Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / ARCHITECTURE / Theory and history of architecture, restoration and reconstruction of historical and architectural h
title: | |
Альтернативное Название: | Гармоничность эволюционной ДИНАМИКИ самоорганизации градостроительных СИСТЕМ |
Тип: | synopsis |
summary: | У Вступі розкривається сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтована її актуальність, визначені мета, задачі і методи дослідження, висвітлені основні наукові результати роботи, її практична значимість і впровадження в практику, наведена структура дисертації. Розділ 1. Підґрунтя концепції гармонічної спрямованості еволюції містобудування. На основі комплексного аналізу в дослідженні встановлено, що у сучасній науці поряд з класичною теорією еволюції набуває сили доктрина глобального еволюціонізму, у якій об’єднуються ідеї прогресивного розвитку і сумісної самоорганізації природних і штучних систем, їх гармонічного співіснування у коеволюційних процесах. Теоретико-методологічна основа цієї доктрини корениться: у працях Ж. Ламарка, Ч. Дарвіна, Г. Спенсера, Л. Берга, Л. фон Берталанфі, де досліджувались проблеми градаційно-прогресивного, екстремального, економічно-вибіркового, номогенезного (закономірного) і еквіфіналітетного (доцільного) розвитку живих систем; у концепціях В.І.Вернадського, О.О.Богданова, О.В.Кордюма про сферний характер коеволюції живої і косної матерії у єдиному континуумі. У роботі показано, що системне узагальнення різноманітних концепцій коеволюційного розвитку, за висловом О.О.Богданова, - "речей, людей та ідей", - якщо додати до них категорію "законів", стає можливим за умов їх взаємодії в межах єдиного просторово-часового континууму. Межі цього континууму, формуючись у різних галузях знання, інтегруються в сучасній доктрині глобального еволюціонізму. Значний внесок у цю доктрину належить відносно новим міждисциплінарним напрямам досліджень, які склалися в тектології, синергетиці, системології, еволюціоніці. В них теорія самоорганізації й адаптації прирівнюється до сучасної еволюційної теорії і на цій основі здійснюється пошук загальних закономірностей коеволюційного розвитку. Цей пошук привів до формулювання принципів системного морфогенезу (Ю.С.Ларін), структурогенезу (Е.М.Сороко), тектогенезу (О.О.Богданов), номогенезу (Л.С.Берг), системогенезу (П.К.Анохін), тоталлогенезу (В.В.Кізіма). Якщо узагальнити їх сутність, яка полягає в наявності однакових етапів генезису в якісно відмінних рядах і рівнях безперервного розвитку, то сукупність цих принципів визначає змістовне і конструктивне ядро доктрини глобального еволюціонізму. Аналіз розгортання цієї доктрини дозволив виділити чотири етапи її розвитку. На першому, відбірно-нормативному етапі основним механізмом еволюції визнавався природний відбір, який, економно зберігаючи норму, відсікав екстремальні ухилення як в бік регресу, так і в бік прогресу, формуючи "вертикаль" розгалуження еволюційних форм. На другому, вибірно-екстремальному етапі поняття еволюції почали охоплювати "горизонтальну" міжвидову взаємодію на основі вибору ефективних структур розвитку видів у процесах взаємного пристосування і самоорганізації в біосфері. Третій, набірно-функціональний етап пов’язаний із перетворенням вертикального відбору і горизонтального вибору у глибинний, багатоярусний і набірний характер біогеосферної еволюції. На четвертому, добірно-гармонічному етапі ноосферної еволюції сумісно узгоджуються яруси, ряди і ритми відбору форм, вибору структур, набору організацій у екстремальних процесах утворення найбільш ефективних, досконалих і адаптованих один до одного видів, спроможних виконувати максимум внутрішньої і зовнішньої роботи. Аналогічні за змістом етапи розвитку функціональної, операціональної і нормативної планувальних теорій у містобудуванні зафіксовані у дослідженнях К.Лінча. Традиційно найбільша увага у сучасній містобудівній теорії приділялась динаміці планувальних форм міст і агломерацій, а також структурно-функціональному аналізу ефективності і економічності перетворень цих форм. Значно менша увага, за виключенням окремих робіт Г.О.Гольца, приділялась проблемам впливу процесів самоорганізації на характер розселення і функціонально-планувальну структуру міста. Дослідження проблем просторово-часової будови еволюції містобудування присутні у роботах О.Е.Гутнова, де виявлено циклічний характер розвитку містобудівних систем. У інших дослідженнях циклічність стала основою аналізу розвитку міст і агломерацій, містобудівних культур (Е.Грушка, М.В.Мамаков, І.О.Фомін, Дж.Форрестер). Загальні методологічні аспекти системного аналізу, що пов’язані з інваріантністю, ієрархічністю і екстремальністю структурної організації архітектурно-містобудівних систем досліджувались у роботах Г.І.Лаврика. Окремі проблеми перетворень фундаментальних форм симетрії і ритму розглянуті у працях Кр.Александера, М.В.Кострикіна, О.Б.Раллєва, Н.І.Смоліної, А.Тінг. Проблеми гармонізації на основі пропорційних рядів “золотого перерізу” висвітлювались у роботах О.С.Нестеренко, І.Ш.Шевельова, Н.М.Шебек, І.П.Шмельова. Відокремленість і розосередженість сучасних досліджень у значній мірі пояснюється відсутністю належної уваги до проблем впливу еволюції просторово-часових уявлень на історичний розвиток міських планувальних систем. У розвитку цих уявлень виявлено чотири етапи: архаїчний (інтегральний), антично-середньовічний (інтегрально-диференціальний), ренесансно-бароковий (диференціальний), класично-ампірний (диференціально-інтегральний). На сучасному, знову інтегральному, етапі виникає нагальна потреба в систематизації містобудівного світогляду, у якому повинні гармонічно узгоджуватись різноманітні просторово-часові уявлення і моделі, що в скритому, завуальованому і опосередкованому вигляді співіснують в планувальних архетипах історичних міст. Формування сучасного містобудівного світогляду пов’язано з необхідністю визначення місця і ролі ідеї гармонії в контексті існуючого подвійного розуміння її сутності: як причини і як наслідка дії фундаментальних законів природи. Визначення гармонії як наслідка дії законів збереження, принципів найменшої дії, біогенетичного закону Е.Геккеля привели до використання їх загальнонаукового змісту у формулюванні принципу компактності в архітектурі та містобудуванні (Г.І.Лаврик), принципів генетичного коду і циклічного розвитку містобудівних систем (О.Е.Гутнов), інших принципів оптимізації розвитку планувальних рішень. Уявлення про гармонію, що визначає дію законів, привело до подальшого розгортання ідей наперед установленої гармонії Г.Лейбніца у формі принципів упередження ознак нового Л.С.Берга, випереджаючого відображення П.К.Анохіна, антиципації (передбачуючого випередження) Г.П.Мельнікова. У цьому ж напрямі просувались дослідження, у яких виявлена відповідність структури архітектурних і містобудівних об’єктів до пропорційних рядів “золотого перерізу”. У дослідженні встановлено, що один із можливих шляхів систематизації і гармонізації містобудівного світогляду лежить у площині впровадження досягнень сучасної системології, у межах якої співіснують системно-структурний, системно-цілісний, системно-організаційний і системно-ціннісний підходи у дослідженні проблем еволюційного розвитку. Системно-спільнісна (системологічна) інтеграція цих підходів може здійснюватись у межах сумісного використання класичних методів синхронічного і діахронічного аналізу, а також некласичних методів синхоричного і діахоричного аналізу і синтезу, які започатковані в хроногеографії, геохронології та інших суміжних з містобудуванням науках. Окремі прояви некласичних підходів містяться у концепціях решітчастого, морфотипового, аплікативного, колажного і симбіозного розвитку міського середовища (Кр. Александер, О.В.Бабуров, В.Л.Глазичев, О.Е.Гутнов, К.Лінч, К.Курокава, К.Руо, В.Сааков).
Впровадження традиційних і нових підходів обумовлює необхідність сумісного використання всієї палітри існуючих кількісних і якісних методів моделювання: імітаційних, оптимізаційних, симуляційних (імітаційно-оптимізаційних), стимуляційних (гармонізуючих). Ці методи і підходи в сукупності із загальнонауковими принципами системного розвитку глобальної еволюції “речей”, “людей”, “ідей” і “законів” визначають теоретико-методологічну базу дослідження фундаментальних причин і наслідків динамічної самоорганізації і гармонічного розвитку містобудівних систем, що можуть бути представлені у формі багатовимірних матриць. Будова цих матриць систематизує взаємодію матеріальних, рушійних, формальних, цільових і цілісних причин походження (морфогенезу) містобудівних форм, перетворення структур (структурогенезу) містобудівної діяльності, виникнення просторово-часової організації (тектогенезу) містобудівної еволюції, відтворення механізмів і закономірностей (номогенезу) еволюційної динаміки, а також узгодження принципів (системогенезу), що обумовлює гармонічний розвиток містобудівних систем (рис. 1). У всіх чарунках матриць у вигляді своєрідних ”чисельників” і “знаменників” розміщено характеристики процесів і відповідних структур, що відображують відношення їх причин і наслідків. |