КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС КОРІННИХ НАРОДІВ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Розвиток в Україні інститутів демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства об’єктивно обумовлює необхідність правового забезпечення статусу корінних народів України як невід’ємних складових багатонаціонального Українського народу та створення передумов їх розвитку. Проблема визначення конституційно-правового статусу корінних народів України як гарантії їх колективних прав та прав і свобод громадян України, що до них належать, обумовлює наукові дослідження у цій сфері. Конституція України 1996 р. запровадила у національне конституційне право інститут корінних народів. Так, за ст. 11 Конституції України держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів України; за її п. 3 ст. 92 права корінних народів визначаються виключно законами України; п. 3 ст. 119 Конституції вказує, що місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують у місцях компактного проживання корінних народів виконання програм їх національно-культурного розвитку.

В Україні ще не прийнято законодавства, що розвивало та конкретизувало б згадані положення Конституції. Права деяких етнічних спільнот, що мешкають на території України, не можуть бути забезпечені в рамках чинного законодавства про національні меншини з огляду на історичні, соціально-культурні та політичні фактори, які виникли внаслідок автохтонного походження цих спільнот.

Проблеми визначення статусу корінних народів України досліджували політологи Н. Беліцер, В. Васильченко, Ю. Зінченко, С. Єфімович, А. Мальгін, учені-історики І.В. Ачкіназі, Є.І. Пейсах, Ю.В. Полканов. Цю проблему порушували і політичні діячі – Л.І. Грач, М. Джемілєв, Р. Чубаров та ін.

Серед учених-юристів України проблему правового статусу корінних народів досліджували М.О. Баймуратов, Н.В. Бекіров, О. Картунов, Д.М. Киценко, П. Муцький, М.П. Орзіх, О.Ф. Фрицький та ін. В контексті проблематики статусу національних меншин про неї згадували О.М. Биков, Л.І. Рябошапко. Значну роль у дослідженні прав корінних народів відіграли праці російських учених А.Х. Абашидзе, Ф.Р. Ананідзе, Л.В. Андриченко, І.П. Блищенко, Н.О. Богданової, О.П. Мартиненка та західних учених – Б. Боурінга, Д. Веббера, Е.-І. Даес, Ф. Катопорлі та ін.

Незважаючи на широке обговорення проблеми правового статусу корінних народів та висування представниками організацій окремих етнічних груп вимог щодо визнання цих груп корінними народами України, існування законопроектів, присвячених статусові окремих етносів як корінних народів, ця проблема є малодослідженою. У вітчизняній науці конституційного права досі не існує фундаментальних досліджень конституційно-правового статусу корінних народів. Тому проблема визначення приналежності певних етнічних груп, що мешкають в Україні, до корінних народів та надання їм адекватного правового статусу потребує комплексного дослідження. Актуальність цієї проблеми для України як для унітарної держави з поліетнічним складом населення загострюється невизначеністю правового становища кримськотатарського населення, загрозою зникнення нечисленних кримських етносів – кримчаків та караїмів та іншими історичними, етнічними, правовими та політичними чинниками, що обумовлені походженням цих та деяких інших етнічних спільнот.

Визначення конституційно-правового статусу корінних народів України пов’язане, по-перше, зі створенням переліку етносів, що в Україні можуть бути визнані корінними народами за певними юридичними критеріями та з обґрунтуванням їх відмінності від інших етнічних груп, зокрема національних меншин; по-друге, з визначенням системи колективних прав корінних народів як суб’єктів конституційного права; по-третє, з розробкою та прийняттям відповідного законодавства про статус корінних народів України та, по-четверте, з необхідністю створення ефективних механізмів забезпечення колективних прав корінних народів України, які повинні будуть гарантувати як реалізацію цих прав, так і рівність прав та свобод громадян України незалежно від національної ознаки та недоторканність територіальної цілісності і державного суверенітету України. Це сприятиме розвиткові як міжнаціональних відносин, так і громадянського суспільства України в цілому.

Зв'язок роботи з науково-практичними програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках заходів оголошеного Генеральною асамблеєю ООН Міжнародного десятиріччя корінних народів світу. Робота здійснена відповідно до Концепції розвитку законодавства України на 1997–2005 рр. Дисертацію виконано в рамках тематики “Основні напрямки взаємодії громадянського суспільства та правової держави”, зазначеної у пп. 17 напрямку “Наукове забезпечення розвитку і вдосконалення української державності, системи правоохоронних органів” п. 1 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 рр. (затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635).