ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА РЕЦЕПЦІЯ ІНШОМОВНОЇ ЛЕКСИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

summary

У “Вступі” обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, розкриваються сутність та стан її наукового опрацювання, наукова новизна роботи, формулюються мета, завдання й теоретико-методологічна база дослідження, практичне використання його результатів, визначається історико-теоретична база дослідження.

У першому розділі “Лексичні запозичення в українській мові: історико-соціолінгвістичний аспект” характеризуються закономірності запозичування слів в українську мову, що є однією з форм включення досвіду народів, з якими перебували й перебувають у контакті українці, у їх концептуальну й мовну картини світу. Підтвердження цієї концепції можна знайти у працях Б. Рассела, Р. О. Якобсона, Г. В. Колшанського та ін. У процесі розвитку мови виникає невідповідність між концептуальною й мовною картинами світу, що пояснюється впливом матеріальних і соціальних умов існування носіїв мови та національною своєрідністю бачення світу. Така невідповідність задовольняється, з одного боку, змінами в мові внаслідок внутрішніх процесів, а з другого – запозичуванням.

Одним із аспектів дослідження запозиченої лексики в українській мові є соціолінгвістичний, що полягає у висвітленні історії входження в мову певних груп запозиченої лексики внаслідок суспільно-економічних і політичних контактів України з різними народами на різних історичних етапах.

З погляду тривалості функціонування в українській мові запозичені слова розподіляються на давні, що ввійшли ще в дописемний період, ті, що входили на різних історичних етапах контактування народів у писемний період розвитку української мови, та сучасні. До давніх належать окремі германізми, успадковані від варягів (вал, гай, кліть, меч, шолом) та вікінгів (крюк, лар, пуд). Наслідком торговельних контактів із німецькими князівствами у ХІІІ–ХІV ст. є певна кількість запозичень (варт, крам, кошт, ярмарок). Із поширенням Магдебурзького права в XIV ст. із німецької до складу української мови входить окрема адміністративно-правова лексика: бургомістр, квит, рада, тюрма. Протягом ХVІ–ХVІІ ст. із німецької запозичується будівельна лексика: кахлі, крейда, брама, паркан та військова термінологія: абшит, брандмейстер, капрал.

У ХVІ–ХVІІ ст. в українську мову починають проникати запозичені слова з французької мови. Це зумовлюється, по-перше, впливом польського двора, що мав зв’язки з Францією, а по-друге – виправами козацького війська у європейських країнах, звідки воно й принесло запозичену військову лексику: алебарда, атака, бомбарда, пістоль та дипломатичну термінологію: аудієнція, кондиція, сатисфакція тощо. У XVIII ст. французький вплив серед козацької верхівки виявився у певних змінах у побуті, традиціях. Поряд із українськими національними назвами страв: борщ, вареники, галушки з’являються нові: бульйон, десерт, шоколад тощо. Козацька старшина вважає престижним мати у побуті такі меблі, як канапа, комод, фотеля й одягатися в камзол, сюртук, фрак.

Обмежена кількість слів англійського походження того часу належить головним чином до торговельної лексики й одиниць виміру, наприклад: гінея, дюйм, миля, чек, ярд, які в українській мові вживалися рідко.

Одним із шляхів входження лексичних запозичень в українську мову XVIII ст. була література. Запозичення проникали також через мову привілейованих соціальних груп, які перебували на службі у закордонних місіях при дворах і посольствах, та діячів культури, які навчалися за кордоном (Г. Бужинський, Ф. Прокопович, І. Кульчицький, І. Туробойський та ін.). Оскільки в той час мовою західноєвропейської освіти була переважно латина, значна кількість латинізмів увійшла до складу української мови з галузей: а) медицини: ангіна, туберкульоз; б) техніки: арматура, контакт; в) науки: аргумент, формула; г) юриспруденції: апеляція, юстиція; ґ) політики: декларація, республіка.

Протягом ХІХ ст. із розвитком науки і промисловості в певних галузях передують англомовні країни, через що українська мова й збагатилася англіцизмами анод, гравітація, електроліз, інерція, катод, протон. Французькі запозичення були представлені назвами міжнародних і політичних документів: нота, пакт, ратифікація; предметів побуту: бра, гарнітур, канделябр. Німецькі – технічними назвами: зумер, керн, мульда, орт.

У ХХ ст. перевага повністю належить англійським запозиченням у галузях ринкової економіки: консалтинг, транш, тренд; високих технологій: когерер, фединг; спорту: скайбайкеринг, сноубординг, мас-медіа: піар, хіт, шоу-бізнес та ін. Німецькі запозичення представлені металургійною термінологією: веркблей, кобальт, роштейн, військо-вими термінами: абвер, аусвайс, гестапо та назвами тканин: варсолан, дедерон, перлон і т. ін. Французькі запозичення пов’язані з високою модою (Haute couture): дефіле, модель, прет-а-порте.

Виділяють три етапи рецептивної асиміляції запозичень. Перший називають використанням або проникненням. На цьому етапі слово з’являється епізодично, зберігає іншомовне написання і ще належить до мовної картини світу мови-джерела. Іноді деякі слова відкидаються мовною системою як варваризми. На другому етапі запозичене слово використовується багатьма членами мовного колективу. Воно включається в лексико-семантичну систему, використовується дедалі частіше, хоча й відчувається його чужорідність. На третьому етапі запозичене слово вже не сприймається як іноземне і повністю підпорядковується законам української мови.

На запозичування, як і на розвиток мови взагалі, впливають зовнішні та внутрішні чинники. Зовнішні відбивають зв’язки мови з різними сторонами людського існування й історії суспільства, через які відбувається зв’язок історії мови з історією народу. Ці чинники стають детермінантами, які безпосередньо визначають розвиток лексики. Будь-які зміни у світі матеріальних речей, суспільних установ, духовному житті людини потребують запозичування відповідних найменувань.

До внутрішніх причин запозичування відносять: 1) необхідність уточнення або деталізації відповідних значень існуючого слова, наприклад, запозичені назви: аутригер, бриг, вельбот розрізнюють назви кораблів за конструкцією та функціями; 2) прагнення до економності мовної системи, наприклад, (укр.) кінні змагання для трьох- та чотирьохрічних верхових рисистих коней – (англ. derby) дербі.

Причиною запозичування може бути престиж тієї чи іншою мови: наприклад, вплив французької мови, коли Франція стала гегемоном у культурному житті та філософії у ХVІІ – ХVІІІ ст., у наші дні перевагу має англійська мова.

До причин запозичування відомі дослідники, серед яких Л. П. Єфремов, І. С. Олійник, А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, відносили номінативну необхідність. У кожного народу існує своя картина світу, що значною мірою виявляється у предметній сфері. Слова на позна-чення конкретних предметів запозичуються не поодинокими лексемами, а цілими лексико-семантичними групами, що виражають відповідний фрагмент МКС.

Мовні контакти, що є визначальним чинником у процесі запозичування, можуть бути безпосередніми або опосередкованими. Перший тип контактів відбувається при політичних, економічних і культурних відносинах між народами, які живуть поруч. Велику роль у поширенні запозичених слів в українській мові відіграють білінгви, які володіють українською та однією з інших мов. При цьому для засвоєння іншомовних слів достатньо двомовності не всього населення, а тільки його частини. Наявність двомовності не обов’язково є результатом територіального контакту двох сусідніх народів, що особливо виявляється в українській мові ХХ ст. Опосередковані контакти можуть відбуватися через посередництво третьої мови. Для української мови ХV – середини ХVІІ ст. мовою-посередником виступала польська. Із середини ХVІІ ст. на заході України триває вплив польської мови, на сході – російської. У XIII-XIV ст. українська мова виступала посередником для запозичування слів з європейських мов у литовську, у ХV-ХVІІІ ст. – в російську.

Важливе місце у збагаченні лексичного складу української мови запозиченими словами посідає писемне мовлення: художня література, публіцистика, листування, обмін інформацією, преса. Цим джерелом сьогодні є також сучасні засоби електронного зв’язку, зокрема Інтернет.

Запозичені слова в українській мові виконують різні функції: 1) номінативну, що задовольняє потребу мови в засобах номінації; 2) аксіологічну, що збагачує мову оцінними й експресивними засобами; 3) стильову, що полягає в диференціації власне українських і запозичених слів залежно від типу мовлення; 4) семантичної диферен-ціації або ідентифікації понять українського й запозиченого слів; 5) термінотворення; 6) інтернаціоналізації певних шарів лексики та глобалізації окремих складників МКС.

Крім зазначених основних, Л.М.Пелепейченко вирізняє перехідні специфічні функції: номінативно-екзотичну – називання реалій, не властивих питомо українській МКС (анаконда, лама, нанду); номінативно-уточнювальну, притаманну запозиченням, які мають відповідники в українській мові, але доповнюються семами з лінгвокраєзнавчим компонентом (країна, релігія): (церква – православний храм, кірха – лютеранський храм); номінативно-історичну, що полягає в називанні концептів історичних явищ, властивих іншим народам: васал (фр. vassal – слуга) – (за середньовіччя – феодал, залежний від більш могутнього феодала-сеньйора), (перен. “підлегла держава або особа”); сюзерен (фр. suzerain – верховний) – (за часів феодалізму – великий феодал).

Досліджений матеріал дає можливість виявити, що запозичення з англійської, французької та німецької мов в українську не є поодинокими, а становлять семантичні блоки, співвідносні з певним простором у концептуальній і мовній картинах світу. Ці блоки вступають у системні зв’язки як з лексикою української мови, так і з запозиченою.

У другому розділі “Класифікаційна характеристика запозичених слів” класифікується лексика, запозичена з англійської, французької та німецької мов, визначається її місце в системі лексико-семантичних груп української мови. Іншомовній лексиці у цих групах слів присвячені роботи Б. М. Ажнюка, А. А. Бурячка, В. В. Жайворонка, М. П. Кочергана, Т. І. Панько, Я. І. Рибалки, С. Б. Стасевського та багатьох інших дослідників.

І. Суспільно-політична лексика. Кожна епоха має свою суспільно-політичну термінологію, вживану на означення наявного ладу, соціального розшарування, суспільно-правових взаємин тощо. Ця лексика перебудовується разом зі зміною певної суспільно-історичної формації, тобто значною мірою піддається регулювальному впливу суспільства. При цьому слова, пов’язані з попередніми періодами суспільного стану, поступово відходять на периферію, перетворюючись на застарілі.

За семантикою іншомовні слова, що належать до суспільно-політичної лексики, можна поділити на такі групи:

1) політологічна: а) назви явищ суспільно-політичного життя: брифінг, прес-реліз, рейтинг, саміт; б) соціального життя: драг-дилер, диктат, ніцшеанство;

2) адміністративна – назви: а) органів управління: конгрес, крайстаг, мерія; б) чинів, титулів: барон, герцог, дюк, курфюрст; в) посадових осіб: бейліф, канцлер, мер; г) територіальних одиниць: кантон, форштадт, штат;

3) правова: а) міжнародне право: ембарго, ескалація, репарація, тероризм; б) кримінальне право:  алібі, арешт, рекет; в) цивільне право: адюльтер, паспорт, провайдер, штраф.

До цієї ж групи належать слова, що відбивають історичні й суспільно-політичні реалії Англії, США, Німеччини та Франції: віги, гегельянство, дайхард, деїзм, рояліст. Із Французькою революцією XVIII ст. пов’язані такі назви, як абсолютизм, деспотизм, референдум. Бурхливий розвиток капіталізму й поширення філософських поглядів Гегеля, Канта, Маха та революційних ідей Маркса–Енгельса викликали до життя такі лексеми, як: капіталізм, марксизм, штрейкбрехер тощо. У ХІХ ст. суспільно-політична лексика збагатилася також  англійськими запозиченнями на зразок: джингоїзм, лейборист, хартія.

До суспільно-політичної лексики належать слова, які сьогодні входять до активного словника української мови у зв’язку з соціальними змінами в країні. Серед них іміджмейкер, корупція, ньюсрайтер, паблік-рилейшнз, пабліситі, саміт.

ІІ. Соціально-економічна лексика. Підґрунтя цієї лексичної групи становлять слова, пов’язані з фінансово-економічною й комерційною діяльністю суспільства. Так, в останнє десятиліття в українській мові активізувалося функціонування низки лексем, що раніше вживалися тільки для позначення явищ так званого капіталістичного світу: вексель, дефіцит, інфляція. У семантичній структурі окремих слів відбулися деякі зміни. Наприклад, слово аутсайдер, що в спортивній термінології позначає “спортсмен або команда, що посідають останні місця у змаганнях”, у межах фінансово-економічної термінології стало позначати “підприємство, що не входить до монополістичних об’єднань і веде з ними конкурентну боротьбу”, а також “біржовий спекулянт-непрофесіонал”.

У системі фінансово-економічної й комерційної лексики виділяються слова, що належать до загальновживаних, наприклад: акредитив, баланс, процент, ринок, спонсор тощо. До аналізованої групи слів належать назви: 1) цінних паперів: банкнота, валюта, облігація; 2) платіжних документів: чек, прейскурант; 3) грошей: долар, євро, марка, сантим, фунт, шилінг; 4) комерційних операцій: аукціон, експорт, імпорт; 5) грошового стягнення або заохочення (винагороди): грант, приз, штраф; 6) місць торгівлі: база, біржа, маркет; 7) осіб за діяльністю: брокер, кулісьє, маклер; 8) одиниць виміру: галон, грам, дюйм, фунт.

Німецька мова першою виробила досконалу економічну термінологію і в ХІV–ХV ст. стала для української мови джерелом прямого запозичування спеціалізованої лексики: гендель, мито, пломба, ринок. До французьких запозичень цієї групи належать слова: аванс, квитанція, пенсія, фінанси. Серед ранніх запозичень англійського походження зустрічаються й назви грошових одиниць: банкнота, пенні, фунт (стерлінгів).

Наприкінці ХХ ст. в українській мові актуалізувалася значна кількість слів англомовного походження, пов’язаних з інвестиційною діяльністю та біржовими операціями: бредбериз, консалтинг, офшор, транш, тренд та ін. В українській мові спостерігається не тільки швидке поповнення лексики цієї групи за рахунок запозичених слів, а й активний вихід останніх за межі соціально-економічної сфери і входження певної частини до загальновживаної лексики.

ІІІ. Військова лексика. Група слів на позначення військової лексики класифікується за назвами: 1) збройних сил: армія, бундесвер, рейхсвер; 2) військових з’єднань, родів військ, підрозділів: бригада, гарнізон, рота; 3) видів зброї та боєприпасів: бомба, динаміт, гаубиця, карабін, пістолет; 4) слів, пов’язаних з ієрархією військових звань: адмірал, генерал, капітан, майор, маршал, мічман; 6) військових споруд: бастіон, гауптвахта, госпіталь, пірс, форт; 7) військових дій: атака, блокада, бліцкриг; 8) реалій повітряного та морського флоту: гелікоптер, катер, лайнер, планер, субмарина, шхуна.

Формування досліджуваної групи запозичень в українській мові розпочинається з ХVІ–XVII ст. Найбільший приплив іншомовних слів спостерігався у другій половині ХVІІ ст. у зв’язку з військовими реформами Петра І і підготовкою власних військових фахівців за кордоном. Цей процес впливав і на формування відповідної лексики в українській мові, куди ввійшли німецькі військові звання: генерал, фельдмаршал, фельдфебель; англійські назви кораблів: барк, бот, кліпер, шхуна та їх частин: бімс, бушприт, кіль, лаг. У ХХ ст., у роки першої світової війни, увійшли в обіг назви зброї: вінчестер, кольт, маузер; у роки другої – німецькі запозичення: бліцкриг, бункер, вермахт, гестапо, фаустпатрон, шмайсер, французькі: колабораціонист, макі, нонкомбатант, франтирер та американізм джи-ай. Скороченням джи-ай інтенданти американської армії позначали м’ясні консерви, згодом значення цього слова перетворилося на “гарматне м’ясо”, а також на позначення виробів з оцинкованого заліза. Пізніше американізм джи-ай поширив свою семантику і став позначати “будь-який урядовий випуск казенного зразка”. На український ґрунт це слово потрапило у значенні “солдат армії США”, як і назва янкі.

IV. Виробничо-технічна лексика. Складність цієї групи лексики зумовлена самою сферою діяльності, її багатопрофільністю. У системі запозиченої лексики виокремлюються такі групи слів, як-то назви: 1) пристроїв, механізмів, інструментів: бампер, домкрат, муфта, пульт; 2) промислових машин і засобів пересування: бульдозер, тролейбус, фунікулер; 3) технологічних процесів: фільтрація, шліфування; 4) реалій друкарського виробництва: кегель, кліше, крокі; 5) предметів телекомунікації: клема, контакт, пейджер, реле, факс; 6) газів, кислот, смол, сполук, фарб, волокон: лайкра, спанбонд, бензин, гудрон, поліефір; 7) руд, мінералів, порід: пемза, гравій, кварц, шлам; 8) металургійна термінологія: блюм, сорбіт, кокс; 9) термінологія текстильного виробництва, зокрема назви: а) технологій: апрет, мерсеризація, шліхта; б) знаряддя виробництва: батан, берд, реміза, фризон; в) тканин: батист, джерсі, креп, штапель; 10) парфумерних виробів та косметики: гель, крем, одеколон, шампунь.

Більша частина аналізованої лексики має вузькотермінологічне значення, відоме лише фахівцям, наприклад: абзетцер – багаточерпаковий екскаватор; бремсберг – пристрій для спускання вантажів; бугель – металеве кільце. Але серед цієї лексики є слова, що стали загально-вживаними: дрель, фен, центрифуга, штепсель тощо. У наші дні в мову входять і активно функціонують слова, запозичені з англійської мови: брандмауер, дискета, дисплей, модем, пейджер, принтер, скрипт, факс, файл, фрейм та інші, що виникли в системі електронних засобів зв’язку. Із появою міжнародної комп’ютерної мережі Інтернет кількість подібних лексем збільшується.

V. Лексика будівництва й архітектури. Одна з найдавніших груп запозиченої лексики в українській мові пов’язана з будівництвом, спорудженням житла, інтер’єром. До ХІV–ХV ст. належать запозичені з німецької мови назви будівельних знарядь, інструментів тощо. Пізніше, з розвитком будівельної техніки й контактів із майстрами, які походили з інших країн, в українську мову входить іншомовна лексика з французької мови, протягом ХХ ст. – переважно з англійської.

Лексика будівництва й архітектури розподіляється на кілька груп. Це назви: а) споруд та їх устаткування: бунгало, котедж, шато, флігель; б) деталей архітектури: карниз, фриз, фронтон; в) будівельних матеріалів: бетон, мармур, цемент, шифер; г) інженерних споруд і ландшафтної архітектури: віадук, газон, еспланада, тераса; ґ) предметів побуту: багет, жалюзі, плафон, торшер, шафа; д) інструментів: кайло, лобзик, рубанок; е) людей за фахом: дизайнер, муляр, тесляр.         

У широких кіл населення характерними назвами інтер’єру здавна були слова: покуть, закуток, піч, комин, груба. Слово груба було запозичено з німецької у ХVІІ ст. у значенні “піч, призначена для опалення житлових кімнат”. Разом із цією реалією в українську потрапило слово комин, споріднене зі словом камін.

Слова аналізованої групи можна поділити на 2 підгрупи: а) загальновживану: клуб, павільйон, тамбур, тераса тощо і б) спеціальну, термінологізовану: дейка, брекватер, аркбутан, дольмен, канелюр, клуатр та ін., відому лише фахівцям.

Оскільки запозичення у східних і західних регіонах України йшли різними шляхами, то в них помітні діалектні відмінності, зокрема, в таких назвах, як шопа – сарай, хлів, шпихлір, спижарня – стодола.

VI. Флоро- та фауноназви. Назви рослинного світу в українській мові належать до найдавніших. Прикладами можуть бути слова кущ, береза, сосна, ялина, осика, клен та багато інших.

Із розширенням обріїв реального світу в коло уявлень слов’ян взагалі й українців зокрема, входять назви численних рослин, які існують далеко за межами України й суміжних територій. Вони потрапляли в Україну для поповнення дендраріїв, ботанічних садів, паркових зон, а також приватних колекцій аматорів-садівників. В основному це екзотичні назви, які ввійшли в українську мову внаслідок поширення концептуальної картини світу (ККС). Деякі з них походять із романських та германських мов, наприклад: айстра, артишок, барвінок, бульденеж, гіацинт, каштан, квасоля, кмин.

 Назви багатьох екзотичних рослин перебувають на периферії української МКС, наприклад: акажу, дюрабль, пачулі, салеп. Низка рослин, що прижилися в Україні, мають подвійні назви – іншомовну й українську: мангольд – буряк, рокамболь – часникова цибуля, тагетис – чорнобривці.

В українській мові існує і значна кількість запозичених слів на позначення фаунонімів. Не всі вони є екзотизмами для української МКС через часте їх уживання: антилопа, какаду, поні. В українську МКС потрапила велика кількість назв порід собак. Так, з німецької мови ввійшли назви на зразок: доберман, курц-хаар, мопс, пудель, шпіц тощо. Французька мова обмежено представлена запозиченнями: бреар, бордоський дог, папільйон, сенбернар. Проте з англійської мови в українську ввійшла значна кількість назв цієї групи, зокрема, бульдог, бладхаунд, випет, голденретривер, дог, мастиф, ньюфаундленд, пінчер.

Екзотичними для нашої географічної зони є такі тварини, як агуті, армадил, беркшир, галаго, зебу, а також риби: арапайма, мерлан, тюрбо. Добре відомі носіям української мови запозичені назви ракоподібних: краб, креветка, лангуст, омар як морепродукти. До вузькотермінологічної лексики належать слова: кошеніль – промислова назва кількох видів комах, міноги – безщелепні хребетні тварини. Обмеженому колу фахівців відомі слова блювал, нарвал, сейвал на означення різновидів китів.

VII. Мистецька лексика (театральне, музичне, образотворче мистецтво). Запозичена лексика театрального мистецтва поділяється за назвами: а) видів сценічних вистав: шоу, вар’єте, ревю, фестиваль; б) акторів за їхнім амплуа: буфон, кашперле, клоун, субретка; в) різних форм організаційної діяльності в театрі: абонемент, анонс, афіша.

Музична лексика представлена назвами: а) музичних інструментів: акордеон, арфа, банджо, віолончель, рояль. флейта; б) музичних творів за змістом, формою та стилем: диксиленд, диско-фанк, кантрі, соната, увертюра, шлягер; в) частин музичних творів: аколада, прелюдія, реприза, рефрен; г) музичного твору за звучанням: бравурний, мажорний, мінорний; ґ) виконавців за тембром, кількістю голосів: альт, бас, баритон, дискант, квартет.

Танцювальне мистецтво охоплює назви: а) танців: вальс, канкан, рок-н-рол, реп, степ, фокстрот; б) деяких па в танцях або фрагментів балету: антраша, арабеск, батман, гран па, пірует, фуете.

Із розвитком образотворчого мистецтва пов’язано становлення лексики цієї сфери, зокрема живопису, і збагачення мови запозиченими словами на позначення: а) видів образотворчого мистецтва: графіка, мозаїка, скульптура, флористика; б) жанрів, напрямків образотворчого мистецтва: вітраж, гравюра, мініатюра, натюрморт, пейзаж, портрет; в) засобів зображення, художніх прийомів: ескіз, етюд, пастораль; г) матеріалу й інструментів художника: акварель, пап’є-маше, грифель, штихель; ґ) течій і напрямків у мистецтві: дадаїзм, кубізм, модернізм.

Деякі назви цієї групи не втратили своєї актуальності й сьогодні: клоун, мюзикл, рок-н-рол, вар’єте, карнавал, фестиваль. Низка слів, як-то джига, оп-арт, пастораль, пуантилізм, рокайль, унтертон належить до вузькоспеціальної лексики, відомої лише фахівцям. Англіцизм бард актуалізувався в сучасній мові і позначає автора-виконавця пісенного жанру. У зв’язку зі швидкими змінами, що відбуваються в поп-мистецтві зарубіжних країн, ця група лексичних запозичень весь час оновлюється.

VIII. Спортивна лексика. В Україні віддавна існували національні спортивні ігри й змагання, зокрема, в українських козаків – герці на шаблях. Однак поступово, з появою нових видів змагань в українську мову прийшли й нові назви, запозичені з французької та німецької, наприклад: рапіра, крикет, теніс. У наш час з’являються нові види спорту й відповідні запозичення англійського походження: бобслей, ватерполо, гандбол, даргстер, картинг, пушбол, слалом. Серед них можна виділити підгрупи на позначення: стилів та прийомів гри – батерфляй, гандикап, крос; осіб за заняттям – арбітр, гросмейстер, рефері, тренер; спортивного знаряддя, інвентаря, споруд – акваланг, басейн, ракетка, стек, трек.

Серед спортивних термінів вирізняються слова, що називають явища масових видів спорту і належать до загальновживаної спортивної лексики: баскетбол, бобслей, волейбол, теніс, футбол. Менш поширені в загальновживаній мові такі назви, як бекхенд, допель-ендбол, курбет, мітельшпіль.

ІХ. Побутова лексика обіймає такі групи назв: 1) предмети хатнього вжитку: абажур, гардина, друшляк, келих, плед; 2) страви: бекон, бісквіт, біфштекс, бутерброд, гамбургер, шоколад; 3) напої: бренді, вермут, віскі, кофе, шампанське, шнапс; 4) заклади побутового обслуговування: бар, бістро, готель, кафе, паб, перукарня, трактир; 5) особи, пов’язані зі сферою обслуговування: бой, гарсон, консьєрж, куафер, кухмістер; 6) предмети одягу, його деталі, фасони: бриджі, джинси, комбінезон, краватка, уніформа; 7) взуття: боти, бутси, калоші, туфлі; 8) головне вбрання: бейсболка, кепі, панама, шляпа, капелюх, капелюшок; 9) зачіски: боб, бокс, кок (чуб), гаврош, каре; 10) предмети розкошів: бурштин, діамант, кабошон, парангон, турмалін; 11) прикраси, годинники, нагороди: біжутерія, браслет, камея, кулон, кольє, медаль; 12) звичаї, етикет, церемонії: бал, брудершафт, візит, ланч, раут; 13) розваги, картярські ігри: бридж, віст, жерепом, ломбер, маскарад, пікнік.

Як відомо, у сфері побутової лексики відбуваються швидкі зміни, тому оновлення словникового складу і старіння окремих його одиниць відбувається швидко. Так, застарілими в наш час є такі слова, як: барма, басон, бинда, горжетка, муфта, палантин, пластрон, сак тощо.

У різний час залежно від вектора контактів, а також світових тенденцій у розвитку певної сфери життя змінюється й вектор запозичень. Якщо протягом ХVІ – ХІХ ст. запозичення в побутовій сфері відбувалися переважно з французької мови, то в ХХ ст. в цій царині помітно посилюється вплив англійської, особливо в її американському варіанті. Це назви: закладів харчування, де можна швидко поїсти: снекбар, квікфуд (швидка іжа); страв: бігмак, гамбургер, чизбургер, чикенбургер; напоїв: пепсі, кока-кола, спрайт, фанта; одягу, взуття: джинси, пуловер, кепі, кросівки та ін.

Отже, запозичена лексика сфери побуту, взаємодіючи із власне українськими назвами, становить значний шар слів, що характеризується широким вжитком у носіїв мови і великою динамічністю.

Розділ третій “Іншомовні слова у контексті лексичної семантики” присвячено питанням семантичного освоєння як вирішального моменту адаптації запозичених слів у системі української мови: у багатозначності, омонімії, синонімії, антонімії та паронімії, що знайшло вираження у працях дослідників С. І. Дорошенка, В. С. Калашника, Л. А. Лисиченко, Л. М. Пелепейченко, О. О. Тараненка та ін. Чим органічніше слово входить у мову-реципієнт, тим більше в нього шансів одержати нові значення, що відбивають особливості ККС мови-носія, тим успішнішим можна вважати процес його рецепції.

У поглядах на полісемію та її місце в мові немає одностайності. Одні дослідники заперечують існування багатозначності слів, а кожне нове значення вважають омонімом, інші визнають. Визнання полісемії розкриває її важливу функцію, яка дозволяє найменшою кількістю слів достатньо повно й точно відбивати всю різноманітність явищ довкілля.

У розвитку семантичної структури слова спостерігаються два основних процеси: ускладнення і спрощення семантичної структури слова. Ці процеси спостерігаються і в запозичених лексемах. Ускладнення полягає в тому, що слово з меншою кількістю значень набуває в процесі розвитку нових додаткових ЛСВ. Найтиповішими є метафоричні й метонімічні відношення між ЛСВ полісеманта, наприклад, французьке запозичення манжета (фальшиві рукава, які захищають одяг) отримало нове значення в українській мові, пов’язане з технікою: “кільце для скріплення труб”, що виникло шляхом метафоричного переносу за подібністю функцій на основі прямого номінативного значення “вилога, закарваш рукава”.

Однією з форм ускладнення є виникнення оцінних та емоційних значень, наприклад, слово макулатура зафіксовано в переносному значенні “бездарний, позбавлений будь-якої вартості літературний твір”.

Спрощення семантичної структури слова полягає в тому, що полісемантичне слово-етимон при запозичуванні втрачає частину значень, наприклад: зельц (нім. Sulze) – 1) соляне джерело, 2) розсіл, 3) шматочки м’яса або риби в холодці, зельц (укр.) – вид ковбаси; cottage (англ.) – 1) невеликий заміський будинок, 2) (амер.) – літня дача (часто в курортному районі поблизу моря), 3) (австрал.) – одноповерховий будинок з мансардою, 4) (англ.) – готель, сільська лікарня; котедж (укр.) – будинок з ділянкою землі.

Приблизно 2/3 слів, що мали в мові-джерелі декілька значень, спростили свою структуру до одного значення. Крім ускладнення і спрощення семантичної структури багатозначної лексеми, виділяють іще процес переінтеграції значень, при якому змінюється позиція ЛСВ в їх ієрархії. Прикладом такої переінтеграції може бути слово ешелон як назва окремої частини розчленованого у глибину бойового порядку або колони військ, яке утворює нове значення – “залізничний поїзд або автоколона, що рухається з певним цільовим призначенням”. Це похідне значення у свідомості звичайного мовця сьогодні сприймається як пряме, первинне, а військове значення – як вторинне.

Із явищем полісемії тісно пов’язана лексична омонімія – звуковий збіг двох і більше різних мовних одиниць, значення яких у сучасній мовній системі не мають виразного семантичного зв’язку. Запозичені слова часто омонімічні з лексемами, які вже раніше функціонували в українській мові. Українське слово лава (ослін) має омонім, запозичений з італійської мови – lawa – “розплавлена маса, що виливається з вулкана”. В окрему групу слід виділити омоніми іншомовного походження, запозичені з однієї чи різних мов. Так, наприклад, однаково вимовляються в українській мові німецькі за походженням різні слова туш – “музичний привіт” і туш – “фарба”. Запозичене слово гриф у значенні “хижий птах” прийшло з грецької (gryps): гриф як назва частини струнного інструмента – з німецької (Griff) і гриф як “штемпельний відбиток підпису” – з французької (griffe). Також омонімами є запозичення: ліга (з фр. ligue - “спілка, асоціація, об’єднання”); ліга (з італ. liga – “музичний знак”); ліга (з англ. league – “міра відстані у Великобританії та США”).

Лексична синонімія забезпечує точність і виразність висловлення. Синоніми виникають з потреби або виокремлення якихось додаткових ознак явища, або передачі своєрідності бачення його чи ставлення до нього. При запозичуванні важливою є ще й третя потреба – необхідність у засобах номінації явищ, не властивих приймаючій МКС (сієста, карнавал), або для передачі етнокультурного компонента мови-донора. Наприклад, у синонімічному ряді степ–савана–прерії два останніх слова вказують на географічну маркованість: савана (з ісп. – “місцевість, вкрита трав’янистою рослинністю з окремими деревами в Латинській Америці”); прерії (з фр. – “тип степової рослинності в Північній Америці”). У парі пастух–ковбой (з англ.) друге слово означає верхового пастуха у Північній Америці.

Оскільки однією з функцій запозичених слів є уточнювальна, то серед синонімів важливе місце посідають уточнювальні. Наприклад, у синонімічній парі завіса – драпрі (з фр.) останнє вказує на особливості фасону завіси, а в парі змагання – дуель, перше слово має значення “необмеженої кількості учасників”, а друге (з фр., перен.) – “змагання двох осіб” (останнім часом – двох сторін).

Серед запозичених слів-синонімів багато стилістично маркованих, що вживаються переважно в якомусь певному стилі української мови. У книжних стилях спостерігаються іншомовні синоніми офіційно-ділової сфери: затвердження – ратифікація, обстеження – перевірка – ревізія; виробничо-професійної: оживлення – реанімація, набір – комплект та наукової: об’єднання – інтеграція, визначення – дефініція.

Запозичені слова в українській мові часто виконують суто експресивну функцію, тобто належать до експресивних синонімів. Наприклад, прикметники єзуїтський, макіавеллівський у переносному значенні вступають у синонімічні зв’язки з українськими словами підступний, підлий, лицемірний, через що виявляється їх емоційно-експресивний зміст.

Аналіз синонімічних зв’язків запозичених слів в українській лексико-семантичній системі увиразнює причини запозичування – необхідність в уточненні значення тієї чи іншої реалії, потреба в додаткових лексичних засобах виразності.

До антонімів зазвичай відносять слова, що мають якісні, кількісні, часові й просторові значення. Це виявляється і в запозиченій лексиці, наприклад: мінімум – максимум, архаїзм – неологізм, вертикальний – горизонтальний. До антонімів належать також слова, що позначають протилежно спрямовану дію: атака – контратака. У низці наукових праць вважаються антонімами корелятивно протиставлені одне одному поняття, пов’язані з чоловічою і жіночою статтю: сер – леді, месьє – мадам тощо. Пари цих слів вписуються в контрарний тип протиставлення: людина може бути або чоловіком, або жінкою. Третього в такому випадку немає.

Запозичені слова-антоніми поділяють на такі ЛСГ: 1) явища природи і суспільні відношення: шторм – штиль, національний – антинаціональний; 2) якість і кількість: позитивний – негативний, мінімальний – максимальний; 3) дія і стан: динаміка – статика, пасив – актив; 4) почуття й емоції: мажор – мінор, комедія – трагедія.

З погляду структури запозичені антонімічні слова поділяються на такі ж групи, як і власне українські: 1) різнокореневі (лексичні) антоніми: абстрактний – конкретний, актив – пасив; 2) однокореневі: організатор – дезорганізатор, контрольний – безконтрольний.

Близьким до лексичної омонімії є явище паронімії, яке значною мірою виявляється і в запозичених словах. Паронімами можуть бути: українське й запозичене слово або два адаптовані до української мовної системи запозичення, наприклад, діалект // діалектика, реальний // реалістичний тощо. Паронімію слід віднести не до лексико-семантичних, а до лексичних явищ мови (близька звукова форма слів). Про це свідчить, зокрема, те, що за семантичними ознаками паронімія не має спільності з іншими семантичними явищами.

Отже, при семантичному освоєнні українською мовою запозичені слова під впливом мовної системи органічно входять до неї і стають невід’ємним складником МКС. У такому разі можна вважати, що процес рецепції їх в українській мові завершився. Слова, які не зазнали семантичної адаптації, перебувають на периферії МКС.

У четвертому розділі “Іншомовна лексика в українській мовній картині світу” аналізується антропоцентричний аспект іншомовної лексики, оскільки при вивченні процесу запозичування слід говорити не тільки про лексико-семантичні групи слів, що визначають їх місце в мовній системі, а й про зв’язок із МКС мови-реципієнта, у нашому випадку – української. Запозичені слова досі в такому аспекті не розглядалися.

В останні роки в лінгвістиці спостерігається тенденція до врівноваження різних аспектів вивчення мови і повернення до питання про національну специфіку, що визначається внутрішньою формою мови. Саме тут при порівнянні широких семантичних зон, які співвідносяться з фрагментами картини світу, виявляються лакуни, що заповнюються запозиченими словами. Це стало передумовою для досліджень Р. Халліга та В. Вартбурга при розробці принципів дослідження мовної картини світу. В основі мовної картини світу лежить принцип відображення. Відображення як база мисленнєвих процесів принципово однакове у всіх людей незалежно від того, носіями якої мови вони є, однак мовне вираження наслідків цих процесів у різних мовах різне.

Для людини як носія будь-якої мови реальний світ (матеріальний та фізичний) існує, за Б. О. Серебрениковим, у вигляді: 1) самої реальної дійсності; 2) першої сигнальної системи (рівень чуттєвого сприйняття дійсності); 3) другої сигнальної (вербальної) системи дійсності – мови.

Із суто лінгвістичного погляду протиставлення ККС та МКС пов’язано з розрізненням поняття і значення. Г. А. Брутян вважає, що серцевиною ККС є інформація, наведена в поняттях, а головним для МКС є знання, закріплені у словах та словосполученнях конкретних мов. Дослідник робить висновок, що основний зміст належить концептуальній картині світу. За її межами залишаються периферійні ділянки, які виступають як носії додаткової інформації про світ. Інформація ККС і тих фрагментів МКС, що збігаються при накладанні обох картин, не залежить від того, якою мовою вона висловлена, формуючи універсальні поняттєві категорії або поняттєві поля. І, навпаки, інформація, яка перебуває на периферійних ділянках, залишаючись за межами ККС, варіюється від мови до мови. Поняттєві поля становлять лексичну множину, організовану на підґрунті єдиної семантичної значущості, що включає всі слова з якимось певним понятійним компонентом. Контур поля складається з ядра – головного слова, та членів поля, розміщених ближче або далі від ядра. Принцип розрізнення МКС та ККС залишається чітким: елементами МКС є значення слів, одиницями ККС – поняття. МКС більш рухлива й диференційована, ніж ККС, і безпосередньо відбиває ті зміни й перебудови, які відбуваються в довкіллі. Для МКС властиві прогалини, зумовлені її фрагментарністю. Вони особливо помітні при зіставленні мов.

При характеристиці місця запозичених слів в українській МКС була використана модель Р. Халліга і В. Вартбурга, що знайшла свій розвиток у працях багатьох дослідників, зокрема Ю. М. Караулова, Ж. П. Соколовської, Л. А. Лисиченко. Хоча запропонована Р. Халлігом і В. Вартбургом систематизація лексики вбирає в себе досвід низки попередніх наукових розробок, вона придатна більше для опису ККС і загальних обрисів МКС. Для дослідження останньої пропонується детальніша система її поділу. Відповідно до цих класифікацій визначаються місце і функції запозичень з англійської, французької та німецької мов у кожній частині мовного універсуму: 1. Всесвіт. 2. Людина. 3. Людина і всесвіт. Різні фрагменти мовної картини світу відзначаються різною динамікою і здатністю переймати іншомовні елементи. Хоча названа класифікація не завжди послідовна і подана в ній номенклатура класів часом не досить чітка, нею можна користуватися як однією з найбільш відомих і повних для практичних потреб даного аналізу.

До частини “Всесвіт” належать такі групи: 1. Небо та небесні тіла. 2. Земля. 3. Тваринний світ. 4. Рослинний світ, які, у свою чергу, поділяються на підгрупи. У цьому підрозділі запозичені слова – це переважно спеціалізована термінологічна лексика, відома представникам відповідних галузей наук, що виконує номінативну функцію. Наприклад, гало, квазари – фізикам; віандот, дюгонь, ламантин – фахівцям з морської фауни; брукіт, брусит, джеспіліт – геологам; бліцард, містраль – морякам. Деякі запозичення виконують номінативно-уточнювальну функцію. Наприклад, вітер бліцард відомий в США і Англії, містраль – на середземноморському узбережжі Франції. Низці запозичених слів властива номінативно-екзотична функція: боскет, ландсир, маквіс.

До цієї групи належить також певна кількість назв порід тварин та птахів, що етимологічно походять від назв місця їх розведення. Так, породи курей плімутрок і фавероль розводять у м. Плімут (США) та м. Фавероль (Франція). Те ж стосується і назв порід собак: бордоський дог, ірландський тер’єр, ньюфаундленд тощо.

Не всі перелічені слова мають генетичним джерелом ту мову, з якої вони потрапили в українську. Наприклад, джунглі (англ. jungle, від джангал з гінді та маратхі – ліс, гущавина) – деревно-чагарникові хащі, болотисті ліси, перевиті ліанами; шторм (нім. storm, з гол. storm) – тривалий дуже сильний вітер. Названі мови, з яких вони потрапили в українську, стали для цих слів історичними джерелами.

Низка слів цієї групи зазнала семантичних змін в українській мові й вийшла за межі вузькотермінологічної лексики: наприклад слова басейн, грот, гравій, каскад, тераса тощо розширили своє функціонування, розвинули систему похідних значень, які ввійшли до складу інших фрагментів МКС: басейн (вода) – Донецький (кам’яновугільний) басейн; каскад (водоспад) – каскад стрибків (балет). На прикладі поширення в сучасній українській мові назв порід собак можна простежити процес освоєння запозичених слів українською мовою: слова бульдог, доберман, дог, пудель, такса вже не сприймаються як іншомовні.

Деякі запозичені назви тварин розвинули похідне значення шляхом перенесення ознак на людину і служать сталими порівняльними характеристиками: ступає тихо, як леопард; струнка, як газель; клешні (руки), як у краба; страшний, як крокодил. Є й інші види перенесення назв: “зебра” означає пішохідний перехід, “Газель” – марку автомобіля (у цьому випадку спостерігається подвійна асоціація назви – з твариною і з назвою марки автомобіля).

Давно запозичені такі назви рослин, як айстра, барвінок, каштан, квасоля, кмин, патисон, стали загальновживаними, а деякі з них – символізованими. Прикладом може бути слово барвінок, яке настільки освоїлося, що вживається в українському фольклорі й поезії: Несе Галя воду, коромисло гнеться, за нею Іванко, як барвінок, в’ється. Або ж каштан як символ міста Києва.

Друга частина МКС “Людина” поділяється на три групи: 1. Людина як жива істота. 2. Людина як суспільна істота. 3. Соціальні організації та соціальні інститути. Перша група охоплює значення, що характеризують людину в загальних рисах (статеві, расові ознаки, назви захворювань, назви частин тіла, органів та їхніх функцій, сон, потреби людської істоти). Система назв, що має життєво важливе значення для людини, формується головним чином на матеріалі рідної мови вже в ранній період розвитку останньої й тому обмежено представлена іншомовними словами. Назви людей за статевими ознаками представлено такими запозиченнями, як сер, міс, мадам, месьє, гер, фрау. Сему “вік” позначають слова місіс, мадемуазель, фрейлейн – молоді незаміжні жінки, а також англійське слово бой та французькі гарсон і паж, які в мові-джерелі відповідають прямому значенню “хлопець, юнак”. Усі ці слова локально марковані, виконують номінативно-уточнювальну функцію, що позначає їхню належність до англійської, французької або німецької культур. Вони містяться на периферії української МКС як назви-екзотизми.

Серед запозичених слів у цій групі зустрічаються назви людей за расовими ознаками: метис, мулат, негр, квартерон, креол тощо. Запозичування таких слів зумовлено необхідністю в назвах, які перебували за межами української МКС і не мали відповідників, оскільки мовному континууму були невідомі ці реалії. Такі назви виконують номінативно-екзотичну функцію.

Запозичені з романських та германських мов назви хвороб належать до термінологічної лексики. Окремі з них (даун, дебіл, ідіот, кретин) набувають у розмовному стилі похідного лайливого значення і стають у такому разі вигуковими словами.

Іншомовні слова майже не представлені у таких підгрупах, як функції організму, органи людського тіла, діяльність організму, органи чуття, потреби людської істоти, оскільки переважну кількість цих назв українська мова успадкувала ще з праслов’янської або виробила із власних ресурсів.

Запозичення у групі “Людина як суспільна істота” становлять найбільшу частину корпусу іншомовних слів. Це зумовлюється, по-перше, мобільністю, змінністю цієї сфери на відміну від природного довкілля та фізичних якостей людини; по-друге, саме в соціально-трудовій і культурній сферах відбувається активне співробітництво народів, відповідно, і взаємодія ККС та МКС.

До цієї групи належать назви: суспільно-економічних формацій – імперіалізм, капіталізм, комунізм; чинів і титулів – віконт-віконтеса, герцог-герцогиня; форм правління – абсолютизм, демократизм, парламентаризм; суспільно-політичних подій і явищ – культ, революція, хунта; представників політичних партій, рухів – вандеїст, віги, націонал-соціаліст (нацист); релігійних, наукових, культурних течій і напрямків – авангардизм, декадентство, католицизм; прибічників релігійно-філософських течій та напрямків – деїст, кальвініст, масон; урядових установ – конгрес, ландрат, парламент тощо. Цій групі відповідають назви осіб за заняттям в системі управління: бургомістр, губернатор, мер, канцлер та ін.

У групі “Соціальні організації та соціальні інститути” велику кількість запозичених слів становлять ті, що характеризують особу за сферою діяльності: а) дипломатія: аташе, дипкур’єр, дипломат, консул; б) суспільна діяльність: інвайронменталіст, скаут; в) економіка: брокер, компаньйон, менеджер; г) сільське господарство: бауер, йомен, пейзан, фермер; ґ) промисловість: докер, ліфтер, маркшейдер, слюсар; д) військова справа: авіатор, мінер, снайпер; е) творча діяльність: актори – клоун, коломбіна, паяц; музиканти – акордеоніст, віолончеліст, горніст; особи, пов’язані з танцювальним мистецтвом – балерина, репер, фігурант; художники – аквареліст, боді-артист, мариніст; публіцисти – мемуарист, памфлетист; ж) за віросповіданням: абат, біскуп, бішоп, кюре, пробст.

Історичний погляд на слова цієї групи виявляє, що англійські запозичення є новішими порівняно з французькими й німецькими і пов’язані з новими для української ККС явищами.

На основі наявного досвіду людина здатна створювати образи таких об’єктів, яких у реальній дійсності немає – образи русалок, “хатинок на курячих ніжках”. До цієї підгрупи належать такі запозичення, як фантазія, фантастика, романтизм та ін. Однак людина навчилася й абстрагувати явища, створені шляхом наукового аналізу й умовиводу: вампір, ельф, ундина, тобто слова, джерелом яких є народні уявлення й вірування.

За місцем в українській мовній картині світу слова останнього ряду в прямому значенні належать до периферії МКС, виступаючи екзотизмами й історизмами, і мають сему локальності.

Третя частина картини світу “Людина і всесвіт” охоплює 2 групи: “A priori” і “Наука і техніка”.

Якщо в розділі “Людина” розглядалися слова, що випливають безпосередньо з відношень між людиною й довкіллям, де вона не тільки спостерігач і дослідник, а й активний учасник творення цього світу й себе (суспільство, побут, усі сфери життя людини, всі прояви її діяльності тощо), то до першої групи “А priori” розділу “Людина і всесвіт” належать назви явищ, що існують незалежно від втручання людини. Термін “А priori” у філософії означає знання, що передує досвіду й не залежить від нього. У працях, присвячених питанням мовної картини світу, цей термін уживається для позначення не певного типу знань, а мовних наслідків знання про явища, які не залежать від людини. Означена група має багато спільного з розділом “Всесвіт”, де теж значну частину явищ людина сприймає як даність. Разом з тим у розділі “Всесвіт” переважають назви конкретних явищ, а в розділі “Людина і всесвіт” –  абстрактних понять.

Група “А priori” поділяється на 7 підгруп: 1) буття (екзистенціоналізм, субстанція); 2) якість і стан (паразитизм, ремонтантність); 3) відношення (антагонізм, елітність); 4) число і кількість (грам, літр, метр); 5) простір і час (континент, момент, період); 6) рух (еволюція); 7) зміни (ерозія, мутація). Хоча слова цієї групи й обслуговують явища, відомі людині віддавна, проте і в цю частину МКС проникають іншомовні елементи, зокрема, на позначення кількості у зв’язку з існуванням різних систем мір (барель, галон), просторових понять (територія), часових назв (Ренесанс), суспільних змін (революція, реформи). Отже, в цій частині МКС теж знаходиться значна кількість лексичних запозичень, що належать переважно до сфери наукового спілкування.

Другу групу цього розділу “Наука і техніка” можна іменувати умовно, оскільки при цьому порушується єдність класифікації універсуму. Як відомо, поняття “техніка” охоплює велику кількість явищ та артефактів, пов’язаних з безпосередньою діяльністю людини. При цьому багато чого постає і без її втручання. Тому до цієї групи слід відносити тільки назви наукових понять, які пізнаються через досвід, а не через творення. Оскільки наукова діяльність має значною мірою інтернаціональний характер, то в МКС вона виражається міжнародними термінами, через що й містить велику кількість запозичень, у тому числі з романських і германських мов.

Будь-яка класифікація до певної міри умовне явище. Це стосується й класифікаційної схеми МКС. До групи “Наука і техніка” слід віднести і значну кількість запозичених слів, які належать до біоіндустрії (клонування, генна інженерія), космічної, електронної техніки (мегабайт, монітор, піксел, файл), ядерної фізики (реактор, нейтрон), транспорту (ескалатор, метро, таксі, тролейбус), телекомунікації (концентратор, мікрофон, ресивер, роутер, трансмітер). Значна частина слів, що виражають наукові поняття, відкриті шляхом умовиводу і не даються людині в безпосередньому сприйнятті. У цій підгрупі існує велика кількість запозичених слів, однак значна частина їх походить з античних мов або створена на їх основі. Такі слова є спільними і для української, й живих європейських мов.

Поділ мовного універсуму на окремі складові частини є суперечливим і недосконалим, через що слова одного кола функціонування нерідко потрапляють у різні частини МКС або ж об’єднуються в одній частині, хоч відрізняються суттєвими ознаками. Аналізована підгрупа характеризується наявністю певної термінології. Ці одиниці не тільки відзначаються співвіднесеністю з певною реалією, а й залежать від місця в терміносистемі. Частина аналізованої лексики знаходиться на периферії МКС, створюючи навколо неї певний шар, який постійно взаємодіє з ядерною частиною. Так, із розвитком комп’ютерної техніки термінологічні назви поступово перемістилися з периферії до ядра. Ці слова виконують номінативно-термінологічну функцію. Терміни можуть проникати в основну частину мовного образу світу не тільки номінативним значенням, а й похідним. Наприклад, мідь як назва металу належить до ядра. У термінологічній системі існує його номенклатурна назва – cuprum, що знаходиться на периферії української МКС, однак похідне від нього слово купорос як назва загальновживаної в побуті речовини знаходиться ближче до ядра. Термінологія кожної науки становить певну знакову систему. На відміну від давно запозиченої лексики, що органічно вплітається в мовну картину світу і взаємодіє з нею, термінологія встановлюється значною мірою довільно представниками тієї чи іншої науки.

Отже, запозичені слова розрізняються за місцем у структурі української МКС. Залежно від їх місця в цій системі можна говорити про абсолютне збагачування, якщо вони входять до ядра, і відносне, якщо вони виникають як тимчасове явище на периферії МКС.

ВИСНОВКИ

1. Процес запозичування з німецької, французької та англійської мов в українську можна простежити за українськими писаними текстами протягом останнього тисячоліття. У цьому процесі спостерігається певна хронологічна послідовність у пріоритетах при запозичуванні з тієї чи іншої мови. Починаючи з ХІV ст., переважають запозичення з німецької мови, пізніше (ХVІ–ХVІІІ ст.) – з французької, протягом останніх двох століть зростає лексична експансія з англійської. Перевага певної мови не означає відсутності в кожен період лексичних надходжень з інших мов. Відносна хронологічна послідовність зумовлена поступовим розширенням зв’язків України з тими чи тими народами. Із посиленням міжнародних зв’язків, особливо з їх глобалізацією в останні десятиліття, хронологічна послідовність зникає і відбувається інтернаціоналізація певної частини лексичного складу мов, при якій окремі слова й ЛСГ запозичуються з одного джерела в різні мови.

2. Особливістю процесу запозичування в українську мову з європейських мов є тематична й лексико-семантична визначеність запозичень із різних мов, наприклад, з німецької – комерційна і військова термінологія, назви знарядь праці й виробничих процесів; з французької – побутова лексика, зокрема, елітного побуту; з англійської – морська, спортивна та соціально-економічна термінологія, що призводило до появи нових концептуальних фрагментів у картині світу українців і потребувало нових назв, які запозичувалися разом із відповідним явищем. У ХХ ст. були залучені ідеологічні чинники, що знайшло вияв у понятті престижності мови-донора.

3. Запозичені слова, основною функцією яких на початкових етапах контактування була номінативна, у сучасній українській мові виконують цілий комплекс функцій: 1) номінативну, що задовольняє потребу мови в засобах номінації; 2) аксіологічну, що збагачує мову оцінними й експресивними засобами; 3) стильову, що диференціює вживаність власне українських і запозичених слів залежно від типу мовлення; 4) семантичної диференціації або ідентифікації понять українського й запозиченого слів; 5) термінотворення (стандартизації); 6) інтернаціоналізації певних шарів лексики і глобалізації окремих складників МКС. Крім основних функцій існують часткові, специфічні, до яких належать номінативно-екзотична, номінативно-уточнювальна й номінативно-історична.

4. Запозичування з німецької, французької, англійської мов в українську відбувалося переважно опосередковано через польську, пізніше – російську. Проте українська мова на певних історичних етапах була не тільки мовою-реципієнтом, але й мовою-посередником між європейськими мовами й литовською (ХІІІ–ХІV ст.) та російською (ХV–ХVІІІ ст.). Оскільки значна кількість освічених українців служила в дипломатичних установах Росії, то не виключається й безпосередній шлях запозичування через виникнення білінгвізму і полілінгвізму в частині української еліти.

5. Лексико-семантична рецепція означає поступову адаптацію іншомовних елементів до нової системи мови-реципієнта. Семантичне освоєння – вирішальний момент адаптації запозичених слів. Чим органічніше слово ввійшло в нове мовне оточення, тим більше в нього шансів розвинути нові значення на новому мовному ґрунті.

6. Семантичну структуру багатозначного слова складає сукупність лексичних значень (лексико-семантичних варіантів). Ієрархія ЛСВ пов’язана з виділенням основних і похідних, прямих і переносних, узуальних та оказіональних значень. У процесі розвитку семантичної структури слова відбувається семантичне ускладнення (збільшення кількості значень), семантичне спрощення (зменшення кількості значень) і переінтеграція значень у структурі лексеми (зміна позиції певного ЛСВ). Усі ці види змін у структурі багатозначного слова властиві й запозиченим словам.

7. Запозичені лексеми в українській мові призводять до поширення лексичної омонімії. При цьому омонімами можуть бути власне українське і запозичене слово або ж два і більше запозичених слів. Омоніми іншомовного походження можуть належати до однієї або до різних мов.

8. В українській мові спостерігається синонімічна конкуренція, що відбувається або між власне українським і запозиченим словами, або між запозиченнями з різних мов. У системі синонімічних засобів української мови розглянуто всі типи синонімів, пов’язаних з різними функціями запозичень, зокрема, з уточненням, конотацією, градацією. Оскільки запозичені синоніми притаманні переважно літературним стилям, зокрема, науковому і публіцистичному у їх усному й писемному виявах, то вони розрізняються за цією ознакою і функціонують у відповідних сферах.

9. Запозичені слова вступають в антонімічні відношення (особливо це стосується таких ЛСГ, як явища природи і суспільні відношення, якість і кількість, дія і стан, почуття й емоції). При цьому антонімами можуть бути власне українське й запозичене слово або ж два запозичених. Якщо існують антонімічна пара власне українських слів і пара слів іншомовних, вони можуть зберігати антонімічність і у відношеннях запозичене – українське.

10. Лексичні запозичення викликають і таке явище, як паронімія. Виявлення основних типів паронімії є підставою для розробки науково обґрунтованих методів і прийомів подолання небажаних інтерферентних явищ в українській мові.

11. Запозичені слова служать подоланню відмінностей у концептуальній і мовній картинах світу. Елементами МКС є значення слів, одиницями ККС – поняття. МКС більш рухлива, ніж ККС, і безпосередньо відбиває ті зміни, які відбуваються не тільки у близькому довкіллі, а й у світі. При контакті двох МКС виникають семантичні лакуни, зумовлені їх відкритістю, що заповнюються запозиченнями.

12. В українській МКС запозичення посідають важливе місце як засіб вираження універсальних понять і знаходяться в усіх фрагментах мовного універсуму, які відзначаються різною динамікою і здатністю переймати іншомовні елементи. Менше запозичених слів зустрічається у фрагменті, пов’язаному з природою, що зумовлено наявністю в українській мові системи питомих найменувань для ендемічних явищ. Найбільше їх у фрагменті МКС, пов’язаному із взаємодією людини з суспільством і всесвітом, що пояснюється динамізмом і багатоманітністю суспільного життя.

13. Роллю запозичених слів є абсолютне й відносне збагачування української МКС. При абсолютному збагачуванні відповідне слово входить до активного словникового складу і ядра МКС (деякі побутові назви, назви форм суспільних відносин, правління тощо). Відносне збагачування МКС відбувається за рахунок екзотичних і рідковживаних слів, які перебувають на периферії української МКС, відбиваючи явища, не властиві українській дійсності. Окремо слід відзначити роль термінологічної лексики, яка притаманна більше МКС окремих наук чи сфер діяльності, входячи в загальномовну картину світу тільки окремими одиницями.

14. Завершальним етапом процесу рецепції є адаптація запозичених слів у лексико-семантичній системі української мови, в результаті якої вони стають органічним і невід’ємним компонентом її МКС.