Дика Ю.В. Адміністративно-правові засади регулювання обмежень прав громадян на екологічну інформацію

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, розкривається стан наукової розробки щодо обмеження права на екологічну інформацію, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначається мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації та апробації за темою дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади адміністративних обмежень права громадян на екологічну інформацію» автором досліджуються загальнотеоретичні проблеми науки адміністративного права щодо категорії «обмеження права» та її місце і види в системі адміністративно-правових обмежень в цілому і по відношенню до права на екологічну інформацію зокрема.

У підрозділі 1.1. «Поняття та правова природа адміністративно-правових обмежень прав громадян на екологічну інформацію» аналізуються концепції «екологічної інформації», «меж», «обмежень», «правових обмежень», «юридичних обмежень», «адміністративних обмежень». Підтримується позиція, що адміністративно-правове обмеження права – це законодавчо санкціоноване тимчасове скорочення або зменшення, як по суті, так і за часом, користування цим благом, що становить предмет суб'єктивного права. Виділяються специфічні ознаки адміністративно-правових обмежень права на екологічну інформацію. Аналізуються та досліджуються принципи адміністративно правових обмежень.

Наголошується на тому, що під адміністративно-правовими обмеженнями права на екологічну інформацію слід розуміти встановлення правовими нормами спеціального порядку здійснення цього права або заборони його здійснення, виключно у випадках, передбачених Конституцією України або Законами України.

Розглядаються специфічні ознаки адміністративно-правових обмежень права на екологічну інформацію серед яких основними системоутворюючими варто відмітити наступні: належність їх до юридичних способів забезпечення інтересів суб'єктів права; встановлення виключно державою і, відповідно, забезпечення їх силою державного примусу; встановлення їх виключно у Конституції і законах і заперечення будь-якої іншої форми закріплення; інформаційний характер; зв'язок з несприятливими умовами для здійснення власних інтересів суб'єкта; повідомлення про зменшення об'єму прав особи; позначають негативну правову мотивацію; припускають зниження негативної активності; направлені на захист суспільних відносин, виконують функцію їх охорони.

Розглянуто основні принципи адміністративно-правових обмежень та запропоновано розглядати їх у єдиній системі, яка включає в себе: орієнтованість, як права, так і самого обмеження права громадянина, його законні інтереси, невід'ємність, цілісність, повноту і гарантованість права, відповідності значення і змісту права на екологічну інформацію, принцип законності, справедливості, відповідності та забезпечення судом.

У підрозділі 1.2. «Види адміністративно-правових обмежень прав громадян на екологічну інформацію та їх характеристика» автор досліджує види адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію та обґрунтовує свою позицію щодо побудови цілісної системи цих обмежень. При цьому аналізуються поняття «системи», «системності», їх ознаки, функції. Адміністративно-правові обмеження розглядаються в контексті правового засобу. Проведено аналіз існуючих класифікацій обмежень прав громадян та запропоновано авторське бачення класифікації адміністративно-правових обмежень прав громадян на екологічну інформацію.

Зазначається, що ознаками системи адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію є множина структурних елементів; наявність системоутворюючих зв’язків між елементами; цілісність; автономія та відносна самостійність у відношенні до навколишнього середовища; системоутворюючий критерій поділу внутрішніх елементів системи за видовими ознаками.

Запропоновані власні критерії побудови цілісної системи адміністративно-правових обмежень права на екологічну інформацію які включають в себе можливість поділу: за колом осіб (загальні, спеціальні); за об'єктом (документована екологічна інформація; публічно оголошувана екологічна інформація); за часом (безстрокові, тимчасові); за ступенем визначеності (абсолютно визначені, відносно визначені); за видом екологічної інформації, що підпадає обмеженню (статистична інформація; адміністративна інформація; масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація); за негативним правовим наслідком розголошення екологічної інформації (впливає на конфіденційність діяльності державних органів; міжнародні стосунки, національну оборону або державну безпеку; конфіденційність комерційної та промислової інформації; права інтелектуальної власності; конфіденційність особистих даних і/чи архівів, що стосуються фізичної особи; інтереси третьої сторони, яка надала інформацію); за формою запиту (усні, письмові).

Розділ 2 «Механізм адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію» присвячений аналізу нормативно-правового регулювання адміністративно-правових обмежень та організаційно-правовому забезпеченню обмежень права громадян на екологічну інформацію.

У підрозділі 2.1. «Нормативно-правове регулювання адміністративно-правових обмежень прав громадян на екологічну інформацію» досліджуються особливості надання екологічної інформації. Звертається увага на те, що порядок її отримання закріплено в чинному законодавстві досить фрагментарно. Адміністративно-правове обмеження права громадян на екологічну інформацію встановлюється також через закріплення в чинному законодавстві правил охорони інформації, розголошення якої може заподіяти шкоду інтересам держави та суспільства. Охорона таких інтересів здійснюється через встановлення правового режиму «інформації з обмеженим доступом». Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну та таємну. Автором виділяється та досліджується специфічна категорія обмежень права громадян на екологічну інформацію, а самі обмеження, пов’язані з особливостями діяльності органів державної влади чи інших суб’єктів.

Під час дослідження даних категорій адміністративно-правових обмежень, детально аналізується чинне законодавство України, що встановлює процедурні аспекти віднесення та доступу до інформації з обмеженим доступом. Зокрема було проаналізовано: Конституцію України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про пестициди і агрохімікати», «Про державну таємницю», «Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська)», низку підзаконних нормативних актів, в тому числі інструкцій, положень, порядків тощо.

Вказується на недосконалість правового регулювання порядку отримання екологічної інформації та його фрагментарне закріплення в чинному законодавстві. Досліджується адміністративно-правове обмеження права громадян на екологічну інформацію через закріплення в чинному законодавстві правил охорони інформації, розголошення якої може заподіяти шкоду інтересам держави та суспільства. Охорона таких інтересів здійснюється через встановлення правового режиму «інформації з обмеженим доступом». Наголошується на режимах інформації з обмеженим доступом, а саме: на поділ такої інформації на конфіденційну та таємну.

Автором проводиться розподіл адміністративно-правових обмежень права громадян на конфіденційну екологічну інформацію на дві категорії: обмеження, які пов’язані з віднесенням тих чи інших відомостей до категорії конфіденційної інформації та обмеження, які пов’язані з доступом до конфіденційної інформації. Водночас пропонується поділити адміністративно-правові обмеження права громадян на таємну екологічну інформацію на дві категорії: обмеження, пов’язані з віднесенням до таємної екологічної інформації, та обмеження, пов’язані з доступом до таємної екологічної інформації.

У підрозділі 2.2. «Організаційно-правове забезпечення адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію» автор обґрунтовує позицію щодо часткового збігу організаційно-правового забезпечення віднесення інформації до державної таємниці та конфіденційної інформації з організаційно-правовим механізмом обмеження права громадян на екологічну інформацію. Детально аналізується механізм встановлення адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію, пов’язаних з порядком встановлення та зняття правового режиму державної таємниці з відомостей, які становлять екологічну інформацію.

Досліджуються організаційно-правові обмеження права громадян на екологічну інформацію, які пов’язані з поводженням із інформацією, що є конфіденційною та організаційно-правове забезпечення адміністративно-правових обмежень прав громадян на екологічну інформацію, пов'язаних із особливостями діяльності органів державної влади чи інших суб’єктів. Зокрема, аналізується діяльність Національного архівного фонду України, бібліотек України.

Вказується на частковий збіг організаційно-правового забезпечення віднесення інформації до державної таємниці та конфіденційної інформації з організаційно-правовим механізмом обмеження права громадян на екологічну інформацію.

Автор приходить до висновку про ефективність адміністративно-правових обмежень прав громадян на екологічну інформацію, пов'язаних з особливостями діяльності органів державної влади чи інших суб’єктів, та складність їх подолання громадянином, який прагне реалізувати своє право на екологічну інформацію в повному обсязі.

Обґрунтовується висновок, що пересічний громадянин, у випадку порушення його права не екологічну інформацію, через механізм засекречення/розсекречення екологічної інформації, практично позбавлений можливості захистити своє порушене право.

Розділ 3 «Удосконалення правового регулювання адміністративно-правових обмежень та адміністративна відповідальність за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію» присвячений теоретико-практичним дослідженням адміністративної відповідальності за неправомірну поведінку суб'єктів адміністративних правовідносин щодо забезпечення здійснення права людини і громадянина на екологічну інформацію та пропонуються шляхи вирішення існуючих проблем у цій сфері.

У підрозділі 3.1. «Правовий механізм застосування адміністративної відповідальності за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію» досліджується співвідношення понять механізму правового регулювання, механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод громадян. Обґрунтовується позиція, що адміністративна відповідальність є складовим елементом більш загального правового явища – механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Під механізмом застосування адміністративної відповідальності розуміється система засобів, складовими елементами якої є правові норми, уповноважені державні органи (посадові особи), юридичні факти, правозастосовчі акти, що є з'єднувальною ланкою між реально вчиненими діями суб’єкта та нормативно закріпленим складом адміністративного правопорушення.

Аналіз ст.ст. 82-3, 91-4, 212-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, дозволяє автору прийти до висновку про невідповідність диспозицій та санкцій цих статей реаліям сьогодення, пропонуються варіанти узгодження суперечностей, в тому числі викладення зазначених статей в авторській редакції, що, на думку автора, удосконалило б систему гарантій права громадян на екологічну інформацію.

Наголошується на тому, що механізм правового регулювання є найбільш загальним поняттям, у порівнянні з механізмом адміністративно-правового регулювання та механізмом застосування адміністративної відповідальності. Механізм адміністративно-правового регулювання є явищем похідним від механізму правового регулювання в цілому.

Обґрунтовується, що під механізмом застосування адміністративної відповідальності розуміється система засобів, складовими елементами якої є правові норми, уповноважені державні органи (посадові особи), юридичні факти, правозастосовчі акти, що є зв'язуючою ланкою між реально вчиненими діями суб’єкта та нормативно закріпленим складом адміністративного правопорушення.

У підрозділі 3.2. «Адміністративна відповідальність, як гарантія реалізації права громадян на екологічну інформацію» вказується на місце адміністративної відповідальності в системі юридичних гарантій права громадян на екологічну інформацію. Автор розглядає гарантії як юридичну сукупність умов та спеціальних правових способів і засобів, які визначають умови і порядок реалізації безперечного здійснення прав і свобод особи, а також їх охорону, захист. Обґрунтовується позиція, що адміністративна відповідальність займає одне з провідних місць у системі гарантування громадянам права на екологічну інформацію. Детально досліджуються можливі адміністративні правопорушення, що посягають на право громадян на екологічну інформацію. Автором розроблено та обґрунтовано концепцію типового адміністративного правопорушення – протиправного обмеження права громадян на екологічну інформацію. Досліджено склад такого правопорушення.

Аргументовано доводиться, що адміністративна відповідальність за порушення права громадян на екологічну інформацію застосовується виключно щодо діянь, які прямо передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, проте, з урахуванням видів адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію, застосовуються також більш загальні статті Кодексу України про адміністративні правопорушення, що стосуються порушення права на інформацію, порушення законодавства про державну таємницю та конфіденційну інформацію, порушення у сфері поводження з відходами тощо.

Вказується на характерну ознаку адміністративного правопорушення – протиправного обмеження права громадян на екологічну інформацію – формальний склад.

Обґрунтовується, що родовим об’єктом даного правопорушення є суспільні відносини, пов’язані з інформацією, порядком її надання, оприлюднення, засекречення тощо. Видовим об’єктом є суспільні відносини, пов’язані з реалізацією права громадян на екологічну інформацію, тобто коло відносин в даному випадку обмежується саме специфікою інформації – екологічна інформація.

Розглянуто об’єктивну сторону такого адміністративного правопорушення, яка може проявлятись як у формі дії, так і бездіяльності (ненадання екологічної інформації – бездіяльність, безпідставне засекречування екологічної інформації – дія).

Окремо приділено увагу спеціальному суб’єкту даного правопорушення, оскільки ним може виступати лише посадова особа, яка володіє екологічною інформацією та зобов’язана її надавати на запит громадян чи вчасно оприлюднювати.

Вина суб’єкта адміністративного правопорушення може мати місце як у формі умислу (адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, що його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків - ст. 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення), так і у формі необережності (адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити).