ЛЕЩЕНКО РОМАН МИКОЛАЙОВИЧ ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОФШОРНИХ МЕХАНІЗМІВ

summary

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв’язок роботи з відповідними науковими програмами і темами, визначені об’єкт, предмет, мета й задачі дослідження, охарактеризовано використані в роботі методи, її наукову новизну та практичне значення, подано відомості про апробацію і публікацію основних положень дослідження, його структуру та обсяг.
Розділ 1 «Теоретико-правові основи офшорних механізмів» складається з двох підрозділів, де у теоретико-правовій площині висвітлено історію виникнення, поняття та класифікацію офшорних юрисдикцій, з’ясовано поняття, організаційно-правові форми та спеціалізацію офшорних компаній.
У підрозділі 1.1 «Офшорні юрисдикції: історія виникнення, поняття та класифікація» розглянута історія виникнення офшорних юрисдикцій на фоні аналізу наукової літератури з цього питання. При дослідженні поняття «офшор» доведена відсутність уніфікованого підходу до визначення поняття офшорної юрисдикції, незважаючи на усе різноманіття офшорних юрисдикцій, що існують й активно використовуються у світі національним та транснаціональним капіталом. Серед існуючих підходів вчених до визначення офшорної юрисдикції, виділяється підхід В. Удодова, який зазначає, що офшорними юрисдикціями є країни чи окремі території єдиних держав, де на державному рівні для визначених типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги в оподаткуванні, знижені чи відсутність вимог до бухгалтерського обліку й аудиту, частково або повністю знято митні і торгівельні обмеження. Визначено офшорну юрисдикцію як державу чи частину території держави, де для нерезидентів надаються податкові та інші пільги, запроваджені особливості валютного контролю та гарантується право фінансової таємниці.
У підрозділі сформульований підхід щодо класифікації офшорних юрисдикцій, який базується на критеріях оподаткування, реєстрації, фінансової звітності та конфіденційності. Усі офшорні юрисдикції пропонується поділяти на чотири групи. До першої групи відносяться офшорні юрисдикції, які можна назвати цілковитими офшорами. До другої групи офшорних юрисдикцій відносяться країни з пільговим оподаткуванням деяких видів господарської діяльності. До третьої групи офшорних юрисдикцій відносяться територіальні утворення. До четвертої групи офшорних юрисдикцій відносяться незвичайні офшорні юрисдикції. До таких юрисдикцій віднесено типові країни з низькими ставками податків (наприклад, Кіпр).
Офшорні юрисдикції пропонується також поділити на декілька груп залежно від специфіки різних пільг, встановлених для платників податків. Пропонується офшорні юрисдикції класифікувати таким чином: які не оподатковують нерезидентів; які оподатковують іноземний дохід за зниженими ставками; які оподатковують лише дохід, одержаний в країні, при цьому звільняють від податків іноземні доходи; які оподатковують іноземний дохід, а дохід, одержаний в країні, не оподатковується; які оподатковують заощадження, а поточні доходи не оподатковують.
У підрозділі 1.2 «Офшорні компанії: поняття, організаційно-правові форми, спеціалізація» систематизуються критерії для класифікації офшорних компаній, визначаються види офшорних компаній та виявляється мета створення офшорних компаній. Запропоновано визначити офшорну компанію як компанію, що користується пільгами у сфері оподаткування та особливостями державного нагляду відповідно до законодавства країни, де діє офшорна юрисдикція, зареєстрована на території офшорної юрисдикції, здійснює свою господарську діяльність поза межами такої офшорної юрисдикції, та власником якої є нерезидент.
Наводячи існуючі в літературі класифікації офшорних компаній, зазначено, що усі вони мають незавершеність, іноді - деяку непослідовність. У підрозділі пропонується авторська уточнююча класифікація офшорних компаній. Так, за своєю спеціалізацією офшорні компанії автор поділяє на: компанії фінансового профілю (фінансові посередницькі компанії (Ліхтенштейн); офшорні банки (острів Кайкос); страхові компанії (Багамські острови); компанії холдингового типу (оперативно-холдингові компанії (Люксембург); інвестиційні компанії (Бермудські острови); компанії щодо володіння інтелектуальною власністю (Кіпр); компанії щодо володіння суднами (Ліберія); компанії щодо володіння нерухомістю (Гібралтар); торгово- посередницькі фірми (експертно-імпортні фірми (Швейцарія); закупівельні компанії (Нідерланди); дистриб’юторські компанії (Гібралтар). За ознакою структуризації міжнародного бізнесу офшорні компанії поділяються на: компанії, головною метою яких є накопичення грошових коштів при забезпеченні високого рівня конфіденційності власників коштів; транзитні компанії, які відіграють роль «передавача» фінансових потоків.
Наголошено також на тому, що головною метою існування офшорних компаній є створення легального механізму зниження податкового тягаря та міжнародного податкового планування під час ведення бізнесу, управління фінансами, розміщення валюти на рахунках банків, захисту активів, структурування міжнародного бізнесу, що знаходиться за межами реєстрації.
У підрозділі зазначається, що з метою мінімізації податкових зобов’язань та здійснення податкового планування, українські підприємці активно практикують західний досвід у використанні офшорних компаній. Не дивлячись на дозволену законом діяльність таких компаній та під виглядом легального походження прибутку в «офшорних країнах», український бюджет щорічно недоотримує податкові надходження від українських підприємств.
Сполучаючи системний, аксіологічний і формально-логічний аналіз законодавства та наукової літератури, встановлено, що офшорні компанії відіграють неабияку роль у веденні бізнесу на територіях країн, що мають офшорні зони. Кожна держава зі свого боку зацікавлена у створенні офшорних юрисдикцій, які ведуть свою діяльність законно та забезпечують для країни стабільність і гармонійний розвиток економіки. Зазначено, що враховуючи наявність тіньового сектора в економіці за рахунок виведення капіталу з країни за допомогою офшорних зон, за рахунок існування фіктивних офшорних компаній з метою «відмивання» коштів, відбувається економічна стагнація країни. Ось чому сьогодні вкрай необхідні програма та механізми з контролю та боротьби зі вказаними явищами, насамперед, із проникненням тіньової економіки у діяльність офшорних зон і розробка найбільш оптимальної стратегії економічного розвитку.
Розділ 2 «Фінансово-правові аспекти діяльності офшорних компаній» (складається з двох підрозділів) з загальних фінансово-правових позицій простежені фінансово-правовий статус офшорних компаній та функціонування діяльності офшорних компаній.
Підрозділ 2.1 «Фінансово-правовий статус офшорних компаній»
присвячений дослідженню фінансово-правового статусу офшорних компаній, під яким пропонується розуміти їх права, обов’язки, законні інтереси, правові гарантії, фінансову правосуб’єктність, фінансову відповідальність, фінансову мету діяльності, організацію управління таких компаній по відношенню до їх фінансової діяльності. Основними змістовними елементами фінансово- правового статусу офшорної компанії є особливості сплати податків такою компанією.
Визначено, що головною метою діяльності офшорних компаній є створення легального механізму зниження податкового тягаря та досягнення податкового планування під час ведення бізнесу, управління фінансами, інвестування, розміщення валюти на рахунках банків.
Водночас у підрозділі доведено, що офшорні компанії часто використовуються у протизаконній діяльності, зокрема ухиленні від оподаткування, завдяки тому, що конфіденційність стосується і капіталів, що вивозяться з території інших країн. Через це в різних країнах є намагання здійснювати контроль за фінансовими операціями, пов’язаними з офшорними компаніями. Негативне ставлення до офшорних компаній ОЕСР і ФАТФ виникає через наявність сумнівних операцій, відсутність обміну податковою інформацією з різними країнами.
Для уникнення мінімізації податкових зобов’язань резидентів України за допомогою використання офшорних компаній автор пропонує до Податкового кодексу України внести зміни з метою запровадження спеціального податку з операцій з нерезидентами, що мають офшорний статус. Об’єктом оподаткування таким податком має бути сума платежу, яка сплачується на користь нерезидента, що має офшорний статус.
А з метою повернення капіталів офшорних компаній та спрямування цих коштів на розвиток економіки України у підрозділі доводиться необхідність прийняття Закону України «Про легалізацію капіталів», розроблений автором.
У підрозділі 2.2 «Функціонування діяльності офшорних компаній» розглядаються механізми використання офшорних компаній. Встановлено, що офшорні механізми надають офшорним компаніям не тільки можливість використовувати спрощені умови та певні переваги, пов’язані із веденням ними господарської діяльності, а й досить часто, порушити правила ведення «здорового» бізнесу, зокрема отримати чистий прибуток, уникаючи сплати будь-яких податків або зборів.
Зазначено, що в залежності від спрямування діяльності, з правових позицій, механізми використання офшорних компаній можуть бути такими: 1) діяльність офшорних компаній без «прихованої» мети, коли її операції є законними та не впливають негативно на бюджет як країни реєстрації, так і країни провадження діяльності; 2) офшорні компанії, які планують свою діяльність таким чином, щоб не порушувати законодавство країни реєстрації;
3) офшорні компанії, які займаються міжнародним податковим плануванням;
4) компанії, які використовують офшорний статус з метою приховування незаконної та злочинної діяльності, або ж використовують офшорну юрисдикцію для податкового шахрайства.
Відмічається, що з фінансової сторони офшорною компанією можуть використовуватись такі методи для досягнення економічних вигод: маніпулювання міжнародними угодами; механізми при експортно-імпортних операціях, що впливають на цінову політику купівлі/продажу товарів в різних країнах; формування великих витрат в філіях офшорної корпорації; використання ротаційних компаній, метою яких є зведення до мінімуму тієї частини прибутку, яка підлягає оподаткуванню.
Далі акцентується увага на перевагах використання офшорної компанії- резидента, а саме те, що такій компанії дозволяється проводити операції в країні реєстрації, а також за її межами. При цьому офшорні операції в такій країні не оподатковуються.
Досліджено, що статус офшорної компанії-нерезидента передбачає її реєстрацію у відповідній юрисдикції. Її управління здійснюється виключно із- за кордону, та власна діяльність ведеться поза межами юрисдикції. Результатом використання такого механізму офшорної компанії є можливість проводити будь-які фінансові операції в межах внутрішньої структури транснаціональної корпорації, в тому числі нелегальної, із-за кордону через компанію, яка фактично існує лише формально.
У підрозділі обґрунтовано, що серед найпоширеніших механізмів використання офшорних компаній у світовій практиці існування податкового планування можна виділити такі: проведення експортно-імпортних операцій; операції з об’єктами права інтелектуальної власності; лізингова діяльність; давальницький та агентський методи використання офшорних компаній.
Встановлено, що використовуючи експортно-імпортні операції, компаніям вдається моделювати ціну товару, як завищуючи, так і занижуючи її, залежно від зацікавленості в цьому сторін. Використання агентського методу дозволяє максимально зменшити податки шляхом вибору юрисдикції з малою ставкою оподаткування. Давальницький метод на сьогоднішній день використовується компаніями, які здійснюють зберігання та переробку сировини і виробництво товарів та продукції на давальницькій основі. Лізинговий метод використовується двома офшорними компаніями, що є нерезидентами по відношенню до покупця, які укладають між собою договір кредиту, за кошти якого одна із компаній купує необхідний товар для покупця.
В підрозділі досліджуються механізми використання офшорних компаній в залежності від типу таких компанії, а саме торгових, страхових, банківських, інвестиційних, трастових, холдингових, дочірніх фондів, транснаціональних, ротаційних.
Розділ 3 «Фінансово-правове регулювання офшорних механізмів: шляхи вдосконалення та перспективи» складається з двох підрозділів, в яких визначаються шляхи вдосконалення фінансово-правового регулювання суспільних відносин щодо офшорних механізмів в Україні і тенденції та перспективи міжнародно-правового регулювання офшорних механізмів.
У підрозділі 3.1 «Шляхи вдосконалення фінансово-правового регулювання суспільних відносин щодо офшорних механізмів в Україні» зосереджено увагу на недосконалому правовому регулюванні суспільних відносин щодо офшорних механізмів в Україні та висловлено пропозиції щодо його удосконалення.
У підрозділі обґрунтовано, що сучасну економіку вже неможливо уявити без офшорної господарської діяльності, яка використовується суб’єктами господарювання майже у всіх видах діяльності й у всіх країнах.
Встановлено, що близько 80% інвестицій в Україну зроблено українцями через офшорні компанії. Значна частка інвестицій надходить з Республіки Кіпр. Дана країна формально є одним з найбільших інвесторів в українську економіку і входить до першої трійки країн-інвесторів. Разом з тим офшорному бізнесу притаманні негативні якості, оскільки «податкові гавані» та «фінансові раї» стали ключовою ланкою у різноманітних схемах легального та нелегального ухилення від оподаткування, важливим елементом тіньової економіки, з якою ведуть боротьбу всі країни світу. Використання офшорних механізмів, що пов’язано із ухиленням від оподаткування та відпливом капіталу з України, призводить до недоотримання українським бюджетом значної частини податків. Не зважаючи на те, що «офшорна» діяльність на міжнародній економічній арені є незабороненим видом бізнесу і таким, що все більше набирає попиту серед підприємців, виникає необхідність в удосконаленому правовому регулюванні зазначених правовідносин, аби уникати кримінального елементу в таких відносинах.
Визначено, що проблема офшорних механізмів має вирішуватись на глобальному рівні за рахунок об’єднання зусиль інших країн, міжнародних організацій, що надасть змогу створити спільну законодавчу базу та гармонізувати податкову систему і систему санкцій для зменшення відтоку капіталу з країни. Окрім створення відповідної національної та міжнародної податкової бази, необхідно, щоб законодавство постійно вдосконалювалося у темпі розвитку та появи нових схем мінімізації податкових зобов’язань. Тоді офшорні юрисдикції використовуватимуться у вигляді законного інструмента мінімізації оподаткування шляхом його планування, що визначатиметься як зменшення розміру податкових зобов’язань шляхом цілеспрямованих правомірних дій платника податку, до яких відноситься користування законодавчими пільгами, податковими звільненнями тощо.
Відмічається, що після анексії АР Крим постало дуже багато проблемних питань, зокрема в сфері оподаткування, реєстрації господарської діяльності та звітності. Наводяться контраргументи з приводу створення на території АР Крим вільної економічної зони. Доведено, що на території анексованої АР Крим доцільно створити офшорну юрисдикцію. Для створення офшорної юрисдикції на території Криму запропоновано ухвалити Закон України «Про спеціальний економічний центр «Крим».
Підрозділ 3.2 «Тенденції та перспективи міжнародно-правового
регулювання офшорних механізмів» присвячений аналізу міжнародного ставлення в світі до офшорних механізмів. Відмічається, що багато країн змінюють своє законодавство з метою дотримання міжнародних стандартів щодо правового регулювання офшорних механізмів. Останніми роками багато країн світу запроваджують на рівні національного законодавства обмеження відносин із офшорними компаніями.
У підрозділі доведено, що міжнародно-правове регулювання офшорних механізмів проводиться міжурядовими організаціями (МВФ, Світовий банк (СБ), ФАТФ, ОЕСР), які здійснюють свою діяльність як представники економічно розвинутих країн, що економічно втрачають від діяльності офшорних компаній. Міжнародні дії, спрямовані проти офшорних юрисдикцій, пояснюються такими причинами: 1) побоювання зменшення податкових надходжень та можливості відмивання незаконно отриманих доходів на територіях офшорних юрисдикцій; 2) відтік капіталу; 3) порушення стабільності світової економіки.
Доведено позицію, що не можна однозначно говорити про те, що офшорний механізм є негативним явищем і аргументовано, що у світі офшорні юрисдикції діють як альтернатива державам із високим рівнем оподаткуванням. Офшорні юрисдикції стають конкурентами на світовому рівні, запобігаючи встановленню податкової монополії. Різні режими оподаткування у світовій економіці сприяють створенню конкурентної боротьби держав за прихильність споживачів. Країнам із високими ставками оподаткування через певні обмеження не загрожує втрата платників податків. Однак, завдяки існуванню офшорних юрисдикцій, наявна податкова конкуренція не дозволяє податково тиснути й вводити конфіскаційні умови господарської діяльності. Адже у випадку завищення оподаткування суб’єкти господарювання будуть переводити бізнес в офшорні юрисдикції.
Визначено, що офшорний бізнес є ефективним засобом підвищення прибутковості міжнародних операцій, адже забезпечує економію значних коштів при сплаті податків. Зазначені переваги, а також майже повна відсутність в офшорних юрисдикціях контролю за діяльністю офшорних компаній, обумовили їх розповсюдження у господарській діяльності підприємців усього світу. Простота регулювання господарської діяльності при використанні офшорних механізмів обумовлює невисоку вартість і високу ефективність податкового планування.
Обґрунтовано, що ліквідація офшорних юрисдикцій може призвести до запровадження одного підвищеного рівня оподаткування в країнах для всіх платників податків. У випадку заборони здійснювати операції з офшорними юрисдикціями це може викликати спотворення фінансових потоків і вплинути на режим вільної торгівлі в усьому світі. Закриття окремих або навіть всіх офшорних юрисдикцій в одній частині світу призведе до збільшення їх кількості в інших частинах світу. Є така приказка: «святе місце - пустим не буває». Якщо закрити офшорні юрисдикції в одному місці - вони обов’язково з’являться в іншому. Це відбуватиметься тому, що попит на послуги офшорних юрисдикцій залишиться ще на довгі роки. Так само, як і створення офшорних юрисдикцій, їх закриття має бути природним або обґрунтований об’єктивними причинами. Доведено, що адміністративний та економічний тиск різних організацій, який зараз чиниться на офшорні юрисдикції і який призводить до їх закриття, є суб’єктивним.
Для вирішення завдань щодо міжнародно-правового регулювання офшорних механізмів автором запропоновано утворити єдину міжнародну регулюючу організацію офшорних механізмів (абревіатура автора - ОРОМ). Таку організацію можливо утворити, наприклад, шляхом прийняття спеціальної резолюції Г енеральної Асамблеї ООН. Для ефективної діяльності цій міжнародній організації офшорних механізмів запропоновано делегувати такі повноваження: 1) складання переліку офшорних юрисдикцій на основі параметрів, визначених міжнародним співтовариством; 2) створення і ведення реєстру юридичних осіб, зареєстрованих в офшорних юрисдикціях; 3) обмін податковою інформацією з контролюючими органами усіх країн, компанії яких зареєстровані в офшорних юрисдикціях; 4) регулювання трансакцій офшорних компаній з метою забезпечення прозорості при збереженні банківської таємниці; 5) визначення розміру єдиної ставки оподаткування для компаній, що здійснюють операції з офшорними юрисдикціями.