Іншин М.І. Управління та правове регулювання вивільнення працівників органів внутрішніх справ

summary

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначаються його мета та завдання, які необхідно вирішити, коротко формулюються положення, що доводять новизну пошуку та тих висновків, які робить автор, підкреслюється теоретична і практична значущість роботи. Крім того, в дисертації наведено дані про апробацію її наукових висновків та зв’язок теми дослідження з науковими програмами Університету внутрішніх справ та Міністерства внутрішніх справ України.

            У першому розділі дисертації “Поняття, правова природа і цілі вивільнення працівників органів внутрішніх справ” подано наукове обгрунтування тези про те, що явище вивільнення робочої сили має об’єктивний характер, оскільки закономірно викликане до життя рушійними економічними перетвореннями, котрі виникли на грунті переходу до цивілізованого ринкового господарювання.

            Соціальний устрій суспільства та ідеологічні установки на повну зайнятість і неможливість безробіття “придушували” історично зумовлений економічний розвиток. Тому такий аспект зайнятості як вивільнення надлишкової робочої сили і його управління не був предметом наукового пошуку, що надало йому в перші роки після проголошення незалежності нелегітимного характеру. Сьогодні ж ефективне правове регулювання є однією з конче необхідних передумов послідовного впорядкування відносин у сфері вивільнення та перерозподілу робочої сили. Воно має бути дійовим засобом узгодження, упорядкування, з одного боку, цілеспрямованого керованого розвитку економіки в інтересах оптимально можливого задоволення публічних потреб та динамічно зростаючих інтересів суспільства, а з іншого - засад ринкового господарства, що поступально розвиваються переважно на базі саморегуляції.

            Юридичною формою соціально-економічного явища вивільнення робочої сили є скорочення штату. За допомогою правової категорії “скорочення штату” підприємства, установи, організації будь-якої форми власності в інтересах виробництва і підвищення ефективності функціонування задовольняють свої потреби в усуненні надлишкової кількості працівників, звільняються від ваги нераціонального використання своїх матеріальних та фінансових ресурсів.

            Органи внутрішніх справ як система інституалізованих форм, як то: управління, підрозділи, відділи тощо - складають у сукупності єдине організаційне утворення, що невід’ємною частиною входить до більш широкої системи правоохоронних органів, котра, в свою чергу, є важливою і специфічною складовою механізму державної виконавчої влади України.

            Будучи елементом правоохоронної системи і виконуючи особливі функції по охороні громадської та економічної безпеки суб’єктів різноманітних форм власності, органи внутрішніх справ природно набувають специфічних відмінностей щодо інших органів законодавчо визначених гілок влади, що тягне потребу регулювання їх діяльності не тільки нормами загального характеру, а й нормами права спеціального типу.

            За умови кардинальних суспільних перетворень, формування якісно нової господарської системи, що має базуватись на здорових ринкових відносинах, мета діяльності та завдання органів системи Міністерства внутрішніх справ змінюються у напрямку посилення захисту, в першу чергу, людини, її природних і законних прав та інтересів, що не було характерним за часів адміністративно-командної системи. Зміна мети і завдань системи викликає потребу у її реорганізації, перебудові усталених організаційних зв’язків шляхом їх спрощення та наближення до соціальних замовників. Як наслідок, виникає потреба у звільненні структурних елементів від зайвої кількості працівників.

            Обгрунтовуючи особливе становище органів внутрішніх справ щодо інших організаційних утворень, та необхідність нестандартного спеціального нормативного підходу до регулювання вивільнення працівників міліції шляхом застосування юридичної процедури скорочення штату, автор, визначає це поняття наступним чином: “Вивільнення працівників органів внутрішніх справ - це сукупність певних економічних, соціально-службових, правових відносин, що викликані економічними та організаційно-службовими чинниками і пов’язані з скороченням штату працівників системи органів Міністерства внутрішніх справ з метою підвищення ефективності їх служби та праці”.

            Погоджуючись з специфічним станом органів міліції як організаційної саморегулюючої системи, неможливо дотримуватись точки зору, що такий факт робить можливим обмеження прав та інтересів її працівників. Справедливою ця теза вбачається і щодо службово-трудового статусу співробітників органів внутрішніх справ. Адже їх діяльність, як і інших службовців, здійснюється безпосередньо через інститут державної служби і становить один із видів суспільно-корисної праці. Оскільки працівники міліції є  носіями особистих трудових прав та обов’язків, то їм притаманні всі властивості, що характеризують трудові відносини робітників та службовців.

            Радянська доктрина законодавства, виходячи із своєрідної самостійності, автаркії її галузей, призвела до того, що діяльність працівників міліції регулювалась переважно нормами адміністративної галузі права, майже не залишаючи місця трудовій. У реальному житті адміністративне та трудове право тісно і нерозривно взаємодіють, кожне регулюючи визначену історичними, економічними, політичними, соціальним та іншими чинниками сферу суспільних відносин. В умовах демократичного розвитку суспільства службово-трудовим правам працюючих у системі органів внутрішніх справ має бути повернуто їх справжню соціально-правову сутність, котра повинна забезпечити автономність правового статусу співробітників, відокремлення його від прямого державного втручання і утиску.

            Оскільки загальне законодавство про вивільнення через свою загальність, не в змозі надійно забезпечити реалізацію означених прав та задоволення інтересів такої особливої категорії працівників, як співробітники системи органів Міністерства внутрішніх справ, автор поставив собі завдання розробити спеціальний правовий механізм, спроможний ефективно захищати і гарантувати реалізацію юридичних елементів їх особливого статусу. Виконання такого завдання зумовило проведення детального аналізу різних видів норм, що прямо чи непрямо торкаються процесу скорочення штату працівників міліції.

            У другому розділі дисертації “Управління та правове регулювання звільнення у зв’язку з скороченням штату працівників органів внутрішніх справ” вказується, що правовий механізм щодо регулювання процесу скорочення штату співробітників системи Міністерства внутрішніх справ складається як з матеріальних і процесуальних норм, так і з правил загального, спеціального і локального (відомчого) характеру. З метою ж надання означеному механізмові властивостей дієвості та оптимальності, автор проводить предметне їх дослідження як у статиці, так і динамічному розвитку та взаємодії. Особливість же правового регулювання діяльності працівників міліції через нормативні правила різної якості полягає у тому, що вони не тільки відносяться до категорії державних службовців, але й складають її уособлену, специфічну частину, оскільки їх праця регулюється, окрім Закону України “Про державну службу”, ще й іншими нормативними актами про міліцію.

            Розглядаючи особливість співвідношення загальних, спеціальних і відомчих норм щодо скорочення штату в органах внутрішніх справ, автор дійшов висновку, що будь-який означений різновид самостійно не в змозі впорядкувати процес звільнення органів від надлишкової кількості в них працюючих. Тому в дисертації розроблено і запропоновано взаємоузгоджений їх комплекс, що складається з трьох ієрархічно розташованих нормативних частин, де:

1) загальні норми, котрим властива найбільша юридична сила та менш динамічний характер, визначають основні напрямки створення і розвитку спеціальної та локальної частини системи;

2) спеціальні норми, враховуючи гарантії, передбачені загальними правилами, юридично визначають і вирівнюють умови функціонування органів міліції та службово-трудової діяльності їх працівників;

3) локальні норми складаються у розвиток загальних і спеціальних правил та призначені регулювати відносини, що безпосередньо складаються у низових ланках організаційної структури системи органів Міністерства внутрішніх справ і які не врегульовані нормами ширшої сфери застосування.

            Управління вивільненням працівників міліції внаслідок скорочення штату матиме позитивне спрямування тільки у випадку повноцінного розвитку і дії кожної складової загально-спеціально-відомчого аспекту нормативної системи.       Другим важливим аспектом на методологічному рівні є поділ нормативної системи, призначеної регулювати вивільнення співробітників міліції, на правила матеріального і процесуального характеру, подальше їх дослідження та вдосконалення.

            Враховуючи вторинний, похідний, забезпечувальний характер процесуальних норм щодо матеріальних, автор вказує, що чинне законодавство про скорочення штату співробітників містить, якщо не враховувати загальний нормативно-правовий комплекс про працю та зайнятість населення, тільки єдину матеріальну норму у вигляді позначки, що їх звільнення можливе і за цією підставою. Але ж елементарне поширення загального законодавства на відносини, юридично важливі стосунки, що виникають між специфічними суб’єктами права, не зможе ефективно їх регулювати. Треба, щоб матеріальні і процесуальні правила загального характеру були конкретизовані одноіменними спеціальними нормами, котрі, в свою чергу, будуть деталізуватись матеріальними і локальними нормами локального типу.

            З метою розроблення, створення матеріальних і процесуальних правил спеціального та локального виду дослідник здійснює предметний аналіз типових загальних приписів, заборон, дозволів та заохочень і на підставі цього висуває конкретні пропозиції по удосконаленню матеріально-процесуального аспекту правового механізму вивільнення через скорочення штату працівників органів системи Міністерства внутрішніх справ.

            Виходячи з того, що скорочення певної чисельності міліції не самоціль, а є складовою комплексного оновлення та реформування організаційної побудови всієї правоохоронної системи, дисертантом досліджуються деякі питання щодо організаційно-штатної структури, котрі безпосередньо визначають обсяг вивільнення і впливають на якість забезпечення прав, природних потреб та інтересів співробітників під час їх скорочення.

            Оскільки завдання раціоналізації організаційної структури органів внутрішніх справ полягає у досягненні такого її стану, коли будуть одержуватись максимальні соціальні та економічно значущі результати за умов одночасного зниження рівня затрачуваних для цього ресурсів, постільки необхідно, щоб, з одного боку, було забезпечено сталість, міцність структури органів, а з іншого, вона повинна бути більш гнучкою до своєчасного і адекватного реагування на мінливі зовнішні чинники, з метою оптимального та швидкого пристосування до соціальної дійсності. Для підтримання такого рівня функціонування системи необхідна безперервна робота щодо виявлення та усунення зайвих її ланок, щодо ліквідації паралелізму і дублювання її структурних елементів, упорядкування її внутрішніх і зовнішніх зв’язків, удосконалення порядку розподілу завдань, функцій, повноважень між органами, підрозділами, посадовими особами.

            Третій розділ “Проблеми вдосконалення управління та правового регулювання скорочення штату органів внутрішніх справ” присвячений дослідженню категоріального апарату організаційно-штатної структури органів внутрішніх справ, на підставі якого автором висуваються пропозиції щодо основних напрямків її удосконалення з метою визначення оптимальної кількості співробітників, що мають бути вивільненні з системи органів внаслідок скорочення штату.

            Щоб дія правового механізму була синхронною і ефективно впливала на відносини, що виникають при скороченні працівників міліції, правові норми повинні втілювати об’єктивні глибинні структурні процеси, характерні для системи органів Міністерства внутрішніх справ  на сьогодні і на перспективу. Формування й розвиток означеного юридичного інструментарію можливе  тільки за умов аналізу ключових понять організаційних процесів. Такими визначальними чинниками є: “штат”, “лімітна чисельність”, “штатна чисельність”, “списочна чисельність”, “посада”, “скорочення штату”. Зважаючи на відсутність легального закріплення двох останніх, у дисертації подано їх визначення.

            Проводячи аналіз чинного нормативного матеріалу та застосовуючи метод порівняльного аналізу щодо організаційної побудови і функціонування зарубіжних правоохоронних систем, автор доводить, що оновленій структурі органів міліції будуть притаманні такі риси як наближеність до населення, економічність, простота, гнучкість, оперативність. Саме втілення цих факторів у організаційну структуру і діяльність органів внутрішніх справ закладає основу системного підходу у визначенні, щодо кожного конкретного випадку, оптимальної кількості працівників, як тих, хто буде займати певні посади, так і тих, кого необхідно вивільнити з органів та перерозподілити в інших сферах народного господарства.

            Окресливши предмет правового регулювання в сфері вивільнення працівників міліції, визначивши об’єктивні передумови вивільнення частини особового складу внаслідок скорочення штату, проаналізувавши чинне нормативне надбання з даної теми та практику його застосування, автор подає конкретні пропозиції щодо створення правового механізму призначеного ефективного забезпечувати додержання і гарантування службово-трудових прав співробітників системи Міністерства внутрішніх справ, захист їх інтересів щодо служби та праці.

            Правовий механізм вивільнення співробітників системи Міністерства внутрішніх справ шляхом скорочення штату, закріплений у проекті Положення про порядок вивільнення працівників органів внутрішніх справ внаслідок скорочення штату, їх працевлаштування та надання їм пільг і компенсацій (див. Додаток), складається з взаємоузгоджених і взаємодоповнюючих груп державних правил юридичного характеру, де кожна має своє призначення:

– загальні норми про працю та зайнятість населення визначають вихідні положення щодо вивільнення робочої сили загалом;

– спеціальні норми мають диференційний характер і покликані регулювати процес вивільнення щодо органів міліції та мають за мету досягнення більшої справедливості у сфері службово-трудових відносин за умов скорочення штату;

– локальні (відомчі) норми, маючи місцевий характер, наближають загальні і спеціальні правила та стандарти поведінки до безпосередніх суб’єктів правовідносин, що досліджується.