Хомяк П.В. Оптимізація обробітку грунту в короткоротаційних сівозмінах із соняшником у південному Степу України

summary

РОЗДІЛ 1. ОБРОБІТОК ҐРУНТУ В СІВОЗМІНАХ ІЗ СОНЯШНИКОМ

(огляд літератури)

Наводиться короткий аналіз результатів досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених з питань впливу різних заходів і систем обробітку ґрунту на водно-фізичні властивості, санітарний стан посівів, ріст, розвиток і продуктивність соняшнику, а також інших сільськогосподарських культур у сівозмінах із соняшником. Констатовано існування окремих розбіжностей в експериментах різних авторів і відсутність цілеспрямованої роботи по опрацюванню заходів, передусім обробітку ґрунту, які сприяли б збільшенню відсотку соняшнику в польових сівозмінах південного Степу України.

РОЗДІЛ 2. ПРОГРАМНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПИТАННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Науково-дослідна робота по темі дисертації виконувалася протягом 2001-2005 років у стаціонарних трипільних сівозмінах:   чистий пар - озима  пшениця - соняшник та  зайнятий пар - озима пшениця - соняшник, які було  закладено в.1973 році. Під час проведення досліджень дані сівозміни проходили десяту та.одинадцяту ротації.

Схема двофакторного досліду передбачала вивчити в кожній із сівозмін по три варіанти систем основного обробітку ґрунту (фактор А):

1)      поєднання полицевої оранки на 28-30 см під пар з безполицевим розпушуванням на 25-27 см під соняшник (контроль);

2)      поєднання ярусної оранки на 35-40 см під пар з безполицевим розпушуванням на 20-22 см під соняшник;

3)      без зяблевого основного обробітку ґрунту під пар в поєднанні з ярусною оранкою на 35-40 см під соняшник.

Догляд за посівами соняшнику здійснювали шляхом звичайних культивацій міжрядь і культивацій з підгортанням рослин в рядках при останньому розпушуванні міжрядь (фактор Б).

Розмір ділянок першого порядку: посівної  420 м²; облікової  210 м². Розмір ділянок другого порядку: посівної 210 м²; облікової 105 м². Повторність експерименту – чотириразова.

В натурі дослід був розгорнутий трьома полями по кожній сівозміні; входження в сівозміну здійснювалось одним полем. Попередником парів був соняшник.

Генетичний тип ґрунту дослідних ділянок - чорнозем південний малогумусний залишково-слабосолонцюватий  пилувато-важкосуглинковий на карбонатному лесі із вмістом на 100г ґрунту, 0,96 мг гідролізованого азоту, 4,3 мг рухомого Р₂О₅ (за Мачигіним) та 33,6 мг обмінного К₂О (за Мачигіним). Глибина гумусового горизонту складає 40-45 см, гумусового перехідного – до 60 см. Вміст гумусу в орному шарі становить 2,4 %. Реакція ґрунтового розчину у верхніх шарах гумусового горизонту наближена до нейтральної (рН - 6,3), а в нижніх - більш до лужної (рН - 7,3).

Клімат району розташування дослідного поля помірно жаркий та посушливий. Погодні умови протягом років досліджень відрізнялись від середніх багаторічних показників: 2001 р. був помірно вологим із середньорічною кількістю опадів 394,0 мм, середньорічною температурою повітря 10,3°С, гідротермічним коефіцієнтом 0,7; 2002 р. відповідно 351,1 мм, 10,2°С та 0,7; 2003 р. відповідно 463,8 мм, 10,6°С та 0,6; 2004 р. відповідно 598,9 мм, 10,3°С та 1,2;  2005 р. відповідно 437,0 мм, 11,6°С та 0,9.

Найбільш сприятливими за кількістю ефективних опадів у фази утворення кошиків та цвітіння соняшнику вони склались у 2004 році. Недостатня кількість опадів під час вегетації соняшнику спостерігалась у 2003 році, а їх розподіл був нерівномірним. Так, у липні 2003 року лише за один день випало 110,3 мм опадів. Погодні умови 2005 року мали проміжний характер.

Для озимої пшениці найбільш несприятливим за температурним фактором під час перезимівлі був 2003 рік, що призвело до повної загибелі її посівів і змусило навесні пересівати всі площі ярою пшеницею. Самими сприятливими за кількістю ефективних опадів під час фази кущіння, виходу в трубку та наливу зерна озимої пшениці були 2002 та 2004 роки.

Основний обробіток ґрунту виконували наступними знаряддями:        ПЛН-4-35 для полицевої оранки на 28-30 см; ПНЯ-4-40 для ярусної оранки на 35-40 см; КПГ-250 для безполицевого обробітку на 20-22 та 25-27 см. Подрібнення стебел соняшнику у зайнятому пару проводили дисковою бороною БДТ-3, а  у  чистому пару - культиватором КПЕ-3,8А. Для лущення ґрунту у варіантах з безполицевим обробітком під соняшник використовували протиерозійний культиватор КПШ-5. Загортання основного добрива по безполицевому обробітку ґрунту проводили голчастою бороною БИГ-3А. Догляд за посівами цієї культури робили культиватором КРН-4,2.

Необхідну кількість мінеральних добрив розраховували за балансово-розрахунковим методом  на  заплановану  врожайність  (25 ц/га)   насіння   соняшнику.  Основне добриво під соняшник N₆₀P₆₀ вносили під зяблевий обробіток ґрунту, а при сівбі додатково в рядки N₁₇P₂₀.  

Перед сівбою озимої пшениці в ґрунт вносили мінеральні добрива в кількості N₆₀P₆₀. Навесні до відновлення вегетації озимої пшениці її посіви підживлювали в кількості 20 кг/га  діючої речовини азоту.

В експериментах, крім досліджуваних питань, застосовували рекомендовану для умов підзони агротехніку та зареєстровані сорти сільськогосподарських культур. При проведенні досліджень керувалися загальноприйнятими в рослинництві й землеробстві методиками.

Вологість і запаси продуктивної вологи в ґрунті визначались термостатно-ваговим методом на глибину 1,0 м через кожні 10 см за ДСТУ                      ISO 11465:2001. Сумарне водоспоживання визначали балансовим методом О.М. Костякова (1986).

Щільність орного шару ґрунту (0-30 см) встановлювали за допомогою циліндрів методом М.О. Качинського (1965).

Твердість орного шару ґрунту (0-30см) заміряли твердоміром Рев’якіна.

Агрегатний склад орного шару ґрунту та коефіцієнт структурності визначали шляхом „сухого” просіювання ґрунтових зразків за методом      М.І. Савінова (1986).

Необхідну кількість мінеральних добрив для одержання запланованого  врожаю визначали нормативним методом.

Терміни настання основних фенофаз у рослин реєстрували  згідно методики, прийнятої в Державному сортовипробуванні.

Забур’яненість посівів соняшнику визначали шляхом обліку кількості та їх маси у повітряно-сухому стані перед кожним обробітком ґрунту.

Ураженість рослин соняшнику грибними хворобами встановлювали при їх появі шляхом визначення відсотку уражених рослин на облікових ділянках.

Урожайність, масу 1000 насінин, лушпинність та олійність визначали у фазі повної стиглості насіння соняшнику за методикою, запропонованою  Є.Д. Козаковим (1987).

Енергетичну та економічну ефективність досліджуваних заходів обраховували за методиками О.К. Медведовського,  П.І. Іваненка (1988).

Статистичне опрацювання експериментальних даних здійснювали методом дисперсійного аналізу у викладенні Б.О. Доспєхова (1979) із використанням комп’ютерних програм.