’єктами забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС запропоновано розуміти засновану на законах та підзаконних нормативних актах узгоджену діяльність суб’єктів, за допомогою якої, доповнюючи один одного, вони створюють умови для успішного функціонування усієї системи та ефективного досягнення спільної мети – забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу ОВС.

Визначено, що впровадження зарубіжного досвіду та міжнародне співробітництво у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу – це комплекс заходів, спрямованих на вивчення, аналіз, узагальнення передового міжнародного досвіду у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу поліції зарубіжних країн, обмін досвідом у створенні дієвих механізмів забезпечення безпеки, створення надійних засобів індивідуального захисту, розробка навчальних програм з безпеки життєдіяльності, ратифікація відповідних міжнародних правових документів, які стосуються безпеки життєдіяльності людини тощо.

Вивчено та проаналізовано досвід таких країн як США, Великобританія, Ізраїль, Франція, Німеччина, Росія з метою визначення тих напрямків, яким, для забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу поліції, ці держави надають пріоритетне значення.