АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ МІЛІЦІЇ У СПРАВАХ ДІТЕЙ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими програмами, планами, темами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Теоретико-правові засади захисту прав дітей» присвячено вивченню та аналізу історичних аспектів законодавчого забезпечення захисту прав дітей, визначено місце системи правового захисту інтересів дітей, а також розкрито діяльність суб’єктів соціально-правового захисту дітей.

У підрозділі 1.1. «Історичні аспекти законодавчого забезпечення захисту прав дітей» зазначається, що Україна має власний історичний досвід регулювання діяльності відповідних підрозділів міліції. На різних історичних етапах по-різному вирішувалось питання про вік, з якого могла наставати адміністративна чи кримінальна відповідальність, юридичні заходи впливу, що застосовувались відносно неповнолітніх осіб, форми, в яких здійснювалося розслідування, розгляд і вирішення їх справ, боротьба з безпритульністю неповнолітніх.

У радянській державі боротьба з безпритульністю стала політичним завданням. Після жовтневої революції 1917 року система благодійних установ була знищена. Турботу про дітей-сиріт держава взяла на себе. Для вирішення проблеми дитячої безпритульності були необхідні значні зусилля з боку держави та суспільства в цілому. Досвід ліквідації дитячої безпритульності в Радянському Союзі становить інтерес і для сьогодення, оскільки саме це допомагає зрозуміти, як формувалися сучасні підходи до вирішення проблеми безпритульності та бездоглядності дітей і підлітків.

Розглядаючи результати адміністративно-правового регулювання з боку держави недопущення правопорушень та злочинів з боку неповнолітніх в УРСР у період 1958-1991 рр., слід згадати також створені комісії у справах неповнолітніх та інститут громадських вихователів, основним завданням яких була профілактика злочинності серед неповнолітніх.

Вже у перші роки роботи комісії були виявлені недоліки правового та організаційного характеру, а інститут громадських вихователів взагалі визнаний неефективним. Про це свідчила недосконала процедура діяльності комісій та низький рівень підготовки громадських вихователів. Удосконалювалась, проте, змістова сторона діяльності раніше створених органів: уточнювався перелік функціональних обов’язків інспектора дитячої кімнати міліції, змінювалася відомча належність закритих виховних установ для неповнолітніх, були створені спецшколи Міністерства просвіти та спеціальні професійні училища держкомітету з професійно технічної освіти СРСР.

Згодом, постановою Верховної Ради України від 15 листопада 1994 р. комісії у справах неповнолітніх були взагалі ліквідовані.

Важливість проблеми правопорушень серед неповнолітніх українське суспільство усвідомлювало поступово і досить повільно. За радянських часів до цієї проблеми не приверталось уваги громадськості і боротьба з правопорушень серед неповнолітніх залишалася переважно проблемою правоохоронних органів.

У підрозділі 1.2. «Розвиток системи правового захисту інтересів дітей» зазначається, що захист прав дітей здійснюється, як зазначалось вище, різними способами і засобами, одним із яких є право. Через свої основні характеристики (нормативності, загальнообов’язковості, забезпеченості державним примусом) воно володіє значним потенціалом в забезпеченні безпеки прав неповнолітніх.

Поняття правового захисту можна охарактеризувати як захищеність прав і законних інтересів юридичними засобами. Таким чином, для розкриття змісту даного поняття необхідно з’ясувати, які ж засоби входять в їх систему. У загальноправовій літературі елементи власне правового захисту, як правило, не виділяються.

Найчастіше вони позначаються стосовно буття суб’єктивних прав і обов’язків, які представляються в нерозривній єдності в процесі їх формування (правотворчості), руху (від правових норм і правовідносин) і реалізації. Проте, тут увага акцентується на стадійності процесу розвитку суб’єктивних прав, хоча чітко вирізняються два елементи правового регулювання – правові норми і правовідносини.

Питання про включення в цю систему правосвідомості та правової культури залишається дискусійним. Залишення цих елементів поза механізмом правового регулювання об’єднує, на нашу думку, зміст цього інструменту соціального керівництва. Додамо, що рівень правосвідомості є не тільки умовою успішного захисту прав неповнолітніх, але і служить зворотним зв’язком з нормою права, оскільки правові уявлення про її ефективність (неефективність) є базою для вдосконалення законодавства. Тому дисертант підтримує думку учених, які до елементів механізму правового регулювання відносять: норми права (нормативні акти), правовідносини, індивідуальні акти, правосвідомість і правову культуру. Вважаємо, що ці елементи характеризують і механізм правового захисту прав неповнолітніх.

Таким чином, механізм правового захисту прав і законних інтересів неповнолітніх – це сукупність встановлених його елементів: правових норм, нормативних актів, правових відносин, індивідуальних актів, правосвідомості та правової культури. Його основу складає міжгалузевий правовий інститут захисту прав і законних інтересів неповнолітніх.

У підрозділі 1.3. «Адміністративно-правова характеристика суб’єктів правового захисту дітей» наголошується, що соціальний і правовий захист прав неповнолітніх – багатогранна діяльність, що охоплює економічні, організаційні, психологічні, педагогічні, юридичні й інші аспекти.

Складність проблеми суб’єктів соціального і правового захисту прав неповнолітніх зумовлена багатьма чинниками. Перш за все, немає єдиної системи суб’єктів, орієнтованої тільки на рішення цієї соціально важливої задачі. Більшість з них здійснюють захисні функції у цій сфері разом з іншими своїми обов’язками. Ця властивість притаманна практично всім органам державної влади та місцевого самоврядування. Різниться й правовий статус суб’єкта соціального і правового захисту прав неповнолітніх, їх місце в системі юридичних координат, правові зв’язки з неповнолітніми (батьки і опікуни, органи виконавчої влади і суди). Більш того, сам неповнолітній, чиї інтереси підлягають захисту, «вбудований» у механізм такого захисту: він має право самостійно захищати свої інтереси, використовуючи юридичні засоби.

З урахуванням всього різноманіття діяльності по захисту прав та інтересів дітей цю функцію здійснюють багато суб’єктів. Проте множинність не єдина ознака системи суб’єктів соціального і правового захисту прав неповнолітніх. Їх статус доволі різноманітний, він відрізняється за багатьма ознаками: за приналежністю до гілок державної влади (законодавча, виконавча, судова), за масштабом діяльності (уряд України й орган місцевого самоврядування), за сферою діяльності (освіта, соціальне забезпечення, громадський порядок та ін.), характеру діяльності (адміністративний нагляд, юрисдикція, психологічна допомога тощо). Класифікація суб’єктів соціального і правового захисту прав і законних інтересів неповнолітніх можлива і за іншими характеристиками діяльності (адміністративний нагляд, юрисдикція, психологічна допомога тощо).

Розділ 2. «Адміністративно-правовий статус кримінальної міліції у справах дітей»присвячено визначенню та характеристиці проблемних питань адміністративно-правового статусу кримінальної міліції у справах дітей та окресленню прийнятних шляхів їх вирішення.

У підрозділі 2.1. «Кримінальна міліція у справах дітей як суб’єкт правового захисту» здійснюється правовий аналіз сутності та значення кримінальної міліції у справах дітей як суб’єкта правового захисту, аналізуються чинники, що визначають її місце в системі суб’єктів правового захисту.

При цьому робиться висновок про те, що значущість КМСД в цій системі обумовлена декількома чинниками.

По-перше, відповідно до Наказу МВС від 28 листопада 2008 року №637 «Про затвердження Інструкції з організації роботи органів внутрішніх справ України щодо протидії дитячій злочинності» вона виконує велику частину міліцейських функцій в цілях профілактики та запобіганню вчиненню правопорушень дітьми.

По-друге, допомогу цій структурі надають й інші підрозділи міліції. А саме чергові частини, дільничні інспектори міліції, підрозділи слідства та дізнання, патрульно-постова служба міліції, карний розшук, БНОН, ДСБЕЗ, ДАІ та інші підрозділи, необхідні для вирішення задач, що стоять перед нею. Це дає можливість своєчасно попереджувати посягання на права та законні інтереси дітей.

Ефективність діяльності будь-якого державного органу, у тому числі й КМСД, значною мірою залежить від чіткого закріплення його правового статусу. Основу останнього складає компетенція органу, що означає його право і обов’язок здійснювати конкретні управлінські функції у визначеній сфері.

Також КМСД виявляє дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво, а також осіб, які займаються виготовленням та розповсюдженням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту; надсилає до відповідних служб у справах дітей відомості про дітей, які повернулися із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, вчинили правопорушення, за яке застосовано заходи громадського впливу або адміністративне стягнення, вживають спиртні напої або допускають немедичне вживання наркотичних та одурманюючих засобів, у віці до 16 років систематично самовільно залишають сім’ю, самовільно залишають спеціальні навчально-виховні заклади, для взяття їх на облік та проведення з ними профілактичної роботи, а також інформує зазначені служби про необхідність застосування до них заходів впливу або захисту а, також надає допомогу органам освіти і охорони здоров’я в підготовці відповідних документів щодо оформлення особових справ дітей, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації; здійснює заходи соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Профілактика, попередження, виховання, недопущення скоєння протиправних дій – основні елементи системи громадської безпеки саме тому доцільно віднести КМСД до блоку міліції громадської безпеки переназвавши даний підрозділ в міліцію громадської безпеки у справах дітей.

У підрозділі 2.2. «Профілактика бездоглядності та правопорушень неповнолітніх – основна функція кримінальної міліції у справах дітей» досліджується основна функція кримінальної міліції у справах дітей. Зокрема, вказується, що одним з основних напрямів протидії злочинності є її попередження. Тому головним соціальним призначенням міліції, пріоритетними напрямом її багатофункціональної діяльності є профілактика правопорушень та злочинів взагалі.

Профілактика бездоглядності та правопорушень неповнолітніх є основною функцією кримінальної міліції у справах дітей. Вона охоплює як загально-превентивні заходи КМСД, так і проведення індивідуально-профілактичної роботи з неповнолітніми та іншими особами (батьками, законними представниками, іншими особами). Індивідуальна профілактика орієнтована, перш за все, на дітей з девіантною поведінкою.

Якщо загальна профілактика орієнтована на усуненні причин і умов порушень прав широкого кола неповнолітніх, то індивідуальна профілактика пов’язується з дією на конкретну особу з метою зміни її положення і поведінки. Цей вид профілактики розглядається, як діяльність по своєчасному виявленню дітей та їх сімей, що знаходяться в соціально небезпечному становищі, а також по їх соціально-педагогічній реабілітації та (або) попередженню здійснення ними правопорушень і антигромадських дій.

Індивідуальна профілактика орієнтована, перш за все, на неповнолітніх з девіантною поведінкою, а також на батьків або законних представників, які не виконують свої обов’язки з виховання, навчання та (або) утримання неповнолітніх та (або) негативно впливають на їх поведінку або жорстоко поводяться з ними. Індивідуальна профілактика може бути проведена КМСД з відома начальника органу внутрішніх справ або його заступника і відносно інших неповнолітніх, їх батьків або законних представників при необхідності попередження здійснення ними правопорушень. Встановлення такого широкого кола осіб – об’єктів індивідуальної профілактичної роботи робить КМСД одним з основних суб’єктів профілактики правопорушень серед дітей.

У підрозділі 2.3. «Організація діяльності спеціальних підрозділів у справах дітей щодо їх правового захисту» досліджується система органів та служб, які працюють із дітьми, що перебувають у конфлікті із законом. До системи, що розглядається, відносяться центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх – лікувальні навчально-виховні заклади охорони здоров’я, до яких направляються підлітки на лікування і психічної реакції від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, а також підлітки, що потребують особливих умов виховання, які за станом здоров’я не можуть бути направлені в навчально-виховні заклади соціальної реабілітації закладів освіти.

Важливу роботу по соціальній реінтеграції дітей, які вчинили правопорушення проводять центри соціальних служб для молоді. Це спеціальні заклади, уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Отже, сьогодні в Україні існує розвинута система органів та служб, на які покладено виконання функції профілактики вчинення правопорушень дітьми. Разом з тим, дисертантом робиться висновок про те, що в цій системі не вистачає центральної ланки – спеціалізованого ювенального суду, навколо якого б мала зосередитись діяльність усіх вищезазначених інститутів.

Сьогодні в Україні відсутня ювенальна юстиція як автономна система зі своїми принципами, метою, організаційними процедурами, правовою регламентацією. Україна має вкрай обмежений арсенал заходів правового реагування на девіантну поведінку молоді (безпритульність, бродяжництво, самовільне залишення навчально-виховних закладів). У зв’язку з відсутністю механізму реалізації майже не застосовуються як засіб впливу громадські роботи, які б спрямовували діяльність правопорушника в інтересах суспільства в цілому. Не реалізується на практиці стаття 6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», так як сьогодні при судах так і не створений інститут судових вихователів для контролю за виконанням рішень стосовно неповнолітніх. Це не дає можливості здійснювати в повному обсязі заходи щодо захисту дітей і реалізовувати ними свої права, передбачені Конституцією України.

Розділ 3. «Перспективи розвитку правоохоронної діяльності кримінальної міліції у справах дітей» присвячено характеристиці зарубіжного досвіду діяльності відповідних підрозділів поліції, а також окреслено можливі шляхи вдосконалення організаційно-правового регулювання діяльності кримінальної міліції у справах дітей.

У підрозділі 3.1. «Зарубіжний досвід діяльності відповідних підрозділів поліцейських органів по захисту прав дітей» наголошується, що правопорушення неповнолітніх – небезпечне соціальне явище, оскільки через такі правопорушення виникає чимало серйозних проблем.

Важливу роль у запобіганні правопорушенням серед неповнолітніх, зокрема у країнах Європейського Союзу, відіграє поліція. Спеціальні підрозділи поліції у справах неповнолітніх аналізують стан правопорушень та їх динаміку і на підставі цього розробляють рекомендації для громадських установ, великих компаній та банків стосовно організації заходів запобігання правопорушенням, розробляють та беруть активну участь у заходах і програмах запобігання правопорушенням.

Цікавим видається досвід запобігання правопорушенням брюссельської поліції (Бельгія). Тут при кожному комісаріаті поліції діють бригади у справах неповнолітніх, які здійснюють патрулювання вулиць, клубів та інших громадських місць. Головна мета таких патрулювань – виявити неповнолітніх осіб, які пропускають заняття у навчальних закладах.

Заслуговує на особливу увагу досвід США, Англії, Швеції, Японії в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями неповнолітніх. У вищевказаних країнах при школах на громадських засадах створені комітети зв’язку школи з поліцією, у яких працюють батьки, вчителі, старшокласники, що займаються попередженням правопорушень серед неповнолітніх. Тісний контакт з поліцією входить до обов’язків голови комітету, яким, в більшості випадків, обирається директор школи. А в Англії навіть створена об’єднана робоча група асоціації начальників поліції та товариства працівників освіти зв’язку між поліцією та школами.

Сьогодні за кордоном все більше і більше розповсюджуються підліткові та юнацькі клуби поліції. Вартові правопорядку організовують у них гуртки з зацікавленості, проводять спортивні та розважальні заходи, зустрічі з батьками, бесіди на правову тематику, практикують виїзди в спеціальні табори праці та відпочинку. Цікаво, що створення таких таборів було в свій час рекомендовано на одній із сесій конгресу ООН у попередженні злочинності. Ці клуби зараз активно функціонують в ФРГ, Австралії, Канаді, Нідерландах, Франції, Англії та в деяких інших країнах.

У підрозділі 3.2. «Шляхи вдосконалення організаційно-правового регулювання діяльності кримінальної міліції у справах дітей» дисертантом досліджуються можливі шляхи вдосконалення організаційно-правового регулювання діяльності кримінальної міліції у справах дітей.

При цьому робиться висновок про те, що сьогодні діяльність КМСД з профілактики правопорушень, вчинюваних дітьми, потребує вдосконалення, зокрема, застосування позитивного зарубіжного досвіду у цій сфері та впровадження новітніх форм і методів профілактичної роботи з дітьми, схильними до скоєння правопорушень. При цьому особливу увагу слід приділяти проведенню психологічної профілактики та корекції відхилень у поведінці дітей, виявленню та усуненню причин і умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми протиправних дій.

Профілактика правопорушень неповнолітніх – інтелектуально складний вид діяльності. ЇЇ результати, насамперед, залежать від якості аналітичної роботи уповноважених осіб, які мають здійснюватися на засадах системного й проактивного підходів, враховувати всі без винятку об’єкти профілактики, використовувати весь наявний потенціал суб’єктів профілактики. Працівники КМСД повинні діяти активно, комплексно, одночасно в багатьох напрямах і на всіх рівнях. Акції загально державного рівня (такі, як «Канікули», «Урок», «Вулиця») необхідно доповнити спеціальними заходами місцевого рівня, які неможливо передбачити в «центрі» але вони можуть бути сплановані на місцях, з урахуванням регіональних відмінностей. Їх може планувати Координаційна рада з профілактики правопорушень, яку дисертант пропонує створити при органах місцевого самоврядування.

Таким чином, належна організація діяльності КМСД є необхідною умовою успішного вирішення покладених на неї завдань.