ДОГОВІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ З ВИКОНАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИХ РОБІТ Автореферат

У вступній частині висвітлюється актуальність теми наукового дослідження, визначаються його мета та завдання, об’єкт та предмет, методологічні засади, положення, що розкривають наукову новизну дисертації, її науково-практичне значення, форми реалізації та апробації її результатів у науку, практику, процес кодифікації.

У першому розділі "Загальнотеоретична характеристика договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт" розкриваються сутність та особливості двох взаємопов’язаних проблем – правової природи та ґенези правового регулювання зазначених договірних правовідносин.

Сукупність норм статтей 892–900 ЦК України регулюють неоднорідні правовідносини з виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт, що містяться у розділі ІІІ "Окремі види зобов’язань", яким передують приписи розділу ІІ "Загальні положення про зобов’язання", а тому на них поширюються загальні вимоги щодо зобов’язальних договірних правовідносин, що дає підстави розглядати досліджувані правовідносини як їх різновид, сторони яких опосередковуються договірними зв’язками і зобов’язаннями щодо виконання, зокрема науково-дослідних робіт.

Водночас у частині І статті 892 ЦК України йдеться про підрядника, тотожного виконавцю науково-дослідних робіт, що, на думку автора, є наслідком рецепції положень Модельного Цивільного кодексу країн СНД, прийнятого на п’ятому пленарному засіданні Міжнародної Асамблеї держав-учасниць СНД від 29 жовтня 1994 року, що містив статтю 65 "Підряд на наукові дослідні роботи".

Однак вважаємо, що виконання науково-дослідних робіт та їх договірне регулювання за своїм характером належить до інтелектуальної творчої праці, правовий режим якої визначається Законом України "Про наукову та науково-технічну діяльність" (проведення наукових досліджень, виконавцями яких є виключно суб’єкти наукової і науково-технічної діяльності, одержання наукового результату – об’єкта права інтелектуальної власності) та вказує на самостійність зазначених правовідносин, що обумовлює їх подальшу кодифікацію.

Відносини між замовником і виконавцем опосередковуються відповідним договором на виконання науково-дослідних робіт, який є взаємозобов’язальним, консенсуальним, компенсаційним, двостороннім та диспозитивним, а тому за логікою мав би бути виключно приватно-правового самостійного науково-дослідного типу. Оскільки в статті 892 ЦК України йдеться про виконавця як особу, тотожну підряднику, це дисонує із приписами Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність", який визначає, що наукова діяльність – це інтелектуальна творча праця, спрямована на одержання і використання нових знань, а не матеріальних об’єктів, як це передбачається у підрядних договорах.

Зазначається також, що у господарських правовідносинах можуть виникати договірні правовідносини на створення і передачу науково-технічної продукції для державних потреб на підставі відповідних договорів у межах правового регулювання інноваційної діяльності (стаття 331 ГК України), які історично здебільшого носять публічно-правовий характер та які, на думку автора слід вважати різновидом договірних правовідносин з виконання наукових досліджень з тією різницею, що їх основу становлять завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, що не передбачають амністування виконавців у разі неможливості досягнення ними очікуваного наукового результату, як це регламентується ЦК України.

Договірні правовідносини з виконання науково-дослідних робіт характеризуються також наявністю внутрішніх правових зв’язків, що формуються виконавцем, але вже у статусі замовника, із особами, спроможними виконати наукові дослідження, тобто вченими – фізичними особами, здатними у процесі наукової творчості створювати інтелектуальні об’єкти у формі наукового результату, визнаних законодавством про наукову і науково-технічну діяльність основним суб’єктом цієї діяльності – (курсив наш. – В.А.), правові зв’язки яких опосередковуються внутрішнім договором на виконання окремих науково-дослідних робіт, що надає цим правовідносинам приватно-правового характеру.

У цьому випадку вчений безпосередньо виконує науково-дослідні роботи, отримує відповідний очікуваний науковий результат, як об’єкт права інтелектуальної власності, якому і мають належати передбачені цивільним законодавством авторські права, що потребує суттєвої корекції в цій частині ЦК України, інших актів законодавства України.

Ґенеза нормативно-правового регулювання характеризується наступними особливостями:

а) розвитком переважно підзаконно-правового, відомчого регулювання договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт радянської доби, що завершився кодифікацією у формі Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік від 31 травня 1991 року (статті 91–98);

б) законодавче регулювання відповідно до нового ЦК України договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт та ГК України щодо договорів на створення і передачу науково-технічної продукції доби суверенної України.

Новітній період законодавчого регулювання договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт було започатковано Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік від 31 травня 1991 року, які створили юридичні засади вищого рівня правового регулювання, розвинутих в ЦК України на тлі розпаду колишньої союзної держави. Важливе кодифікаційне значення відіграв Модельний цивільний кодекс країн СНД 1994 року як рекомендаційний законодавчий акт Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД.

У механізмі правового регулювання важливу роль відіграли інші нормативно-правові акти України, зокрема у сфері наукової та науково-технічної діяльності, які дозволяють розмежувати ці правовідносини із відповідними підрядними правовідносинами, обґрунтувати їх самостійне значення у системі цивільного договірного права.

У другому розділі "Порядок формування договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт" розкриваються загальні підстави виникнення вказаних правовідносин, тобто йдеться про окремі визначені юридичні факти або їх сукупність, які, на думку автора, утворюють комплексний юридичний склад, за якими норми ЦК України, інших актів законодавства України (про наукову і науково-технічну, інноваційну діяльність тощо) пов’язують виникнення безпосередніх договірно-правових зв’язків між суб’єктами цих правовідносин у формі відповідних кореспондуючих прав і обов’язків.

Аналіз чинного законодавства, практики його застосування дають змогу вважати, що в якості підстав виникнення договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт – складний юридичний комплекс документів та дій (юридичних фактів), які включають: власне договір на виконання науково-дослідної роботи; календарний план виконання; технічне завдання на виконання; протокол погодження договірної ціни; планову калькуляцію кошторисної вартості розробки наукової теми.

У роботі дається характеристика та розкриваються права і обов’язки сторін з юридичного оформлення наведених документів та конкретних дій сторін договору щодо їх здійснення, спрямованих на виникнення відповідних договірних правових зв’язків між сторонами, формування їх спеціальної правосуб’єктності. При цьому кожен із зазначених документів є не лише складовим договору, а й має важливе юридичне значення для легалізації цих правовідносин.

Висвітлюється їх юридична природа та призначення у виникненні договірних правовідносин у окресленій сфері.

Зазначені документи, на думку автора, суттєво доповнюють зміст договору на виконання науково-дослідних робіт та є обов’язковими при їх укладенні на виконання наукових досліджень, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, перелік та порядок підготовки яких не міститься в чинному ЦК України, що, на погляд автора, потребує його корекції в окремих нормах ЦК України.

Легалізація зазначених правовідносин відбувається в порядку державної реєстрації та обліку відповідно розпочатих, виконуваних та завершених науково-дослідних робіт в Українському інституті науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ) за спеціальними процедурами.

Далі логічно розглядаються особливості формування правовідносин з виконання науково-дослідних робіт, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, тобто умови виникнення цих правовідносин, під якими розуміються обставини юридичного призначення, що передують настанню юридичних підстав формування правових зв’язків між замовником та виконавцем і передбачають виявлення переможців конкурсних торгів, які набувають права укладати угоди щодо виконання науково-дослідних робіт відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 1 червня 2010 року.

Йдеться, на думку автора, про юридичні факти, які безпосередньо не створюють виникнення прав і обов’язків та укладення договору на виконання наукових досліджень, а лише передують їм як обов’язкові законодавчі обставини, що мають самостійне значення у системі та класифікації юридичних фактів, відомих в юридичній літературі як юридичні стани (становища), що обумовлюють у подальшому підстави виникнення договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт, відповідно до процедур, передбачених вказаним Законом України "Про здійснення державних закупівель" у формі: процедури відкритих торгів та двоступеневих торгів.

Аналізуючи юридичну природу цих торгів, характерних для закупівель наукових досліджень, автор вбачає в них організаційно-процедурні засади, що значною мірою нагадують конкурсні правовідносини щодо виявлення переможця на укладення договору на виконання науково-дослідних робіт і відзначає вади цього закону, норми якого не узгоджуються з вимогами статей 892–900 ЦК України, зокрема в частині назви такого "договору про закупівлю" та пропонує привести такі відхилення у відповідність до вимог ЦК України, в частині договору на виконання науково-дослідних робіт, виділивши його в якості самостійного від договорів на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

Третій розділ "Елементи договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт" висвітлює складові договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт – суб’єктів, особливості правосуб’єктності юридичних осіб як виконавців цих робіт, об’єктний склад та предмет, зміст, умови і підстави зміни та припинення цих договірних правовідносин.

Логічно в дисертації розвивається концепція про суб’єктів договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт, зокрема суб’єктів права, сторін, учасників та суб’єктів зазначених правовідносин. Охарактеризувавши які, автор сформулював висновки.

Зокрема, про те, що ЦК України не дає переліку усіх суб’єктів договору на виконання науково-дослідних робіт, а застосовує узагальнені категорії "замовник" і "виконавець", при цьому не уточнює вимог та ознак їх легітимності. Тому в якості замовників можуть виступати будь-які правосуб’єктні особи – юридичні та фізичні, за умови їх платоспроможності, щоб виконати наукові дослідження і отримати наукові результати.

Особливі вимоги висуваються Законом України "Про наукову та науково-технічну діяльність" щодо виконавців цих робіт, закріплюючи правило, що ними можуть бути лише спеціальні особи – суб’єкти наукової і науково-технічної діяльності, до яких відносять:

1) фізичних осіб із спеціальним правовим статусом: вчених; наукових працівників; науково-педагогічних працівників;

2) юридичних осіб із спеціальною правосуб’єктністю: наукових установ; наукових організацій; вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівня акредитації; громадських наукових організацій.

Робиться висновок про те, що перелік спеціальних суб’єктів наукової і науково-технічної діяльності, як можливих суб’єктів договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт в якості виконавців, за вказаним законом є не лише обмеженим, а й виключним, що з юридичної точки зору не є виправданим, оскільки поза межами такої можливості залишається значна частина інших суб’єктів, спроможних здійснювати таку діяльність, згідно з їх статутними повноваженнями.

Тому пропонується внести відповідні законодавчі корективи що визнання суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності ті організації, статутами яких передбачено її здійснення, що становить переважну частину їх функціональної до діяльності, що сприяло б розширенню складу суб’єктів такої діяльності, створило більш конкурентні умови для конкурсного відбору виконавців науково-дослідних робіт як суб’єктів відповідних правовідносин.

Особливе місце у системі суб’єктів договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт посідають фізичні особи – вчені, зокрема громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які мають повну вищу освіту, проводять фундаментальні й прикладні наукові дослідження та отримують наукові й науково-технічні результати.

Адже згідно з Законом України "Про наукову та науково-технічну діяльність" вчені визнаються основними суб’єктами наукової та науково-технічної діяльності, тобто можуть виступати головними, базовими суб’єктами договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт.

Такі правові можливості передбачаються як щодо проведення наукових досліджень, участі у конкурсі на право виборення статусу переможця та укладення зазначених договорів, особисто визначати свою функціональну діяльність та методологію наукових досліджень з урахуванням власних професійних уподобань і системи соціальних цінностей, досягати певних наукових результатів, так і легалізування їх у встановленому порядку тощо.

Однак практика реалізації професійної можливості вченого донині досить скромна, якщо вчений не є науковим або науково-педагогічним працівником і особисто реалізує надані законом права, а відтак потребує більшої ініціативи власної діяльності та дієвіших гарантій реалізації їх правосуб’єктності у цих договірних правовідносинах.

Певні проблеми наявні в реалізації правосуб’єктності юридичних осіб як виконавців науково-дослідних робіт. У цивільно-правовій літературі немає одностайності щодо визначення юридичних осіб як виконавців науково-дослідних робіт, оскільки свого часу зазначалося, зокрема, що за цим договором можуть виступати лише науково-дослідні установи, проектно-конструкторські й технологічні організації, які користуються правами юридичної особи, а також промислові та науково-виробничі об’єднання. Згодом до таких суб’єктів стали включати наукові центри, навчальні заклади, академічні наукові установи та різні підприємства, у складі яких наявні наукові та інші аналогічні підрозділи.

На підставі проведеного аналізу Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність", узагальнення практики здійснення науково-дослідної роботи автор робить висновок, що такими суб’єктами – виконавцями можуть виступати лише спеціальні суб’єкти наукової і науково-технічної діяльності, тобто юридичні особи, створені в установленому законом порядку, для яких наукова (науково-технічна, науково-педагогічна, науково-організаційна) діяльність є основною і становить понад 70 % загального річного обсягу виконаних робіт. При цьому автор вказує на доцільність виділення й інших обов’язкових ознак – легалізацію наукового профілю діяльності юридичних осіб в їх статутних документах.

Центральне місце в системі таких осіб, відповідно до законодавства і практики виконання науково-дослідних робіт, посідають державні наукові установи, зокрема Національна академія наук (НАН України), галузеві академії наук, які є державними науковими організаціями, заснованими на державній формі власності. Дається детальна характеристика цих наукових організацій як виконавців науково-дослідних робіт, розкривається їх функціонально-структурна побудова і акцентується увага на особливій ролі наукових установ (науково-дослідних інститутів), що виконують основний обсяг науково-дослідної діяльності. Розкриваються особливості наукових організацій, зокрема НАН України, Національної академії правових наук України, безпосередніми виконавцями в яких виступають науково-дослідні інститути та прирівняні до них наукові установи як самостійні правосуб’єктні юридичні особи та виконавці науково-дослідних робіт у відповідній сфері.

Певна увага приділяється характеристиці вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації, на які покладається виконання значної частини науково-дослідних робіт організаціями, інститутами, іншими науковими структурними підрозділами (науковими центрами тощо), які функціонують у складі наступних організаційно-правових форм – університетів, академій, інститутів як самостійних типів вищих навчальних закладів наукового і навчально-наукового, науково-дослідного та науково-виробничого профілю. Зазначається, що законодавство в цій сфері допускає можливість виконання науково-дослідних робіт спеціально створеними центрами та науковими комплексами й науковими парками.

Особлива увага приділяється аналізу правосуб’єктності виконавців у сфері інноваційної діяльності – інноваційним підприємствам, установам, організаціям, іншим інноваційним структурам (інноваційним центрам, технопаркам, інноваційним бізнес-інкубаторам тощо).

У системі суб’єктів договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт окрему групу становлять наукові організації з різними організаційно-правовими формами (академії, асоціації, спілки тощо) як об’єднання вчених для цілеспрямованого розвитку відповідних напрямів науки, здійснення науково-дослідної роботи, правовий статус яких визначається їх статутами і положенням, що в свою чергу, виконують значний обсяг наукових досліджень за результатами різних конкурсів, правосуб’єктність яких потребує суттєвих законодавчих гарантій і преференцій та уточнення їх статусу у відповідних статтях ЦК України про те, що такими суб’єктами можуть виступати лише легалізовані суб’єкти наукової і науково-технічної діяльності, за умови, що це передбачено їх установчими документами (курсив наш – В.А.).

Питання щодо об’єктів договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт належить до дискусійних у юридичній літературі. Принаймні, з цього приводу окреслені такі підходи:

а) в якості об’єктів висувається інтелектуальна творча праця – процес виконання науково-дослідних робіт;

б) досягнутий науковий результат;

в) сукупність процесів, за наслідками яких одержується відповідний науковий результат.

Аналіз чинного законодавства та узагальнення практики виконання науково-дослідних робіт дало автору змогу висунути ідею про виділення в зазначених правовідносинах об’єктів, довкола створення яких і формуються відповідні права і обов’язки їх суб’єктів, предметом діяльності пропонується визнавати процес наукового дослідження як наукового пізнання, на який спрямовується наукова діяльність виконавця. У цьому зв’язку логічною є теза про те, що об’єктами договору і відповідних правовідносин бажано визнавати наукові результати у формі наукового твору – монографії, колективні наукові праці, інші об’єкти інтелектуальної творчої діяльності, що обумовлюють виникнення цих договірних правовідносин. У роботі аналізуються складові процесу виконання науково-дослідних робіт, виявляються їх особливості та процедури юридичного оформлення, що має юридичне значення для суб’єктів цих правовідносин, обґрунтовуються пропозиції щодо уточнення окремих норм статей Глави 62 ЦК України щодо унормування зазначених проблем та розмежування за цими ознаками договірних правовідносин з виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

Серцевиною правовідносин з виконання науково-дослідних робіт є їх зміст, який, на думку автора, включає сукупність прав і обов’язків їх суб’єктів та взаємну відповідальність замовника й виконавця. Автор аналізує зазначені питання та обґрунтовує підхід щодо включення майнової відповідальності, до змісту цих правовідносин і водночас критично оцінює чинний ЦК України, який по суті амністує таку відповідальність замовника. Формулює висновок про їх дворівневий характер: регулятивний щодо договірних прав і виконання обов’язків і охоронювальний (забезпечувальний) щодо виконання додаткових зобов’язань за правопорушення, встановлені законом або договором на виконання науково-дослідних робіт. Стверджується доцільність подальшої кодифікації чинного ЦК України в частині створення чітких законодавчих засад у регулюванні змістовної частини зазначених правовідносин.

У динаміці договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт логічно висвітлюються умови і підстави зміни та припинення, під якими розуміються такі юридично значущі обставини, які призводять до зміни характеру цих правовідносин на різних стадіях їх реалізації. Оскільки ЦК України не містить таких обставин, автор на базі практики зазначених договірних правовідносин пропонує закріпити в ЦК України такі умови можливих змін і припинення цих правовідносин.

Доцільно, на погляд автора, щоб у ЦК України був легалізований хоча б примірний перелік умов для настання підстав припинення договірних правовідносин з виконання науково-дослідних робіт.