ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, наведено відомості щодо їх апробації.

У першому розділі «Теоретичні засади інноваційно-інвестиційного забезпечення стійкого розвитку промислових підприємств» досліджено еволюцію наукової думки щодо інноваційно-інвестиційного забезпечення промислових підприємств, розглянуто науково-методичні підходи щодо оцінювання економічної стійкості підприємств та обґрунтовано її стратегічні перспективи через реалізацію інноваційно-інвестиційних проектів.

Проведений в роботі аналіз теоретичних підходів виявив, що світова економічна думка інтерпретує інновацію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілений в нових продуктах і технологіях, та створення нових ресурсів або використання вже відомих іншим способом. Тому визначено, що суб’єктам господарювання потрібно організовувати інноваційно-інвестиційний процес таким чином, щоб очікувані капітало- та наукомісткі нововведення отримали достатні фінансові, матеріальні та інтелектуальні ресурси для формування нового технологічного способу виробництва, розвитку основної продуктивної сили суспільства – людини, якісно нового вдосконалення технологій.

Результати теоретичного аналізу дали змогу доповнити понятійно-категоріальний апарат теорії інвестування через тлумачення дефініцій: «інноваційно-інвестиційного забезпечення стійкого розвитку підприємства» як сукупності економічних відносин, що характеризуються системою фінансово-економічних заходів, важелів, прикладного інструментарію, стимулів та моделей, реалізація дії яких забезпечує досягнення економічної стійкості підприємств; «інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства», яке доповнено застосуванням комплексу фінансових інструментів впливу на виробничий процес впровадження досягнень науково-технічного прогресу з метою отримання прибутку або соціального ефекту.

Визначено, що основним завданням інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства є процес формування, розподілу та ефективного використання фінансових, майнових та інтелектуальних ресурсів для виготовлення та впровадження інноваційної продукції на ринок.

Уточнено поняття «стійкий розвиток підприємства», що інтерпретується як рівновага виробничо-економічної системи, яка забезпечує зростання показників її соціально-економічного розвитку промислового підприємства в довгостроковій перспективі відповідно до обраної стратегії з метою підвищення інноваційно-інвестиційного потенціалу.

Автором удосконалено науково-методичний підхід щодо оцінювання економічної стійкості підприємства, який, на відміну від існуючих, включає комплекс співвідносних та інтеграційних показників фінансової, виробничої, кадрової, маркетингової та інвестиційної стійкості, що дозволяє створити цілісну систему аналізу, що передбачає експрес-діагностику включно з методами фундаментального аналізу, методу експертних оцінок для обґрунтування критичних значень показників економічної стійкості.

На основі узагальнених положень теорії інвестування визначено наукові положення щодо етапів формування та реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії стійкого розвитку промислових підприємств, які враховують принципи проблемно-орієнтованого підходу та надають можливість реалізувати стратегічні плани в умовах динамічного коливання виробничо-економічної системи.

Доведено, якщо реалізація стратегії призводить до конкретних ефективних зрушень у розвитку підприємства, то впровадження стратегічних заходів продовжується, у іншому випадку - ухвалюється рішення про припинення реалізації стратегії, аналізуються причини, вносяться зміни або розробляється нова стратегія.

Вважаємо, що ефективна реалізація інноваційно-інвестиційної стратегії можлива за дотримання таких умов: узгодженість розмірів інвестицій та виявлення необхідності інновацій і можливих обсягів залучення інвестицій; визначеності терміну реалізації завдань інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку підприємства; оптимального поєднання очікуваного рівня прибутковості від вкладання інвестицій в інновації та потенційних ризиків і невизначеності майбутнього періоду; узгодженості запланованих інвестицій інноваційної спрямованості із загальноекономічними умовами; визначення реальних часових меж, необхідних для впровадження нововведень, які надають можливість залучати інвесторів, з усвідомленням їх цінності.

У другому розділі «Діагностика стану інноваційно-інвестиційного забезпечення реалізації стійкого розвитку промислових підприємств» проведено діагностику впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на інноваційно-інвестиційну діяльність промислових підприємств, оцінено інноваційно-інвестиційний потенціал виробничо-економічних систем машинобудування та проаналізовано їх економічну стійкість.

Визначення підходів щодо класифікації чинників впливу на впровадження та комерціалізацію інновацій підтверджує потребу вибору оптимальних чинників, які мають найбільший вплив із загальної їх сукупності та підвищують ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності промислових підприємств. Це дозволило запропонувати власне бачення класифікації основних груп чинників впливу на розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності промислових підприємств, яке зазначає, що чинниками зовнішнього впливу є політико-правові, інформаційно-комунікативні та соціально-психологічні, а внутрішнього – техніко-економічні та організаційно-управлінські.

На основі результатів експертних опитувань доведено, що пріоритетними чинниками впливу на інноваційно-інвестиційну діяльність промислових підприємств визначено техніко-економічні чинники, які мають стимуляційний характер, підвищують рівень їх розвитку та забезпечують зміцнення економічної стійкості.

Результати проведеної в роботі діагностики стану розвитку промисловості України за 2006–2010 рр. доводять, що з огляду на сукупність елементів пріоритетним у промисловості є машинобудування за рахунок того, що воно в умовах будь-якого типу розвитку економічної системи є базою, що визначає швидкість реалізації і поширення досягнень наукових досліджень і розробок у промислове виробництво.