КАЛІНІНА ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОМПАНІЙ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

summary

У Вступі розкриті актуальність обраної теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, визначається, мета, завдання, об’єкт і предмет наукового дослідження, дається характеристика теоретичних та методологічних засад дисертаційної роботи, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, відзначається апробація результатів дослідження, дається характеристика використаних джерел.
Перший розділ – «Корпоративне право як основа діяльності компаній на ринку Європейського Союзу» – складається з трьох підрозділів і присвячений теоретичним та історичним питанням становлення, функціонування та подальшого розвитку корпоративного права Європейського Союзу як основи регулювання діяльності компаній в межах ЄС.
У підрозділі 1.1 – «Поняття корпоративного права та компанії в ЄС» – розглядаються передумови формування та специфіка галузі корпоративного права ЄС, подається та обґрунтовується визначення поняття «корпоративне право Європейського Союзу», розтлумачується поняття «компанії».
Першочерговим завданням дослідження стає проблема вибору терміну для визначення галузі: «право компаній» або «корпоративне право», оскільки дане питання не відображено в зарубіжній та вітчизняній доктринах. Автор пропонує використовувати обидва зазначені терміни як тотожні. Наголошується на різній практиці застосування термінології для означення галузі права, якою регулюються корпоративні відносини, у різних правових системах країн-членів. Основні проблеми визначення галузі корпоративного права Європейського Союзу найбільш гостро постають під час необхідності відображення не лише його інструментів та об’єкту регулювання, а й передумов створення, особливостей походження, мети, завдань, принципів, а також специфічного кола суб’єктів, які його формують, та факторів, що впливають на таке формування.
Існують різноманітні підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до визначення корпоративного права ЄС, серед яких І. А. Березовська, О. Р. Кибенко, Т. В. Шашихіна, Кристен Б. Якобсен. Однак у них наголошується на непридатності теоретичних висновків існуючим правовим реаліям. Зважаючи на це, запропоновано розглядати зазначену галузь як комплекс норм та правил, які містяться в актах первинного, вторинного права ЄС та інших джерелах, що не є правовими актами за своєю природою, якими регулюються процеси створення, діяльності та припинення юридичних осіб, а також окремі аспекти фінансових, конкурентних, адміністративно-правових, трудових, цивільно-правових й інформаційних відносин в рамках таких юридичних осіб та інших осіб. Таке визначення охоплює все коло суб’єктів корпоративних відносин, включаючи також неюридичних осіб. Вони у визначенні віднесені до загальної категорії «інших осіб». Право компаній Європейського Союзу спрямовує регулювання на такі категорії учасників корпоративних відносин, як працівники та їх об’єднання, акціонери, кредитори, ревізійні та наглядові органи, інші форми, що не є юридичними особами.
У визначенні акцентовано увагу на необхідності врахування зв’язків корпоративного права з іншими галузями права ЄС. Право компаній регулює, перш за все, економічні відносини. Ця сфера також охоплює положення щодо регулювання трудових відносин (укладання контрактів з робітниками та їх об’єднаннями), про банкрутство та неспроможність, щодо адміністративних процедур та обтяжень, з якими стикаються суб’єкти підприємницької діяльності, податкових, конкуренційних відносин (зокрема в питаннях злиття та поглинання компаній) тощо. Проте суто корпоративного права стосується не весь обсяг норм зазначених супутніх галузей, а лише їх окремі аспекти.
Підрозділ 1.2 – «Правовий механізм регулювання діяльності компаній в межах ЄС» – розкриває історичні аспекти формування та розвитку джерел права компаній ЄС, їх систематизацію та характеристику і складається з двох підпунктів.
Західна правова доктрина не поділяє розвиток корпоративного права ЄС на періоди або етапи. При аналізі побудови даної галузі західна правова думка спирається на процеси розвитку гармонізації, інтенсивність або призупинення законодавчої діяльності з боку інститутів. Досліджуючи розвиток корпоративного права ЄС, українські вчені поділяють його на три етапи або періоди залежно від основної мети та правових засобів регулювання, що притаманні тому чи іншому періоду розвитку. Автор наголошує на необхідності виокремлення наступного, четвертого етапу розвитку корпоративного права ЄС, який розпочався з прийняття у 2012 році Плану дій «Європейське корпоративне право та корпоративне управління – сучасні правові рамки для більшого зацікавлення акціонерів і сталого розвитку компаній» і триває наразі.
Потрібно зауважити, що в теорії не існує усталеного погляду щодо єдиної системи джерел корпоративного права ЄС, єдиного чіткого підходу до їхньої класифікації. Це обумовлено достатньо складними умовами розробки таких джерел, їх прийняттям та початком реального і дієвого функціонування, а також тим, що корпоративне право ЄС зараз перебуває в процесі реформування та переосмислення. В європейській правовій доктрині думки стосовно викладення джерел корпоративного права ЄС достатньо різняться. Поширеною є думка, відповідно до якої джерела корпоративного права групуються згідно з їхнім поділом на первинні та вторинні. Достатньо поширеним є звужене визначення джерел згідно з певною сферою регулювання, наприклад, свободою заснування компаній або свободою переміщення компаній. Розповсюдженим є поділ на норми, викладені в директивах, регламентах, рішеннях Суду ЄС та інших актах і положеннях.
У підпункті 1.2.1 – «Основні джерела корпоративного права ЄС» – подано огляд джерел корпоративного права Європейського Союзу, які автор пропонує класифікувати як основні.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження весь масив джерел корпоративного права Європейського Союзу запропоновано розділити на дві категорії: основні та допоміжні. До основних джерел корпоративного права Європейського Союзу варто віднести установчі договори ЄС, угоди та домовленості між державами-членами, угоди між Європейським Союзом і третіми країнами та міжнародними організаціями, акти інститутів ЄС зобов’язального характеру.
В установчих договорах встановлюються ключові положення для корпоративного права, дається визначення компаній та фірм на території ЄС. Установчі договори також забороняють можливість застосування принципу контролю за засновниками компанії за національною ознакою, що пояснюється гарантією свободи пересування осіб. У межах свободи пересування осіб можна виділити два аспекти: свободу пересування фізичних осіб-підприємців і свободу заснування та економічної діяльності. На нашу думку, угоди та домовленості між державами-членами існують як джерело лише в історичному аспекті. У сфері права компаній такі акти могли сприяти укладанню єдиного акту, положення якого не викликали б конфлікту між національними законодавствами. Правові інструментарії, що містилися в таких актах, стають основою для ухвалення нового законодавства. Треба зазначити, що положення угод між Європейським Союзом, третіми країнами та міжнародними організаціями можуть мати правові наслідки не тільки для суб’єктів міжнародного права, а й для суб’єктів внутрішнього права держав-членів ЄС. До міжнародних угод ЄС належать угоди про вільну торгівлю, угоди про асоціацію та про партнерство і співробітництво тощо. Такі угоди можуть опосередковано впливати на право компаній ЄС та національне корпоративне законодавство держав-членів. Зокрема, це стосується гармонізації засобів регулювання, захисту прав працівників, кредиторів та третіх осіб. До актів інститутів ЄС зобов’язального характеру належать регламенти та директиви. В якості джерел корпоративного права регламенти в основному є інструментом для створення наднаціонального права ЄС, зокрема, наднаціональних організаційно-правових форм підприємств. Проте більшість положень корпоративного права ЄС гармонізовані за допомогою директив. На рівні ЄС це є найзручнішим методом, адже кожна держава має змогу гармонізовувати національні норми з урахуванням власних положень та практики регулювання корпоративних відносин, а також використовувати правову термінологію, притаманну її правовій системі.
У підпункті 1.2.2 – «Допоміжні джерела корпоративного права ЄС» – аналізуються допоміжні джерела, що лежать в основі ефективного механізму контролю за діяльністю компаній на внутрішньому ринку Європейського Союзу.
Проведене дослідження дозволяє зараховувати до їх кола рішення, рекомендації та висновки, рішення Суду Європейського Союзу по справах, що стосуються корпоративних відносин, інші джерела, які, з урахуванням їх специфіки, не належать до зазначених вище. Допоміжні джерела дозволяють інститутам ЄС зробити заяву, висловити свою точку зору на певні суперечливі питання в необов’язковій формі та пропонувати напрямок діяльності, не накладаючи жодних юридичних зобов'язань на тих, кому такі акти адресовані. Поки певні законодавчі акти знаходяться в розробці, комітети ЄС з різноманітних питань корпоративної політики можуть робити висновки згідно з їхньою конкретною регіональною або економічною та соціальною точкою зору. Серед допоміжних джерел корпоративного права ЄС особливе місце посідають рішення Суду Європейського Союзу, які мають виняткове значення для інтерпретації права компаній. Висновки Суду ЄС стають дедалі важливішими факторами для розуміння права компаній, його застосування до регулювання діяльності компаній та фірм на внутрішньому ринку Європейського Союзу. Також важливість рішень полягає в тому, що деякі прогалини, залишені законодавцями при створенні права компаній, були заповнені Судом.
Корпоративне право ЄС є специфічною галуззю, в якій типові джерела права ЄС доповнюються також нетиповими для деяких галузей права іншими джерелами, що є особливо важливими для розуміння та тлумачення основних джерел. Такими джерелами корпоративного права Європейського Союзу є не нормативні акти в їх стандартному розумінні, а, радше, офіційні думки, певні заходи, ініціативи, заохочення. Ці акти належать до так званого м'якого права – державам-членам лише рекомендується запровадити відповідне регулювання у національне законодавство. До цієї категорії джерел можна віднести Білі та Зелені Книги, повідомлення та консультативні висновки Комісії, пропозиції, рекомендації спеціально уповноважених органів у рамках корпоративного права (наприклад, Рекомендації Робочої групи з права компаній по спрощенню першої та другої корпоративно-правових директив), консультації з громадськістю тощо. Треба зазначити, що корпоративне право ЄС не є статичним. Відбуваються процеси постійного вдосконалення його положень. Також до переліку джерел корпоративного права ЄС додається ділова практика, що може скластися, наприклад, на ринку цінних паперів.
У підрозділі 1.3 – «Реформування та тенденції розвитку корпоративного права Європейського Союзу» – аналізується процес фундаментального реформування корпоративного права, що триває вже протягом останніх десяти років.
Автор обґрунтував положення про те, що сучасне корпоративне право ЄС не відповідає змінам, які відбулися в європейському правовому та економічному просторі за останні десятиріччя, а тому потребує глобального реформування з метою модернізації та підвищення якості існуючих правових засобів регулювання.
Для вдосконалення корпоративного законодавства Комісія ЄС поставила завдання щодо глобальної реформи корпоративного законодавства Союзу та визначила її необхідність у Плані дій з корпоративного права та корпоративного регулювання від 2003 року, який мав втілюватися протягом трьох періодів і тривати до 2009 року. Останнім актом, що підтвердив наміри Комісії реформувати сферу корпоративного права, є «План дій: Європейське корпоративне право та корпоративне управління – сучасна правова база для залучення акціонерів і стійкого розвитку компаній» від 12 грудня 2012 року, який започаткував реформування на майбутнє.
Дослідження реформування галузі корпоративного права ЄС свідчить про такі головні тенденції розвитку: покращене регулювання за допомогою альтернативних інструментів, які сприятимуть зближенню і поліпшеній практиці на європейському рівні, необхідність створення типового законодавчого акту з корпоративного права, кодифікація права компаній ЄС; започаткування правових основ регулювання різних форм компаній на внутрішньому ринку ЄС, транскордонної мобільності компаній, питань регулювання діяльності груп компаній, діяльності та створення нових наднаціональних компаній, поліпшення правових рамок, якими регулюється транскордонна діяльність компаній.
Другий розділ – «Основні аспекти діяльності компаній в Європейському Союзі» – присвячений дослідженню правової регламентації таких аспектів діяльності компаній, як утворення, реорганізація та транскордонна діяльність, що є актуальним питанням в межах ЄС. У розділі також розглядаються види наднаціональних юридичних осіб та основні засади їхнього регулювання.
У підрозділі 2.1 – «Правове регулювання створення компаній в рамках ЄС» – аналізуються положення основних законодавчих актів Європейського Союзу, що є загальними вимогами та зобов'язаннями, яких мають дотримуватися і виконувати засновники юридичних осіб. В Європейському Союзі правове регулювання створення компаній здійснюється шляхом ухвалення директив. На сьогодні ключові аспекти щодо заснування юридичних осіб гармонізовано в чотирьох корпоративних директивах. Вони регулюють питання контролю за створенням компаній, оприлюднення інформації щодо заснування філій та дочірніх компаній, заснування товариств з одним учасником та створення акціонерних товариств, акції яких знаходяться у вільному обігу.
Положення Першої корпоративної директиви про гласність майже повністю контролюють створення компаній. Ця директива регулює питання, до яких належать правила про публікацію товариством визначеної інформації та про юридичну силу такого опублікування для третіх сторін, дійсність зобов’язань товариства та недійсність товариства. Друга директива про капітал поширюється на акціонерні товариства, акції яких знаходяться у вільному обігу, та містить у своїх положеннях загальні засади щодо забезпечення захисту прав кредиторів і акціонерів товариства під час заснування. Одинадцята директива про оприлюднення інформації щодо філій є доповненням до Першої директиви та має на меті полегшення реалізації свободи заснування філій на території держав-членів разом із захистом осіб, які вступають у правовідносини з іноземною компанією через її філію. Дванадцятою корпоративною директивою держави-члени зобов’язані передбачити в національному законодавстві таку правову конструкцію, як товариства з обмеженою відповідальністю з одним учасником, та забезпечити правову базу для врегулювання їхньої діяльності.
У підрозділі 2.2 – «Правові засади регулювання процесів реорганізації компаній за правом ЄС» – проаналізовано правові засади регулювання основних форм здійснення компаніями та фірмами діяльності з реорганізації, яка є типовим видом реагування на економічні зміни, що в результаті підвищує їх конкурентоспроможність на ринку ЄС. Корпоративною реорганізацією є процес зміни та реформування одного чи більше структурних аспектів компанії та її діяльності, що може охоплювати зміни в організації компанії, в її організаційно-правовій формі, сфері та видах діяльності.
Процеси реорганізації компаній в Європейському Союзі регулюються нормами Третьої директиви про злиття, Шостої директиви про поділ та Тринадцятої директиви про поглинання. Юридична сила зазначених директив поширюється лише на компанії, які підпорядковуються праву однієї держави-члена. Процеси поділу та злиття врегульовуються багато в чому схожими нормами відповідних директив. Це проявляється, зокрема, у таких вимогах, як необхідність складання плану злиття або поділу, його оцінка незалежними експертами, прийняття рішення на загальних зборах компаній тощо. Так само обидві директиви вимагають забезпечення адекватної системи захисту інтересів кредиторів та працівників компаній. Така ідентичність переважної більшості норм двох директив свідчить про те, що вони мають на меті забезпечити мінімальні стандарти, які повинні виконуватись для того, щоб уникнути можливих негативних наслідків. Тринадцята директива про поглинання містить керівні положення, адресовані державам-членам щодо вдосконалення власного законодавства для врегулювання процесів поглинань.
У підрозділі 2.3 – «Основні засади регулювання транскордонної діяльності компаній в ЄС» – досліджено основні способи врегулювання транскордонної діяльності компаній як засобу реалізації свободи заснування та економічної діяльності в межах внутрішнього ринку Європейського Союзу.
Можливість компаній діяти на транскордонному рівні в межах Європейського Союзу є специфічним об’єктом правового регулювання, і є найбільш дискусійним питанням з-поміж країн-членів під час переговорів щодо гармонізації корпоративного законодавства на рівні ЄС. Автор довів, що основою для ефективної реалізації юридичними особами їхнього права діяти екстериторіально є свобода заснування, яка має реалізовуватися у двох площинах: свобода пересування підприємців, тобто осіб, що займаються самостійною діяльністю, та свобода заснування юридичних осіб та інших форм, що не є юридичними особами. Процеси транскордонної діяльності компаній неодноразово знаходили втілення в рішеннях Суду ЄС, який прагне забезпечити національним компаніям повноцінну свободу пересування.
Фактично єдиним врегульованим на цей час аспектом транскордонної діяльності компаній є транскордонне злиття, що забезпечується нормами Десятої корпоративної директиви про транскордонне злиття компаній, метою якої є максимально спростити для компаній реалізацію цього виду діяльності. Решта важливих аспектів сьогодні так і не відображені в корпоративному законодавстві Європейського Союзу. Мова йде, у першу чергу, про такі види транскордонної діяльності, як транскордонний поділ, при якому капітал і активи компанії розділяються та передаються у повному або частковому обсязі одній або декільком компаніям, перенесення статутного місця знаходження компанії й транскордонне перетворення компаній. Що стосується останнього виду діяльності, у рішенні Суду ЄС по справі Vale 2012 року відображаються перспективи, що після її імплементації відкриють можливості для компаній, які прагнуть перемістити свій бізнес в іншу країну ЄС.
Підрозділ 2.4 – «Наднаціональні юридичні особи в праві ЄС» – містить аналіз законодавчих актів, якими регулюється діяльність наднаціональних організаційно-правових форм у межах Європейського Союзу. Їхнє створення знімає проблему відмінностей у правовому регулюванні компаній між правовими системами держав-членів. Усі питання діяльності таких осіб регулюються нормами права ЄС незалежно від того, на території якої держави-члена знаходиться адміністративний центр наднаціональної юридичної особи. Специфіка наднаціональних юридичних осіб полягає в тому, що всі аспекти їхньої діяльності врегульовуються регламентами, і, оскільки останні є актами прямої дії, то не виникає потреби в їхній трансформації у національне право, що дозволяє таким положенням безпосередньо створювати для громадян і юридичних осіб права та обов'язки.
До кола наднаціональних юридичних осіб в Європейському Союзу належать Європейське об’єднання з економічних інтересів, метою якого є сприяння розвитку та діяльності своїх членів та поліпшення чи збільшення результатів такої діяльності, Європейська компанія, що надає компаніям з різних держав-членів можливість об'єднання їхнього потенціалу за допомогою злиття у різних формах, а також Європейське кооперативне товариство, що несе в собі переваги як для кооперативних підприємств, так і для компаній, які мають намір об’єднати свої інтереси для досягнення спільної вигоди.
Успішна практика функціонування наднаціональних юридичних осіб на рівні Європейського Союзу слугує підґрунтям для запровадження в майбутньому нових форм наднаціональних компаній, якими мають стати Європейська асоціація, Європейське товариство взаємного кредитування, Європейське приватне товариство та Європейський фонд.
Третій розділ дисертаційного дослідження – «Співробітництво Європейського Союзу з Україною в сфері корпоративного права» – складається з трьох підрозділів і містить аналіз стану адаптації вітчизняного законодавства, яким регулюються різні аспекти діяльності компаній, до права компаній ЄС. У цьому розділі автор виявляє окремі недоліки адаптаційних процесів та висуває пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази в Україні, а також розглядає нові правові засади співробітництва Україна – ЄС у сфері права компаній, зокрема, аналізує положення Угоди про асоціацію.
Підрозділ 3.1 – «Правові засади співробітництва України та ЄС у сфері права компаній» – містить критичний огляд положень основних законодавчих актів, які складали нормативну основу для співробітництва між Україною та Європейським Союзом у сфері корпоративних відносин з моменту їхнього започаткування, серед яких: Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року; Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року; «Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року; оновлений «Порядок денний асоціації» від 24 червня 2013 року; «Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з іншої сторони», яка була підписана 21 березня 2014 року.
Положення зазначених актів, попри притаманну їм загальність формулювань та певну суперечливість, свідчать про зародження та розвиток тенденції до дієвого співробітництва між Україною та ЄС щодо регулювання корпоративних відносин. Зазначені документи заклали фундамент внутрішнього забезпечення всеохоплюючої діяльності з гармонізації корпоративного права України до права компаній ЄС.
У підрозділ 3.2 – «Гармонізація законодавства України з корпоративним правом Євросоюзу та загальний стан адаптації українського корпоративного законодавства до права компаній ЄС» – аналізується рівень відповідності законодавства України до основних положень acquis Європейського Союзу у сфері корпоративного права.
Як свідчить аналіз останніх досягнень у сфері корпоративного права України на шляху його приведення у відповідність до норм права компаній Європейського Союзу, за роки здійснення в Україні гармонізації проведена робота щодо спрощення процедур відкриття та ведення бізнесу, а також порядку припинення юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців шляхом зменшення кількості процедур, скорочення їх тривалості, зменшення грошових витрат на проходження таких процедур та встановлено відповідальність для голови ліквідаційної комісії або ліквідатора, залучених до ліквідації юридичної особи. Внесено зміни до законодавчих актів України щодо посилення відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за порушення законодавства у сфері дозвільної системи. Завдяки гармонізації законодавства в Україні запроваджено електронну реєстрацію юридичних осіб та підприємців, суттєво скорочено та визначено вичерпний перелік документів дозвільного характеру, делеговано повноваження з видачі дозвільних документів з центрального на місцевий рівень, вдосконалено механізм діяльності акціонерних товариств тощо.
Результати проведених порівняльних досліджень дозволяють оцінити стан законодавства України у сфері регулювання підприємницької діяльності як частково адаптований до положень відповідного законодавства Європейського Союзу.
У підрозділі 3.3 – «Перспективи приведення корпоративного права України у відповідність до права компаній ЄС» – досліджуються положення підписаної 21 березня 2014 року Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з іншої сторони, зміст яких у подальшому має стати основним орієнтиром для адаптації та покращення стану врегульованості корпоративних відносин на національному рівні. Розділ V Угоди про асоціацію має назву «Економічне та галузеве співробітництво» і містить 28 глав, та у Главі 10 «Промислова політика і підприємництво», а також у Главі 13 «Законодавство про компанії, корпоративне управління, облік і аудит» містяться основні положення щодо корпоративного права, корпоративного управління, бухгалтерського обліку та аудиту.
До основних напрямків співробітництва у сфері корпоративного права Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами зараховує положення, що містяться у додатках до Угоди про асоціацію та дублюють зміст основних законодавчих актів ЄС. Угода про асоціацію окремо визначає важливість адаптації чинного законодавства України до законодавства Європейського Союзу та покладає на Україну зобов’язання забезпечити сумісність з acquis ЄС.
Що стосується вдосконалення права компаній, Україна визнає важливість наявності ефективних правил регулювання і практики в галузях корпоративного права та корпоративного управління, бухгалтерського обліку та аудиту для створення повністю функціонуючої ринкової економіки в Україні та для зміцнення торговельних відносин між сторонами.