ЛЕКСИКА ТРАДИЦІЙНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ В ГОВОРАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ (ХАРКІВЩИНИ)

summary

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт, наукову новизну, окреслено практичне та теоретичне значення, вказано методи і джерела дослідження.

    Перший розділ „Аспекти вивчення лексики традиційного господарювання” містить 4 підрозділи. У першому — „Стан дослідження говорів Слобожанщини” розглянуто ступінь дослідженості цього територіально-мовленнєвого утворення, зазначено, що різні структурні рівні Центральної Слобожанщини вивчали: Л. Бузник (фонетичний та граматичний матеріал російських говірок Дергачівського району), О. Володимирська (деякі особливості взаємодії російських говірок Балаклійського району з українською мовою), Г. Карнаушенко (географічна термінологія російських говорів Центральної Слобожанщини), Л. Лисиченко (основні фонетичні і морфологічні особливості українських говірок Дворічанського та Куп’янського районів), А. Сагаровський у лексикографічних розвідках на матеріалі українських говорів Центральної Слобожанщини. Подальше вивчення лексики цього територіально-мовленнєвого утворення передбачає аналіз багатьох тематичних груп, які не були предметом розгляду. Серед них, зокрема, і досліджувана нами лексика традиційного господарювання.

    У другому підрозділі „Лексика традиційного господарювання як об’єкт вивчення” обґрунтовано вибір тих або інших лексико-семантичних груп, здійснено огляд наукових праць, присвячених вивченню сільськогосподарської лексики (В. Ващенко, К. Глуховцева, П. Гриценко, Й. Дзендзелівський, М. Никончук й ін.).

    У третьому підрозділі „Чинники формування й функціонування тематичної групи лексики в досліджуваному регіоні” зазначено, що формування й функціонування системи лексики традиційного господарювання відбувається під дією природного, внутрішньомовного та інших чинників. Природний чинник є одним з основних у виникненні й функціонуванні досліджуваної номенклатури, оскільки наявність тих або інших реалій і можливість розвитку певної галузі народного господарства багато в чому залежить від ґрунтово-кліматичних умов краю і географічного положення регіону. Обрана ж для обстеження територія має сприятливі умови для розвитку сільського господарства, що відповідно стимулювало появу розгалуженої системи сільськогосподарських найменувань у центральнослобожанському ареалі. Важливим для дослідження зазначеної групи лексики є й історичні відомості, зокрема дані про розвиток цієї галузі, процеси заселення і дозаселення краю, його контакти з сусідніми та іншими землями.

    У четвертому підрозділі „Методичні засади дослідження лексики традиційного господарювання” розглядаються аспекти вивчення лексики традиційного господарювання та подано методичні настанови дисертації.

    Другий розділ „Лексико-семантичні групи найменувань традиційного господарювання” містить 8 підрозділів.

    У першому підрозділі „Назви сільськогосподарських культур” подано аналіз ЛСГ, що посідає центральне місце в цьму дослідженні. Назви основних сільськогосподарських рослин є переважно загальновідомими і загальновживаними. Ці найменування, як правило, мають незначну кількість варіантів, проте деякі з них характеризуються великою різноманістю форм: ог’ірóк, огурéц′, огерóк, огирóк, гирóк, г’ірóк, огурóк, гурóк, уг’ірóк; сóйашник, сóн′ашник, подсóлнух, сон, сóн′ачник, подсóнух, сóн′ах, подсóлн′ечник, падсóнух, п’ітсóнух, пац′óнух. Більшою, порівняно з назвами самих рослин, варіантністю відзначаються найменування їх частин і видів: „вічко картоплі, невеличке заглиблення з брунькою на картоплині” — в’íчко, глазóк, óчко, очкó, пáросток, пáг’інец′, гн′іздéчко, гн′óздишко, кл′ýчка; „стовбур редьки” — стóўбур, стоўбурúна, стоўбурúн′:а, стеблó, ц′íўка, стр′íлка, стоўбúр, стóўб’ір, стóўбор, бадилúна, ботвá, рéд′ка; „квасоля з витким стеблом (тичкова)” — витýха, квасóл′а, вйýшча, плитýча, тичковá, плитýха, плитýшча, повитýха, вйýшка, вйýш’:а, вйýча, вйункá, витковá, крýчена, тúчна квасóл′а, тúчна фасóл′а, тичúна, фасóл′а. Ядро цієї лексико-семантичної групи становлять назви, успадковані з праслов’янської мови: rъżь „жито”, pьšеnica „пшениця”, ečьmy ”ячмінь”, оvьsъ „овес”, proso „просо”, kropъ „кріп”, lukъ „цибуля”, lьnъ „льон”, gorьčica „гірчиця”, xrenъ „хрін” й ін., проте є й запозичення, зокрема, з тюркських мов: кавун, гарбуз, баклажан, із латинської — меліса, цибуля, з німецької — картопля.

    У другому підрозділі „Назви сортів сільськогосподарських рослин” з’ясовано мотиви номінації. Називання сортів реалізується за різними ознаками. Значна кількість рослин має найменування, що співвідносяться з тією або іншою географічною територією, з якої було завезено чи на якій було виведено той або інший сорт: одéс´ка, хáр´к’iўc´ка, украйíн´с´ка, донéц´ка, дн´iпрóўс´ка (кукурудза); хáр´к’iўc´кий, йýжний (соняшник); голáнка, кúйiўс´ка, слаўйáнка, слаўйáн´с´ка, америкáнка, куб’íнка (картопля); хáр´к’iўc´кий, кúйiўс´кий, краснос´éл´с´кий, швéц´кий, б’iлоцерк’íўc´кий, б’íлий полтáўc´кий (буряк); нáн´c´ка, хáр´к’iўc´ка (морква); одéс´ка (редька); хáр´к’iўc´кий, украйíн´c´кий, кубáн´c´кий (часник); дн´iпропетрóўc´ка, лугáн´с´ка, хáр´к’iўc´ка (цибуля); хáр´к’iўc´кий (крiп); мел´iтóпол´c´кий, хáр´к’iўc´ка скоросп’íлка (кавун); хáр´к’iўc´ка рáн´:а, украйíнка (диня); хáр´к’iўc´ка (капуста); дал´н´евостóчний (далекосх’íдний), голáн´с´кий, н´íжин´с´кий, дон´с´кúй (огiрок); волгогрáц´кий, донéц´кий, кременчýц´кий (помiдор); болгáрс´кий, одéс´кий (перець).

    Номінація сортів реалізується і за кольоровою ознакою (прямою чи опосередкованою): б’íла, крáсна (кукурудза); б’íла, син´оглáзка, рóзова, цигáнка, крáсна (червóна), красноглáзка, негрит´áнка (негритóска), жóўта, сúн´а (картопля); крáсний, б’íлий полтáўс´кий (буряк); б’iлокрáйка, крáсна (червóна), б’íла, червóний вéлетен´ (редиска); чóрна, б’íла, жоўтувáта, ф’iолéтова (редька); чорнýшка (чернýшка), сúн´а, б’íла, золотúста (цибуля); огон´óк, р´абúй, чóрний, (кавун); цв’ітнá, б’iлокачáн:а (б’iлокачáнка), сúн´а, б’iлосн´íжка, б’íла (капуста); рóзовий велúкий, жóўтий, чóрний принц (помiдор); крáсний (червóний), зелéний, жóўтий (перець).

    Такі найменування будовою можуть бути простими, складними і складеними. Прості номінації - це назви, що безпосередньо вказують на той або інший колір (фактично найменування сорту одночасно є і назвою кольору). Наприклад, жóўта, сúн´а, крáсна (червóна), рóзова (картопля); б’íла, чóрна, ф’iолéтова (редька) й ін. До простих віднесемо й номен „жовтувата” (сорт редьки), що, крім указівки на сам колір, означає частковий вияв забарвлення плоду цієї рослини.

    Складні ж найменування — це номінації, у яких перша частина містить указівку на колір, а друга, як правило, на ту частину рослини, яка має це забарвлення: б’iлокачáн:а (б’iлокачáнка) — капуста; б’iлокрáйка — редиска; син´оглáзка, красноглáзка – картопля. Цікавим є номен „білосніжка” (сорт капусти), перша частина якого прямо вказує на колір (білий), а друга – опосередковано (плід, що схожий кольором на сніг).

    До складених віднесімо двослівні найменування чóрний принц (помідор) і червóний вéлетен′ (картопля). В останньому факті номінація реалізується не тільки за кольором, а й за розміром.

    Називання сортів реалізується і за розміром: крýпний, м’éлкий (соняшник); корóткий, дл´íн:ий (буряк); дóўга, куцéн´ка (морква); крýпна (редиска); малúш, дóўгий (огірок); рóзовий велúкий (помідор); за формою: к’íн´с´кий зуб (кукурудза); пузанóк (соняшник); сорокозýбка, кушчóўка (цибуля); крýгла, (диня); колобóк, камйанá головá (капуста); гладкúй (огірок); слúўка, волóве сéрце, йáблучко (помідор); пóўний (мак); крýгла (редька); л´од´анá сосýл´ка (редиска); стр´учковúй, шишковáтий (перець); за смаком: сáхарна (кукурудза); сáхарний (цукрóвий) (буряк); солóдка, гóстра, нап’iўгóстра (цибуля); г’iркúй (гóр´кий), солóдкий (слáдкий) (перець); за часом висіву або садіння: зúмн´а (зимóва), весн´анá (редька); зúмн´ій (зимóвий, озúмий), весн´áний (в’ес´éн´ій), йáрий (йаровúй) (часник); за часом достигання і збирання: сорокадéнка (сорокодн´éўка), скоросп’íлка (картопля); серéдн´а (редиска); рáн´:а (цибуля); скоросп’íлка, п’íзн´ій (кавун); хáр´к’iўc´ка рáн´:а (диня); рáн´:а, серéдн´а, п’íзн´а (капуста); рáн´:ій (огірок); рáн´:ій, средн´орáн´:ій (помідор); за призначенням: кормовá, сúлосна, зерновá (кукурудза); кормовúй, сахáрний (цукрóвий), столóвий (столóв’iй), боршчовúй (боршчевúй) (буряк); салáтна (цибуля); звичáйний (кріп); десéртна (диня); за ароматичними властивостями культури: аромáтна (кукурудза); за способом розмноження рослини: самос´íйний (мак); за генетичними ознаками: г’iбр´íд (кукурудза); за якимось антропонімом (як правило, за іменами чи назвами відомих біблійних, міфічних і легендарних героїв та істот): енéй, ной (соняшник); івáн-да-мáрйа, червóна шáпка, éла (картопля): йарослáўна, колобóк (капуста); айáкс, фéнікс (огірок); агáта, прометéй (помідор) та за іншими менш прозорими, часом невиразними і дещо загадковими ознаками.

    Найпродуктивнішими є мотиви кольору і географічної території.

    У третьому підрозділі „Назви хвороб і шкідників сільськогосподарських рослин” заналізовано найменування хвороб і шкідників сільськогосподарських рослин. Ці номени відомі не всім діалектоносіям. Деякі назви вживають лише фахівці, зокрема агрономи. Наприклад, аскох’ітóз, бактер′іóз, переспоронóз, септар′іóз. Проте такі найменування, як ф’ітофторóз (хв’ітофторóз), ф’ітофтóра (хв’ітофтóра) відомі не тільки спеціалістам, а й звичайним діалектоносіям, але для рядових мовців природнішими є форми хв’ітофторóз, хв’ітофтóра.  Своєрідна мовленнєва диференціація, залежно від професійної приналежності мовців, спостерігається й у використовуванні назв слúзистий бактер′іóз і слиз. Уживання першої характерно для мовлення сільських спеціалістів, другої — для усіх інших діалектоносіїв.

    У четвертому підрозділі „Найменування різних періодів росту і достигання сільськогосподарських культур” описано й заналізовано ці назви. Номінація етапів росту й достигання сільськогосподарських рослин засвідчує наявність різної кількості елементів і характеризується неоднаковою деталізацією спільного для ряду денотатів семантичного простору. Навіть сегментація зовсім вузького фрагмента цього семантичного простору має відмінності відповідно до різних рослин.

    Узагалі ж найменування основних етапів росту і дозрівання сільськогосподарських культур не виявляють тенденцій до зникання, хоч і дуже давні. Проте останнього часу спостерігаємо певну уніфікацію назв у складі цієї ЛСГ, що пов’язано з проникненням до говіркового мовлення ряду термінізованих слів і словосполучень або ж терміноподібних утворень: формýйец′:а пл′ід , йде ў рост стеблó, формýйец′:а кушч, ростé корнеплóд й ін. Такі найменування є універсальними, оскільки використовуються для називання стадій росту різних сільськогосподарських рослин. Так, наприклад, утворення формýйец′:а пл′ід може означати період розвитку плодів пшениці, проса, вівса, картоплі, буряків, огірків і гарбузів. Ці форми свідчать і про те, що зазначена лексико-семантична група, внаслідок упливу літературної мови, зазнає певної уніфікації. Однак, поряд зі згадуваними вище найменуваннями функціонують і спеціальні утворення, які називають стадію росту тільки однієї конкретної сільськогосподарської культури або ж період, спільний для рослин лише однієї ботанічної групи. Наприклад, етап формування плодів злакових рослин передається такими спеціальними назвами — набирáйе зернó, полов’íйе; капусти — зб’íл′шуйец′:а качáн; картоплі — вилéжуйец′а. Специфічність таких найменувань залежить від особливостей розвитку тих або інших культур.

    ЛСГ „найменування етапів росту і достигання сільськогосподарських рослин” загалом має такі елементи: 1) загальновживані слова й словосполучення — схóде, проростáйе, дозр′івайе, достигáйе, колосúц′:а, сп’íйе та ін.; 2) прототерміни або ж термінізовані чи терміноподібні елементи: молóчна, молóчно-вóскова (восковá) зр′íл′іс′т′, молóчна і пóўна сп’íл′іс′т′ (сп’éлос′т′), пóўне формувáн′:а голóўки, формýйец′:а корневúшче, формýйец′:а пл′ід, ростé корнеплóд; молочкó, молóчний воск, затверд’íн′:а (прикінцеві стадії достигання огірків); 3) говіркові утворення — кабачкú посп’івáйут′ (насіння соняшника), ростé гич, падсóнух досп’івáйе, викидáйе гр′áнку, заўйáзуйец′:а гр′íнка (гр′áнка), зйаўл′áйец′:а сон, ростé свеклá (свéкла) (листя буряків), вибрáсуйе м’ітлúчку, вибрáсуйе почáтки.

    У п’ятому підрозділі „Найменування сільськогосподарських робіт” розглядається лексика на позначення дій, пов’язаних з обробітком землі, вирощуванням сільськогосподарських культур, збиранням і збереженням урожаю. Вона має досить складну структуру й об’єднує декілька лексико-семантичних мікрогруп із різнорідною структурною організацією — „орання”, „посівні роботи”, „жнива”, „заготівля сіна”, „перевезення снопів, сіна з поля”, „молотіння”, „городництво”.

    Найменування сільськогосподарських робіт передаються дієсловами або ж іменниками віддієслівного походження, семантика яких має переважно безпосередній зв’язок із рільництвом і процесами, що його супроводжують.

    У досить значній кількості випадків процес позначається у говірковому мовленні одним дієсловом. Назви таких дій усталені й загальнозрозумілі. На їх позначення в мовленні опитаних носіїв діалекту функціонують такі слова, як орáти (-т′), с′íйáт′, поливáт′, копáти, жáти, косúт′, вйазáт′, гребтú, в’íйат′, молотúт′, возúт′ й ін.

    Великий інтерес для розгляду у сфері найменувань сільськогосподарських робіт становлять також іменники, що творяться від дієслів за допомогою різних словотвірних засобів (суфіксів — полúўка, поливáн′:а; пóлка, пол′íн′:а, кóпка, копáн′:а; нульового афікса — обмолóт, полúў, основоскладаня — с′інокóс). Назви аграрних трудових процесів і дій, пов’язаних із ними, утворюються переважно за допомогою суфіксального і безафіксного способів словотвору. Найпродуктивнішим для цих найменувань є суфіксальний спосіб.

    У шостому підрозділі „ЛСГ „агентивів” описується ця група лексики.У її складі функціонують як традиційні елементи (орáч, с′ійáч, молотáр′), так і новіші назви (тракторúст, комбайнéр), поява яких зумовлена змінами, що відбулися у системі сільського господарства у зв’язку з його механізацією. У роботі ми звертаємо увагу переважно на ті явища, які еволюціонували протягом тривалого часу. У сучасному українському мовознавстві найменування виконавців дії характеризуються в першу чергу з огляду на словотвірний формант. Ми, йдучи за цією лінгвістичною традицією, також розглядаємо назви агентивів у словотвірному ракурсі.

    У сьомому підрозділі „Назви сільськогосподарських знарядь” заналізовано структуру ЛСГ „назви сільськогосподарських знарядь”, яку складає набір багатьох лексико-семантичних мікрогруп (примітивні землеробські знаряддя для орання, плуг та його частини, ручні знаряддя обробітку ґрунту, знаряддя для збирання врожаю, засоби транспортування, знаряддя обмолоту, сільськогосподарські машини, пристрої і механізми), для яких спільною є єдність ідеографічної сфери. Відзначимо, що кількість найменувань знарядь праці у досліджуваних говорах більша від кількості самих реалій. Така невідповідність породжена тривалим збереженням у мовленнєвій практиці номенів зниклих реалій, які належали цьому ж колу речей. Тому до опозиції лексем на позначення синхронно співвідносних реалій додається опозиція часово маркованих елементів. У говорах Харківщини лексично виражена детальна сегментація переважної більшості знарядь праці, зокрема частин плуга, коси; на семантичній структурі багатьох назв деталей сільськогосподарських знарядь позначилася динаміка реалій, зміна зв’язків між ними.

    Розгалужену семантичну структуру мають лексеми „ручка” і „держак”, яким не властива однозначна закріпленість номена за денотатом. Реалізація цієї моделі у центральнослобожанських говорах дає підстави вбачати причину відмінного розподілу між різними лексемами у дії двох конкуретних тенденцій: генералізації і диференціації, кожна з яких має свої межі виявлення. Якщо при диференціації виявляється однозначна закріпленість лексеми за реалією (причому основою-мотиватом є назва самого знаряддя — ц′іпúлно, ципúлно; к’іс′:а, к’ісцé, кос′йó), то при генералізації виявляєтьсяться конкуренція опорних лексем. Генералізацію може стримувати опорна конкурентна лексема як репрезентант іншого складника цієї ж реалії. Наприклад, серед назв деталей коси відзначено лексему „ручка”, що виключає можливість використання цього слова при номінації держака коси.

    Виразно представлені й активно функціонують на всій обстеженій території Харківщини традиційні найменування сільськогосподарських знарядь: плуг, боронá, косá, серп, вúла, лопáта та ін. Вони є загальновідомими, хоч сфера їх ужитку й дещо звужена, оскільки ця лексика широко репрезентована переважно в мовленні тих людей, які мають безпосередній стосунок до сільськогосподарських трудових процесів і пов’язаних із ними дій, відповідно, й до знарядь праці, якими їх виконують.

    Поряд із традиційними назвами сільськогосподарського реманенту функціонують і сучасні найменування, які увійшли в побут мовців відносно недавно, у зв’язку з розвитком аграрного виробництва й появою нової, досконалішої техніки: трáктор, комбáйн, кул′тивáтор, кул′т′івáтор, молотáрка, в’íйалка, жнивáрка, жáтка, косáрка, лобогр′íйка, лобогр′éйка, сноповйáзка, с′íйалка й ін. Більша частина цих назв збігається з літературно-нормативною системою, проте є й певні відмінності, в основному на фонетичному рівні, що, нашу думку, значною мірою зумовлено впливом на центральнослобожанський говір сусідніх російських діалектів: кул′т′івáтор, лобогр′éйка. Однак поряд із російськомовними варіантами слів функціонують й українські лексеми, які, як правило, представлені ширше.

    Деякі з реалій, зокрема вúла, в’із, рáло, мають значну кількість різновидів, а відповідно — й назв на їх позначення. Номени „вила”, „віз”(воз) й інші глибоко ввійшли в живе мовлення як загальноприйняті, загальновживані, проте слово „рало”, як, до речі, й „соха”, сприймається як архаїзм і вживається дуже рідко поодинокими мовцями з характерною примовкою колúс′ булó чи булá (про соху). Це пояснюється тим, що згадані реалії давно вийшли з активного господарського ужитку і вже не застосовуються селянами через появу досконалішого знаряддя, зокрема плуга тощо. Що ж до воза, то його фактично також замінили сучасніші засоби транспортування, проте ця назва активно функціонує в мовленні мешканців села, оскільки реалія не зникла, як рало і соха, а й досі використовується в господарстві.