ІННОВАЦІЙНІ МЕДІА-ТЕХНОЛОГІЇ В СИСТЕМІ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ Автореферат

Робота виконана на кафедрі соціальних теорій Національного університету «Одеська юридична академія» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

КОРМИЧ Людмила Іванівна,

Національний університет

«Одеська юридична академія»,

завідувач кафедри соціальних теорій

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

СІЛЕНКО Алла Олексіївна,

Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова,

проректор з навчальної та виховної роботи

доктор політичних наук, професор

ЧЕМШИТ Олександр Олександрович,

Севастопольський національний технічний університет,

декан факультету гуманітарних наук

доктор політичних наук, доцент

ШЕРМАН Олена Михайлівна,

Львівський університет безпеки життєдіяльності,

професор кафедри соціальних та гуманітарних дисциплін

Захист відбудеться « 28 » лютого 2012 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.02 Національного університету «Одеська юридична академія» за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Одеська юридична академія» за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

Автореферат розісланий «27» січня 2012р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А. В. Пехник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається тим, що суттєві якісні зміни в соціальному житті, розпочаті в ХХ столітті, торкнулися в першу чергу сфери соціальної комунікації, оскільки розвиток демократії, поглиблення та ускладнення політичних зв'язків і відносин неодмінно викликають збільшення кола знань та соціальної інформації. Революційний характер зазначених трансформацій не викликає сумніву. Еволюція західної демократії засвідчила, що на сьогодні саме комунікація визначає формат політичних відносин. Втративши свій колишній допоміжно-технічний статус, вона перетворилася на системоформуючий фактор політики, від якого залежить збереження взаємозв'язків між державою та суспільством. Як з'ясувалося, місце й роль політичних комунікацій залежать не лише від цілей і способів символізації, але й від технічних засобів передачі інформації. Сучасні технічні засоби комунікації, передаючи невідомі раніше обсяги інформації мільйонам людей, впливають на політичне життя, пропонують зразки поведінки, відображають і формують громадську думку. За минулі півстоліття медіа-технології перетворилися не лише на фундамент управління інформацією, але й стали засобом підтримки соціальних зв'язків, у тому числі політичних.

З розвитком електронних ЗМІ, інформаційних технологій і вдосконалення комп’ютерної техніки в політичній науці актуалізуються питання щодо місця політичної інформації в житті суспільства, розширення функцій засобів масової комунікації, ролі медіа-технологій у системі політичної комунікації. Оскільки інформаційний простір впливає на всі сфери громадського життя, то важливо з’ясувати роль, яку відіграють інноваційні медіа-технології в системі політичної комунікації. В Україні предметне поле досліджень взаємозв’язку між науково-технічним прогресом і політикою тільки формується, а відтак надзвичайно актуальним є вироблення їх теоретико-методологічних засад з урахуванням вітчизняної специфіки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової науково-дослідної теми кафедри соціальних теорій Національного університету "Одеська юридична академія" "Трансформація українського суспільства на шляху до паритетної демократії" (№ держреєстрації 0103U003289), а також входить в комплексну тему університету "Традиції й новації в сучасній українській державності та правовому житті" (0106U004970).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є з’ясування ролі та особливостей інноваційних технологічних досягнень в галузі політико-комунікаційного середовища.

Для досягнення даної мети поставлені такі дослідницькі завдання:

- охарактеризувати еволюцію розвитку медіа-технологій і визначити її основні етапи;

- проаналізувати основні концепції, моделі комунікаційних процесів і впливу медіа-технологій;

- з'ясувати ступінь розробленості проблеми використання медіа-технологій у політичних комунікаціях у сучасній політичній науці;

- дослідити понятійні засади політологічного дослідження інноваційних медіа-технологій політичних комунікацій;

- розглянути інноваційні медіа-технології як фактор зміни системи політичних комунікацій;

- розкрити роль засобів масової інформації в сучасних політичних комунікаціях;

- дослідити ЗМІ-технології політичного впливу на суспільство;

- визначити особливості політичних комунікацій в Інтернеті;

- розглянути віртуальні політичні співтовариства як інноваційну форму суспільної самоорганізації;

- дослідити блоги як феномен віртуальної політичної комунікації;

- проаналізувати вплив інноваційних медіа-технологій на процес взаємодії держави та суспільства;

- оцінити технології електронного і мобільного урядів з огляду інформаційних взаємодій влади та суспільства.

Об'єкт дослідження – сутність та особливості комунікаційних процесів у політичній сфері.

Предмет дослідження – інноваційні медіа-технології в системі політичної комунікації.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертації склали загальнонаукові й спеціальні наукові методи, а також положення та висновки, вироблені в рамках теорій інформаційного суспільства, мережного суспільства тощо, які виявилися найбільш ефективними для вирішення поставлених дослідницьких завдань.

Зважаючи на те, що в системі політичної комунікації проявляється дія найрізноманітніших факторів, логічним було застосування міждисциплінарного підходу, який відображає вплив на реальні події психологічних, економічних, культурних та інших детермінант.

Постбіхевіористський підхід був зорієнтований на дослідження поведінки людини в умовах розвитку інноваційних медіа-технологій у системі політичної комунікації та аналіз трансформації форм комунікації.

Синергетичний підхід дозволив розглянути розвиток інноваційних медіа-технологій як процес, що підкоряється законам нелінійного розвитку. Медіа-технології в цьому аспекті є системою з нелінійною динамікою, підпорядкованою певним закономірностям і в такому сенсі може виступати об'єктом дослідження й прогнозування.

В дослідженні використаний комплекс методів:

Структурно-функціональний аналіз застосовувався при розгляді (з погляду інформаційно-комунікативних зв'язків) політики, яка тлумачиться як певна соціальна цілісність, структури та інститути якої призначені для вироблення, отримання і переробки інформації, що обумовлює здійснення політичними суб'єктами своїх різноманітних ролей і функцій. З точки ж зору ролі технічних компонентів в інформаційних обмінах, політика виявляється соціо-технологічною структурою, чиї інститути зорієнтовані на цілеспрямовану передачу, обмін і захист інформації.

Системний аналіз був використаний для розгляду політичної комунікації як певної саморегулюючої соціальної цілісності, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем через вхід (вплив інноваційних медіа-технологій) і вихід (показники ефективності) системи. Ефективність системи безпосередньо залежить від здатності структурних елементів впорядковувати інформацію та налагоджувати дієві контакти з іншими суб'єктами.

Інституціональний аналіз застосовувався при вивченні інститутів, за участю яких здійснюється політична комунікація: держави, засобів масової інформації (ЗМІ), засобів масової комунікації (ЗМК), політичних партій, громадських організацій тощо. У результаті використання даного підходу виявлено, що політичні суб'єкти набувають певних змін, з'являючись як різноманітні носії інформації. Вони можуть виступати як інформаційна еліта (дейтократія), технобюрократія (службовці, що контролюють службову інформацію), комунікатори (ті, хто розповсюджує інформацію), комуніканти (ті, хто одержує інформацію) тощо. Згідно з даним підходом можна стверджувати, що всі інститути та механізми влади є засобами переробки інформаційних потоків і відносно самостійними структурами на інформаційному ринку.

Системно-кібернетичний метод та моделювання дозволили розглянути процеси суспільного розвитку як цілеспрямовану інформаційно-управлінську діяльність людей з обов'язковим обліком факторів часу, рівнів організації й дотриманням принципів історизму. Даний підхід сприяв аналізу політики крізь призму інформаційних потоків, побудованих на принципі зворотного зв'язку, та мережі цілеспрямованих комунікативних дій і механізмів, що забезпечують відносини тих, хто управляє і тих, ким управляють, на всіх рівнях взаємин усередині суспільства та за його межами.

Порівняльний аналіз (метод компаративістики) став у нагоді при з'ясуванні рівня впливу на систему політичної комунікації економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури; при дослідженні динаміки комунікаційних процесів у часі і просторі.

Дослідження базується на принципах історизму, детермінізму, системності, поєднання теоретичного з емпіричним тощо.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена змістом дослідницьких завдань і шляхами їхнього рішення. У рамках здійсненого дослідження отримані результати, які характеризуються науковою новизною:

Вперше:

- введено в науковий політологічний обіг та запропоновано авторське тлумачення поняття "інноваційні політичні медіа-технології". Інноваційні політичні медіа-технології – це цифрові, комп'ютерні, інформаційні, мережні технології та комунікації, продукція яких має політичний характер, є інтерактивною та поширюється цифровими способами. Виділено критерії, за якими розрізняють інноваційні медіа від традиційних. Обґрунтовано, що головними елементами в ідеології інноваційних медіа є інтерактивність (яка стала результатом зростаючої кількості пунктів доступу до Інтернету); дигіталізація медіа й медіа-конвергенція (зближення, злиття різних аспектів медіа) і поширення цифровими методами. Таким чином, традиційні й інноваційні медіа диференціюються за критерієм доступності та способами досяжності кінцевого споживача;

- доведено, що політична комунікація в інформаційному суспільстві набуває властивостей та структури, що відповідають логіці мережного суспільства. Політична комунікація в умовах становлення мережного суспільства – це комунікація між образами, трансльованими за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Політична комунікація набуває також ознак віртуальності, симуляції, міфологізації й медіатизації. Запропоновано авторський підхід до визначення структури політичної комунікації, сформованої за мережним принципом. Її створюють рівні за статусом учасники комунікативного процесу – політичні Інтернет-комунікатори, комунікаційні канали й технічні способи обміну, виробництва, інформування та здійснення зворотного зв'язку. При цьому політичні сили, не представлені в засобах масової комунікації, фактично виключаються з політичної комунікації, а, отже, з суспільного життя;

- аргументовано, що розвиток інноваційних медіа-технологій в Україні визначає нові напрямки діяльності політичних суб'єктів: створення персональних сторінок, щоденників (сайти, блоги), організація Інтернет-конференцій, Інтернет-голосувань, віртуальних партій і політичної реклами. Перспективи використання інноваційних медіа-технологій у системі політичної комунікації обумовлені їх перевагами (різноспрямованість комунікаційних процесів, інтерактивність, відсутність просторово-часових меж, взаємодія в режимі on-lіne) порівняно з традиційними медіа; репутацією традиційних ЗМІ як ангажованих джерел інформації;

- запропоновано авторське тлумачення поняття "віртуальне політичне співтовариство". Це − сформована стихійно або цілеспрямовано система постійних користувачів-співавторів політичного Інтернет-ресурсу, які за правилами даного ресурсу здійснюють інформаційні політичні обміни на підставі попередньо встановлених норм, заборон і санкцій до порушників з метою підтримки та розвитку ресурсу;

- здійснено порівняльний аналіз підходів до розгляду співвідношення традиційних ЗМІ та блогів, традиційної друкованої літератури та мережної онлайнової творчості, що дозволяє зробити висновок про те, що блоги не можна класифікувати як традиційні ресурсі Інтернет-простору. Вони є новим мережним явищем, яке, безперечно, впливає на процес політичної комунікації та формування медіа-простору, надає їм нових комунікативних ознак.

Уточнено та визначено, що:

- в результаті застосування інноваційних медіа-технологій сучасна система політичної комунікації набуває імітаційного характеру, про що свідчать віртуалізація й театралізація політичного процесу, внаслідок чого стирається грань між реальним та ілюзорним простором політики. У той же час імітація політики не означає відсутності політичного процесу як такого, мова йде винятково про його символічне відображення;

- завдяки Інтернет-технологіям політична комунікація стає транскордонною. Спілкування втрачає жорстку прив'язку до місця проживання тих, хто спілкується. На цій підставі Інтернет-ЗМІ здатні виконувати соціально-креативну функцію, тобто формувати нові спільноти з єдиною інформаційною базою та спільною ціннісно-нормативною системою. Загальна спрямованість розвитку засобів поширення інформації відображається в утвердженні гетерархічного (горизонтального, рівноправного) порядку замість ієрархічного (вертикального, з домінуванням одного із суб'єктів спілкування). Відбувається перехід від одно- до двосторонньої моделі комунікації;

- Інтернет не став інформаційним середовищем, вільним від законів масової комунікації. У той же час, синтезуючи масовий, груповий і особистий типи комунікації, Інтернет створює принципово новий і унікальний її вид. Політична боротьба все більше розгортається у віртуальному інформаційному просторі та набуває нових, посттрадиційних віртуальних форм. Таким чином, в інформаційному суспільстві, що розвивається, віртуальна комунікація стає найважливішим інструментом формування та самопрезентації політики;

- пов'язані з використанням Інтернету нові можливості політичної комунікації обумовлені одночасним зростанням політичної інформованості та залученням користувачів до політичних дебатів. Це стосується як окремих громадян, так і неурядових організацій, передусім тих, які функціонують на наднаціональному рівні. Разом з тим, немає достатніх підстав стверджувати, що можливість доступу мільйонів громадян до Інтернету призведе до якісних змін демократичної системи. Хоча для самої демократії політична комунікація в Інтернеті створює нову ситуацію, що вимагає досить серйозної модернізації демократичних механізмів та інститутів;

- в Інтернеті відбуваються такі політичні процеси, як поширення політичної інформації, формування громадської думки, визначення порядку денного, організаційне структурування та мобілізація політичних сил. Тим самим Інтернет вносить значний вклад у формування "віртуальних" політичних співтовариств, причому в рамках цього процесу не тільки інтенсифікується мережна політична комунікація, але й відбувається внутрішня диференціація мережної громадськості. Сама ж мережна політична спільнота є тією частиною громадянського суспільства, яка висуває підвищені вимоги відносно доступу до інформації, транспарентності політичних процесів і можливостей участі в прийнятті політичних рішень за допомогою Інтернету. Виявлено тенденцію збільшення кількості інтерактивних мережних співтовариств і загального числа користувачів з активною комунікаційною позицією в Інтернеті. Число рівнів комунікативної свободи зростає – за наявності досить невеликих ресурсів будь-який користувач може включатися в життя великої кількості віртуальних співтовариств. Зростає й частка людей, залучених до активних форм соціальної поведінки в мережі;

- незважаючи на те, що безпосередньо в мережні комунікації включено не більше одної десятої населення України, логіка мережних комунікацій починає формувати характер всіх комунікаційних процесів, у тому числі й масових комунікацій. У першу чергу, це визначається тим, що переважна більшість лідерів думок уже належить до співтовариств, представлених у Мережі. Головним є не формальна приналежність до мережних співтовариств, а функціональна залежність від їхньої мови, кодів, організації комунікацій;

- не існує прямого зв'язку між рівнем технічного устаткування, його інтерактивністю та рівнем демократичності ЗМК. Систему комунікації можна вважати демократичною, коли вона не лише є технічно сучасною, інтерактивною, двосторонньою, але й відповідає іншим демократичним вимогам, таким як правовий і моральний контроль суспільства за діяльністю ЗМІ, забезпечення реального плюралізму думок, безпосередній контакт між відправниками та одержувачами інформації, децентралізація інформаційних каналів, дотримання свободи слова, конфіденційності приватного життя тощо;

- розвиток Інтернету переносить у кіберпростір дискурс традиційних ЗМІ. Спостерігається тенденція до стирання формальних меж між мережними ЗМІ та традиційною пресою, яка розширюється за рахунок своїх електронних ресурсів. Конвергенція Інтернету й ЗМІ створює передумови інтегрованих мультиканальних маркетингових комунікацій, що дозволяє поєднати часові й просторові можливості локального охоплення аудиторії друкованих і мовленневих ЗМІ й глобального охоплення Інтернет-аудиторії. Міграція різних форм ЗМІ в Інтернет свідчить, що мережа є унікальним середовищем, яке уможливлює забезпечення універсальними засобами доставку всіх форм інформації й водночас підтримує як прямий, так і зворотний канал для кожного користувача.

Дістало подальшого розвитку:

- положення про те, що засоби масової інформації та комунікації виступають провідниками інформаційно-політичних технологій. Система інформаційно-політичних технологій має складну структуру, яка включає дві основні підсистеми. По-перше, конструктивні (творчі, креативні) технології, по-друге − деструктивні. Застосування конструктивних технологій зорієнтовано на досягнення політичних цілей за рахунок створення у свідомості соціальних верств населення або політичної еліти позитивного іміджу особистості, дій чи подій. Вплив деструктивних технологій здійснюється з метою руйнування позитивного образу, створення негативних рис особистості, дії, події або інформаційно-політичної дезорієнтації особистості.

- обґрунтування того, що система електронного уряду є системою використання інноваційних медіа-технологій для підвищення ефективності уряду традиційного з метою зробити його доступнішим для громадян і посилити елементи підзвітності у його діяльності. Система електронного уряду − це не просто збільшення кількості комп'ютерів у представників органів державної влади, а реорганізація взаємин між державними службовцями та іншими громадянами. Йдеться про: забезпечення більш відкритого доступу до інформації (законів, законопроектів, інших нормативно-правових актів; зразків необхідних документів, а також до економічних або наукових даних) через Інтернет; сприяння участі громадян у державному житті шляхом створення можливостей для більш зручної комунікації з державними службовцями через електронні канали; посилення підзвітності уряду шляхом забезпечення прозорості його діяльності, що зменшуватиме ризики корупції; підтримку виконання програм розвитку шляхом зменшення часових і матеріальних витрат, покладених на суб'єктів малого бізнесу в зв'язку зі спілкуванням з державними структурами, а також шляхом забезпечення місцевих громад інформаційно-комунікаційною інфраструктурою.

- положення про те, що розвиток інноваційних технологій передачі даних у мережах мобільного зв'язку активно сприяє створенню нових перспективних моделей взаємодії держави та суспільства, зокрема мобільного уряду (m-Gove
ment). Ця технологія надає державі безцінний досвід своєчасного зворотного зв'язку щодо запланованих або вже реалізованих соціальних ініціатив.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення й висновки дисертації можуть бути використані для подальшого теоретичного дослідження проблем політичної комунікації в контексті розвитку інформаційного суспільства та практичного впровадження розроблених рекомендацій в комунікативний процес різних суб’єктів політики.

Робота може стати суттєвим підґрунтям при підготовці загальних і спеціальних курсів для вищих навчальних закладів, зокрема, політології як теоретичної, так і прикладної, соціології, державного управління. Також вона може бути використана у процесі практичних заходів держави та громадянського суспільства у вирішенні проблем побудови інформаційного суспільства в Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження були апробовані на Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми реалізації інформаційного суспільства в умовах глобалізації (Кіровоград, 14 березня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми політичного менеджменту” (Київ, 15-16 жовтня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Ольвійський форум – 2009: стратегії України в геополітичному просторі” (Ялта, 11-14 червня 2009 р.), наукових семінарах кафедри соціальних теорій, наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії (2004 – 2011 рр.)

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 26 опублікованих роботах дисертанта, зокрема, в індивідуальній монографії, у 23 наукових статтях у спеціалізованих виданнях і збірниках наукових праць, визначених фаховими з політології, а також в матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 384 сторінок, список використаних джерел містить 510 найменувань (53 сторінки).