Личенко І.О. Адміністративно-правовий захист права власності України

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначається актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки проблеми захисту права власності, мета та завдання дослідження, його методологічна та теоретична основа, практичне значення одержаних результатів, містяться відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ «Теоретико-правові основи адміністративного захисту права власності в Україні» складається з трьох підрозділів, в яких визначається поняття адміністративно-правового захисту права власності, досліджуються особливості адміністративно-правового регулювання відносин у сфері захисту права власності, основні напрямки діяльності держави у цій сфері.

У підрозділі 1.1. «Філософсько-історичні та правові аспекти діяльності української держави у сфері охорони права власності», спираючись на праці вітчизняних і зарубіжних вчених, здійснено філософсько-історичне та правове дослідження діяльності держави у сфері охорони права власності. Висловлено думку, що діяльність держави у сфері адміністративно-правової охорони права власності в сучасних умовах повинна бути системною, спрямованою на створення адміністративних правових норм щодо встановлення загального режиму охорони права власності, визначення адміністративно-правового статусу учасників адміністративно-охоронних відносин, припинення порушень, притягнення до адміністративної відповідальності осіб за порушення права власності.

У підрозділі 1.2. «Поняття і основні ознаки адміністративно-правового захисту права власності» здійснено аналіз наукових позицій щодо співвідношення понять «захист» та «охорона», визначено адміністративно-правовий захист права власності як систему правових способів та засобів попередження порушень права власності, припинення посягань на державне, комунальне і приватне майно, застосування до порушників заходів адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку та відшкодування заподіяної шкоди. На думку автора, адміністративно-правовий захист права власності, який спрямований на реалізацію адміністративно-правових норм щодо попередження, припинення адміністративних правопорушень, відновлення порушених прав, визнається правозастосовчим аспектом адміністративно-правової охорони права власності, а застосування адміністративних стягнень – її каральним аспектом.

До основних ознак адміністративно-правового захисту права власності відносяться: спрямованість на задоволення права на володіння, користування та розпорядження майном; існування уповноважених державних органів із відповідною компетенцією, функціями і повноваженнями; закріплення в законодавстві способів захисту та інші.

У підрозділі 1.3. «Механізм адміністративно-правового регулювання відносин у сфері захисту права власності» на основі філософських, економічних, правових джерел здійснено аналіз поняття «механізм адміністративно-правового регулювання відносин у сфері захисту права власності» та зроблено висновок, що дана категорія є динамічною та складається з системи ланок, які функціонують та взаємодіють між собою.

Висунуто пропозицію про удосконалення нормативно-правового регламентування відносин щодо захисту права власності шляхом доцільного групування адміністративно-правових норм у цій сфері. Автором запропоновано власний варіант змісту глави 6 КУпАП.

Другий розділ «Юридична характеристика адміністративних правопорушень, що посягають на право власності» складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджуються питання, що стосуються кваліфікації адміністративних правопорушень, які посягають на право власності, підвідомчості розгляду справ про адміністративні правопорушення, які посягають на право власності, накладення адміністративних стягнень за їх вчинення.

У підрозділі 2.1. «Кваліфікація адміністративних правопорушень, які посягають на право власності» проведено аналіз сформульованих у теорії адміністративного права дефініцій поняття «кваліфікація адміністративного проступку», дано визначення поняття «кваліфікація адміністративних проступків, які посягають на право власності».

Особливу увагу приділено елементам юридичного складу, оскільки вони в комплексі дозволяють кваліфікувати адміністративне право­порушення, яке посягає на право власності, як протиправне і притягнути винну особу до адміністративної відповідальності. Здійснено загальну характеристику об’єкта, суб’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень, які посягають на право власності.

У підрозділі 2.2. «Підвідомчість розгляду справ про адміністративні правопорушення, вчинені у сфері власності» досліджено історію появи цього терміна у вітчизняних нормативних актах та науковій літературі. При цьому зазначається, що основним змістом підвідомчості є нормативне закріплення владних повноважень органів (посадових осіб), що розглядають справи про адміністративні правопорушення у сфері власності. На підставі аналізу ряду наукових джерел визначено критерії підвідомчості.

У підрозділі 2.3. «Адміністративні стягнення за вчинення адміністративних правопорушень, які посягають на право власності» здійснено аналіз існуючих підходів до розуміння поняття «стягнення» у вітчизняній правовій науці. Окремо приділено увагу змісту іноземного законодавства у досліджуваній сфері та зроблено акцент на доцільності закріплення в українському законодавстві терміна «адміністративне покарання».

Відзначено проблемні питання щодо застосування штрафів. Пропонується розширити застосування альтернативних санкцій за конкретні адміністративні правопорушення у сфері власності.

У підрозділі 2.4. «Виконання постанов про накладення адміністра­тивних стягнень за проступки, вчинені у сфері власності» автор звертає увагу на необхідності визначення у вітчизняному законодавстві моменту вступу в силу постанови про накладення адміністративного стягнення.

Висловлюється пропозиція щодо необхідності законодавчого визначення порядку взаємодії різних органів державної влади: суду, державних виконавців, ОВС з питань виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Третій розділ «Взаємодія органів державної влади з органами місцевого самоврядування щодо захисту права власності» складається
з трьох підрозділів, присвячених пошуку шляхів удосконалення адміністративно-правового захисту права власності через налагодження механізму взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування щодо захисту права власності.

У підрозділі 3.1. «Форми і методи взаємодії органів державної влади з органами місцевого самоврядування щодо захисту права власності» визначено правові та неправові форми взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері захисту права власності. Основними методами взаємодії визначено способи субординаційного та координаційного впливу органів державної влади спільно з органами місцевого самоврядування на поведінку людей щодо попередження та припинення правопорушень, які посягають на право власності.

У підрозділі 3.2. «Адміністративно-правовий та організаційний аспекти діяльності правоохоронних органів щодо захисту права власності» наголошується, що у структурі органів спеціальної компетенції щодо захисту права власності важливе місце належить правоохоронним органам.

Зазначається, що державне управління у сфері захисту права власності виявляється у практичній діяльності правоохоронних органів щодо попередження адміністративними засобами посягань на державне, комунальне і приватне майно та їх припинення.

Окремі пропозиції висловлюються щодо внесення змін до Статуту патрульно-постової служби міліції України.

У підрозділі 3.3. «Взаємодія органів державної влади з органами місцевого самоврядування у профілактиці посягань на право власності» зазначається, що успішне виконання завдань, покладених державою на органи державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері профілактики правопорушень, які посягають на право власності, безпосередньо залежить від результатів встановлення правових зв’язків у даній системі управління.

Зміст підрозділу розкривається через аналіз системи суб’єктів, об’єктів, видів, рівнів, форм взаємодії. Автором наголошується на необхідності створення координаційних органів з питань захисту права власності на місцевому рівні, проведення спільних заходів та операцій щодо захисту права власності, забезпечення координаційного впливу правоохоронних органів і органів місцевого самоврядування на органи муніципальної міліції.