Дзюман, Наталія Петрівна. Семантико-синтаксична сфера займенника в сучасній українській літературній мові

summary

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет та об’єкт аналізу, сформульовано мету та завдання дисертаційного дослідження, зазначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.
У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження займенникових слів у сучасному мовознавстві” – розглянуто основні спроби кваліфікації займенникових слів та визначення їхнього місця в системі частиномовних класів слів; узагальнено погляди мовознавців на статус займенникових слів в українській мові; визначено підходи до проблеми складу цього лексико-граматичного класу; розглянуто класифікації займенників у традиційному та новітньому висвітленні; з’ясовано
5
основні способи поповнення класу новими займенниковими одиницями; схарактеризовано функціональну транспозицію одиниць інших лексико-граматичних класів до займенників.
Займенники були об’єктом досліджень переважно у зв’язку з вивченням їхньої історії (С.П. Бевзенко, Г.І. Малишко), стилістичних функцій (В.С. Ващенко, О.С. Шевчук), синтаксичних функцій (І.Г. Матвіяс), явища прономіналізації (Й.О. Дзендзелівський, В.Ф. Сич), місця в граматичній структурі сучасної української мови (В.М.Ожоган). У працях багатьох мовознавців порушено проблему складу, класифікації, семантики та функціонування займенників в українській мові (Л.А. Булаховський, І.Р. Вихованець, А.П. Грищенко, І.В. Дудко, П.О. Петрова, М.Я. Плющ, В.Г. Шехтер). За останнє десятиріччя у вітчизняному мовознавстві з’явилася низка досліджень, що висвітлюють різні проблеми текстових функцій займенникових слів (Г.В. Волчанська, Т.П. Матвійчук), їхніх словотвірних, семантико-граматичних та функціональних особливостей (Г. В. Скриник, С.С. Терещенко). Займенники розглядають у зв’язку з аналізом міжчастиномовної транспозиції та функціональної омонімії (Л.В. Бондаренко, С.В. Соколова); як вторинні носії валентності, валентні партнери та факультативні поширювачі інших частин мови (О.І. Ващенко, В.М. Ожоган); як репрезентанти субстанціальних і предикатних синтаксем у семантико-синтаксичній структурі речення (О.Ф. Ледней, О.Г. Межов, В.М. Ожоган, Я.М. Степаненко); як засоби апеляції (М.С. Скаб).
Семантичну та функціональну особливість займенників відображають різні лінгвістичні терміни для називання цього класу слів. Так, уживають запозичене з латинської мови прономінатив (pronomen – “замість імені”), займенник (у традиційному витлумаченні) і займенникове слово (з новітніх лінгвістичних позицій). Особливість частиномовного статусу займенників пов’язана передусім з їхньою семантикою: займенники не називають предмети, ознаки, кількості, ознаки ознак, а лише дають найзагальніше уявлення про них і співвіднесені зі словами-номенами – іменниками, прикметниками, числівниками, прислівниками. Підставою для традиційного виокремлення займенників як самостійної частини мови слугувала їхня дейктична функція.
У новітньому мовознавстві займенникові слова співвіднесені з чотирма класами самостійних частин мови і розподілені між ними, що виявилося у кваліфікації їх як займенникових іменників, займенникових прикметників, займенникових числівників і займенникових прислівників. У зв’язку з цим можна говорити про узагальнено-вказівну семантику кожної окремої групи. Займенникові іменники (він, вона, воно, я, ти, ми, ви, все, хто, дехто, ніхто, що, щось, абищо, ніщо) характеризуються найбільш узагальненою предметністю і використовуються для опосередкованого позначення предметів певної ситуації або попереднього контексту, наприклад, Честь тому, хто коло горна важким молотом кує (М. Рильський). Займенникові прикметники (цей, той, такий, мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, якийсь, кожний, усякий, який) також набувають потрібного семантичного наповнення у відповідному контексті і вказують на ознаку предмета взагалі, тобто мають узагальнено-якісне значення, наприклад, Яким голосом, якими словами озватися до вас, щоб ви почули мою ніжну подяку сина? (О. Донченко); У всякого
6
Мусія своя затія (Нар. творч.).
Займенникові числівники (стільки,
стільки-то, скільки, скільки-небудь, скількись, хтозна-скільки, ніскільки, стільки ж) характеризуються узагальнено-кількісним значенням, наприклад, Учитель. Просте, звичайне слово, яке щодня повторюємо і ми, і наші діти. А скільки воно таїть у собі найкращих, незабутніх спогадів! Скільки пов’язано з ним вдячних перемог і звершень у кожної людини! (В. Кучер). Займенникові прислівники (тут, там, туди, тепер, зараз, тоді, потім, досі, так, як, де, куди, чому, навіщо, подекуди, де-не-де, по-моєму, по-їхньому, скрізь, всюди, ніде, ніколи, так само, тоді ж) слугують узагальненою вказівкою на ознаку дії або ознаку ознаки, наприклад, Ніколи я не знав, що так люблю – до болю, до смертельного жалю – понад Дніпром сріблисті верболози; З-над річки лине пісня голосна, а тут, біля гостинної веранди, іде безкровна лагідна війна червоної та білої троянди (М. Рильський). І.Р. Вихованець зазначає, що займенники формують особливу систему “слів-субститутів” (слів-замінників), які, крім того, виявляють значеннєву, морфологічну і синтаксичну спільність із відповідними частинами мови.
Визначальною особливістю семантики займенникових слів, окрім спільної узагальнено-вказівної функції, є її абстрактний характер. Займенникам властива невизначеність предметного значення кореня, відсутність номінативних відношень, надзвичайно широке і загальне значення, що й формує абстрактний характер їхньої семантики. Крім того, дослідники займенникової семантики вважають, що займенникам притаманна вторинна номінативність, яка реалізується в межах комунікативного акту: займенникові слова називають предмети, ознаки чи кількості через наявну уже назву або вказують на них тільки в умовах відповідної ситуації спілкування. У процесі мовлення в певній ситуації займенники стосуються справжніх осіб, речей та ознак. На відміну від інших самостійних частин мови, займенник становить замкнену групу із досить невеликим словниковим фондом, що має давнє походження та поповнився відносно новими одиницями внаслідок афіксації, словоскладання та прономіналізації. Афіксальним способом утворилися займенники, в яких до займенникової основи приєдналися препозитивні форманти де-, аби-, будь-, хтозна-, казна-, ні-, не-, бозна-, від-, з-, ін-, по-, на- (казна-хто, бозна-куди, невідь-де, будь-як, деколи, неабиякий, відусюди, інколи, повсюди, настільки) або постпозитивні форманти -сь, -будь, -небудь (хтось, десь, який-небудь), наприклад, Ні, він хотів усе або ! (Леся Українка); Хтось відчинив хатні двері (О. Довженко). Словоскладанням (юкстапозицією) утворилися нові займенники, в яких поєдналися ті самі (хто-хто, що-що, де-де), антонімічні (туди-сюди, сюди-туди) або синонімічні (так-сяк, десь-інколи, десь-колись) слова, наприклад, Христя метнулася сюди-туди, знайшла два огірки, одрізала шматок хліба і подала хлопцеві (Панас Мирний); Що-що, а біда завше здибає (Нар. творч.). Редуплікація основ може бути ускладнена інтерфіксацією: хто-не-хто, де-не-де, коли-не-коли, як-не-як.
Склад займенникових слів поповнюється й унаслідок транспозиції, що полягає у функціональному уподібненні одиниць інших лексико-граматичних класів до займенників. Прономіналізація, тобто перехід у займенники, відбувається, коли
7
нейтралізується лексичне значення слова певної частини мови і воно набуває узагальнено-вказівної семантики. В українській мові зафіксовано прономіналізацію іменників: То не проста річ, Самійле, — щастя побачити наяву (М. Стельмах); Наш пан — добрий чоловік... (О. Стороженко); Людей питай, а свій розум май (Нар. творч.); числівників: Посідали, почали розмову. Про одне, про друге…(С. Васильченко); Не вороги, бо ми однієї крові і віри! (М. Вінграновський); І не було від нього ні одного листа більше (У. Самчук); На пероні залишились одні поранені й перелякані музиканти (О. Корнійчук); За кулеметом, на самім краю урвища, лежав один-однісінький солдат у мадярському жовтому обмундируванні, але босий (О. Гончар); прикметників: Се річ не власна, се громадська справа (Леся Українка); Цілу осінь переносив я на пристані мішки, сіль, рибу (М. Кропивницький); Попереду жінка в сірому, а за нею жінка в синьому; поруч з останньою їхав Септар (М. Коцюбинський); Чути уривки розмов, окремі фрази, вигуки (С. Васильченко); Ці хлопи не вміють відрізнити королівської грамоти від першого-ліпшого папірця (З. Тулуб); Полк мав… діяти певний час децентралізовано (О. Гончар); прислівники: Зробили змовини, а там (у знач. “пізніше”) і весілля справили (Марко Вовчок); На думку С.В. Соколової, прислівники мають неповну транспозицію, оскільки, прономіналізуючись, зазнають лише категорійних та семантичних змін, залишаючи незмінними в слові синтаксичну роль та морфологічне оформлення. Прономіналізація займенників часто має епізодичний, тобто оказіональний, характер, оскільки їхнє займенникове значення зумовлене вживанням у певних мовленнєвих актах і наданням особливих стилістичних відтінків висловленню. За традиційною класифікацією (відповідно до функціонально-семантичних особливостей) виділяють 9 груп (розрядів) займенників: особові, зворотний, присвійні, питальні, відносні (іноді останні дві групи об’єднують в одну), вказівні, означальні, неозначені та заперечні. У новітніх дослідженнях запропоновано інші критерії групування займенникових слів. Зокрема, займенники об’єднують в три групи: дейктичну, анафоричну і квантитативну (кванторну), у межах яких виділяють відповідні значеннєві розряди, що в різних граматиках мають різні термінологічні найменування. Підставою для такого групування слугували однойменні функції займенникових слів. За іншою класифікацією, займенники розподіляються за тими мовними «смислами», які вони позначають. У другому розділі “Функції займенників у структурі словосполучення” проаналізовано сурядні та підрядні словосполучення із займенниковим компонентом; установлено функції займенникових слів різних семантичних розрядів як структурних компонентів словосполучення; з’ясовано типи семантико-синтаксичних відношень у словосполученнях із займенниковими словами; визначено різновиди підрядних словосполучень за морфологічним вираженням головного і залежного компонента, роль якого виконують займенники.
Займенники як слова з узагальнено-вказівним значенням можуть конкретизуватися лексично повноцінними словами, організовуючи з ними такі синтаксичні структури, як словосполучення. Різні семантичні розряди займенників,
8
співвідносних із самостійними частинами мови, виконуючи роль головних або залежних компонентів словосполучення, виявляють певні особливості поєднання з іншими словами для вираження відповідних семантико-синтаксичних відношень. У сурядних словосполученнях, де займенники поєднуються між собою за допомогою сполучників сурядності, реалізуються чотири типи семантико-синтаксичних відношень: єднальні, зіставно-протиставні, розділові та градаційні. Компонентами таких словосполучень виступають займенникові слова усіх семантичних розрядів, виконуючи в реченні роль однорідних членів. У словосполученнях з єднальними відношеннями, оформленими сполучниками і, й, та (в значенні і), ні…ні, ані…ані, займенники вказують на осіб, предмети, ознаки, які є однорідними, однотипними в якомусь певному плані і виступають суміжними учасниками тієї самої ситуації, наприклад, Ані я, ані ти не змінимо сього! (О. Кобилянська); І в Вас, і в нас Хай буде гаразд! (В. Лагода); Не забудемо нікого і нічого (Л. Костенко). Зіставно-протиставні відношення виражають об’єднання двох контрастних, несумісних, протилежних понять, позначуваних займенниковими та іншими повнозначними словами, з’єднаними переважно за допомогою сполучника а, рідко – але, зате, проте, однак, та (в значенні але), наприклад, Садок не твій, а батьківський (І. Нечуй-Левицький); Тепер так: зроби кому вигоду, а собі клопіт… (М. Коцюбинський); Не хто, а що може зупинити цю страшну війну (З газети). Розділові відношення виражають семантику роздільності, чергування або й взаємного виключення понять, на які вказують займенникові слова (іноді в поєднанні з іншими повнозначними лексемами), і реалізуються за допомогою сполучників або, чи, або…або, чи…чи, не то…не то, чи то…чи то, то…то, наприклад, Вони порпалися нишком у тих руїнах, немов щури, то тут, то там (І. Багряний); То вашим, то нашим! Переїжджа сваха! (В. Нестайко); Ти менi друг чи хто? (Л. Денисенко). У словосполученні із градаційними відношеннями перший компонент інтерпретується як менш важливий, тоді як другий виділяється за ознакою більшої значеннєвої ваги. Займенники поєднані за допомогою градаційних сполучників не тільки … а (але) й, не лише … а (але) й, як … так, не стільки … скільки, наприклад, Небезпека ставала невідворотною не тільки для когось, а й для нього (П. Загребельний); Не так мене це турбує, як тебе (А. Яна); У неї тепер такі інтонації, особливо ж дістається українським мужчинам. Вже навіть не лише депутатам, а всім підряд (Л. Костенко).
У підрядних словосполученнях із займенниковим компонентом у ролі головного або залежного слова реалізуються всі основні типи семантико-синтаксичних відношень: атрибутивні (мій будинок, свій час, який день, котра година, весь вечір, кожний випадок, інший знак, абиякий вчинок, який-небудь одяг, чийсь портфель, деякі зауваження, жодне правило, нічий абонемент, те свято, такі умови, щось цікаве, думка всіх, справа кожного, керування по-нашому, розумний такий, червоний якийсь, побитий увесь, такий якийсь), адвербіальні (прийти сюди, приїхати тоді, жити тут, працювати тепер, статися тому, вертатися звідтіля, зізнаватися тепер, запитувати колись, здивований казна-
9
чому, розуміти по-своєму, лежати на ньому, працювати в ній, заховатися за нього, усе повністю, свій занадто) та субстанціальні, що поділяються на об’єктні (надісланий йому, поширений серед нас, зроблений з нами, відомий їм, кращий від інших, допомога нам, купа всього, море казна-чого, дехто з присутніх, дехто з них, багато всіх, читати щось, писати йому, бачити кого-небудь, малювати щось, заборонити усім, не карати жодного, поважати себе, надихнути наших) та суб’єктні (знищений ним, побудований ними). За частиномовною належністю головного і залежного компонентів словосполучення із займенниковими словами поділено на групи. У межах тих, де головний компонент виражений займенником, а залежний – іншою самостійною частиною мови, виокремлено словосполучення: займенниково-іменникові (нам з батьком, я з братом, ніхто з людей, хтось у шапці, щось від містики, хтось із студентів, дехто з учасників), займенниково-прикметникові (усе знайоме, що нового, щось надзвичайне), займенниково-числівникові (вони всі троє, ми обоє, кожний з трьох), займенниково-займенникові (ми всі, я сам, такий який, хтось із них, дехто з нас, дещо для тебе, хто з вас, щось від нього, якийсь такий), займенниково-прислівникові (такий зовсім, наш явно, всі повністю, усі довкола, усі вкупі, хтось попереду). Лексико-семантичні можливості займенників поширюватися іншими частинами мови є досить широкими, а продуктивність цього типу словосполучень зумовлена тим, що займенник як слово із узагальнено-вказівним і узагальнено-предметним значенням може конкретизуватися повноцінними словами всіх лексико-граматичних класів. Різноманітність відношень між сполучуваними елементами в займенникових утвореннях з прийменниково-іменниковою формою пояснюється і семантичним багатством прийменників, синтаксична і семантична роль яких виявляється в зв’язку з лексично повноцінними словами. Семантичні можливості займенникового слова кожного розряду різні, а приєднання залежного компонента залежить від семантичного наповнення того чи того займенника. З-поміж проаналізованих словосполучень із займенником у ролі опорного слова особливий тип семантико-синтаксичних відношень притаманний, зокрема, займенниково-прикметниковим словосполученням: опорний прономінатив указує на предмет чи особу, а залежний передає його ознаку, властивість (хтось невідомий, щось цікаве, усе знайоме). З погляду розмаїття семантичних функцій заслуговує на особливу увагу і функціональна поведінка займенникових слів у сполученнях з числівниками як одиницями з квантитативною семантикою.
У межах словосполучень, де головний компонент виражений повнозначною частиною мови, а залежний – займенником, виокремлено словосполучення: іменниково-займенникові (чиєсь дитя, якісь жінки, така краса, наш дім, моє життя, цей страх, якийсь сон, інший парубок, світ без нього, шлюб з нею), прикметниково-займенникові (вдячний за це, винні у всьому, корисний кожному, невідомий йому, далекий від нас, знайомий з нею, схожий на нього, розумніші за нас), числівниково-займенникові (багато нас, двоє з них, один з вас, цих троє, інших два, будь-яких чотири), прислівниково-займенникові (гірше всього, важче за все, легко комусь, недалеко від мене, сумно їй, годі тобі, жаль його, нарівні з ним,
10
доступно кожному), дієслівно-займенникові (любити всіх, показати себе, не бачити нічого, пишатися цим, сказати комусь, зробити як-небудь). Більшість іменниково-займенникових словосполучень – це утворення із залежним словом, вираженим присвійним, вказівним, означальним, заперечним чи неозначеним займенником. Вони посідають значне місце у системі тих словосполучень, між компонентами яких реалізується підрядний зв’язок узгодження, і виконують широкі семантичні функції. Відмінна риса займенникових прикметників від власне-прикметників – це їхня абстрактність, вони лише опосередковано позначають ознаки предмета, не називають їх. Присвійні займенники надають присвійної ознаки особі або предмету, водночас указуючи на стосунки між суб’єктом і об’єктом; вказівні мають виразну дейктичну функцію, що виявляється в характеристиці предметів за їхнім віддаленням (цей, оцей – близькість, той, отой – віддаленість); функції означальних займенників пов’язані з кількісно-означальною семантикою (займенник сам (самий) указує на конкретну кількість предметів і виокремлює їх з-поміж сукупності, інший передає семантику протилежності, відмінності, займенники весь (увесь), усякий (всякий), кожний указують на всі предмети якогось класу); заперечні займенники охоплюють весь клас осіб, предметів, на який поширюється заперечення; неозначені подають непевну, неточну, нечітко окреслену характеристику предметів. Наприклад, Григор похмурнів і якийсь час помовчав (А. Головко); Проте якби дійшло до діла, то й сам Іван не погодився б отак жити на землі (М. Руденко); Нічий погляд не причарує, нічиє тіло не запахне марципаном… (П. Загребельний); Чортові дивно стало на цей страх (В. Шевчук); Свій білий плащ накинув я на плечі… (І. Драч). Функціонально-семантична специфіка прикметниково-займенникових та числівниково-займенникових словосполучень, у порівнянні з іншими прикметниковими та числівниковими словосполученнями, виявляється в їхній лексико-граматичній узагальненості, абстрактності, невизначеності, що зумовлені семантикою займенників. У прикметниково-займенникових словосполученнях реалізовані переважно об’єктні відношення, наприклад, Я був особисто знайомий з нею (І. Лисенко); Я чесна перед тобою (В. Вільний). Числівниково-займенникові словосполучення залежно від семантики числівникового компонента можуть означати точну або неозначену кількість предметів та осіб, наприклад, Мало нас, та це — дарма (П. Грабовський); Троє їх, а довкруж така пустельність (Ю. Мушкетик). У позиції означення опорного слова – збірного або кількісного числівника, займенникові прикметники вказують на належність (мої троє), близькість/віддаленість (ці двоє, ті десять), узагальнення кількості (усі п’ять); невизначеність обраної кількості (які-небудь триста). У прислівниково-займенникових словосполученнях виникають переважно об’єктні, просторові та часові відношення. Дієслівно-займенникові словосполучення виявляють найширший спектр семантичних функцій і виражають суб’єктні, об’єктні, інструментальні, адресатні локативні, часові, просторові та інші відношення, що зумовлено широкими семантичними та синтагматичними властивостями дієслова.
11
У синтаксичній системі української мови словосполучення із займенником у ролі головного або залежного компонентів функціонують досить активно, виступаючи необхідним будівельним матеріалом для речень-висловлень та виконуючи важливі функції в комунікативному процесі. У третьому розділі – “Роль займенникових слів у семантико-синтаксичній та формально-синтаксичній організації простого речення” – з’ясовано специфіку займенникових слів як репрезентантів функцій компонентів семантико-синтаксичної структури речення; визначено особливості валентних зв’язків займенникових слів на тлі валентності дієслівних предикатів; подано типологію та семантико-синтаксичну характеристику займенникових предикатних синтаксем, систематизовано займенникові субстанціальні синтаксеми, проаналізовано формально-синтаксичні функції займенникових слів різних семантичних різновидів у структурі простого речення. Відомо, що просте речення складається з двох типів мінімальних синтаксичних одиниць: членів речення, виділюваних на основі формально-синтаксичних зв’язків, і синтаксем, виділюваних на основі семантико-синтаксичних відношень. Структура речення семантико-синтаксичного рівня формується знаками семантичної природи – синтаксемами. У формуванні семантико-синтаксичної структури елементарного речення роль організаційного центру виконує предикат, валентністю якого визначено кількість субстанціальних синтаксем. У сучасній українській граматиці синтаксемному аналізу присвячено праці багатьох дослідників, зокрема І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, А.П. Загнітка, Т.Є. Масицької, О.Г. Межова та інших мовознавців. Сучасні синтаксичні теорії передбачають вивчення синтаксичної семантики, що допомагає значно глибше пізнати співвідношення формально-граматичної та семантичної структури синтаксичних одиниць у їхній нерозривній єдності, але різній організації. Організаційним компонентом-синтаксемою семантико-синтаксичної структури елементарного простого речення виступає предикат, якому властива така ознака, як семантико-синтаксична валентність. Вона впливає на кількісний і якісний склад субстанціальних синтаксем у семантично елементарному простому реченні. Займенникові слова в реченні можуть виступати репрезентантами семантико-синтаксичних функцій і предикатних, і субстанціальних синтаксем. За семантичною ознакою в сучасному українському синтаксисі виділяють такі основні класи предикатів: дії, процесу, стану, якості, кількості, локативності. Функцію предиката найчастіше виконують дієслова, проте функціонують і предикати зі значенням якості та кількості, виражені іменними класами слів (іменниками, прикметниками, числівниками). Займенникові слова, заступаючи ці частини мови і стаючи їхніми лексико-семантичними еквівалентами, перебирають на себе і синтаксичні функції. Переміщуючись у первинну для дієслова синтаксичну позицію, займенникові слова починають уживатися з предикативною семантикою: на формально-граматичному рівні координують із головним членом – підметом, на семантичному – заповнюють свою валентну рамку найрізноманітнішими аргументами (І.Р. Вихованець, В.М. Ожоган).
12
В українській мові з-поміж різних типів предикатних синтаксем займенниковими словами у структурі семантично елементарного простого речення репрезентовані предикати якості та кількості. Займенникові предикати якості позначають постійну, внутрішню, незмінну ознаку предмета і здебільшого є одновалентними – відкривають семантико-синтаксичну позицію суб’єкта якості, наприклад, Пані така, що й одпочити не дасть (Марко Вовчок); Буває інколи в житті – Роздумуєш на самоті: І той – не той, і та – не та (О. Богачук); Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись (Л. Костенко). Залежно від специфічної семантики, притаманної займенникам різних значеннєвих розрядів, займенникові предикати можуть виконувати функції: предметності-тотожності (вказівки на істоту / неістоту), якщо предикатна синтаксема представлена займенниковими іменниками: А то залізите на небо: І ми не ми, і я не я; Коли я дивлюся на тебе, то мені здається, що ти – так се я, а що я – так се ти (Т. Шевченко); модифікатора ознаки: Так ось такий-то був скусний маляр… (Г. Квітка-Основ’яненко); Мій жених був хороший такий, Господи! (Марко Вовчок); посесивності: Тут кожний камінь – мій, і кожний подих – мій (Л. Первомайський); Бо світ цей – наш (І. Драч). Семантико-синтаксичну функцію посесивної предикатної синтаксеми виконують присвійні займенники мій, свій, твій, наш, ваш. Двовалентні займенникові предикати якості репрезентовані займенниками з узагальненою семантикою міри якості, що конкретизується в контексті. У реченні вони мають семантику співвідносної міри якості, тобто крім значення якості, набувають і значення зіставлення, порівняння, що передбачає правобічну валентність субстанціальної синтаксеми зі значенням об’єкта порівняння. Це дає підстави мовознавцям кваліфікувати їх як предикати якості-відношення, наприклад, Він такий, як його друг. Іванко зовсім не такий, як його батько. Предикати кількості (квантитативні предикати) презентовані групою займенникових числівників та займенникових прислівників, частина яких вказує на точну, означену кількість предметів (сам, один, ніскільки, стільки ж), а частина позначає неозначено-кількісну сукупність предметів (скільки, скільки-небудь, хтозна-скільки), наприклад, О, панно Інно, панно Інно! Я – сам (П. Тичина); Тепер я тут лишилася сама (Л. Костенко); Скоро їх [заробітчан] стільки буде, що й земля не прогодує... (О. Гончар). Отже, в українській мові займенники репрезентують лише предикати якості та кількості, виявляючи варіативність предикатної семантики, пов’язану із значенням займенникових слів. Субстанціальні займенникові синтаксеми мають такі основні різновиди: суб’єктна, об’єктна, адресатна, інструментальна та локативна, – що свідчить про їхню подібність до субстанціальних синтаксем, виражених іменниками. Займенникова суб’єктна синтаксема поєднується з усіма семантичними і валентними типами предикатів. Найчастіше трапляються конструкції із займенниковими синтаксемами у функції суб’єкта дії та діяльності, рідше – із
13
функціями суб’єкта процесу, стану, ознаки та кількості, наприклад, Хтось поламає лука, Хтось розіб’є шолом… (М. Рильський); Він був високий і худий (О. Довженко); Їй стемніло в очах (Ю. Мушкетик); Коли люблять, то неодмінно хтось один мучиться і страждає (Є. Гуцало); Ми йшли удвох (І. Драч); І я сказав: чужинці, дайте спокій; Усе цвіте і кланяється літу (Л. Костенко); Їх [людей] багато (З газети). Спеціалізованими морфологічними засобами вираження суб’єктних займенникових синтаксем є називний, родовий, давальний та знахідний,рідше – орудний та місцевий відмінки. Об’єктна займенникова синтаксема сполучається майже з усіма семантичними типами предикатів. Вони визначають такі основні семантичні варіанти об’єктних синтаксем: 1) об’єкт дії: На третій день викинула нас на чужий берег, прямо в турецьку неволю (М. Стельмах); 2) об’єкт процесу: Не знаю, хто мудрував-лукавив над нею (М. Стельмах); 3) об’єкт стану: За що ж ви гніваєтесь на мене? (М. Кропивницький); 4) об’єкт якісної ознаки-відношення: Хіба краща є за тебе? (Т. Шевченко) тощо. Прономінативи є продуктивним класом слів усіх основних семантичних варіантів об’єктних синтаксем, які виражені основним знахідним відмінком і периферійними родовим, давальним, орудним, місцевим відмінками та прийменниково-відмінковими формами. Адресатна займенникова синтаксема сполучається з предикатами класу дії із семантикою давання, мовлення, а також повідомлення, показування, пробачення, служіння, волевиявлення. Адресатом здебільшого називають учасника ситуації, на користь чи на шкоду якому відбувається дія. Адресатні синтаксеми виражені такими займенниками: особовими (мені, нам, тобі, вам, йому, їй, їм), зворотним (собі), заперечними (нікому, нічому), неозначеними (абикому, кому-небудь, казна-кому, будь-кому) та вказівними (цьому, цій, цим, тому, тій, тим), наприклад, Оддаю тобі свій завтрашній пай (М. Куліш); Солдати чітко рапортували йому, повертаючись з вартування (І. Ле); Поки що він за все йому пробачав (Григір Тютюнник). Морфологічними виявами адресатної займенникової синтаксеми є переважно безприйменниковий давальний, рідше – прийменниковий родовий відмінки.
Інструментальну синтаксему зазвичай членують на семантичні різновиди знаряддя дії, засобу дії та допоміжного матеріалу. Семантичні варіанти інструментальності диференційовані відповідно до типу предиката дії та лексико-семантичних особливостей іменникової лексеми, що посідає припредикатну позицію. Проте інструментальна синтаксема, виражена займенником, через узагальненість та абстрактність його значення має менший семантичний діапазон. У цій позиції переважно трапляються розряди особових займенників в орудному відмінку на позначення предмета, про який ішлося раніше (ним, нею, ними) або неозначених (абичим, чим-небудь, казна-чим, будь-чим, чимось). У поодиноких випадках синтаксема інструментальності виражена займенниками з ототожнювальним значенням: цим самим, тим самим, тим же, цим же, наприклад, Йому хочеться і собі що-небудь сказати, чим-небудь дівчат посмішити… (Панас Мирний); Чимось ти мене причарувала, Чимось ти мене приворожила (Є. Грисевич); Чим я її (тугу) розведу? (В. Стус); Дивиться ними [очима] – як з туману (Григір Тютюнник); У нього фарби — то слова. Та малювати ними
14
можна, Якщо фантазія жива (З журналу). Отже, інструментальні синтаксеми, виражені займенниковими лексемами, лише вказують на предмети, про які йшлося раніше, щоб уникнути повторення, або сигналізують про невизначеність знаряддя дії. Семантична своєрідність локативних синтаксем, виражених займенниковими словами, пов’язана з типом предиката, особливою семантикою займенника та значною кількістю локативних прийменників. Займенникова синтаксема, як і інші морфологічні різновиди локативних синтаксем, функціонує з основними різновидами локативних предикатів: динамічної локалізації (локативні предикати дії та процесу) та статичної локалізації (локативного стану). Займенникове вираження локативної синтаксеми презентоване семантичними варіантами: 1) зі значенням статичної локалізації, наприклад, Довкола неї стояла ціла купка дрібних дітей (І. Франко); Лежав на чомусь холодному, наче лід (З газети); 2) з динамічним значенням напрямку і траєкторії руху, наприклад, Кинулася між них і стала між ними, мов хвиля морська (У. Самчук); Люди відразу ж вибігли з нього [вагона], як бджоли з вулика (З газети). Систему спеціальних займенникових засобів вираження просторових відношень утворюють: 1) займенникові прислівники зі значенням місця або напрямку руху (тут, там, сюди, туди, де-небудь, десь, куди-небудь, кудись, хтозна-де, скрізь, ніде, нікуди, нізвідки та ін.), наприклад, Дівчина зажуреними очима дивилася кудись (А. Головко); 2) займенникові словоформи в орудному відмінку на позначення траєкторії руху, наприклад, Не гаючи часу, скочила на замерзле плесо ріки і кинулась бігти нею вверх (Народна творчість); 3) прийменниково-займенникові форми (в родовому, давальному, знахідному, орудному та місцевому відмінках): Прийшов слідом за ним Котляревський… (П. Куліш); Попереду нас стояли якісь молоді люди (М. Рильський); 4) займенниково-співвідносні складнопідрядні речення з просторовою семантикою, наприклад, А там, де мене чекають, рипає хвіртка тоскно (І. Драч). У формально-синтаксичній структурі речення займенники виконують функції всіх членів речення – підмета: Так ніхто не кохав (В.Сосюра); присудка: І тому для мене так трагічно те, що ти чиясь, а не моя (В. Симоненко); означення: Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов (П. Тичина); додатка: Мене любов ненависті навчила (Леся Українка); обставини: Тут же стояв двоповерховий мурований з круглою баштою палац (М. Бажан). Водночас займенникові слова виявляють власні функціонально-синтаксичні особливості, виконуючи роль узагальнювальних слів, нечленованих речень, компонентів складного речення як засобів вираження підрядного зв’язку, компонентів поширеного звертання тощо. На формально-синтаксичному рівні речення предикатна синтаксема корелює з присудком, а субстанціальні синтаксеми – з підметом та другорядними членами речення.