ІНШОМОВНІ СЛОВА КОРЕЙСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми, об’єкт, предмет і мету дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, матеріал і методи дослідження.

У першому розділі “Іншомовна лексика як вираження мовної картини світу” вивчено теоретичне підґрунтя дослідження іншомовних слів корейського походження української мови: питання теорії мовних картин світу та її лексичний аспект, проблематику мовних контактів та досвід контактологічних досліджень української мови, запозичення лексики як вияв мовно-культурних контактів, історію вивчення орієнтальної лексики в українській мові, місце екзотизмів у масиві запозиченої лексики, досвід тематичної класифікації іншомовних слів із урахуванням своєрідності мовних контактів та їхніх лексичних наслідків залежно від мов, які контактують.

Сучасні студії над мовними картинами світу здійснюються на матеріалі дедалі більшої кількості мов і широко залучають не тільки індоєвропейські мови різних груп, а й численні східні, зокрема китайську, японську, мови американських індіанців та австралійських аборигенів. Лінгвістика кінця ХХ століття накопичила значний досвід вивчення мовних фактів як елементів репрезентації світобачення (праці Н.Д.Арутюнової, А.Вежбицької, В.В.Іванова, Ю.М.Караулова, О.С.Кубрякової, В.З.Панфілова, В.І.Постовалової, Б.О.Серебренникова, В.М.Телія, В.М.Топорова, О.Д.Шмельова та ін.). В українському мовознавстві цей напрямок представляють І.О.Голубовська, С.Я.Єрмоленко, С.С.Єрмоленко, С.А.Жаботинська, В.В.Жайворонок, В.І.Кононенко, Л.А.Лисиченко, Т.В.Радзієвська, О.О.Селіванова, В.П.Сімонок, Н.В.Слухай, О.С.Снитко, Ж.П.Соколовська, Н.М.Сологуб, Н.І.Сукаленко, О.В.Тищенко, Г.М.Яворська та ін. Лексико-семантичній рецепції іншомовної лексики в українській мові присвятила докторську дисертацію В.П.Сімонок, фонетичному освоєнню чужомовних слів присвячено докторську дисертацію А.Ґ.Ґудманяна.

Українську лінгвістичну контактологію (передусім контакти української мови з іншими слов’янськими, германськими та романськими, а також балтійськими, грецькою, кельтськими, фінно-угорськими мовами) репрезентують праці В.В.Акуленка, А.О.Білецького, І.К.Білодіда, Ю.О.Жлуктенка, О.С.Мельничука, А.М.Меметова, А.П.Непокупного, В.П.Петрова, Г.П.Півторака, О.Д.Пономарева, С.В.Семчинського, О.С.Стрижака, О.Б.Ткаченка та ін.

Контакти української мови з мовами Сходу були предметом дослідження значно меншою мірою. Найбільш дослідженими є українсько-тюркські контакти різних етапів історії української мови (праці А.Ю.Кримського, Р.В.Болдирєва, О.М.Гаркавця, І.Г.Добродомова, Ю.О.Карпенка, В.В.Лободи, Л.Т.Масенко, Є.С.Отіна, О.Й.Пріцака, О.С.Стрижака, Г.І.Халимоненка та ін.). Українсько-іранські мовні контакти досліджували О.І.Соболевський, О.М.Трубачов, О.С.Стрижак, К.М.Тищенко. Українсько-корейські мовні контакти ще не були предметом дослідження.

Таким чином, одним із аспектів вивчення лексичного втілення світобачення виступають іншомовні слова як знаки культури, сприймані іншою мовою. Чужомовна лексика (з урахуванням її розподілу за сферами людської діяльності, хронологічної стратифікації тощо) виступає чутливим індикатором взаємодії двох народів у різноманітних галузях (політичній, економічній, культурно-мистецькій, науковій, спортивній та ін.). Важливим є дослідження іншомовних слів, що перебувають на різних етапах процесу освоєння, як елементів картини світу мови-донора, що поступово входять до картини світу мови-реципієнта.

У другому розділі “Проблема освоєння іншомовних слів корейського походження українською мовою” визначено співвідношення позамовних і мовних чинників появи слів корейського походження в українській мові, показано місце дослідження українсько-корейських мовних контактів у контексті традиції вивчення корейської мови в українській лінгвістиці, виявлено типологічно специфічні особливості корейської мови з погляду носіїв української мови, проаналізовано особливості фонетичної, графічної, семантичної та морфологічної адаптації слів корейського походження в українській мові, вироблено рекомендації щодо вимови і написання іншомовних слів корейського походження в українській мові.

Українсько-корейські мовні контакти здійснюються нині в різних площинах: через оригінальні українськомовні та перекладні з корейської мови тексти на корейську тематику, що містять кореїзми; через усне спілкування носіїв української мови, що вивчають корейську мову, з носіями корейської – викладачами, студентами (зокрема під час стажувань українських студентів у Республіці Корея), волонтерами тощо; через спілкування в українських харчувальних закладах, де готують корейські страви, тощо. Запозичення з корейської мови в українську здебільшого лексичні – за винятком калькованої поетичної назви Кореї (переважно Північної) Чосон / Чосен (корейськ. Čosŏn) “Країна ранкової свіжості”. Кореїзми української мови є переважно екзотизмами.

З’ясовано, що дослідження корейської мови в Україні започатковані в 1950-х роках працями Л.Г.Скалозуб і продовжені новітніми студіями І.П.Бондаренка, Кім Сук Вона, Кан Ден Сіка, Ю.Л.Мосенкіса, Н.О.Плаксієнко, Ю.О.Бойка, В.В.Вовк, Г.В.Шевченка, Ю.Д.Скрипник, А.Г.Рижкова та ін.).

Визначено низку фонем корейської мови, що становлять труднощі при освоєнні лексичних кореїзмів українською мовою. Серед голосних це монофтонги /ö/, /ü/, /ε/, /ŏ/), дифтонгоїди /ⁱa/, /ⁱe/, /ⁱo/, /ⁱu/, /ⁱε/, /^ua/, /^ue/, /^uε/, тощо, серед приголосних напружені /pp/, /tt/, /kk/, /ss/, /čč/, придихові /ph/, /th/, /kh/, /čh/, сонанти /ŋ/, /l/~/r/. У корейській мові немає звичного для української мови протиставлення твердих і м’яких, дзвінких і глухих приголосних, що призводить до трансформації звучання корейського слова при переданні його засобами української фонетики (і графіки). Зазвичай у лексичних кореїзмах української (а так само російської) мов придихові приголосні передають сполученням приголосного з /х/, а напружені – подвоєними приголосними, хоча нерідко в українських текстах і придихові, і напружені корейські приголосні передані звичайними приголосними. Доцільніше в українській передачі корейських слів розрізняти придихові й непридихові приголосні (писати й вимовляти кімчхі, тхеквондо, а не кімчі, теквондо).

Позиційне та діалектне варіювання в корейській мові /r/ ~ /l/ також створює труднощі для фонетичного освоєння українською мовою лексичних кореїзмів. Так, корейська міра 0,393 км в українських текстах передається як лі, рі або і, що ускладнюється діалектними відмінностями в межах самої корейської мови (корейськ. ri на Півночі так і вимовляється, тоді як на Півдні звучить /i/); традиційна передача назви цієї міри довжини в українській мові, як і в російській, – лі. Корейський задньоязиковий носовий /ŋ/ передають в українських текстах через /н/ або /нг/, хоча ближчою до корейської вимови була б передача цього звука звукосполученням /нґ/. Корейському /g/ відповідає українське /ґ/, тому слід передавати в українських текстах сінґик “новий театр”, чіриґі “удар кулаком” замість неточних форм сінгик, чіригі.

Є суперечність між вимогою точної передачі корейського звучання слова засобами української мови і “правилом дев’ятки” в українській мові, (уживання в іншомовних словах и після д, т, з, с, ч, ш, щ, р). Тому корейсь. čip “будинок” передається то як чіп (відповідно до корейської вимови), то як чип (за “правилом дев’ятки”). Можливо, варто обрати принцип передачі, ближчий до оригінального звучання, зважаючи на те, що кореїзми є екзотизмами.

На фонетичну адаптацію корейських слів в українській мові може впливати граматична специфіка корейської мови. Так, корейське слово зі значенням “будинок” в українських текстах зустрічається у варіантах чібі / чибі / чіп / чип, що спричинене протиставленням у корейській мові словникової форми слова (без закінчення) і номінатива (закінчення –і, що одзвінчує попередній приголосний). Варто передавати корейські слова у словниковій формі, що дозволить читачеві за необхідності швидко знайти первісне корейське слово у словнику (виняток можуть становити сталі вислови, наприклад, описи прийомів тхеквондо).

Опитування студентів (понад 180 осіб переважно філологічних спеціальностей) трьох ВНЗ Києва (Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”) показало, що опитаним відомо в українській мові близько двох десятків слів японського походження, близько десятка слів китайського походження і тільки два слова корейського походження – національне бойове мистецтво тхеквондо і корейська капуста кімчхі (слова наводимо у фонетично правильній формі, хоча респондети нерідко подавали їх у викривленій). Решта іншомовних слів корейського походження зустрічається переважно в українських писемних текстах.

Головним принципом передачі іншомовних слів корейського походження (загальних і власних назв) українською мовою міг би бути такий: максимально точне відтворення сучасного корейського звучання (не написання) слова з урахуванням фонетичних і графічних особливостей і традицій української мови без засилля впливу російської й англійської мов.

Щодо вимови і написання українських кореїзмів може бути запропонована низка рекомендацій:

–       корейські прізвища писати перед іменами (на противагу поширеній англійськомовній практиці, яка нерідко запозичується в українську й російську мови);

–       корейські імена писати разом, але окремо від прізвища: Кім Соволь (рідкісні двоскладові корейські прізвища слід також писати разом: Намґун, Собанґ);

–       у середині сталих кількаслівних власних назв (не тільки всередині імені, а й між прізвищем і іменем) передавати властиве реальній корейській вимові одзвінчення приголосних на межі окремих частин (О Ґіхван, а не О Кіхван), а в інших позиціях зберігати глухий приголосний (Кім, а не Ґім, усупереч англійськомовному написанню Gim за “виправленою романізацією Макк’юна-Райшауера”);

–       передавати корейське /h/ українським х і придих корейських приголосних сполученням приголосного з х: Кім Чхек, Пхьон’ян (у корейській мові, на відміну від давньоіндійської, придиховими можуть бути лише глухі приголосні, тобто сполучення, що їх можна було би передати українськими бг, дг – пор. Бгагавадгіта тощо – немає, а вимова /пг/, /кг/, /тг/ видається утрудненою й не властивою українській мові);

–       у розділовій функції вживати апостроф, а не м’який знак: Пхьон’ян замість Пхеньян;

–       корейський звук /dž/ (результат одзвінчення /č/, англійською мовою передається літерою j) передавати українським буквосполученням дж: Кім Джоніль, Пак Джонхі (а не д, д’, ч або чж);

–       корейський плавний /l/ на кінці складу передавати українським ль: Кім Ільсон, Кім Джоніль;

–       корейський звук /g/ передавати українською літерою ґ: Ханґук “Південна Корея”;

–       корейський приголосний /s/ (перед /і/ подібний водночас до українських /с’/ і /ш’/ і близький до японського /sh/ у звукосполученні /shi/) в усіх позиціях передавати українською літерою с;

–       корейський голосний /ŏ/ послідовно передавати українською літерою о: Кім Іль Сон, Чосон, Соул, “Самсон”;

–       довготу корейських голосних (яка не фіксується на письмі, але є фонематичною і передається транскрипцією [492, с. 213–214]) не передавати;

–       колишні корейські дифтонги передавати одним голосним відповідно до сучасної корейської вимови (Пак Джоне замість Пак Ден Ай усупереч традиційній передачі в українській, російській та англійській мовах).

Розглянуто лексичні кореїзми в українськомовних текстах на корейську тематику, здійснено тематичну класифікацію іншомовних слів корейського походження в українській мові, описано образ Кореї в українській мовній картині світу на основі іншомовних слів корейського походження в українській мові.

В українських перекладах корейської художньої літератури зустрічаються лексичні кореїзми, як-от дурумагі (правильно турумаґі) “верхній чоловічий одяг на зразок халата, пальто”, кімчі (правильно кімчхі) “маринований салат із корейської капусти”, комусіни “корейське національне взуття” (корейськ. комусін “гумове взуття”), кукхва “хризантема”, сонсен “учитель, наставник; звертання до поважніх літніх людей” (відповідає більш відомому японському сенсей, обидва з китайської), сурі “горілка; алкогольний напій” (форма номінативного відмінка, словникова форма sul), ханбок (правильніше ханґбок) “корейський національний костюм”, ханмун “ієрогліфічне письмо”, чиге (правильно чіґе) “пристрій для перенесення речей на спині”, чібі “корейський будинок” (словникова форма чіп), мансей / мансе “ура, хай живе”, букв. “хай живе десять тисяч років” (правильно мансе, відповідає ширше відомому японському банзай, обидва китайського походження).

У наукових (літературознавчих) текстах лексичними кореїзмами є терміни на зразок іду “система запису корейських слів та граматичних формантів за допомогою китайських ієрогліфів”, кайо “пісня”, каса “текст, слова (пісні тощо); один із жанрів корейської класичної поезії”, сиджо (правильно сіджо) “класична форма корейського вірша” тощо.

У довідково-країнознавчому виданні наявні лексичні кореїзми – каягим (правильно каяґим) “корейський струнний щипковий музичний інструмент”, кобуксон “броненосець”, букв. “черепаха-корабель”, кут “шаманське камлання”, ондоль “система опалення традиційного корейського будинка під підлогою”, букв. “тепла підлога”, пулькоги / пулькогі (правильно пульґоґі) “маринована яловичина”, букв. “вогняне м’ясо”, сірхак “вчення про реальні знання” (корейський культурний рух XVII ст., букв. “реальна наука”), січжо (правильно сіджо) “класична форма корейського вірша”, соль “Новий рік”, сон “корейська течія буддизму” (відповідник більш відомого японського дзен, обидва з китайськ. чань), ссірим “корейська боротьба”, тальчхум (правильно тхальчхум) “танець у масках”, хунмінчжоним (правильно хунмінджонґим) “алфавіт”, букв. “правильні звуки для навчання народу”, хянга “жанр середньовічної корейської поезії”, букв. “пісня рідного краю”, чондогйо (правильно чхондоґьо) “суспільний рух XVIII ст.”, букв. “вчення небесного шляху”, значущий (семантично навантажений) топонім Чосон “Країна ранкової свіжості”, в перекладі “світлий ранок” (правильно “свіжий ранок”) та ін.

В українських науково-популярних текстах про корейські танці та спорт трапляються численні кореїзми відповідної тематики, нерідко в такому вигляді, що потребує фонетичних та семантичних уточнень (пхансорі “драматична епічна голосова вистава”, точніше “корейська народна епічна оповідь, що виконується одним актором під музику”, самульнорі “музика фермерів у сучасному камерному обробленні з танцем, що виконується на вулицях”, правильніше самульлорі “традиційна корейська музична форма”, банде-чіригі “різнойменний удар”, точніше панде-джіриґі “зустрічний удар,  блок” тощо).

Отже, художня література містить переважно кореїзми побутової тематики, етнографічну лексику, котра передає особливості одягу, їжі, напоїв, звичаїв, речей хатнього вжитку, знарядь праці тощо, тоді як наукова, науково-популярна, довідково-країнознавча література містить лексичні запозичення, що є здебільшого термінами духовної культури й характеризують суспільне життя, літературу, мистецтво, релігію. Таким чином, художні і нехудожні твори втілюють у кореїзмах різні сторони мовної картини світу.

Здійснено класифікацію лексичних кореїзмів у досліджуваних українських текстах: виявлено, що це переважно іменники (назви рослин, тварин, їжі та напоїв, одягу та взуття, предметів побуту, посуду тощо, грошових одиниць, одиниць довжини, площі, ваги тощо, назви ігор, спортивна термінологія, свят, звичаїв, релігійно-міфологічна термінологія, соціальні та політичні терміни, терміни літератури, письма, мистецтва), а також звертання, вигуки, значущі імена та назви.

Образ Кореї в українській мовній картині світу представлений передусім такими лексичними кореїзмами, як  назва країни Корея, етнонім корейці та етнофороніми кореєць, кореянка, офіційні назви двох корейських держав Корейська Народно-Демократична Республіка (неофіційна назва Північна Корея) і Республіка Корея (неофіційна назва Південна Корея), поетична назва Кореї “Країна ранкової свіжості” (в КНДР офіційна – корейськ. Чосон, букв. “Свіжий ранок”). Назви корейських столиць (Пхеньян, Сеул), південнокорейських фірм не є для носія української мови семантично навантаженими й не перекладаються. В інформаційних текстах, присвячених КНДР, фігурує назва політичного принципу чучхе “стояння на власних ногах”. В останні роки в повідомленнях щодо озброєння північнокорейської армії фігурує назва ракети “Родонг” (англомовна транскрипція корейськ. нодон “праця”), те саме слово в назві центральної газети КНДР “Нодон сінмун” (букв. “Трудова газета”), на яку посилаються як на офіційне північнокорейське джерело. Назва північнокорейського інформаційного агентства в українськомовних повідомленнях фігурує у перекладеній формі Центральне телеграфне агентство Кореї (ЦТАК), на відміну, скажімо, від назв японського агентства Кіодо цусін або китайського Сіньхуа, котрі не перекладають. В українськомовних текстах зустрічаються також імена корейських політичних діячів, письменників, артистів та ін. Українська молодь, що цікавиться східними єдиноборствами, знає назву корейської національної боротьби тхеквондо (теквондо); хто безпосередньо займається цим спортом, володіє й іншими корейськими термінами, що називають позиції, рухи, удари та ін. Найпопулярніший корейський продукт – салат кімчхі (кімчі) – теж відомий носіям української мови, хоча назва цієї страви часто вживається в перекрученому вигляді або під назвою корейська капуста або капуста по-корейськи (у ресторанах та кав’ярнях України, де є страви корейської кухні, вживаються й інші кореїзми). У повідомленнях про курси валют та текстах, призначених для туристів, уживаються назви корейських грошових одиниць – вон (іноді вона) і чон (іноді чона). Знайомі зі східною медициною знають корейський женшень – інсам. Уживається в українській мові і назва струнного музичного інструмента каягим (правильніше каяґим), напр. у назві корейського фільму “Історія каягима”, демонстрованого українським телебаченням. Інші лексичні кореїзми української мови зустрічаються здебільшого тільки у спеціальних текстах на корейську тематику.

Таким чином, корейська лексика входить в українську мову в ролі екзотичної, зазнає різнобічної адаптації й витворює для носія української мови образ Кореї.

ВИСНОВКИ

1.          У проблематиці активно здіснюваних у кінці ХХ – на початку ХХІ століття студій над мовними картинами світу переважає лексичний аспект, у межах якого визначаються ключові поняття світосприйняття народу, відображені в мові. Лексичні запозичення є індикаторами взаємодії картин світу мови-донора і мови-реципієнта, показуючи, як одна мова через іномовні лексичні елементи освоює фрагменти мовної картини світу іншої мови, витворюючи вже в собі картину світу цієї чужої мови.

2.          В українській лінгвістиці ХХ – початку ХХІ століть ґрунтовно досліджуються теоретичні аспекти мовних контактів (контактна взаємодія лексики, фразеології, семантики, морфології, синтаксису, теорія субстрату, двомовність, ономастичні контакти тощо) і конкретний контактний мовний матеріал (взаємодія української мови з іншими слов’янськими та західноєвропейськими мовами), однак українські орієнталізми (за винятком тюркізмів та іранізмів), зокрема кореїзми, потребують детальнішого вивчення.

3.          З’ясовано, що в оригінальних і перекладних з корейської українськомовних текстах на корейську тематику зустрічається до 300 лексичних кореїзмів різних тематичних груп (назви рослин, тварин, їжі та напоїв, одягу та взуття, грошових одиниць, мір, спортивна, релігійно-міфологічна, соціально-політична, наукова термінологія, звертання, вигуки, значущі ономастичні одиниці), які здебільшого належать до безеквівалентної лексики та являють собою елементи змалювання національного колориту – екзотизми.

4.          Визначено фонетичні та морфологічні особливості корейської мови, що викликають труднощі у носіїв української мови при засвоєнні іншомовних слів корейського походження: голосний /ŏ/, напружені та придихові приголосні, /ŋ/ тощо, одзвінчення глухих приголосних між голосними всередині слова й на межі слів, відсутність роду, уникання позначення множини, наявність протиставлення словникової форми і номінатива та ін.). Ці особливості ускладнюють адаптацію корейських лексем в українській мові і викликають необхідність фонетичної та граматичної корекції іншомовних лексем у відповідності до їх звучання в мові-донорі. З’ясовано, що основні зміни у процесі адаптації українських кореїзмів стосуються тих фонетичних та морфологічних рис, які типологічно відрізняють корейську мову від української. Правопис кореїзмів-екзотизмів, не повністю засвоєних українською мовою, може зберігати риси мови-донора, не цілком відповідаючи нормам української мови (зокрема, порушуючи іноді “правило дев’ятки”). Семантична адаптація лексем корейського походження в українській мові полягає передусім у звуженні їхньої семантики. Граматична адаптація виражається у набутті лексичними кореїзмами в українській мові категорій роду, числа та відмінка.

5.          Іншомовні слова корейського походження в українській мові у своїй сукупності становлять фрагмент корейської мовної картини світу, котра у процесі освоєння кореїзмів українською мовою стала частиною українськомовної картини світу й утворила в ній образ Кореї.

6.          Опис лексичних кореїзмів української мови у формі словника становить фрагмент корейської мовної картини світу в її освоєнні українською мовою.

Перспективи дослідження полягають у можливості використання його теоретичних результатів і матеріалу для зіставного дослідження історії кореїзмів, китаїзмів та японізмів української мови, побудови синтезованої історії орієнталізмів української мови у контексті українсько-східномовних контактів загалом, культурологічної інтерпретації іншомовних слів як словесних символів матеріальної й духовної культури.

Результати дисертаційного дослідження висвітлені в перелічених нижче публікаціях (загальним обсягом 21,2 друк. арк. (з них 14,1 друк. арк. особисто автора).