Лантінов Юрій Федорович ЗНАЧНІ ПРАВОЧИНИ СТАТУТНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ: ПОНЯТТЯ ТА ПОРЯДОК ВЧИНЕННЯ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, встановлено її мету та задачі, об’єкт і предмет, охарактеризовано використані методи наукового пізнання, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію результатів дослідження та публікації.
Розділ 1 «Загальна характеристика значних правочинів статутних господарських товариств» складається з трьох підрозділів, у яких досліджується розвиток законодавства про значні правочини статутних господарських товариств в Україні та його сучасний стан в окремих іноземних державах, встановлюються елементи значного правочину та розглядається їх зміст, з’ясовуються випадки, на які загальне поняття значного правочину не поширюється.
Підрозділ 1.1 «Розвиток законодавства про значні правочини статутних господарських товариств в Україні та його сучасний стан в окремих іноземних державах» присвячено проведенню історико-правового та порівняльно-правового дослідження законодавства України про значні правочини статутних господарських товариств.
Досліджено історичні етапи розвитку законодавства про значні правочини. Зроблено висновок про те, що в минулому нормативно-правові акти містили лише окремі спроби встановити особливі вимоги щодо вчинення певних правочинів. Такі вимоги стосувалися або правочинів, які вчинялися щодо певних видів майна, або щодо майна у певних розмірах, або правочинів, які мали певний суб’єктний склад. Особливістю, як правило, було те, що відповідні правочини вчинялися з дозволу вищестоящих органів.
Розглянуто корпоративне законодавство окремих країн Заходу. Звернено увагу на те, що в ньому встановлюються спеціальні положення, які передбачають спеціальний порядок вчинення значних правочинів. Останній передбачає отримання згоди на вчинення з боку уповноважених органів або учасників господарського товариства. Правочин відносять до числа значних, якщо його ціна перевищує встановлений законом розмір. Як правило, ціна прив’язується до розміру активів товариства. Зауважено, що в іноземному законодавстві при закріпленні поняття значного правочину передбачаються положення про: а) спрямованість правочину; б) його вартісний критерій; в) предмет правочину; г) взаємопов’язаність декількох правочинів; д) виключення з правила про значний правочин. Норми ж, що регулюють порядок вчинення значного правочину, як правило, стосуються: 1) порядку підготовки до вчинення значного правочину; 2) порядку проведення кваліфікації правочину як значного (у тому числі порядку встановлення його вартісного критерію); 3) порядку прийняття уповноваженими органами статутного господарського товариства відповідного рішення; 4) змісту прийнятого рішення.
Підрозділ 1.2 «Поняття значного правочину статутного господарського товариства» присвячений з’ясуванню змісту елементів значного правочину та формулюванню його визначення.
З метою виділення необхідних елементів з’ясовано завдання, які виконують положення про значний правочин. Виходячи з них звернено увагу на те, що основними елементами поняття значного правочину повинні бути його спрямованість і належний вартісний критерій. Окрім того, до елементів значного правочину слід віднести і його предмет.
Наголошено на тому, що значний правочин може бути спрямований на придбання, відчуження або на можливість відчуження майна. Зазначається, що придбання майна має охоплювати його отримання як у власність, так і в користування, особливо довгострокове. Під відчуженням майна слід розуміти як передачу права власності на майно, так і передачу іншим особам прав володіння та користування ним (наприклад, на умовах оренди чи лізингу), якщо це спричинить втрату можливостей використовувати важливе майно, необхідне для здійснення основної діяльності товариства. Вказано, що в разі закріплення можливості відчуження майна у корпоративному законодавстві необхідно встановити вичерпний перелік основних видів договорів, що передбачають це внаслідок самого характеру зобов’язань. До їх числа запропоновано відносити заставу, поруку, кредит, позичку, лізинг, оренду із правом викупу тощо. Для охоплення усіх можливих варіантів придбання та відчуження в законі слід вказувати на те, що вони можуть здійснюватися як прямо, так і непрямо. Таким чином, значний правочин буде спрямовуватися на пряме або непряме придбання чи відчуження, або на можливість відчуження майна статутного господарського товариства.
У результаті розгляду вартісного критерію та існуючих способів його визначення зроблено висновок про те, що розмір вартісного критерію значного правочину повинен встановлюватися у відсотковому вираженні до певного базового показника, який характеризує розмір майна товариства. Запропоновано відносити до числа значних ті правочини, вартість предмета яких становить 25 та більше відсотків від базового показника. Законом може встановлюватися інший вартісний критерій, а також можливість підвищення мінімального розміру значного правочину безпосередньо статутом – для товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю або зменшення – для акціонерних товариств.
У процесі дослідження предмета значного правочину з’ясовується зміст поняття «майно», котре, як правило, його характеризує. Зроблено висновок, що предметом значного правочину можуть виступати речі, майнові права, роботи та послуги. Предмет значного правочину повинен прив’язуватися до його спрямованості. Тому у випадку, коли правочин буде спрямований на придбання майна, під майном слід розуміти будь-який об’єкт майнових прав, який можна придбати за відповідну, значну для цього товариства суму коштів. У тому ж випадку, коли правочин буде спрямований на відчуження (можливість) відчуження майна, під майном слід розуміти виключно речі та майнові права. З метою недопущення обходу правила про значний правочин та встановлених ним обмежень досліджено питання про штучний поділ предмета значного правочину. Зауважується, що більш загальним питанням є поняття «взаємопов’язаність правочинів». На основі аналізу об’єктивних та суб’єктивних ознак сформульовано поняття взаємопов’язаності та встановлено його зміст.
Підрозділ 1.3 «Звичайна господарська діяльність як виключення із правила про значні правочини статутних господарських товариств» присвячено з’ясуванню змісту поняття «звичайна господарська діяльність».
Звернено увагу на те, що серед правочинів, які вчиняються статутними господарськими товариствами, є такі, котрі формально підпадають під ознаки значного правочину, але, відповідно до закону, не належать до їх числа. Аналіз іноземного корпоративного законодавства свідчить, що основним виключенням у цьому випадку є правило про «звичайну господарську діяльність». З’ясовано ознаки звичайної господарської діяльності й запропоновано її поняття.
Розділ 2 «Порядок вчинення значних правочинів статутними господарськими товариствами» складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджено окремі етапи порядку вчинення значних правочинів статутних господарських товариств і зміст рішення про схвалення значного правочину.
Підрозділ 2.1 «Загальна характеристика порядку вчинення значних правочинів статутними господарськими товариствами» присвячується загальним засадам, на яких ґрунтується порядок вчинення значних правочинів.
Указано, що порядок вчинення значних правочинів статутних господарських товариств є встановленою законом зовнішньою формою формування волі товариства на вчинення значного правочину. Необхідність такого порядку випливає з того, що воля у цьому випадку формується одними органами, а волевиявлення виражається іншим органом товариства. До волеутворюючих органів у випадку, який розглядається, належать загальні збори учасників статутного господарського товариства, а в разі створення також і наглядова рада. Відповідно до цього законодавство повинно формувати їх компетенцію.
Розглядаються етапи порядку вчинення значних правочинів статутних господарських товариств, до яких запропоновано відносити: 1) ініціацію значного правочину; 2) кваліфікацію значного правочину, зокрема встановлення вартісного критерію значного правочину; 3) надання відповідним особам та розкриття інформації про значний правочин; 4) прийняття відповідного рішення уповноваженим органом.
Подано характеристику ініціації значного правочину. З’ясовано коло ініціаторів, підстави для ініціації, зміст дій щодо неї тощо. Досліджено етап надання відповідним особам та розкриття інформації про значний правочин. Встановлюється коло осіб, які здійснюють дії щодо надання та розкриття інформації, час їх здійснення, обсяг відомостей та склад їх документальних джерел тощо.
Підрозділ 2.2 «Порядок проведення кваліфікації значного правочину статутного господарського товариства» присвячено вказаному етапу порядку вчинення значного правочину.
Окреслено коло питань, які встановлюються під час кваліфікації значного правочину. Головним серед них є з'ясування вартісного критерію. Дане питання вирішується шляхом встановлення вартості (ціни) майна, що є предметом правочину, встановлення розміру відповідного базового показника та проведення їх співвідношення між собою. Запропоновано під час вирішення питання про віднесення правочину до числа значних визначати вартість майна, яке відчужується товариством, на основі даних його бухгалтерської звітності, а вартість майна, яке придбавається товариством, – на основі ціни пропозиції. Разом із цим вказується на можливість встановлення ринкової вартості майна, що є предметом значного правочину. Розглянуто окремі проблемні питання, пов’язані зі встановленням вартісного критерію значного правочину. Зроблено висновок про те, що належним базовим показником має виступати балансова вартість активів товариства.
У питанні встановлення балансової вартості активів товариства запропоновано відштовхуватися від даних останньої (в тому числі проміжної, зокрема квартальної) фінансової звітності. Запропоновано закріпити можливість визначення статутом місячної звітності як такої, що найбільш повно відображає розмір активів товариства.
Підрозділ 2.3 «Порядок прийняття рішення про схвалення значного правочину статутного господарського товариства» присвячений розгляду цього етапу порядку вчинення значного правочину статутного господарського товариства.
Досліджено питання волеутворення стосовно тих юридичних осіб, які мають складну (багаторівневу) систему органів, до яких належать і статутні господарські товариства. Зазначено, що сам процес волеутворення прив’язується до процедури прийняття рішення (голосування) щодо відповідного питання, що повністю поширюється й на вирішення питання про вчинення значного правочину.
Обґрунтовується позиція, що наглядова рада повинна приймати рішення про схвалення значного правочину, якщо вартість його предмета становить 25 та більше відсотків від балансової вартості активів товариства. Загальні збори учасників (акціонерів) повинні приймати рішення щодо вчинення значних правочинів, вартість предмета яких становить 50 або більше відсотків балансової вартості активів товариства та значних правочинів, щодо яких не було прийнято рішення наглядової ради, а в разі відсутності наглядової ради як органу товариства – щодо всіх значних правочинів.
Досліджено порядок прийняття рішення про схвалення значного правочину наглядовою радою та загальними зборами учасників (акціонерів) статутного господарського товариства, при чому встановлено відповідні особливості. Наголошено, що рішення наглядової ради повинно прийматися кваліфікованою більшістю у три чверті та більше голосів від її загального складу або взагалі одностайно. Досліджено порядок внесення питання про вчинення значного правочину на розгляд загальних зборів.
З’ясовано коло осіб, які можуть брати участь у загальних зборах та мають право голосу з питання про схвалення значного правочину. Звернено увагу на те, що рішення загальних зборів про схвалення значного правочину може прийматися як простою, так і кваліфікованою більшістю. Рішення про схвалення значного правочину в разі, якщо вартість майна, котре виступає його предметом, становить 50 або більше відсотків балансової вартості активів товариства, повинно прийматися трьома чвертями та більше голосів від їх загальної кількості. В інших випадках рішення приймається простою більшістю голосів від числа присутніх на загальних зборах учасників господарського товариства. Зроблено висновок про те, що питання про вчинення значного правочину не може вирішуватися шляхом проведення заочного голосування.
Підрозділ 2.4 «Рішення про схвалення значного правочину та його зміст» присвячено з’ясуванню питання про те, яке саме рішення повинно прийматися в процесі вчинення значного правочину та які відомості слід вказувати у відповідному рішенні.
Вказано, що значний правочин статутного господарського товариства укладається на основі рішення про схвалення значного правочину, яке прийняте уповноваженим органом. З’ясовано зміст відомостей, які повинні зазначатися в такому рішенні. До їх числа віднесено відомості про сторони правочину та про вигодонабувачів (беніфіціарів) за значним правочином, відомості про його предмет, спрямованість та ціну (зокрема, ціну всіх взаємопов’язаних правочинів), відомості про інші істотні умови та про інші умови правочину за рішенням органу управління господарського товариства, який приймає відповідне рішення. Запропоновано передбачити перелік відповідних вимог щодо змісту такого рішення безпосередньо в законі.
Звернено увагу на те, що положення чинного законодавства щодо рішення про попереднє схвалення значного правочину є такими, що порушують права учасників господарського товариства та суперечать загальним засадам функціонування цього правового субінституту, у зв’язку з чим повинні бути виключені зі складу відповідних норм.