АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ІНФОРМАЦІЮ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Методологічні засади забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Сутність адміністративно-правового забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами» подається огляд літератури та законодавства за темою дослідження, зокрема щодо визначення поняття «інформація», «правова інформація», «інформаційне забезпечення», «право власності на інформацію» тощо.

Визначено, що адміністративно-правове забезпечення права власності на інформацію повинно бути реалізоване шляхом передбачення в законодавчих та підзаконних актах: видів юридичної відповідальності за порушення права власності на інформацію; системи суб’єктів владних повноважень, яким надано право здійснювати охорону та захист відповідного права власності на інформацію, а також їх прав та механізмів впливу (гарантій, засобів, форм та методів), встановлення певних режимів доступу до інформації; напрямків та форм взаємодії між правоохоронними органами з питань забезпечення права власності на інформацію; організаційних та правових засад контролю та нагляду за їх правоохоронною діяльністю.

Підрозділ 1.2. «Аналіз законодавства у сфері забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами» відзначається, що законодавство в інформаційній сфері та в сфері адміністративно-правового забезпечення права власності на інформацію досить чисельне, але несистематизоване, містить ряд недоліків та суперечностей.

Аналіз відповідних правових джерел дозволив виявити в законодавчому регулюванні адміністративно-правового забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами такі недоліки та суперечності. По-перше, відсутність чіткого понятійного апарату. По-друге, визначення права на інформацію, яке наведено в Законі України «Про інформацію» є обмеженим. По-третє, при визначенні інформації з обмеженим доступом як інформації, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці, суспільним інтересам, інтересам державної безпеки, інтересам людини або громадянина або інтересам суб’єкта господарювання, національне законодавство не визначає, які з перелічених інтересів є вищими і які з них підлягають першочерговому захисту у випадку їх порушення. По-четверте, законодавчо чітко не визначене поняття комерційної таємниці, порушення якої визначено предметом протиправних посягань.

Внесені пропозиції щодо вирішення проблем, пов’язаних із законодавчим регулюванням в означеній сфері, шляхом відповідних роз’яснень щодо однакового застосування судами законодавства про інформацію, для чого необхідно систематизувати інформаційне законодавство, зокрема, доповнити Закон України «Про інформацію»: поняттям права власності на інформацію; основними видами таємної (конфіденційної) інформації; системою засобів захисту права на інформацію та суб’єктами їх реалізації.

У підрозділі 1.3. «Роль правоохоронних органів в забезпеченні права власності на інформацію» підкреслюється, що в літературі та в законодавстві України не існує чіткого визначення поняття «правоохоронний орган», у зв’язку з чим коло державних органів, які входять до правоохоронних не може бути достовірно встановлено.

До ознак правоохоронних органів віднесені: особливий, визначений законодавством порядок утворення; наявність державно-владних повноважень; чітка регламентація компетенції за принципом: дозволено робити тільки те, що зазначено в законі; обов’язкове підпорядкування діяльності принципам законності та гласності; особлива мета діяльності: охорона законних прав та інтересів суб’єктів суспільних відносин.

Виходячи з окреслених ознак, сформульовано авторське визначення правоохоронного органу та їх види, окреслена роль кожного із правоохоронних органів та узагальнена роль правоохоронних органів в адміністративно-правовому механізмі забезпеченні права власності на інформацію в цілому.

Розділ 2 «Особливості адміністративно-правових засад забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Компетенція правоохоронних органів щодо забезпечення права власності на інформацію» проаналізовано різні наукові підходи до визначення поняття «компетенція», на підставі чого запропоновано розглядати компетенцію правоохоронних органів в галузі забезпечення права власності на інформацію як сукупність прав та обов’язків, в межах яких відповідний орган може здійснювати вплив на реалізацію права власності на інформацію, оскільки наявність при цьому відповідних знань, досвіду, навичок є характерною особливістю працівника правоохоронного органу.

До переважної компетенції правоохоронних органів належать права та обов’язки в галузі забезпечення інформаційної безпеки особистості, тобто забезпечення права власності на інформацію переважно фізичних осіб.

Аналіз правових та наукових джерел з досліджуваного питання дозволив виявити основні причини незадовільного стану національної інформаційної безпеки України та інформаційної безпеки особи.

Обґрунтовано необхідність розробити на держаному рівні дієвий механізм забезпечення права на інформацію громадян в зазначених сферах, який повинен включати не тільки встановлення відповідальності за фактами виявлення порушень (яку також доречно підвищити), але і стимулювати відповідні господарюючі суб’єкти не порушувати інформаційні права громадян шляхом запровадження ефективних економічних, психологічних та інших стимулів.

В підрозділі 2.2. «Гарантії та засоби адміністративно-правового забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами» аналізуються наукові визначення поняття гарантій, пропонуються їх спільні риси. На підставі визначених ознак під гарантіями адміністративно-правового забезпечення права власності на інформацію у сфері публічного управління пропонується розуміти систему нормативних, інституційних та організаційно-правових чинників, що забезпечують у сукупності здійснення права особи на володіння, користування та розпорядження інформацією.

До адміністративно-правових засобів забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами віднесені: 1) контроль, який здійснюється правоохоронними органами у визначеній сфері; 2) вирішення (розгляд) звернень громадян правоохоронними органами та їх посадовими особами; 3) забезпечення доступу громадян до публічної інформації; 4) прокурорський нагляд.

Підрозділ 2.3. «Форми і методи адміністративно-правового забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами» присвячений аналізу адміністративно-правових форм та методів, які використовують правоохоронні органи у своїй діяльності при забезпеченні права власності на інформацію.

При забезпеченні права власності на інформацію правоохоронні органи в своїй діяльності використовують наступні форми: інформаційний патронаж, інформаційну кооперацію, інформаційне протиборство, нормотворчу та правозастосовну діяльність правоохоронних органів, та методи: переконання та примусу (попереджувального, припиняючого та карального). При цьому під адміністративно-правовими формами забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами запропоновано розуміти врегульовану законодавством групу, об’єднаних внутрішнім і зовнішнім змістом, способів здійснення правоохоронними органами діяльності по ефективному забезпеченню інформаційної безпеки особи та національної інформаційної безпеки держави.

Адміністративно-правовий метод переконання при забезпеченні права власності на інформацію правоохоронними органами визначено як позитивний вплив на волю суб’єктів інформаційних правовідносин, який здійснюється з метою утвердження упевненості цих суб’єктів в необхідності дотримання норм чинного законодавства в інформаційній сфері. Виявлено, що для забезпечення права власності на інформацію правоохоронні органи можуть використовувати такі засоби переконання, як профілактично-роз’яснювальна робота серед населення; застосування матеріальних та моральних стимулів для попередження або розкриття злочинів та адміністративних правопорушень в інформаційній сфері.

Виявлено основні законодавчі недоліки, які впливають на ефективність реалізації форм і методів забезпечення права власності на інформацію правоохоронними органами.

У підрозділі 2.4. «Організація діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення права власності на інформацію» на підставі аналізу науково-правових джерел було визначено характерні ознаки організаційної діяльності правоохоронних органів.

Беручи до уваги ознаки організаційної діяльності, встановлено, що організація діяльності правоохоронних органів по забезпеченню права власності на інформацію - це систематична повсякденна діяльність управлінських органів чи безпосередніх керівників, закріплена у відповідних управлінських рішеннях, спрямована на координацію, узгодження різних елементів діяльності правоохоронних органів в інформаційній сфері з метою досягнення найбільш ефективного виконання поставлених перед ними завдань по забезпеченню права на інформацію.

Організація діяльності конкретного правоохоронного органу в законодавстві представлена у вигляді встановленого переліку функцій, які слід реалізовувати для ефективного виконання покладених на нього завдань. Аналіз таких функцій надав автору змогу визначити структурні елементи організаційної діяльності правоохоронних органів у забезпечені права власності на інформацію.