Гецко Михаил Михайлович института конституционной жалобы как средство защиты основных прав и свобод: сравнительно-правовой анализ Getsko Mykhailo Mykhailovych INSTITUTE OF CONSTITUTIONAL COMPLAINT AS A MEANS OF PROTECTION OF FUNDAMENTAL RIGHTS AND FREEDOM
Тип:
synopsis
summary:
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь наукової розробленості теми, визначено мету та завдання, методи, об’єкт та предмет дослідження, окреслено наукову новизну, описано теоретичну і практичну цінність роботи, подано відомості про апробацію результатів дослідження. Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження конституційної скарги як засобу захисту прав і свобод» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 «Еволюція становлення інституту конституційної скарги як форми конституційного контролю» проаналізовано філософсько-правові погляди, що стали підґрунтям для утворення правових засобів контролю за дотриманням основних прав і свобод людини від порушень з боку владних органів, починаючи з текстів Біблії та продовжуючи роботами філософів різних періодів історичного розвитку. Досліджено еволюційне становлення такого контролю, який бере свій початок ще з біблійних часів. Стверджується, що саме в Біблії вбачаються механізми регулювання життєдіяльності суспільства, в яких проявляються перші ознаки конституційного контролю щодо забезпечення прав і свобод людини. Встановлено, що в середньовічній Англії було підготовлено становлення конституційного судового контролю як засобу захисту прав людини, який і до сьогодні діє в багатьох країнах світу. Однак саме в США вперше відбулося запровадження правового механізму захисту основних прав людини, який полягав у наданні права фізичній та юридичній особі безпосередньо звернутися до суду зі скаргою на законодавчий акт, який, на думку вказаних осіб, суперечить конституції. Автор стверджує, що в європейських країнах становлення конституційного контролю як засобу захисту основних прав і свобод людини проходило досить важко. Даний інститут не знаходив достатньо сприятливого підґрунтя в Європі у зв’язку з тим, що в XVII ст. – на початку XIX ст. у більшості європейських країн існувала монархічна форма правління, яка за своєю природою не припускала перевірку актів щодо їх конституційності. У підрозділі 1.2 «Поняття, предмет та засади конституційної скарги як форми конституційного контролю» на підставі теоретичних напрацювань вчених юристів та узагальненої практики конституційних судів країн Європи з питань здійснення конституційного контролю за скаргами фізичних і юридичних осіб автором встановлено, що конституційна скарга – звернення громадянина або іншої особи до органів конституційного правосуддя з приводу закону чи дії, що порушує, на думку заявника, його конституційні права і свободи, захист та відновлення яких можливі лише за допомогою конституційного судочинства. На підставі аналізу зарубіжного досвіду підтверджено, що конституційна скарга є дієвим та ефективним процесуальним засобом для захисту основних прав і свобод громадян, оскільки, на відміну від інших скарг та позовів, рішення по конституційній скарзі має не індивідуальний, а загальний характер. Будучи важливою процесуальною гарантією прав і свобод приватних осіб, конституційна скарга служить одночасно засобом захисту публічних інтересів та конституційного правопорядку в цілому. Автором розкрито розуміння предмету та засад конституційної скарги. На підставі аналізу та узагальнення теоретичних напрацювань встановлено, що предметом конституційної скарги є конституційні права і свободи людини, які були порушені дією чи бездіяльністю органів державної влади. Поряд із цим засадами конституційної скарги є верховенство конституції та законів, визнання прав і свобод людини найвищою цінністю, забезпечення права кожному на судовий захист своїх конституційних прав і свобод від порушень, публічність, законність та рівність усіх перед законом, відповідальність держави та її органів перед суспільством та громадянами, соціальна справедливість в інтересах добробуту людини і суспільства. Розділ 2 «Функції конституційної скарги, механізм їх реалізації в зарубіжних країнах» складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1 «Функції конституційної скарги, її види та механізм їх реалізації» автором розглянуто теоретичні питання, пов’язані з розкриттям змісту функцій конституційної скарги та її видів. З’ясовано, що функції конституційної скарги є похідними за своїм змістом від функцій права, але не тотожні з ними. У результаті аналізу теоретичних поглядів учених у галузі конституційного права встановлено, що конституційна скарга виконує такі функції: суб’єктивну та об’єктивну, репаративну та превентивну, виховну, інформативну, демократичну, інтеграційну, контролюючу. Крім того, основним завданням функцій конституційної скарги є захист закріплених конституцією прав і свобод людини від обмежень з боку владних органів. Відновлення конституційного балансу між людиною та державою відбувається шляхом здійснення контролю за діяльністю останньої задля забезпечення верховенства прав першої. Відзначається, що при зверненні громадянина з конституційною скаргою до Конституційного Суду України одночасно здійснюються відразу кілька функцій. По-перше, це є однією з форм участі громадян в управлінні справами держави; по-друге, це один із способів відновлення порушеного права; по-третє, це одне із джерел інформації для органів державної влади; по-четверте, конституційну скаргу можна розглядати як один зі способів усунення порушень законності та запобігання правопорушенням. Наголошується, що найбільш значущими для реалізації функцій конституційної скарги є саме нормативно-правові механізми впливу цього інституту на суспільні відносини, які об'єктивізуються в системі конституційних актів та спеціальних законів, що визначають основні принципи і дефініції конституційної скарги, правовий статус суб'єктів конституційної скарги, порядок здійснення прав і обов'язків учасників цих конституційно-правових відносин і гаранта їх поведінки та діяльності. Зазначається, що умовно нормативно-правові механізми реалізації функцій конституційної скарги можна поділити на матеріальні (представлені сукупністю матеріальних норм конституційного права, що визначають загальні принципи конституційної скарги, закріплюють права та свободи людини і громадянина, правовий статус суб'єктів конституційного права тощо) та процесуальні (виражаються в процесуальних нормах, що встановлюють процесуальні принципи конституційної скарги, визначають конституційну процесуальну правосуб'єктність учасників конституційного процесу, регулюючи при цьому процесуальні відносини під час провадження скарги в суді). У підрозділі 2.2 «Організаційний, нормативно-правовий механізм реалізації конституційної скарги як засобу захисту прав і свобод» з’ясовано, що функціонування інституту прямої індивідуальної скарги в кожній державі має свої функціональні та процесуальні особливості. Проаналізовано п’ять основних моделей конституційної скарги: аctio popularis, quasi actio popularis, motu, constitutional appeal (конституційне звернення), нормативна конституційна скарга (повна або часткова). При цьому виявлено, що характерна особливість часткової індивідуальної скарги полягає в тому, що вона має дуже обмежені об'єкти конституційної скарги. Це стосується в основному застосованої судами щодо конкретного суб'єкта норми закону, конституційність якого оскаржується в конституційному суді (Республіці Польща, Російській Федерації, Латвійській Республіці, Республіці Вірменія та ін.). У результаті аналізу досвіду зарубіжних країн з’ясовано, що для реалізації інституту конституційної скарги існує певний правовий механізм, який включає в себе низку нормативно-правових вимог, дотримання яких є необхідним при зверненні громадянина з конституційною скаргою до конституційного суду. Досліджено вимоги до суб’єкта, що подає конституційну скаргу. Зроблено висновок про те, що ці вимоги мають свої особливості, спрямовані на те, щоб допомогти врегулювати юридичний конфлікт, який виник між державним органом і громадянином та переданий на розсуд конституційному суду. Розділ 3 «Проблеми реалізації конституційної скарги як способу захисту прав і свобод в Україні та перспективи їх вирішення з урахуванням позитивного досвіду зарубіжних країн» складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 «Проблеми реалізації конституційної скарги як способу захисту прав і свобод в Україні» аналізуються діючі норми Конституції України та рішення Конституційного Суду України з приводу наявності правових механізмів, що дозволяють реалізувати особі право на судовий захист своїх основних прав і свобод. Наголошується, що існуючий в Україні механізм захисту конституційних прав і свобод людини не надає можливості особі безпосередньо звернутися до Конституційного Суду України з вимогою про перевірку конституційності правового акта. Акцентується увага на дієвості вказаного інституту та його сприятливій ролі у підвищенні ефективності захисту основних прав і свобод людини, а також висловлюється думка про те, що запровадження даного інституту сприятиме Конституційному Суду України в більш повному обсязі здійснювати контроль за дотриманням норм Конституції України. Узагальнено погляди вітчизняних науковців як із приводу доцільності, так і недоцільності введення інституту конституційної скарги в Україні. Зазначено, що недоліки в національному законодавстві, пов’язані з відсутністю юридично закріпленого права особи звернутися за захистом своїх основних прав і свобод до Конституційного Суду України зі скаргою на нормативно-правовий акт органу державної влади, ставлять під сумнів демократичний напрям розвитку держави. У підрозділі 3.2 «Перспективи реалізації інституту конституційної скарги як способу захисту прав та свобод: досвід зарубіжних країн» автором проведено аналіз дієвої моделі конституційної скарги та практичної її реалізації для більш повного та ефективного правового захисту основних прав і свобод людини, запропоновано запровадити в Україні модель повної нормативної конституційної скарги. Звернуто увагу на існуючі у світовій практиці різні моделі дій рішень конституційних судів із приводу неконституційності нормативного правового акта, що були прийняті на підставі конституційної скарги. Зазначено, що при запровадженні конституційної скарги у правову систему України необхідно надати право Конституційному Суду України під час розгляду конституційної скарги щодо неконституційності правового акта призупиняти дію оскаржувального правового акта повністю або в окремій його частині. Встановлено, що міжнародні договори, які ратифіковані Україною і є частиною національного законодавства, можуть бути тільки орієнтиром, а не підґрунтям, на якому може базуватися конституційна скарга. З метою вирішення проблем реалізації інституту конституційної скарги пропонується вдосконалити механізм захисту основних прав і свобод людини. Для цього, керуючись позитивним досвідом зарубіжних країн, запропоновано внести відповідні зміни до поточного законодавства України та Основного Закону.