КОМПЛЕКСНА СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі висвітлено важливість формування комплексної системи забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад, обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з напрямами, програмами і темами наукових досліджень. Сформульовано мету і завдання дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено апробацію основних положень.

У першому розділі – «Теоретико-методологічний аналіз підходів до розвитку територіальних громад» – розкрито екзогенний та ендогенний підходи до розвитку територіальних громад; досліджено концептуальні засади формування територіальної громади та напрямів її розвитку; сформовано комплексний підхід до розвитку територіальних громад.

Виявлено, що екзогенний підхід до розвитку, головним учасником якого виступає держава, а центральний уряд відповідно відіграє домінуючу роль у здійснені регіональних перетворень, у сучасних соціально-економічних умовах неспроможний ефективно вирішувати проблеми територіальних громад. Виникли передумови до переосмислення поняття розвитку, його природи, мети і відповідно підходів до забезпечення та підтримки такого розвитку. Увагу було зосереджено на формуванні ендогенного підходу до розвитку територіальних громад. Перехід від екзогенного до ендогенного розвитку відбувався в декілька етапів, кожен з яких характеризувався різними рівнями втручання уряду та залученням місцевого населення у процеси розвитку. Отже системи забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад, які формувалися на даних етапах, відрізнялися кількістю учасників, їх значимістю та взаємозв’язками.

Виділені етапи переходу від екзогенного до ендогенного економічного розвитку характеризуються посиленням ролі та участі громади в процесі прийняття рішень щодо місцевого розвитку і розбудовою партнерських взаємозв’язків між різними секторами: державним, приватним та громадським. Вважаємо, що системи забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад, які сформувалися на даних етапах, були недостатньо ефективними через відсутність комплексного характеру.

Досліджено поняття «громада», яке має велику кількість визначень, починаючи від географічно окресленої фізичної території, де люди живуть разом, або того місця, де люди забезпечують свої життєві та соціальні потреби, до групи людей, взаємодія яких базується не на територіальній близькості, а на спільних інтересах. Проаналізовано визначення та статус територіальної громади в контексті українського законодавства, на підставі чого зроблено висновок щодо необхідності переосмислення даного поняття і розгляду його в ширшому контексті, ніж тільки як територіальну спільність, а як групу людей, які мають спільне місце проживання, поділяють спільні цілі та пов’язані між собою тісними політичними, соціальними, економічними та комунікаційними зв’язками.

З’ясовано, що сучасний адміністративно-територіальний устрій в Україні не відповідає потребам її розвитку, що вимагає проведення реформ в цьому напрямі. Особлива увага повинна бути приділена закріпленню в Конституції України громади як базової первинної адміністративно-територіальної одиниці, оскільки саме громада повинна стати найбільш наближеним до населення надавачем публічних послуг.

Виявлено, що до формування територіальних громад необхідно підходити диференційовано, враховуючи специфіку кожного регіону. При цьому необхідно враховувати економічні, демографічні, соціальні, культурні та інші фактори, такі як чисельність населення, географічне розташування, наявність природних ресурсів, особливості організації промисловості чи сільського господарства, благоустрій території, наявність первинної медичної допомоги, пожежної охорони, школи, дошкільної освіти та інше.

Проаналізовано основні теоретичні підходи до розвитку громади: як процес, як метод, як програма, як громадський рух та як результат. На підставі цього встановлено, що трьома основними умовами, які необхідно врахувати при розробці комплексної системи забезпечення та розвитку територіальних громад, є такі: розвиток територіальних громад повинен відбуватися в напрямі поліпшення всіх сфер людського життя (економічної, соціальної, політичної, культурної, екологічної); до процесу розвитку повинні безпосередньо залучатися їх члени; розвиток повинен базуватися на можливостях та ресурсах громади. Відповідно, існує необхідність залучення до системи забезпечення та розвитку територіальної громади населення як активного учасника даної системи.

Виявлено, що найбільш комплексно ендогенний підхід до розвитку розкриває концепція економічного розвитку громади, яка намагається, на відміну від концепцій місцевого економічного розвитку, регіонального розвитку та інших, поєднати соціальні та економічні цілі розвитку територіальної громади і розглядає населення як одного з головних учасників розвитку. Дана концепція має значну теоретичну та практичну цінність для розробки стратегій та заходів щодо покращення якості життя територіальних громад, але разом з тим однобічно підходить до учасників та цільових груп, які беруть участь у програмах розвитку. В зв’язку з цим сформовано ряд ознак, які, на нашу думку, більш повно характеризують комплексний розвиток територіальних громад як процес переосмислення та усвідомлення населенням своєї ролі в сталому розвитку, метою якого є мобілізація активів громади, розвиток власного потенціалу, створення умов для самозабезпечення базових економічних, соціальних, політичних, культурних, а також екологічний потреб шляхом уповноваження населення, при тісному партнерстві місцевого самоврядування, бізнесу і населення та за підтримки національного уряду.

У другому розділі – «Аналіз основних елементів системи забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад» – доведено, що участь населення є основою для побудови комплексної системи забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад; здійснено аналіз законодавчого забезпечення участі територіальних громад у процесах розвитку в Україні; досліджено організаційне середовище розвитку територіальних громад.

Виявлено, що участь населення є вихідною точкою для формування системи забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад. Існує ряд підходів та методик, які успішно застосовуються для залучення населення до вирішення місцевих проблем, відповідно важливим завданням органів влади та місцевого самоврядування є розробка ефективної системи залучення до розвитку територіальних громад.

Вивчення існуючої законодавчо-нормативної бази дозволило виявити, що основними видами участі населення в Україні є: загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, місцевий референдум. З’ясовано, що наявність зазначених форм локальної демократії не гарантують активної участі українського населення в процесах прийняття рішень та контролю за їх виконанням через ряд причин: відсутність або недосконалу розробку територіальних статутів; низький рівень інформованості населення щодо своїх прав; слабкий зворотній зв’язок між органами місцевого самоврядування та населенням; низьку мотивацію органів влади для посилення залучення членів територіальних громад.

Отже, потребує певного вдосконалення існуюча законодавчо-нормативна база щодо врегулювання права громадян на участь в управлінні державними справами з метою підвищення ефективності функціонування системи забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад у напрямі вдосконалення процедури здійснення загальних зорів, громадських слухань, місцевих ініціатив, місцевого референдуму і відповідно розробки та вдосконалення статутів територіальних громад щодо даних питань; врегулювання питань організації та функціонування органів самоорганізації населення, а також внесення ряду змін до Закону України «Про органи самоорганізації населення» щодо завдань, фінансування, принципів організації та ін.

Враховуючи важливість діяльності недержавних організацій (НДО) для забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад, з’ясовано, що на сьогодні існує ряд недосконалостей чинного законодавства, які знижують ефективність функціонування НДО. Вбачаємо необхідним вдосконалення нормативно-правової бази щодо спрощення процедур реєстрації громадських організацій; надання права на ведення економічної діяльності та забезпечення відкритого доступу до державного фінансування; зняття податкових обмежень, ліквідацію вимог щодо мінімальних благодійних внесків та збільшення встановленого обсягу максимальних благодійних внесків на користь громадських організацій тощо. Виявлено необхідність вдосконалення механізму соціального партнерства між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування в напрямі надання соціальних послуг, недоліком якого є відсутність достатньої прозорості щодо умов отримання фінансових ресурсів та ефективності їх використання. Аналіз можливостей формування партнерських мереж органів місцевого самоврядування, бізнесу та громадськості показав, що міжсекторне партнерство не має системного характеру, необхідного теоретичного і практичного обґрунтування, належної інформаційної підтримки та розроблених механізмів залучення до партнерства.

Аналіз особливостей розвитку територіальних громад у країнах Північної Америки та ряду Європейських країн показав, що залучення населення до економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в громаді, неможливе без певних посередників та підтримувальних структур, які виступають специфічною ланкою, що поєднує між собою членів територіальної громади та органи місцевого самоврядування або/і приватний сектор з приводу певних питань. Такими посередниками виступають різноманітні місцеві інституції та організації, діяльність яких певним чином пов’язана з розвитком територіальної громади. Узагальнення напрямів, у яких працюють дані організації, дозволило виявити три основних напрями: фінансування розвитку громади, розвиток людини та технічна допомога. Особливого значення для забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад мають такі специфічні інституції, як корпорації (фундації) з розвитку громади; громадські та благодійні організації; інвестиційні та позикові фонди; фонд громад; кредитні спілки; корпоративні та приватні фонди; агентства з підтримки місцевого бізнесу; житлові та виробничі кооперативи; соціальні підприємства; центри громади; банки часу тощо.

Виявлено, що в Україні не сформоване комплексне організаційне середовище, яке виступає необхідним елементом системи забезпечення та підтримки розвитку територіальної громади. Відсутня більшість інноваційних елементів системи та не здійснюється професійної підготовки фахівців з розвитку громади, які відіграють визначальну роль у даних процесах в розвинутих країнах.

У третьому розділі – «Комплексна система забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад в Україні» – сформовано комплексну систему забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад в Україні; сформовано механізм державно-приватно-громадського партнерства в системі забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад; розроблено та обґрунтовано застосування моделі управління розвитком територіальних громад на основі участі.

Емпіричним шляхом перевірено теоретичні концепції з розвитку громади та виявлено ключові фактори, що впливають на рівень та якість життя населення. З цією метою досліджено дев’ять основних складових розвитку територіальних громад, аналіз яких дозволив комплексно оцінити рівень та якість життя населення: особиста і економічна безпека; навчання та кваліфікація дорослих; охорона здоров’я; лідерство, створення команди та робота в мережі; навколишнє середовище; мистецтво, спадок і культура; відчуття громади; підприємництво та інновації в громаді; фізичний простір. Виявлено стійкі взаємозв’язки між сприйняттям населенням рівня та якості життя і такими факторами, як: можливість отримувати нові знання та навички, наявність інфраструктури для занять спортом та культурного розвитку, можливість спільного прийняття рішень, заохочення ініціатив, доступ до фінансових ресурсів, підтримка з боку органів місцевої влади та ін. На підставі отриманих результатів сформовано та обґрунтовано комплексну систему забезпечення та підтримки розвитку територіальної громади як сукупність взаємопов’язаних елементів, які створюють відповідне законодавче, інформаційне, організаційне та ресурсне середовище, дія та взаємодія яких спрямовані на соціальний, економічний, культурний, політичний, а також екологічний розвиток територіальних громад і базується на концепціях децентралізації, участі, партнерства та сталості, основними елементами якої виступають: населення громади (інформаційна, організаційна, фінансово-матеріальна підтримка розвитку територіальних громад); підприємства та організації громади (інформаційна, організаційна, фінансово-матеріальна підтримка розвитку територіальних громад); органи місцевого самоврядування (нормативно-правове забезпечення, ресурсне забезпечення, інформаційна підтримка, місцеві програми підтримки розвитку територіальних громад); національний та регіональний уряди (законодавчо-нормативне забезпечення, інституційне забезпечення, інформаційна підтримка, державні програми підтримки розвитку територіальних громад); міжнародні організації (інформаційна підтримка, міжнародні програми підтримки розвитку) (рис.1).

Важливе місце в системі забезпечення та підтримки розвитку територіальних громад займає партнерство між органами влади, приватним бізнесом та громадським сектором. У зв’язку з цим розроблено та обґрунтовано механізм державно-приватно-громадського партнерства (ДПГП), який здійснює синергічний вплив на розвиток територіальних громад.