ЦИВІЛЬНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Автореферат

У вступі розкривається актуальність теми дослідження, ступінь розробленості проблеми, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет, методологічна основа дослідження, формулюється наукова новизна отриманих результатів, зазначається їх теоретичне і практичне значення, наводяться відомості щодо апробації результатів та вказуються публікації за темою дисертаційного дослідження.

Розділ 1. «Загальна характеристика цивільної процесуальної відповідальності» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Становлення інституту цивільної процесуальної відповідальності у цивільному процесуальному праві України» автор дослідження аналізує історію становлення і проблеми визначення юридичної відповідальності в цілому і цивільної процесуальної відповідальності зокрема. Спостерігаючи за розвитком теоретичних доктрин цивільного процесуального права, можна побачити, що концепції розвитку теорії цивільної процесуальної відповідальності не мають чітких фундаментальних підвалин.

Аналіз наукових праць (Н. О. Чечиної, М. Й. Штефана, В. В. Бутнєва, М. В. Кузнєцова, Д. Г. Нохріна, А. В. Юдіна, М. Л. Гальперіна та ін.) дозволив зробити висновок, що до цього часу виконана значна робота з дослідження цієї важливої правової категорії, але досі залишається ще багато нерозв’язаних і дискусійних питань. Дисертант доходить висновку, що історичний розвиток змінив сформовані суспільні відносини, це відбилося на законодавстві та в доктрині в галузі цивільного процесуального права. Незважаючи на це, цивільне процесуальне законодавство продовжує активно розвиватися, а разом із ним активізуються наукові пошуки щодо вчення про цивільну процесуальну відповідальність як окремого виду юридичної відповідальності, яка настає за порушення вимог цивільних процесуальних норм і може полягати, зокрема, у застосуванні більш суворих заходів процесуального примусу.

Підрозділ 1.2. «Поняття цивільної процесуальної відповідальності» присвячений аналізу сутності категорії «цивільна процесуальна відповідальність». Визначення цивільної процесуальної відповідальності, як і юридичної відповідальності узагалі, може формуватися на загальних підходах. Дисертант виділяє різноманітні ознаки відповідальності та пропонує удосконалене поняття цивільної процесуальної відповідальності. На погляд дисертанта, для визначення поняття цивільної процесуальної відповідальності необхідно враховувати такі її основні ознаки, а саме:

1. умовою притягнення особи до цивільної процесуальної відповідальності є наявність у цивільній процесуальній нормі відповідної санкції;

2. визначений в законі процесуальний порядок притягнення до цивільної процесуальної відповідальності;

3. притягнення до цивільної процесуальної відповідальності здійснює лише суд;

4. суб’єкти цивільної процесуальної відповідальності є особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не відносяться до безпосередніх учасників процесу (свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі та ін.);

5. підставою притягнення до цивільної процесуальної відповідальності є факт скоєння особою процесуального правопорушення;

6. специфіка заходів процесуального примусу, знаходить свій прояв у тому, що вони пов’язані з позбавленням правопорушника суб’єктивного цивільного процесуального права чи покладанням на нього нового або додаткового обов’язків.

Таким чином, цивільна процесуальна відповідальність – це встановлені нормами цивільного процесуального права заходи процесуального примусу, що застосовуються судом у встановленому законом порядку до учасників цивільного процесу (осіб, які беруть участь у справі та інших учасників процесу) за скоєння цивільного процесуального правопорушення у вигляді позбавлення порушника суб’єктивного цивільного процесуального права чи покладання на нього нових або додаткових обов’язків.

Для цивільної процесуальної відповідальності характерно те, що вона встановлюється нормами цивільного процесуального права і реалізується в цивільному судочинстві. До цієї відповідальності можуть бути притягнені згідно з рішеннями суду тільки учасники процесу: особи, які беруть участь у справі; інші учасники цивільного процесу. Громадяни, які присутні в залі судових засідань і при цьому порушують встановлений порядок, мають притягуватися до адміністративної відповідальності. До цивільної процесуальної відповідальності залучаються ті, чия поведінка відхиляється від приписів норм ЦПК України: не виконують вчасно і належним чином цивільні процесуальні обов'язки. Цивільна процесуальна відповідальність має за мету забезпечення законності і правового порядку у цивільному процесі. Автор робить висновок, що кожна галузь права має свої власні специфічні заходи відповідальності.

Перспективи дослідження пов’язуються із характеристикою інституту цивільної процесуальної відповідальності, якій слід уважати міжгалузевим. Міжгалузевий характер обумовлений наявністю відповідного інституту у всіх процесуальних галузях права. Такій підхід дозволяє взяти найкраще, що було напрацьовано в процесуальній науці суміжних процесуальних галузей.

У роботі досліджуються цивільна процесуальна правосуб’єктність і цивільно-процесуальне правопорушення як передумови цивільної процесуальної відповідальності. Дисертантом удосконалено положення про те, що цивільна процесуальна правоздатність (здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи, іншого учасника цивільного процесу) властива всім учасникам цивільного процесу (фізичним та юридичним особам). Це ж стосується і цивільної процесуальної відповідальності як обов’язкового елементу процесуальної дієздатності.

Можливість застосування цивільної процесуальної відповідальності лише до дієздатних осіб дисертант розкриває через їх участь у цивільному процесі і порушенням приписів норм цивільного процесуального законодавства: правил поведінки особи, яка залучена до участі у цивільному процесі; обов’язків, які покладені на неї процесуальним законом відповідно до статусу такого залучення; оголошених обов’язків суддею в залі судового засідання; наявності письмово зафіксованого порушення і реакції судді на нього. Зокрема, дисертант робить висновок, що осіб, які не досягли віку дієздатності і є учасниками цивільного процесу, неможливо притягнути до цивільної процесуальної відповідальності.

Підрозділ 1.3. «Проблеми класифікації цивільної процесуальної відповідальності» присвячений загальнотеоретичним і методологічним проблемам класифікації юридичної відповідальності, містить аналіз основних точок зору на природу юридичної відповідальності і на критерії класифікації юридичної відповідальності. У даному розділі також міститься критичний аналіз думок вчених, які не визнають цивільну процесуальну відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності.

Більшість дослідників у якості критеріїв поділу юридичної відповідальності на види використовують предмет і метод відповідних галузей права, а універсальним інструментом підтвердження «самостійності» конкретного виду юридичної відповідальності визнають перевірку на наявність у правовій системі відповідної «перевіркового» виду юридичної відповідальності самостійної галузі права (тобто галузі права, що має свої власні предмет і метод). Таким чином, вони є прихильниками галузевого підходу при класифікації юридичної відповідальності. Як класифікаційну ознаку автор пропонує використовувати не предмет і метод відповідної галузі права, а юридичний режим, сучасна концепція якого була розроблена С. С. Алексєєвим. На думку зазначеного вченого, юридичний режим є цілісною системою правового регулювання, яка характеризується особливим порядком виникнення і формування змісту прав і обов'язків, їх здійснення, специфікою санкцій, способів їх реалізації, а також дією єдиних принципів, загальних положень, що поширюються на дану сукупність норм.

Вивчення проблеми відповідальності в цивільному процесі повинне здійснюватися за допомогою встановлення зв’язків між юридичною відповідальністю і елементами режиму цивільного процесу, моделюванням ефективного з погляду практики і обґрунтованого з погляду теорії механізму процесуальної відповідальності.

Досягнення мети цивільної процесуальної відповідальності залежить не тільки від її змісту (передбачених законом заходів відповідальності), але й від чіткості та доцільності порядку її реалізації.

Розглядаючи позиції про класифікацію юридичної відповідальності, безумовно, слід зазначити, що галузевий підхід до класифікації юридичної відповідальності не відповідає на найважливіше питання про можливість існування самостійної галузевої відповідальності у всіх галузях права, що мають власний предмет і метод. Концепція «традиційних» і «нетрадиційних» видів юридичної відповідальності поки що не має під собою достатньої теоретичної основи і, як правило, ґрунтується лише на аргументах про «недостатню розробленість» відповідного питання. Попри очевидні недоліки існуючого галузевого підходу, юридична доктрина не розробила принципово новго підходу до класифікації юридичної відповідальності, який дозволив би вирішити виникаючі на сучасному етапі розвитку української правової системи проблеми класифікації юридичної відповідальності.

Самостійність галузі цивільного процесуального права підтверджується наявністю самостійного виду цивільної процесуальної відповідальності.

Аналізуючи авторитетні позиції щодо класифікації цивільної процесуальної відповідальності, ми пропонуємо розмежувати заходи відповідальності на два види: заходи цивільної процесуальної відповідальності, що пов’язані з позбавленням порушника суб’єктивного цивільного процесуального права, та заходи цивільної пpoцecyaльної відповідальності, які пов’язані з покладанням нових або додаткових обов’язків на правопорушника цивiльнoгo процесуального права.

Розділ 2. «Характеристика окремих видів цивiльнoї пpoцecyaльної відповідальності» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Заходи цивільної пpoцecyaльної відповідальності, які пов’язані з позбавленням порушника суб’єктивного цивільного процесуального права» здійснюється дослідження виду цивільної процесуальної відповідальності, що пов’язана з позбавленням порушника суб’єктивного цивільного процесуального права, до якого слід віднести попередження (ч. 1 ст. 92 ЦПК), видалення із зали судового засідання (ч. 3 ст. 92 ЦПК), тимчасове вилучення доказів для дослідження судом (ст. 93 ЦПК). Самі заходи вказаної цивільної процесуальної відповідальності представлені винятково якісною (видовою) складовою покарання. Згадані заходи (попередження, видалення із зали судового засідання, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом) іноді іменують особистою немайновою відповідальністю. Попередження не містить у собі додаткового обтяження і не пов’язане з позбавленням процесуальних прав, але є несприятливим наслідком, у якому закладена осудлива оцінка поведінки порушника. До того ж, із винесенням попередження нерозривно пов’язана можливість подальшого застосування більш суворих заходів впливу, а отже, попередження має юридичне значення. Що стосується видалення із зали судового засідання, то з погляду забезпечення правопорядку такий захід процесуального примусу більше нагадує захід припинення, тому що видалення винного із зали суду фізично унеможливлює подальше порушення встановленого порядку цією особою.

Підставою застосування такого заходу, як тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, є протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства у формі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом полягає в припиненні володіння, а як наслідок – користування й розпоряджання особою, яка скоїла правопорушення, певною річчю або документом. Умовою застосування такого заходу процесуального примусу є наявність ухвали про витребування письмових чи речових доказів (ст. 137 ЦПК), яка має характер владного правозастосовного акта, на підставі якого виникає обов’язок у певної особи надати суду витребуваний доказ або повідомити про причини його неподання. За невиконання цього обов’язку без поважних причин суд виносить ухвалу про тимчасове вилучення письмового чи речового доказу, яка є підставою примусового здійснення цього обов’язку.

Цей вид відповідальності означає, що відповідальна особа позбавляється можливості впливати в подальшому на процес доказування у справі.

Висновок про наявність охоронних правовідносин як самостійного різновиду цивільних процесуальних правовідносин випливає із забезпеченості норм цивільного процесуального права процесуальними санкціями. Санкція процесуальної норми вказує на юридично несприятливі наслідки порушення юридичного обов’язку, передбачені диспозицією регулятивної норми. У той же час вона являє собою відносно самостійне правило поведінки суб’єктів процесуальних відносин у конфліктній ситуації, є диспозицією охоронної процесуальної норми. Передбачені нею права й обов'язки суб'єктів процесу реалізуються в рамках охоронних процесуальних правовідносин.

У підрозділі 2.2. «Заходи цивільної пpoцecyaльної відповідальності, які пов’язані з покладанням нових або додаткових обов’язків на правопорушника цивiльнoї пpoцecyaльної вiдпoвiдaльнocтi» автор визначає особливості окремих видів заходів цивільної процесуальної відповідальності, які пов’язані з покладанням нових або додаткових обов’язків на правопорушника цивільної процесуальної відповідальності.

Якщо розглядати привід з точки зору його цільового призначення, цей захід, скоріше, має забезпечувальну властивість. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи (ч. 4 ст. 10 ЦПК), чим виконуються завдання цивільного судочинства – справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ (ст. 1 ЦПК). Показання свідка або роз’яснення експерта можуть бути важливими для вирішення цивільно-правового спору. Привід стає моральним обтяженням і сприймається оточуючими (колегами, сусідами, членами родини) і примушуваним як покарання. Привід впливає на авторитет, репутацію цієї особи, що становить сутність морального обтяження. Привід є примусом до виконання порушеного обов’язку. Тому привід має чітку смислову процесуально-правову спрямованість – встановлені судом обставини мають більший ступінь достовірності, істинності, а тому судове рішення може бути охарактеризоване як справедливе та правосудне. Таким чином, процесуальними заходами досягається кінцевий матеріально-правовий ефект.

Компенсаційна функція цивільної процесуальної відповідальності має за мету відшкодування збитків, заподіяних стороні при провадженні у цивільних справах. Збитки можуть бути заподіяні при безпідставному забезпеченні позовних вимог: у результаті сутяжництва однієї зі сторін, що несумлінно заявила безпідставний позов, чи необґрунтованого спору проти позову, або систематичної протидії правильному й своєчасному розгляду справи.

Стягнення судових витрат відносять до заходів цивільного процесуального захисту. Однак при встановленні фактів несумлінного звернення до суду, коли це передбачено законом, стягнення судових витрат виступає як захід процесуальної відповідальності.

Штрафні санкції добре відомі в процесуальній теорії: вони настають при застосуванні цивільних процесуальних санкцій карального характеру і покликана зміцнювати процесуальну дисципліну в судочинстві, сприяти виконанню завдань у цивільних справах, покарати особу, що не виконує свої процесуальні обов’язки і, нарешті, забезпечити авторитет судової влади. Судовий штраф – це прояв самостійної галузевої відповідальності у вигляді заходу майнового впливу, встановленого ЦПК, що застосовується судом до осіб, котрі не виконали покладених на них конкретних процесуальних обов’язків у складі цивільних процесуальних правовідносин у справі. Вони застосовувались судом до осіб, котрі не виконували покладених на них конкретних процесуальних обов’язків у складі цивільних процесуальних правовідносин у справі. Санкції у вигляді штрафу дозволяють реалізувати функції процесуальної відповідальності – відновлення суспільних відносин, попередження здійснення правопорушень, примушування до виконання юридичних обов'язків. Зараз у ЦПК України штрафна санкція скасована, однак з огляду на актуальність цього питання можна сказати, що необхідно приділити увагу штрафній санкції в чинному ЦПК України внести судовий штраф до заходів цивільного процесуального примусу.

Автор робить висновок, що сучасне цивільне процесуальне право має розвинуту систему видів відповідальності, яка здатна забезпечити належну дисципліну в судочинстві при розгляді та вирішенні цивільних справ. Проте деякі з тих видів відповідальності, від яких відмовився законодавець, у ЦПК слід відновити.