ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі „Теоретичні засади фінансового забезпечення рівня життя населення” розглянуто еволюцію поняття „рівень життя населення», запропоновано основні методологічні підходи до його оцінки. Виділено джерела фінансового забезпечення рівня життя населення, чинники впливу на нього та причини, що призвели до низької ефективності забезпечення фінансовими ресурсами.
Підходи вчених до визначення змісту поняття „рівень життя населення”, чинників впливу на його формування, соціально-економічних показників для його оцінки постійно змінювалися упродовж тривалого періоду. У роботі проаналізовано еволюцію методологічних підходів до дослідження рівня життя населення, на основі якого виокремлено основні етапи (ембріональний, біхевіористський, квантифікаційний, концептуальний, глобалізаційний).
Ембріональний етап (поч. 20-х – сер. 50-х рр. ХХ ст.) розпочався з досліджень основних складових рівня життя та базувався на вивченні теорії добробуту (А. С. Пігу (1877–1959) „The Theory of Welfare”). Поняття „рівень життя населення” у той період практично не використовували. На біхевіористському етапі (кін. 50-х – сер. 60-х рр. ХХ ст. ) більш вживаним було поняття „якість життя” та „спосіб життя” під якими Дж. Гелбрейт (1908–2006), С. Маккол (1930 р.н.) та інші розуміли матеріальні блага, що надаються споживачеві розвиненим індустріальним суспільством і вимірюються переважно показниками якості або стандарту життя. У 1954 році групою експертів з ООН була підготовлена доповідь з питань про міжнародне визначення рівня життя, однак оціночними показниками були здебільшого якісні.
Квантифікаційний етап (сер. 60-х – сер. 70-х рр. ХХ ст.) відзначився тим, що започаткував цілий напрям американської та західноєвропейської соціології – руху за соціальні стандарти. Цей етап характеризується побудовою системи кількісних оцінок на основі квантифікації рівня життя як наукового поняття. Найбільш вагомими науковими роботами стали „Соціальні індикатори” (1966 р.), за редакцією професора Гарвардського університету Р. Бауера (1916–1977), і спеціалізований часопис „Дослідження соціальних індикаторів”, який почав виходити в США і Голландії з середини 1974 р. До складу його редакційної ради увійшли відомі спеціалісти з даної проблематики: американські вчені Д. Белл (1919–2011), Д. Колмен (1926–1995), Нобелівський лауреат з економіки, голландський учений Я. Тінберген (1903–1994) та інші.
Уперше поняття „рівень життя населення” автором було віднесено до концептуального етапу (сер. 70-х – кін. 80-х рр. ХХ ст.) – періоду утворення двох напрямів його вивчення: глобального моделювання і концепції „рівня життя, що відчувається”. Найбільш фундаментальними дослідженнями у сфері „рівня життя, що відчувається” є роботи англійського вченого Ф. Дж. Кемпбелла (1822–1885) і американського політичного діяча У. П. Роджерса (1913–2001), у яких рівень життя пов’язується не стільки з досягнутим суспільством рівнем добробуту, скільки із сприйняттям індивідуального благополуччя. Останній етап – глобалізаційний (поч. 90-х років ХХ ст. по т. ч.), характеризується міждержавними порівняннями рівня людського розвитку, який містить основні елементи рівня життя населення.
Виділення основних етапів методології досліджень рівня життя населення дозволило удосконалити зміст поняття „рівень життя населення”, а також його фінансового забезпечення.
Основна увага у роботі приділена фінансовим джерелам забезпечення рівня життя населення та їх раціональному співвідношенню. До основних джерел фінансового забезпечення рівня життя населення автор відносить такі: державні фінанси, фінанси суб’єктів господарювання, фінанси домогосподарств, ресурси фондів соціального спрямування, інвестиційні та кредитні ресурси. Доведено, що бюджетні фінансові ресурси є основним джерелом фінансового забезпечення рівня життя, проте для його підвищення необхідно більш активно використовувати залучені інвестиційні та запозичені кредитні ресурси.
Обґрунтовано, що ступінь фінансового забезпечення рівня життя населення залежить від численних і різноманітних, об’єктивних та суб’єктивних чинників: рівня соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, ефективності проведення бюджетної, податкової грошово-кредитної політики, стану інвестиційно-інноваційного розвитку, відповідної нормативно-правової бази тощо.
Проведений аналіз показав, що негативний вплив на рівень життя населення мали:
– прорахунки в фінансовій політиці держави на перехідному етапі реформування економіки на початку 90-х років минулого століття, що зумовили господарську і структурну кризу. Непослідовна реалізація стратегії перехідного періоду призвела до різкого зниження рівня життя більшості населення, суттєво вплинула на збільшення соціальної диференціації суспільства. Інфляція, яку розглядають більшість економістів як „податок на бідних”, набула небачених масштабів (у 1993 році інфляція в Україні становила 10 256 %);
– ліквідація робочих місць унаслідок тривалого спаду промислового і сільськогосподарського виробництва (під час фінансових криз) і, як наслідок, різке збільшення рівня безробіття;
– помилки і порушення при проведенні приватизації та реприватизації, що набули значного поширення в Україні, сприяли поглибленню соціальної диференціації як масштабного явища.
У роботі виділено причини низької ефективності фінансового забезпечення рівня життя населення на сучасному етапі, серед яких:
– відсутність науково обґрунтованої стратегії висхідного інноваційного соціально-економічного розвитку, спрямованої на підвищення рівня життя населення та, зокрема, подолання бідності;
– недосконалість державних регуляторів щодо підвищення добробуту населення;
– низький рівень соціально-економічного розвитку держави, конкурентоспроможності економіки, інтелектуального потенціалу, інвестиційної привабливості України тощо;
– соціально-економічні диспропорції, фінансова нерівність регіонів, що виникли в процесі об’єктивно існуючих особливостей їх розвитку та ін.
Усе зазначене вище вимагає формування системи фінансового забезпечення рівня життя населення, функціонування якої буде спрямоване на ефективне використання фінансових ресурсів, зокрема фінансових ресурсів бюджету, фінансів великих підприємств, суб’єктів малого та середнього бізнесу, фінансів інвестиційних, кредитних і страхових організацій та мобілізованих грошових ресурсів домогосподарств.
У другому розділі „Теоретико-методологічні підходи до функціонування системи фінансового забезпечення рівня життя населення” визначено зміст категорії „система фінансового забезпечення рівня життя населення”, охарактеризовано її структуру, функції та принципи, розкрито зарубіжний досвід визначення ефективності фінансового забезпечення рівня життя населення.
Обґрунтовано, що формування системи фінансового забезпечення рівня життя населення полягає у виокремленні її як цілісного утворення в економічній системі держави з притаманними їй функціями та принципами.
За результатами проведеного дослідження виділено такі функції системи фінансового забезпечення рівня життя населення:
1) управлінська – характеризується наявністю ефективних органів управління, які динамічно будуть впливати на процеси фінансового забезпечення та сприяти підвищенню рівня життя населення;
2) акумуляційна – має на меті максимальну акумуляцію фінансових ресурсів як на державному, так і на регіональному рівні для подальшого перерозподілу з метою задоволення зростаючих потреб населення;
3) розподільча – розподіл фінансових ресурсів у системі за принципом справедливості (підвищення рівня життя одного індивіда не може знизити рівень життя іншого);
4) стимулююча – створення рівноправних умов для громадян стимулів до праці з метою підвищення їх фінансового забезпечення та гарантування основних соціальних державних стандартів;
5) контрольна – дотримання правових норм і контроль за їх виконанням у процесі функціонування системи фінансового забезпечення рівня життя населення.
У процесі дослідження виділено основні принципи системи фінансового забезпечення рівня життя населення:
1. Цілісність – неадитивність (від лат. additivus – additio додавати) як принцип системи проявляється в тому, що властивості об’єкта, який досліджують не можна звести до властивостей його частин.
2. Цілеспрямованість – зумовлює орієнтацію системи у своєму розвитку на ефективне вирішення завдань та/або проблем для підвищення рівня життя населення та його фінансового забезпечення.
3. Подільність – свідчить про те, що система фінансового забезпечення рівня життя населення є складною і включає інші підсистеми.
4. Неоднорідність – загальносистемний принцип, що використовують як критерій вибору доцільного за надійністю методу розрахунку ефективності системи.
5. Емерджентність – виникнення нових зв’язків і властивостей при об’єднанні елементів у підсистеми, підсистем у систему, тісно пов’язаний з принципом однорідності (від англ. emergence – виникнення, поява нового).
6. Залежність (пропорційність, пов’язаність) – принцип, що свідчить про цілісні властивості об’єкта, що вивчається, і особливі властивості його частин, які формуються за рахунок міжкомпонентних (внутрішньорівневих і міжрівневих) відносин, зв’язків і взаємодій.
У роботі з’ясовано, що формування системи фінансового забезпечення рівня життя населення можливе за умови узгодженої реалізації бюджетної, податкової, грошово-кредитної політики в Україні. Їх взаємодія приводить до ефективного фінансового забезпечення відповідно до потреб населення з урахуванням пріоритетів соціально-економічного розвитку.
Обґрунтування необхідності створення системи фінансового забезпечення рівня життя населення було проведено у декілька етапів. Насамперед, автором було розроблено методику виокремлення структурних елементів і встановлено основні функціональні зв’язки між ними у процесі формування і використання фондів фінансових ресурсів для аналізу сучасного стану рівня життя населення та його фінансового забезпечення. Наступними етапами стали: визначення основних елементів системи, які вимагають першочергового фінансування, та розробка плану заходів для вирішення оперативних завдань підвищення рівня життя населення за рахунок фінансових джерел, відповідно до можливостей та виділених пріоритетів у державній політиці. Дослідження формування системи фінансового забезпечення рівня життя населення неможливе без контролю за результатами її діяльності і коригування планів – оцінка відхилень отриманих результатів від планованих з метою внесення змін і виключення подальших помилок.
Виходячи з зазначеного вище, було доведено, що ефективна система фінансового забезпечення рівня життя населення передбачає використання дієвих механізмів державного і приватного управління, контроль за процесами акумулювання, використання та перерозподілу фінансових ресурсів для підвищення рівня життя населення й ефективні соціальні заходи, спрямовані на збільшення фінансових ресурсів для задоволення потреб та інтересів громадян.
У системі фінансового забезпечення рівня життя населення автором виокремлено організаційно-управлінську (систему цілей та стратегій їх досягнення, організаційну структуру та управління взаємозв’язками організаційно-структурних одиниць системи), функціональну (відповідає за дієвість превентивних заходів для зменшення негативних чинників впливу), а також нормативно-правову (сукупність законних і підзаконних нормативно-правових актів) підсистеми.
Доведено, що на формування системи фінансового забезпечення рівня життя населення впливають дві групи чинників – внутрішні і зовнішні. Внутрішні чинники – це ті, які залежать від самоорганізації, притаманні будь-якій системі і на які у процесі функціонування можна вплинути або попередити можливі негативні їх прояви. Зовнішні – виступають як обмеження можливостей її конкретних проявів, які не можна змінити, але які необхідно враховувати та прогнозувати їх вплив у процесі функціонування.
Враховуючи, що створення системи фінансового забезпечення рівня життя населення – це тривалий і складний процес, необхідно визначити універсальний інтегральний індекс, який буде узагальнено характеризувати потужність такої системи. Вивчення зарубіжних і вітчизняних методик „побудови” інтегрального індексу свідчить про відсутність у теорії і практиці загальноприйнятого інтегрального індексу. Запропоноване в дисертації обґрунтування такого індексу, введення його в інформаційно-аналітичну основу моніторингу рівня життя населення дає можливість провести важливий в умовах України порівняльний аналіз окремих аспектів фінансового забезпечення рівня життя населення із станом такого забезпечення у деяких розвинених країнах або в окремих регіонах.
Відповідно, системний підхід до фінансового забезпечення рівня життя населення дозволяє впроваджувати комплексні заходи державного регулювання для забезпечення рівня життя населення необхідними фінансовими ресурсами, дотримуючись стратегічних інтересів висхідного соціально-економічного розвитку держави.
У третьому розділі „Сучасний стан фінансового забезпечення рівня життя населення в Україні” проаналізовано практику використання джерел фінансового забезпечення рівня життя населення в Україні. Досліджено структуру доходів населення як основу фінансового забезпечення формування рівня життя населення та грошових витрат населення на задоволення своїх потреб. Визначено ступінь впливу соціально-економічних чинників на фінансове забезпечення рівня життя населення.
У контексті підвищення рівня життя населення основну увагу у роботі приділено таким складовим фінансової системи, як державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, фінанси домогосподарств та централізовані і страхові фонди. Зазначено, що не менш важливими джерелами його фінансового забезпечення є фінансовий ринок і державний кредит.
Визначено, що в умовах фінансових криз держава повинна підсилювати патерналістські функції стосовно населення. При низькому рівні доходів і життя населення вона визначає ступінь соціальних гарантій, „соціальну” справедливість розподілу створеного продукту та дотримання вимог трудового договору. Але гарантування навіть незначного доходу одночасно зменшує трудову мотивацію та знижує економічну активність населення. Високий рівень державного регулювання може призвести до повної зайнятості, але знизити рівень життя населення, сповільнити темпи впровадження інновацій, зростання в розподілі суспільного продукту частки держави, посилення її фіскальних функцій. Відповідно, незначна частка місцевих фінансів у процесі фінансування соціально-економічного розвитку регіонів, регіональна диференціація розміщення найбільш та найменш рентабельних підприємств, нерівномірність заборгованості по заробітній платі та інші причини існуючих регіональних диспропорцій призводять до дефіцитності місцевих бюджетів. У зв’язку з цим виникає потреба за рахунок міжбюджетних трансфертів вирівнювати можливості соціального захисту громадян у будь-якому регіоні України (субвенцій, дотацій вирівнювання, додаткових дотацій).
Аналіз закономірностей та відмінностей у розподілі міжбюджетних трансфертів у 2010–2011 рр. (рис. 1) засвідчив, що обсяг наданих субвенцій на соціальний захист збільшився на 32,4 %. Розмір субвенцій на допомогу сім’ям з дітьми, на оплату твердого та рідкого палива, надання пільг з послуг зв’язку та компенсацію за пільговий проїзд і дотацій вирівнювання за цей період майже не змінився. Тоді як розмір субвенції на оплату енергоносіїв і додаткових дотацій суттєво збільшився (відповідно у 3,14 та 7,74 раза) у 2011 році, що свідчить про нерівномірний розподіл державних фінансових ресурсів. Крім того, у структурі міжбюджетних трансфертів окремо виділено субвенції на соціально-економічний розвиток регіонів, що позитивно впливає на підвищення рівня життя населення депресивних територій.
Подолання соціально-економічної кризи кінця 2008–2010 років і підвищення рівня життя населення потребує значних інвестиційних ресурсів. Зазначено, що в процесі фінансового забезпечення рівня життя населення особливого значення набувають питання як фінансової, так і інвестиційної самостійності не тільки регіонів, але і держави в цілому. Саме інвестиційна діяльність є важливою складовою у здійсненні внутрішніх фінансово-економічних перетворень й у системі фінансового забезпечення підвищення рівня життя населення. Ця діяльність, за умови її ефективного виконання, є необхідною умовою та може стати вирішальною для підвищення рівня життя населення зокрема та економічної стабілізації в цілому.
| 
