Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / MEDICAL SCIENCE / psychiatry
title: | |
Альтернативное Название: | Клиническая характеристика и терапия сексуальных нарушений при параноидной шизофрении |
Тип: | synopsis |
summary: | В основу роботи покладено результати комплексного клініко–психопатологічного, сексологічного та лабораторно–біохімічного дослідження 117 чоловіків з діагнозом параноїдна шизофренія, у яких на фоні афективних розладів спостерігалися СП. Нозологічна діагностика базувалась на критеріях МКХ–10. На час дослідження пацієнти знаходилися на стаціонарному лікуванні у відділеннях № 20 та № 16 Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні. Перебіг параноїдної шизофренії на момент дослідження характеризувався етапом становлення ремісії. Всі пацієнти перебували в шлюбі, у сексологічне дослідження залучалася подружня пара. В дослідження були включені дві контрольні групи. Першу групу складали 30 добровольців віком від 30 до 45 років, соматично та психічно здорових, без факторів ризику щодо розвитку цукрового діабету. У другу контрольну групу було залучено 30 чоловіків з діагнозом параноїдна шизофренія, без СП і будь–якої соматичної супутньої патології та без факторів ризику щодо розвитку цукрового діабету. Афективна симптоматика в даній контрольній групі проявлялася у вигляді субдепресивного стану з чітким вираженням в структурі гострого психотичного приступу. Середня оцінка по шкалі PANSS становила 77,9 ± 8,1 бал, за шкалою Гамільтона отримано середній бал 14,4 ± 1,2. У відповідності з оцінкою по шкалі CGI стан більшості пацієнтів (26 хворих – 86,7 %) був визначений як виражена форма захворювання, загальний бал в даній групі становив 6 сильною. Всі обстежені хворі основної групи були розподілені на 3 групи відповідно до характеристики порушень в афективній сфері: в першій групі характерними були тривожно–депресивні розлади, у пацієнтів другої групи відмічалися депресивні порушення із апатичним компонентом, депресивно–іпохондрична симптоматика спостерігалася в пацієнтів третьої групи. Групи були співмірними за віком, рівнем освіти та тривалістю захворювання. В першу групу було включено 43 хворих на параноїдну шизофренію. Середня оцінка по шкалі PANSS становила 82,4 ± 11,4 бали, за шкалою Гамільтона отримано середній бал 25,5 ± 2,2. У відповідності з оцінкою по шкалі CGI стан більшості пацієнтів (32 хворих – 74,4 %) був визначений як виражена форма захворювання, загальний бал в даній групі становив Клінічна картина афективних порушень у хворих першої групи визначалася наявністю тривожно–депресивної симптоматики. На фоні пригніченого настрою 35 пацієнтів (81,4 %) висловлювали скарги на руховий неспокій, в 28 осіб (65,1 %) – спостерігалась різка ажитація. Почуття вини переживав 41 пацієнт (95,3 %), фобії виявлено у 31 хворого (72,1 %). Всі пацієнти мали порушення сну. В 39 хворих (90,7 %) були присутні вегетативні розлади, на головокружіння скаржилися 38 осіб (88,4 %), гіпергідроз – 25 (58,1 %), приступи задухи були у 27 чоловіків (62,8 %), головний біль та неприємні відчуття в ділянці серця відмічав 31 пацієнт (72,1 %), дискомфорт в абдомінальній зоні виявляли 27 осіб (62,8 %), біль в попереку зустрічався в 32 пацієнтів (74,4 %). При вивченні СП виявлено, що зниження лібідо було присутнє у всіх досліджуваних даної групи. Гіпо- та аноргазмію під час обстеження встановлено у 39 пацієнтів (90,7 %). Відсутність оргазмічних відчуттів виявили 33 особи (76,7 %), пригнічення оргазму – 6 пацієнтів (14 %). Порушення ерекції встановлено у 22 чоловіків (51,2 %), з них повна відсутність ерекції спостерігалася в 18 пацієнтів (41,9 %), явища гіпоерекції – у 7 чоловіків (16,3 %). Прискорена еякуляція була в 19 чоловіків (44,2 %). Значна група – 32 особи (74,4 %) – мала поєднані сексуальні розлади – гіпоерекцію та прискорену еякуляцію, прискорену еякуляцію та порушення оргазмічних відчуттів, в кожному з випадків це супроводжувалося зниженням лібідо. В ході обстеження з використанням стандартної шкали СФЧ встановлено, що загальний показник становив 18,7 ± 1,6 балів. Статева конституція у 33 чоловіків (76,7 %) була слабкою, у 10 (23,3 %) – середньою. Середня оцінка по шкалі PANSS в пацієнтів другої групи (44 особи) становила 79,1±9,6 балів, за шкалою Гамільтона отримано середній бал 7 (37 хворих – 84,1 %) був визначений як виражена форма захворювання, загальний бал становив 5, 44 ± 0, 32. Характерним у клініці афективних порушень у всіх хворих обстежуваної групи було те, що на фоні депресивного стану спостерігався апатичний компонент з переживанням втрати зацікавленості до подій у власному житті, байдужістю до проблем сім’ї. У 18 хворих (40,9 %) домінувала думка про власну неповносправність, у 41 пацієнта (93,2 %) характерною ознакою виявлено виснажуваність психічної діяльності, що проявлялася суб’єктивним переживанням зниження пам’яті і працездатності, 40 пацієнтів (90,9 %) виявляли вегетативні розлади із відчуттям дискомфорту в тілі. Розлади сну, які характеризувалися гіперсомнією з неможливістю встати з ліжка, виснажливою сонливістю на протязі дня, відсутністю відчуття відпочинку після нічного сну, виявлено у 36 хворих (81,8 %). Дослідження особливостей сексуальних порушень у пацієнтів другої групи показало, що зниження лібідо було у 42 хворих (95,5 %), гіпо- та аноргазмія – у 37 пацієнтів (84,1 %), відсутність оргазмічних відчуттів – у 15 осіб (34,1 %), пригнічення оргазму – у 22 пацієнтів (50,0 %). Порушення ерекції виявлено у 21 чоловіка (47,7 %), з них анерекція спостерігалася в 5 чоловіків (11,4 %), гіпоерекція – у 16 пацієнтів (36,4 %) , в 2 (4,5 %) виявлена ретардована еякуляція. У 34 осіб (77,3 %) були наявні поєднані сексуальні розлади, в основному відмічалися гіпоерекція та порушення оргазмічних відчуттів, в кожному з випадків це супроводжувалося зниженням лібідо. В ході проведеного дослідження з використанням шкали СФЧ було виявлено наступне: загальний показник становив 17,2 ± 1,2 бали. Статева конституція у 30 чоловіків (68,2 %) була слабкою, у 14 (31,8 %) – середньою. Середня оцінка по шкалі PANSS в пацієнтів третьої групи (30 хворих) становила 87,4±10,2 бали, за шкалою Гамільтона отримано середній бал Стрижневим компонентом в структурі афективних порушень у хворих третьої групи були ознаки депресивно–іпохондричного синдрому. Генералізований страх виявлено у 25 пацієнтів (83,3 %). Порушення структури сну спостерігалося у 22 осіб (73,3 %), причинами безсоння в вечірній час слугували явища своєрідної візуалізації уявлень (калейдоскоп думок), які перш за все стосувалися побоювання за своє здоров’я, 8 пацієнтів (26,7 %) страждали від раннього пробудження, нав’язливих думок та страхів в передранковий час. Відсутність зацікавленості до подій у власному житті, інтересу в соціальних інтеракціях виявлено у 26 пацієнтів (86,7 %). Деяка 8 оживленість, емоційний підйом виявлялися лише в ході розпитування про стан здоров’я, загалом хворі залишалися відгородженими, емоційно–холодними. Депресивно–іпохондрична симптоматика у 28 пацієнтів (93,3 %) супроводжувалася вегетативними розладами. В процесі дослідження СП у хворих третьої групи було встановлено, що зниження лібідо було у 27 хворих (90,0 %). Порушення оргазму виявлено у 18 пацієнтів (60,0 %), аноргазмія встановлена у 7 осіб (23,3 %), гіпооргазмія – у 11 пацієнтів (36,7 %). Порушення ерекції відмічалось у 18 чоловіків (60,0 %), анерекція –в 3 пацієнтів (10,0 %), гіпоерекція – у 15 (50,0 %). Еякуляторні розлади спостерігалися в 12 випадках (40,0 %), передчасна еякуляція була у 9 осіб (30,0 %), відтермінована – в 3 (10,0 %). Поєднані сексуальні розлади виявлені у 23 осіб (76,7 %). В основному відмічалися гіпоерекція та порушення оргазмічних відчуттів, в кожному з випадків це супроводжувалося зниженням лібідо. Всі пацієнти висловлювали скарги на зниження статевого потягу з чисто формальним занепокоєння з приводу СП, з невизначеним або “байдужим” типом реагування, та відсутністю конструктивних прагнень щодо усунення сексуальних проблем. Загальний показник по шкалі СФЧ становив 17,9 ± 2,8 балів. Статева конституція у 23 чоловіків (76,7 %) була слабкою, у 7 (23,3 %) – середньою. Дослідження функціонального стану ПДГ–системи проводилося в два етапи: на час становлення ремісії параноїдної шизофренії (10–12 тиждень) та після закінчення активного лікування (22–24 тиждень). Результати обстеження в першій контрольній групі показали фізіологічну перевагу інсулінової активності та урівноваження процесів гліколізу та глюконеогенезу на 120 хвилині глюкозотолерантного тесту. Отримані дані в другій контрольній групі засвідчили перевагу стану ПДГ– гіпотолерантності компенсованої, що свідчить про дизрегуляцію процесів вуглеводного метаболізму. Встановлено, що при СП, які поєднуються з афективними розладами тривожно–депресивного характеру спостерігається стан ПДГ–гіпертолерантності із реактивною гіперконтррегуляцією (р<0,05). Аналіз параметрів активності ПДГ–системи у пацієнтів другої групи у порівнянні з даними контрольних груп вказує на наявність істотної ПДГ недостатності (р<0,05) та порушення гормональної інтеграції процесів гліколізу та глюконеогенезу, що клінічно корелює з апато–депресивними проявами. Аналіз отриманих показників активності ПДГ–системи свідчить про наявність прихованої інсулінової недостатності і діабетичну спрямованість вуглеводного метаболізму (р<0,05) третьої групи хворих, у яких виявляється депресивно–іпохондрична симптоматика. 9 Терапевтичний підхід в лікуванні СП при афективних розладах у хворих на параноїдну шизофренію базувався на принципах єдності біологічних та психосоціальних факторів, носив сходинчастий характер, включав різноманітність проводимих заходів (психофармакологічних, психотерапевтичних) та доповнювався найважливішим принципом парності, коли в процес лікування залучалася дружина хворого.
З метою корекції СП при афективних розладах у хворих на параноїдну шизофренію була розроблена терапевтична схема, яка включала поряд із базовою антипсихотичною терапією застосування антидепресантів групи селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС) та психотерапевтичну корекцію, а саме, проведення сімейної, когнітивно–біхевіоральної, елементів раціональної психотерапії та тренінгів (комунікативного, сексуально–еротичного). Тривалість стаціонарного етапу лікування становила 10–12 тижнів, амбулаторного – 12 тижнів. |