Гаврилюк Р.О. Дія норм податкового права в часі, просторі та за колом осіб (за законодавством України)

summary

Основний   зміст   роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь наукової її розробки, її науково-теоретична основа, зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються об’єкт, предмет, основна мета та конкретні завдання дослідження, його нормативна та емпірична база, методологічна основа, особистий внесок здобувача; наукова новизна і положення, що виносяться на захист; теоретичне і практичне значення досягнутих в ході дослідження результатів; показано її апробацію, опублікування та практичну реалізацію.

У першому розділі “Дія норм податкового права в часі” досліджуються питання надання, зміни та припинення дії нормам податкового права.

У підрозділі 1.1. “Надання та зміна чинності нормам податкового права” з’ясовано, що це відбувається виключно з волі законодавця, Конституційного Суду України, відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Податково-правові норми набувають або змінюють чинність: 1) з моменту підписання акту, що їх містить; 2) з моменту опублікування цього акту в офіційному виданні; 3) з моменту настання загального наперед встановленого законодавцем або спеціально передбаченого терміну у відповідному нормативному акті; 4) з моменту появи точно визначених у відповідному нормативному акті суспільних відносин.

У підрозділі 1.2. “Ретроактивність норм податкового права” показано, що в Україні нормотворчі органи нерідко всупереч загальноприйнятим принципам права та Конституції України надавали чинності нормам податкового права заднім числом. У ньому дисертантом сформульовані наукові критерії та межі надання ретроактивності нормам податкового права, а саме: податково-правові норми, які скасовують певні види податків, зборів та інших обов’язкових платежів, звужують податкову базу (об’єкт оподаткування) та коло платників (суб’єктів оподаткування), зменшують розміри податкових ставок, встановлюють нові пільги щодо оподаткування, усувають караність діяння або пом’якшують податково-правову відповідальність суб’єктів оподаткування, мають зворотну силу і поширюються з моменту набрання ними чинності також на податково-правові відносини, що мали місце до набрання ними чинності. Гранична межа ретроактивності норм податкового права, як правило, не може перевищувати чотирьох років. Податково-правові норми, які встановлюють нові види податків, зборів та інших обов’язкових платежів, розширюють податкову базу (об’єкт оподаткування) та коло платників (суб’єктів оподаткування), збільшують розміри податкових ставок, скасовують пільги щодо оподаткування, встановлюють нову чи посилюють попередню міру податково-правової відповідальності, зворотної сили не мають.

У підрозділі 1.3. “Припинення дії норм податкового права” показано, що як і у випадку надання чи зміни чинності нормі податкового права, припинення її дії відбувається виключно на підставі відповідного нормативного акту. Згідно діючого законодавства України податково-правові норми втрачають чинність у наступних випадках: 1) із збігом терміну, точно визначеного в часі, на який вони були прийняті; 2) із вичерпанням предмету їх регулювання, тобто зникненням або відміною тих суспільних відносин, на які вони були розраховані; 3) внаслідок прямої відміни відповідного закону іншим законодавчим актом, покликаним по-новому врегулювати правовідносини у сфері оподаткування; 4) у випадку фактичної відміни попереднього закону, що містив податково-правові норми, новим законом з цього ж питання, коли його прийнято, а старий закон формально не відмінено; 5) на підставі відміни податково-правової норми рішенням Конституційного Суду України у випадку визнання її невідповідною Конституції України; 6) у випадку зупинення на точно визначений термін дії податково-правової норми нормою іншого Закону України.

В підрозділі 1.4. “Висновки до розділу” викладено основні висновки, до яких прийшов дисертант у першому розділі.

У другому розділі “Дія норм податкового права в просторі” автор досліджує поняття податково-правової території України та види територіальних податково-правових режимів держави.

У підрозділі 2.1. “Поняття податково-правової території України” встановлено, що податково-правовою територією держави є територія, над якою Україна має виключну юрисдикцію щодо встановлення, справляння чи стягнення податків. Межі податково-правової території України є податковим кордоном України. Податковий кордон України співпадає з державним кордоном України, за винятком меж вільних (спеціальних) економічних та митних зон, які слід розглядати як складову частину податкового кордону України.

Підрозділ 2.2. “Види територіальних податково-правових режимів держави”, складається з чотирьох підпідрозділів.

У підпідрозділі 2.2.1. “Загальний податково-правовий режим держави” з’ясовано, що загальний податково-правовий режим включає в себе санкціонування і скасування державою податків та зборів до бюджетів і до державних цільових фондів, фондів грошових коштів органів місцевого самоврядування, пільг їх платникам, визначення принципів побудови та призначення системи податків і зборів, суб’єктів і об’єктів оподаткування, ставок, механізмів справляння податків і зборів, юридичної відповідальності за порушення законодавства України про регулювання податково-правових відносин. Загальний податково-правовий режим України встановлюється її Конституцією та законами України.

У підпідрозділі 2.2.2. “Пільгові податково-правові режими в Україні” показано, що основними їх правовими формами є вільні (спеціальні) економічні зони, окремі категорії об’єктів чи суб’єктів оподаткування. Суть пільгових податково-правових режимів складають часткові чи повні, точно визначені в часі, просторі та щодо об’єктів чи суб’єктів оподаткування їх звільнення від внесення обов’язкових платежів. Дисертантом обґрунтовано включення у якості обов’язкового елементу кожного податкового закону України положення про пільги: 1) вказівки на те, що по даному податку пільги не можуть мати місця взагалі; 2) або вказівки на об’єкти оподаткування, на які поширюються пільги та характер даних пільг; 3) або переліку суб’єктів оподаткування, на яких поширюються пільги по податку, та детальний перелік цих пільг.

У підпідрозділі 2.2.3. “Податково-правові режими, що виникають з міждержавних угод України про усунення подвійного оподаткування та вільну торгівлю” встановлено, що сутністю податково-правових режимів, що виникають з міждержавних угод України про усунення подвійного оподаткування та вільну торгівлю, є поширення міжнародно-правових стандартів у правовому просторі України, створення сприятливих умов для активізації зусиль вітчизняних та зарубіжних інвесторів щодо підприємництва в Україні. Найефективнішими виявились двосторонні угоди держав про усунення подвійного оподаткування та про розвиток вільної торгівлі. Класифікація міждержавних угод про усунення подвійного оподаткування дозволяє виділити як якісно відмінні наступні їх види: угоди про надання адміністративної допомоги в питаннях оподаткування; обмежені податкові угоди; загальні податкові угоди; угоди про податки та спадкове майно; угоди про податки на соціальне страхування. Міждержавні угоди про вільну торгівлю з точки зору їх впливу на загальний податково-правовий режим в Україні дисертант поділяє на: а) угоди, які встановлюють режим повної податкової недискримінації товарів суб’єктів господарювання іншої сторони, тобто режим вільної торгівлі у буквальному розумінні цього слова; б) угоди, які встановлюють режим обмеженої (шляхом лімітування груп товарів, обсягів їх імпорту, звільнення від чітко визначених видів податків тощо) податкової недискримінації товарів суб’єктів господарювання іншої сторони.

У підпідрозділі 2.2.4. “Податково-правові режими самоврядних територіальних утворень в Україні” на підставі аналізу нормативних актів держави та відповідної юридичної практики з’ясовано, що на даному етапі ринкових перетворень в Україні певна самостійність органів місцевого самоврядування у встановленні місцевих податків і зборів передбачена, але межі її строго лімітовані, оскільки органи місцевого самоврядування вправі запроваджувати тільки податки і збори, що визначені статтею 15 Закону України “Про систему оподаткування”. Ставки таких податків і зборів можуть встановлюватись лише в межах граничних розмірів, які визначені законами України про оподаткування, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Такі вимоги є об’єктивними і не дають можливості органам місцевого самоврядування приймати рішення, які могли б вступати в протиріччя з уже діючими нормами податкових законів та державних підзаконних актів. Водночас це надає можливість здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства органами влади місцевого самоврядування, які є підзвітними у даній сфері діяльності органам державної податкової служби України.

В підрозділі 2.3. “Висновки до розділу” викладено основні висновки, до яких прийшов дисертант у другому розділі.

У третьому розділі “Дія норм податкового права щодо платників податків” досліджується дія норм податкового права щодо юридичних та фізичних осіб – платників податків.

У підрозділі 3.1. “Дія норм податкового права щодо юридичних осіб – платників податків” показано, що у новій доктрині національного права України відновлено класичний поділ на юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права. Цей поділ в найбільшій мірі відповідає сучасним потребам правового регулювання суспільних відносин. Суть даної класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю в цивільному обороті. Порядок створення та діяльності цих юридичних осіб регулюється нормами публічного права. Публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-правового регулювання, як і будь-які інші приватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони імперативним методом на підставі рішення державних органів чи органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для виконання завдань публічного характеру. Юридичні особи приватного характеру, навпаки, створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах з метою участі у цивільно-правових відносинах. Порядок їх створення і діяльності регулюється приватним правом. Найпоширенішими в Україні організаційно-правовими формами юридичних осіб приватного характеру є підприємства та їх об’єднання – корпорації, консорціуми, концерни; господарські товариства – акціонерні, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства, виробничі кооперативи, селянські (фермерські) господарства. Саме вони є платниками податків з юридичних осіб. В залежності від організаційно-правової форми та роду комерційної діяльності юридичні особи приватного характеру сплачують: податок з прибутку підприємств, податок на додану вартість, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, акцизний збір, плату за землю, різноманітні збори за спеціальне використання природних ресурсів, ряд інших обов’язкових платежів у Державний бюджет України та централізовані позабюджетні фонди.

У підрозділі 3.2. “Дія норм податкового права щодо фізичних осіб – платників податків” показано, що принциповий підхід сучасної української держави до законодавчого визначення поняття фізичної особи – платника податку знайшов своє відображення у частині 1 статті 67 Конституції України, яка гласить, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Закон у якості ознак платника податку чітко виділяє тільки наявність у платника податку об’єкту оподаткування. За своїм доктринальним спрямуванням це визначення не є новим, а запозиченим у ідеологів етатистської доктрини оподаткування громадян, яка була іманентно властива бувшій радянській державі. Аналогічний методологічний підхід реалізовано у законах та підзаконних актах України, в актах органів місцевого самоврядування, якими регламентується оподаткування фізичних осіб. Отже, ідеологія етатизму продовжує визначати засади оподаткування громадян в Україні і в трансформаційний період її розвитку. Разом з тим слід підкреслити, що етатизм в оподаткуванні громадян рубежа другого-третього тисячоліть істотно відрізняється від його проявів ще десятирічної давності, тим більше – від етатизму радянських часів. Насамперед це знайшло своє вираження в усвідомленні суспільством, в тому числі й законодавцем держави, необхідності докорінного реформування всієї системи оподаткування,  в тому числі й оподаткування громадян, у виробленні  цілого ряду  якісно відмінних між собою нових концептуальних підходів до податкової реформи. Ситуацію, що склалася на даний час в Україні у податково-правовій сфері, можна оцінити як податкове протистояння етатистів та прихильників демократичних  підходів до оподаткування.  Дане протистояння відзначається динамічним характером і має переважно прогресивну тенденцію розвитку. Насамперед вона проявилася у закріпленні в Конституції України демократичних принципів оподаткування, які слід розглядати у якості методологічних орієнтирів та критеріальних констант податково-правової реформи в Україні.

Порівняльний та системний аналіз нормативних актів, якими врегульовується оподаткування фізичних та юридичних осіб, практики їх застосування, як показано у підрозділах 3.1 і 3.2, переконує, що за своєю суттю та юридичною дією на платників податків – юридичних і фізичних осіб вони є ідентичними. Характерним для обох груп цих нормативних актів виявилось звуження кола суб’єктів та об’єктів оподаткування, часта зміна елементів податкових законів, податково-правових норм, непередбачуваність у регулюванні податково-правових відносин в цілому. Це стало однією з головних причин зростання тіньової економіки та приховування баз оподаткування, несплати податків юридичними та фізичними особами. Особливо негативний вплив на трансформаційні процеси в Україні здійснюють податково-правові норми Закону України “Про податок на додану вартість”, який необхідно відмінити взагалі як неприродній нинішньому стану вітчизняної економіки, та Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”. Цей податок необхідно зберегти у формі нового Закону України “Про прибутковий податок з громадян.”

Ситуацію, що склалась на даний час у вітчизняному податковому законодавстві, особливо щодо регулювання податку на додану вартість та прибуткового податку з громадян, слід оцінити, як зловживання правом з боку Верховної Ради України. Це надзвичайно небезпечне антисуспільне за своєю природою явище, тому не випадково в доктрині міжнародного права, в основоположних міжнародно-правових актах використовується  принцип заборони зловживання правом. Під зловживанням правом з боку Верховної Ради України у даному випадку ми розуміємо таке свавільне використання нею положення Конституції України про те, що виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори, тобто встановлюються лише Верховною Радою України, оскільки тільки до її повноважень належить прийняття законів, коли формально сама Конституція України при цьому не порушується, однак при цьому  грубо порушуються природні закони суспільного життя. Оскільки це зловживання правом з боку Верховної Ради України – створення нею неправових, однак законних пільг одним платникам податків за рахунок інших платників, а також свідоме обмеження можливостей держави здійснювати конституційну соціальну функцію – грубо порушує природні права і законні інтереси великої частини громадян України Української держави, воно повинно стати предметом спеціального розгляду в Конституційному суді України.

В підрозділі 3.3. “Висновки до розділу” викладено основні висновки, до яких прийшов дисертант у третьому розділі.

У “Висновках” підведені загальні підсумки дослідження, сформульовані рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України з оподаткування:

1. Податкове законодавство України сформоване на основі нормативної бази, успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи вітчизняної податкової політики розроблялися під тиском обставин, без належного наукового обґрунтування та аналізу макро- і мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розмірів їх ставок, без врахування світового та історичного досвіду формування й розвитку податкових систем. Відсутність науково обгрунтованих підходів до формування національної податкової системи та до аналізу наслідків її впровадження робили і роб­лять податкову політику України однією із основних причин її економічної кризи.

2. Розповсюджена ідея про те, що податки — це лише засіб для наповнення державного бюдже­ту, джерело коштів, необхідних для функціонування держави — безпідставна та обме­жена. У дійсності податки істотно впливають на ді­яльність суб'єктів господарювання, податкова сис­тема виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв'язки та знищує інші. Державі потрібна податкова система, яка забез­печувала б або хоча б не стримувала розвиток еко­номіки. Існуюча податкова система не відповідає ці­лям економічної політи­ки держави.

3. Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами: а) велика чисельність нормативних документів та невідповідність між собою законів і підзаконних актів, які регулюють податкові відносини; б) нестабільність податкового законодавства, численні зміни та поправки до чинних законів; в) відсутність регулюючої функції та зосереджен­ня виключно на фіскальній ролі податків; г) засилля неподаткових законів у регулюванні податкових відносин; д) відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Виникла необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого за­конодавчого акта прямої дії – Податкового кодексу України, який охоплюватиме всі без винятку питання податкового права та від­повідатиме адекватним засадам податкової політи­ки держави.

4. Проведення податкової реформи в Україні по­винно грунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування: 1) загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акта з оподаткування; 2) уніфікація підходів і методів визначення еле­ментів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів); 3) зменшення кількості податків та скасування податків (зборів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення; 4) зниження рівня податкового навантаження на суб'єкти оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків; 5) зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг; 6) збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму громадян; 7) застосування замість податкових пільг систе­ми цільових бюджетних дотацій, спрямованих на підтримку найменш захищених верств населення і на розвиток пріоритетних галузей господарства та регіонів України; 8) підтримка розвитку та поширення малого під­приємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб'єктів малого підприєм­ництва; 9) стимулювання реінвестицій, спрямування коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних науко­вих досліджень та впровадження нововведень; 10) урахування міжнародних аспектів (оподатку­вання доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод у сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем у розвинутих країнах.

5. У Податковому кодексі України має бути закладений правовий фундамент системи податкових відносин, визначено основні засади процесу оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують: а) основні засади правового регулювання податкових правовідносин; б) склад податкового законодавства України, його дію в часі, просторі та за колом осіб, співвідношення з міжнародними договорами; в) систему податків і зборів, їх перелік та перелік елементів податків (зборів); г) компетенцію органів щодо встановлення та скасування податків і зборів; д) коло суб’єктів податкових правовідносин і права та обов’язки кожного з них; е) підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів); є) склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи проведення податкового контролю; ж) види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення, строки давності за такою відповідальністю, розмір податкових санкцій; з) процесуальні моменти податкового провадження під час вирішення справ про належне виконання обов’язку платникам податку та про податкові правопорушення; и) порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

6. Сутнісні характеристики нової вітчизняної доктрини оподаткування, яка до кінця ще не вироблена, але в своїх основних рисах уже проявилась, з достатньою підставою можуть бути розцінені як основоположні критерії, що дозволяють при порівнянні податково-правових норм дійти висновку про більш “м’які” норми з тим, щоб робити правильні заключення, надавати новій податково-правовій нормі зворотню силу чи застосовувати податково-правову норму, яка була чинною на момент реалізації відповідного податково-правового відношення. “М’якшими” нормами слід вважати: 1) норму, яка відміняє певний податок взагалі; 2) норму, яка зменшує базу оподаткування; 3) норму, яка звужує об’єкт оподаткування; 4) норму, яка розширює пільги платникам податку з відповідного виду оподаткування; 5) норму, санкція якої встановлює більш м’який вид покарання у порівнянні з податково-правовою нормою, що діяла на час вчинення податково-правового порушення; 6) норму, мінімальна межа санкції якої нижча, ніж мінімум того ж покарання у санкції податково-правової норми, що діяла раніше; 7) норму, у якій максимальна межа санкції того ж виду покарання нижча, ніж максимум покарання у санкції норми, що діяла раніше; 8) при одночасному зниженні мінімуму покарання та підвищенні його максимуму – норму, санкція якої знижує мінімальну межу покарання. При цьому максимальне покарання за відповідне податкове правопорушення не може бути призначено вище максимальної межі санкції норми, що діяла раніше; 9) норму, що виключає додаткове покарання, передбачене у санкції попередньої податково-правової норми; 10) норму, санкція якої зберігає додаткове покарання, яке містила також санкція попередньої податково-правової норми, однак передбачає його факультативний характер, тоді як у попередній нормі податкового права воно було обов’язковим; 11) норму, санкція якої передбачає альтернативність кількох основних покарань, з яких хоча б одне є більш м’яким у порівнянні з тим, яке діяло раніше, причому ретроактивне застосування більш жорстких видів покарань, запроваджених санкцією нової податково-правової норми, не допускається.

Запропоновано включити у майбутній Податковий кодекс України статті:

а) “Чинність норм податкового права в часі”: “Податково-правові норми набувають чинності не раніше, ніж через місяць після їх офіційного опублікування та не раніше першого числа наступного податкового періоду з відповідного податку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Закони України, що вносять зміни в Податковий кодекс України в частині запровадження нових податків та зборів (обов’язкових платежів), а також стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати, аналогічні акти органів місцевого самоврядування приймаються не раніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набувають чинності з початком нового бюджетного року. Види податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що справляються в Україні, їх платники, об’єкти оподаткування, податкові ставки, порядок сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, податково-правова відповідальність та способи захисту порушених прав визначаються законодавством про оподаткування, яке діяло під час справляння цих податків, зборів та інших обов’язкових платежів, якщо нове законодавство не поліпшує становища платників податків зборів та інших обов’язкових платежів. Податково-правові норми, які скасовують певні види податків, зборів (обов’язкових платежів), звужують податкову базу (об’єкт оподаткування) та коло платників (суб’єктів оподаткування), зменшують розміри податкових ставок, встановлюють нові пільги щодо оподаткування, усувають караність діяння або пом’якшують податково-правову відповідальність суб’єктів оподаткування, мають зворотну силу і поширюються з моменту набрання ними чинності також на податково-правові відносини, що мали місце до набрання ними чинності. Гранична межа ретроактивності норм податкового права, як правило, не може перевищувати чотирьох років. Податково-правові норми, які встановлюють нові види податків, зборів та інших обов’язкових платежів, розширюють податкову базу (об’єкт оподаткування) та коло платників (суб’єктів оподаткування), збільшують розміри податкових ставок, скасовують пільги щодо оподаткування, встановлюють нову чи посилюють попередню міру податково-правової відповідальності, зворотної сили не мають”;

б) “Податково-правовий простір України”: “Територія України, над якою Україна має виключну юрисдикцію щодо встановлення, справляння чи стягнення податків, визначає межі податково-правового простору України. Межі податково-правового простору України є податково-правовим кордоном України. Податково-правовий кордон України співпадає з державним кордоном України, за винятком вільних економічних, спеціальних господарських та митних зон. Межі вільних економічних, спеціальних господарських та митних зон є складовою частиною податково-правового кордону України. Статус та територія зазначених зон встановлюються Верховною Радою України відповідно до законів України про вільні економічні, спеціальні господарські та митні зони України. Україна може укладати з державами двосторонні та багатосторонні договори про уникнення зовнішнього подвійного оподаткування та договори, які на основі взаємності встановлюють спеціальні податково-правові режими, що передбачають паритетні пільгові умови для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності цих держав”;

в) “Спеціальні податкові режими”: “Спеціальні податкові режими є системою заходів податково-правового регулювання, що застосовується у випадках та в порядку, що передбачені даним Кодексом. До спеціальних податково-правових режимів в Україні належать: пільгові податково-правові режими спеціальних (вільних) економічних зон, окремих категорій суб’єктів оподаткування; податково-правові режими, що виникають з міждержавних угод України про усунення подвійного оподаткування та вільну торгівлю; податково-правові режими самоврядних територіальних утворень в Україні. Умови та порядок встановлення спеціальних податкових режимів в Україні регламентується частиною другою Кодексу. Спеціальним податковим режимом не можуть запроваджуватись жорсткіші умови оподаткування в порівнянні із загальними умовами”.

Запропоновано замінити Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” новим Законом України “Про прибутковий податок з громадян”. Серед найважливіших питань, які відповідали б концептуальним засадам нової податкової системи, у даному Законі дисертант вважає за необхідне відобразити наступні: а) питання щодо зміни принципу встановлення ставок оподаткування цим податком – не оподатковувати доходи фізичних осіб, які менші від законно встановленої межі їх прожиткового мінімуму; б) питання щодо доцільності відносного збільшення кількості платників податку, які б сплачували податок безпосередньо в Україні – принцип резидентства замінити принципом громадянства; в) питання щодо розширення бази оподаткування; г) питання щодо зменшення адміністративних витрат на справляння податку – у випадку перевищення витрат на справляння податку над доходами публічної влади від нього даний податок відміняється.