У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету, завдання та визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, подано характеристику наукової новизни, практичного значення одержаних результатів й інформацію щодо апробації та впровадження результатів дисертаційної роботи.
У розділі 1 «Теоретичні основи розвитку підприємництва в системі економічних відносин суспільства» розглянуто основні теоретичні концепції феномену підприємництва, визначено роль малого підприємництва у формуванні економічних відносин суспільства. Дослідження існуючих теоретичних положень і нормативних документів дає підстави розглядати мале підприємництво як ризикову новаторську діяльність малих підприємств і фізичних осіб-підприємців, що орієнтована на розвиток і передбачення попиту, здійснюється в умовах невизначеності з метою задоволення певних соціально-економічних потреб суспільства і підприємця як особистості та спрямована на отримання підприємницького доходу шляхом оптимізації чинників виробництва. Мале підприємництво є однією з найбільш поширених форм організації бізнесу в країнах з ринковою економікою. У межах чинного правового поля воно являє собою діяльність фізичних осіб – підприємців і малих підприємств, яка спрямована на отримання прибутку на основі задоволення певних суспільно корисних потреб.
У визначенні понять «підприємництво» і «мале підприємництво» відповідно до чинної нормативної бази не передбачено новаторської функції, хоча підприємництво є творче, інноваційне за своєю природою. У зв’язку з цим суб’єктів малого підприємництва, які функціонують у вітчизняних умовах, класифіковано як тих, що формують інноваційний і неінноваційний сектор малого підприємництва. До інноваційного сектора віднесено інноваційних (тих, що розроблюють інновації) та інноваційно активних (тих, що впроваджують інновації) суб’єктів малого підприємництва. До неінноваційного сектора віднесено суб’єктів малого підприємництва – юридичних і фізичних осіб, діяльність яких спрямована на забезпечення соціально-економічних потреб власників і не передбачає впровадження нових організаційних і технологічних засобів. Інноваційна активність малого підприємництва визначена як діяльність з розроблення та (або) впровадження інновацій у процесі здійснення господарської діяльності суб’єктами малого підприємництва.
Впровадження нових товарів (технологій) здійснюється переважно шляхом фінансування капітальних інвестицій. Дослідження тенденцій розвитку малого підприємництва в Україні показало, що малими підприємствами, кількість яких складає близько 93,1 % загальної кількості підприємств України, упродовж 2006–2010 рр. створено у середньому 16,8 % загального обсягу реалізації, що пов’язано із невеликими масштабами діяльності малих підприємств. Втім у загальному обсязі валових капітальних інвестицій малі підприємства формують близько 20,2 %, що свідчить про відносно більшу інвестиційну активність малих підприємств порівняно із представниками середнього та великого бізнесу.
Фінансування капітальних інвестицій є підґрунтям розвитку інноваційного сектора малого підприємництва. Тому важливим елементом державного регулювання підприємницького сектора є підтримка його інноваційної активності.
Державне регулювання малого підприємництва є однією зі складових державного регулювання економіки. Дослідження чинного механізму вітчизняного державного регулювання малого підприємництва показало недосконалість конкретних форм підтримки інноваційної діяльності останнього. Враховуючи стратегічне значення інновацій для розвитку національного господарства, обґрунтовано доцільність розгалуження заходів державного регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва у цілому й інноваційного сектора малого підприємництва зокрема.
Стосовно суб’єктів малого підприємництва, що орієнтовані на забезпечення добробуту засновників та не спрямовані на розроблення і впровадження інновацій, пропонується реалізація організаційних, адміністративних напрямів державного регулювання і застосування економічних заходів у вигляді спрощеної системи оподаткування. У межах стимулювання діяльності інноваційного сектора малого підприємництва поряд із названими заходами доцільними, зокрема, є такі: участь держави у розвитку інфраструктури інноваційного малого підприємництва (бізнес-інкубаторів, технопарків); стимулювання розвитку інноваційного малого підприємництва шляхом пільгового оподаткування створеної доданої вартості; формування системи доступних і відносно «дешевих» джерел фінансування розвитку.
У роботі обґрунтовано, що формування механізму державного регулювання забезпечення інноваційної активності малого підприємництва має ґрунтуватись на результатах оцінювання ефективності суб’єктів малого підприємництва у короткостроковому та довгостроковому періодах.
Показником ефективності малого підприємництва у короткостроковому періоді визнано коефіцієнт рентабельності діяльності (відношення чистого фінансового результату до чистого доходу). Позитивна динаміка зазначеного показника у короткостроковому періоді (1–3 роки або операційні цикли) або збереження їх значень у стані економічної кризи є ознакою короткострокової ефективності суб’єктів малого підприємництва. Довгострокова ефективність малого підприємництва розглядається з позиції спроможності суб’єктів господарювання до розширення діяльності шляхом спрямування частини оборотних коштів на фінансування суттєвих інноваційних перетворень у більш тривалому періоді (3–5 років).
У другому розділі «Оцінювання ефективності малого підприємництва у межах формування механізму державного регулювання забезпечення інноваційної активності» розглянуто стан малого підприємництва в Україні, виявлено його роль у економіці країни, інноваційних процесах. Розроблено методичні рекомендації щодо оцінювання ефективності малого підприємництва, які запропоновано застосовувати під час формування механізму державного регулювання його інноваційної активності.
Мале підприємництво є позитивною творчою силою, руйнівником застарілого, відіграє суттєву позитивну роль у подоланні кризових явищ на місцевому, регіональному та макроекономічному рівнях. Це досягається шляхом здійснення інноваційної діяльності суб’єктами, налаштованими на збільшення капіталу у довгостроковому періоді, використанням існуючих або створенням власних нових розробок.
Регіони України суттєво розрізняються за рівнем розвитку малого підприємництва. Для виявлення найбільш розвинених і проблемних регіонів здійснено їх рейтингове оцінювання. У якості інформаційної бази для складання рейтингів використано оприлюднену статистичну інформацію щодо розвитку малого підприємництва.
Виявлено, що упродовж 2008–2010 рр. перше місце за рівнем розвитку малого підприємництва із суттєвим відривом посідає м. Київ. Регіони України, за винятком основного лідера, м. Києва, за рівнем рейтингового оцінювання умовно поділено на три групи з рівними інтервалами. До першої групи, яка характеризується найкращим станом розвитку малого підприємництва, увійшли регіони із найменшою рейтинговою оцінкою. Друга група сформована регіонами із середнім рівнем рейтингової оцінки, третя група – регіонами із найвищою рейтинговою оцінкою, що відповідає найгіршому рівню розвитку малого підприємництва (табл.1).
На формування рейтингової оцінки вплинули, зокрема, показники інвестиційної діяльності малих підприємств – валові капітальні інвестиції та витрати на інформатизацію. Для переважної більшості регіонів діагностовано низький рівень розвитку щодо інвестиційної діяльності. Збільшенню обсягів інвестицій і підвищенню інноваційної активності малого підприємництва сприятимуть як процеси управління підприємствами на мікрорівні, так і належні заходи державного стимулювання. Відбір суб’єктів, для яких застосування економічних заходів підтримки є виправданим, пропонується здійснювати серед підприємств, діяльність яких характеризується станом довгострокової ефективності, тобто з урахуванням спрямованості суб’єктів на здійснення інноваційної діяльності.
