ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано основні методи дослідження. Визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано поло­ження, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ «Загальна характеристика адміністративного судо­чинст­ва в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття, сутність та ознаки адміністративного судочинства як інституту адміністративного права» здійснюється аналіз наукових підходів до визначення адміністративного судочинства, його сутності та ознак.

Враховуючи думки правників та визначені ознаки адміністративного судочинства України, розглянуто у структурі адміністративного процесу останнє як здійснювану, відповідно до адміністративно-процесуальних норм та у певній процесуальній формі, діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, які порушуються з приводу публічно-правових спорів, що виникають між органами публічної адміністрації та фізичними і юридичними особами щодо відновлення порушеного суб’єктивного права заінтересованої особи.

Також у підрозділі відбувається продовження наукового пошуку з питань співвідношення понять «адміністративна юстиція», «адміністративне судочинство» та «адміністративний процес».

Адміністративне судочинство доцільно виокремити в окрему самостійну галузь процесуального права і розуміти, перш за все, як діяльність адміністра­тивних судів щодо розгляду справ, які виникають з адміністративно-правових спорів, оскільки при правовому спорі порушуються суб’єктивні права особи.

Судову ж діяльність з розгляду справ про адміністративні правопорушення визначити як адміністративно-деліктне судочинство. Кожне правопорушення в чинному законодавстві України представлене у вигляді юридичної конструкції – складу правопорушення (чим відрізняється від правового спору) і є порушенням встановленої законодавством заборони, що не властиве правовому спору.

1)  У підрозділі 1.2 «Виникнення, становлення і розвиток адміністративного судочинства України» досліджено основні етапи розвитку адміністративного судочинства, виявлено їх особливості.

Завершенням становлення адміністративного судочинства в Україні вважається прийняття Кодексу адміністративного судочинства України у 2005 році та створення системи самостійних і незалежних адміністративних судів, які, власне, і здійснюють адміністративне судочинство. З їх прийняттям було завер­шено формування національного інституту адміністративної юстиції і вичерпно регламентовано процес адміністративного судочинства, а також (що є визначаль­ним чинником входження України до ЄС) практична реалізація конституційних положень про відповідальність держави і її органів перед людиною, судовий захист прав і свобод людини і громадянина від свавілля адміністративних органів.

Зазначається, що визначальним чинником потреби запровадження та функціонування адміністративної юстиції в Україні є стратегічний курс нашої держави на входження до європейської спільноти, а отже, відповідність правової системи держави визнаним та прийнятим міжнародно-правовим стандартам, одним із яких є адміністративне судочинство.

2)  Підрозділ 1.3 «Правосуб’єктність Державної податкової служби України в адміністративному судочинстві» присвячений формуванню теоретичного обґрун­ту­вання правового статусу ДПС України як однієї із сторін адміністратив­ного судочинства.

У підрозділі проаналізовано загальні положення, які стосуються питань визначення сторін адміністративного судочинства. Автор наголошує, що через складну внутрішню організацію та юридичну природу суб’єктів владних повноважень у більшості випадків саме ці суб’єкти не здійснюють процесуальне представництво в адміністративному судочинстві. Як правило, в адміністративному судочинстві бере участь не суб’єкт владних повноважень у цілому, а його процесуальний представник. Тому процесуальне представництво суб’єктів владних повноважень в адміністративному судочинстві здійснюється не всіма без винятку суб’єктами владних повноважень, а лише конкретною посадовою чи службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб’єкта владних повноважень; представником може бути фізична особа, яка, відповідно до ч. 2 ст. 48 КАС України, має адміністративну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 56 КАС України).

З’ясування та аналіз сторін адміністративного процесу дозволяє узагальнити:

по-перше, сторонами в адміністративному процесі згідно зі ст. 50 КАС України є позивач та відповідач. У вирішенні адміністративної справи можуть бути також заінтересовані, поряд із сторонами справи, треті особи. Однією із сторін в адміністративному судочинстві є: 1) суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа; інший суб’єкт – при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень; 2) суб’єкт публічних (невладних) повноважень;

по-друге, участь сторін ґрунтується на принципах рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін та диспозитивності. Суб’єкти владних повноважень в адміністративному судочинстві не наділяються жодними привілеями щодо інших учасників адміністративного судочинства, користуючись на загальних засадах тими ж адміністративними процесуальними повноваженнями, що й решта учасників справи;

по-третє, суб’єкти владних повноважень вправі вільно користуватися всіма наданими їм адміністративними процесуальними повноваженнями, які забезпе­чують можливість участі цих суб’єктів в адміністративному судочинстві у різних формах. Дана участь, на відміну від участі інших приватних фізичних та юридичних осіб, крім норм КАС України, опосередкована та врегульована спеціальними нормативно-правовими актами, які містять норми матеріального та процесуального права;

по-четверте, участь суб’єктів владних повноважень в адміністративному судочинстві, залежно від їх організаційно-правової форми, може відбуватися як безпосередньо, так і опосередковано. Участь колективних суб’єктів владних повноважень є опосередкованою, оскільки особисто представляти свої інтереси в адміністративній справі вони не в змозі, а тому завжди представляються уповноваженими на те посадовими чи службовими особами (процесуальними представниками).

Органи ДПС України через правову регламентацію їх компетенції та статусу набувають загальної адміністративної правосуб’єктності. Діяльність органів ДПС України в контексті їх участі у адміністративному судочинстві фактично найбіль­шою мірою зводиться до представницьких повноважень.

У підрозділі проведений аналіз нового нормативно-правового забезпечення функціонування департаменту правової роботи ДПС України як основного суб’єкта, що здійснює представництво інтересів у адміністративному судочинстві, виділені його структура, завдання, функції.

Другий розділ «Процесуальний порядок розгляду спорів за участі Державної податкової служби України в адміністративних судах» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Види публічно-правових спорів у податкових відносинах як предмет адміністративного судочинства» автор аналізує норми нового подат­кового законодавства (Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України), а також порівнює з нормами, які існували до набрання згаданими нормативно-правовими актами чинності у питаннях визначення категорій публічних (податкових зокрема) спорів як підстави для звернення до адміністративного суду.

Проблема захисту права у сфері публічних, зокрема податкових, право­відносин характеризується однобічністю, адже такий захист може мати місце відносно прав лише однієї із сторін правовідношення – платника податків як носія обов’язку сплати податку. Саме на його суб’єктивне право та на його майно претендує держава, встановлюючи обов’язок зі сплати податків. З позицій уповно­важеного суб’єкта (який представляє інтереси держави), більш правильно говорити про наявність не права, а публічного інтересу – інтересу щодо задоволення потреб у фінансових ресурсах, необхідних для забезпечення потреб і функцій держави.

Спір у сфері податкових правовідносин виступає механізмом гарантії реалізації суб’єктивних прав зацікавлених осіб та балансування публічних і приват­них інтересів, тому що він: спрямований на захист і відновлення порушеного (оспорюваного) права, а також запобігання його порушенню в майбутньому; спря­мо­ваний на вирішення юридичного конфлікту з приводу реалізації прав і виконання обов’язків; спрямований на забезпечення стабільності умов реалізації правової норми і оптимізацію правового регулювання; забезпечує стійкість право­вої системи суспільства через розгляд уповноваженим органом державної влади.

Найбільш простим способом визначити, які категорії спорів розглядаються судами в Україні за участі податкових органів, є визначення суб’єкта звернення до суду. Згідно з таким підходом судові спори можуть бути розподілені на два основних типи. Перший з них – ДПС України звертається до суду; другий – суб’єктом звернення є платник податків (відповідачем є органи ДПС України). Акцент при судовому вирішенні податкового спору з боку законодавця визначений на правомірності рішення податкового органу.

Практика розв’язання податкових спорів у судовому порядку поряд із адмі­ністративним відіграє значну роль у питаннях вирішення податкових конфліктів. Розвиток адміністративної юстиції в подальшому буде одним із найефективніших способів захисту інтересів усіх учасників публічних відносин, податкова сфера не є виключенням, а тому подальші наукові розробки питань правового забезпечення вирішення податкових спорів є актуальними і потребують постійної уваги з боку науковців.

Підрозділ 2.2 «Провадження у адміністративних судах за участі Державної податкової служби України» присвячений розкриттю процесуальних аспектів судового розгляду в адміністративних судах за участі органів ДПС України.

Можливість звертатися до суду з вимогою поновлення порушених прав або встановлення (відновлення) законності є безперечним та безспірним атрибутом демократичної держави. Формування адміністративного судочинства та відповідної процедури звернення до суду та безпосереднього розгляду адміністративної справи дає можливість знизити рівень свавілля представників публічної адміністрації, підвищити дисципліну прийняття та реалізації управлінських рішень. Податкова сфера – це достатньо специфічний державний напрям, який за своєю сутністю є високо- конфліктним і тому можливість судового вирішення спорів у цій сфері є вимогою та потребою сьогодення. Натомість сучасний стан судочинства у подат­кових справах часто є недостатньо ефективним. Це пов’язано з достатньою складністю процедури звернення та розгляду справи, довготривалістю даного процесу, ангажованістю судів та корупцією серед суддівського корпусу.

У контексті даного підрозділу ключовим аспектом дослідження стало визначення різних процесуальних аспектів діяльності ДПС України в судовому процесі, зокрема, представництво, а саме: роль та завдання відповідних підрозділів органів ДПС України в судовому розгляді в адміністративних судах, порядок оформлення представництва відповідних підрозділів ДПС України до участі в судовому розгляді, питання вступу та безпосередніх функцій органів ДПС України під час судового розгляду тощо.

Погоджуючись з думками науковців, автор зазначає, що правові засади участі органів ДПС України в адміністративному судовому процесі залежно від спрямування та форми регулювання певних відносин можуть бути матеріальними та процесуальними.

Норми матеріального характеру за таким розподілом визначають загальні підстави участі органів, що розглядаються у адміністративному судочинстві, категорії спорів, які розглядаються за їх участі, тощо. Тобто визначають питання повноважень, підстав та форм. Норми процесуального характеру визначають процедурні аспекти, конкретний механізм участі у судовому розгляді, зокрема підготовчу діяльність, процедуру вступу до процесу, права та обов’язки відпо­від­них юридичних підрозділів під час судового розгляду, безпосередню діяльність щодо доведення власної позиції, процедуру оскарження тощо.

Щодо організаційно-процедурного аспекту представництва, можна зазначи­ти, що воно є складною за змістом та формами процесуальною діяльністю, яка передбачає проведення комплексу процесуальних заходів: підготовчі дії, пов’язані зі вступом у справу (ознайомлення з матеріалами, з’ясування обставин справи, формування аргументувальної складової участі); підготовку та подання до адмі­ністра­тивного суду адміністративного позову з метою захисту прав, свобод та інтересів громадянина у публічно-владній сфері; представництво інтересів грома­дянина на стадії попереднього судового розгляду адміністративним судом, а також підготовку письмового заперечення проти позову та всіх матеріалів, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов; участь у розгляді адміністративним судом першої інстанції справи.

Діяльність уповноваженої особи, пов’язана з підготовкою до участі у справі, умовно може бути також поділена на два етапи.

Перший етап складається з підготовчих заходів, який включає ознайомлення з матеріалами, з’ясування обставин справи, а також підготовку письмового заперечення проти позову та всіх матеріалів, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов. Друга стадія – безпосереднє надання згаданих вище матеріалів до суду.

Третій розділ «Шляхи удосконалення процесуального порядку розгляду справ за участі Державної податкової служби України в адміністративних судах» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1 «Міжнародний досвід діяльності податкових органів та вирішення податкових спорів» присвячено дослідженню зарубіжного досвіду нормативно-правового забезпечення розв’язання податкових спорів.

Зокрема, було проаналізовано податкове законодавство США, ФРН, Австралії, Канади, Франції, Японії, Польщі, Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан. На основі цього аналізу були зроблені висновки, що відображають можливості використання позитивного досвіду в практиці діяльності податкових органів України.

Серед іншого автор вважає значним кроком для інтеграції України до європейських наддержавних структур приведення правової системи до європейських стандартів. З цього приводу, на погляд автора, доцільно приділити увагу прецедентній практиці Європейського суду з прав людини Ради Європи та Суду Європейського Союзу. Першим з них напрацьовані важливі рішення в галузі взаємин держави та особи у податковій галузі, іншим – у сфері подолання різнобачень податкового законодавства у країнах Європи, зокрема щодо усунення подвійного оподаткування у конкретних спорах.

У підрозділі 3.2 «Основні напрями удосконалення правових основ участі Державної податкової служби України в адміністративному судочинстві» здійснена спроба пошуку шляхів удосконалення вирішення податкових спорів.

Необхідність участі органів Державної податкової служби України в судовому розгляді пов’язана з недосконалістю чинного законодавства, фіскальної системи, а звідси і постійної потреби у вирішенні податкових спорів з платниками податків.

Основними шляхами удосконалення вирішення податкових спорів в Україні є удосконалення: роботи органів державної податкової служби як сторони у податковому спорі, роботи адміністративних судів з розгляду податкових спорів, чинного податкового законодавства, судових процедур, пов’язаних з розглядом податкових спорів. За кожним із цих напрямів автором зроблені пропозиції, що відображені у висновках.