Мілашевич А.В. Проблеми профілактики адміністративних правопорушень на транспорті

summary

            У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета і завдання, які необхідно вирішити, підкреслюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів і зазначається особистий внесок здобувача в їх одержанні. Крім того наводяться дані про апробацію результатів дослідження і визначається зв’язок теми дисертації з науковими програмами Одеського інституту внутрішніх справ та Одеського національного університету.

            Розділ 1 дисертації “Профілактика адміністративних правопорушень: науковий огляд, проблемні напрямки дослідження” складається з трьох підрозділів.

            У підрозділі 1.1. “Профілактика адміністративних правопорушень на транспорті: огляд літератури і вибір напрямків дослідження” здобувач висвітлює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. В дисертації підкреслюється, що розвиток суспільних відносин в українській державі наприкінці другого тисячоліття стримується низкою об’єктивних і суб’єктивних факторів, де одним з основних виступає проблема правопорушень. Цій темі була присвячена велика кількість наукових праць вчених-юристів, що створює умови для ефективного аналізу і визначення пріоритетних засад щодо вирішення даної проблеми, яка при існуванні багатьох наукових розробок залишається відкритою. Тому дисертант зосереджується на розробці ефективно діючого механізму профілактичної діяльності, що, в принципі, можливо, лише при спроектуванні профілактики на певну сферу суспільних відносин, уражену конкретним видом правопорушень. На основі такого підходу дисертантом було вирішено дослідити профілактику адміністративних правопорушень на транспорті.

            Наявність достатньої кількості наукових праць з проблематики адміністративних правопорушень дало змогу провести глибокий аналіз і визначити пріоритетні шляхи ефективної боротьби з ними в сфері функціонування транспорту.

При цьому в дисертації підкреслюється, що профілактика адміністративних правопорушень на транспорті обумовлюється специфікою транспорту як галузі виробництва, де широкого розповсюдження набули правові норми з технічним змістом. Наявність таких норм вимагало комплексного підходу щодо побудови системи і механізму попередження адміністративних правопорушень, який поєднував би загальноправові, адміністративні, соціальні, технічні та інші аспекти.

            У підрозділі 1.2. “Визначення профілактики адміністративних правопорушень, її місця в системі заходів боротьби з правопорушеннями” дисертантом аналізується поняття профілактики адміністративних правопорушень, її зміст та властивості.

            В дисертації підкреслюється, що в процесі правового регулювання суспільних відносин виникають ситуації, пов’язані з порушеннями певних правових меж. Правова наука виробила спеціальне поняття щодо таких ситуацій і кваліфікує їх, як правопорушення. Окремим різновидом правопорушень виступають адміністративні проступки.

Здобувач приділяє значну увагу “соціальності” адміністративних правопорушень, причини яких слід шукати в надрах суспільних відносин.

            Порівнюючи адміністративні правопорушення з іншими видами правопорушень, дисертант робить висновок, що цьому напрямку соціальних конфліктів повинен передувати самостійний аналіз і визначення їх правової природи. Саме на цій основі розкривається підхід щодо встановлення відповідної реакції з боку суспільства і держави на скоєння адміністративних правопорушень. В цьому контексті зазначається, що в юридичній літературі існує низка пропозицій щодо заходів, які призначені впливати на адміністративні правопорушення, однак загальноюридичний підхід до них будується на кримінологічному підгрунті, що, в принципі, звужує ракурси проблеми. Наявний стан речей пропонується розв’язати на основі профілактики адміністративних правопорушень. При цьому підкреслюється, що однією з особливостей розробки проблем профілактики є велика кількість випадків застосування цього терміну в працях вчених-юристів при фактичній відсутності визначення поняття і змісту даної категорії. Визначаючи цей зміст здобувач апелює до профілактики, як універсального виду запобіжної діяльності. Для цього в дисертаційне дослідження залучаються кількісно-якісні покажчики, які проектуються на сферу адміністративних правопорушень, що дає змогу з’ясувати зміст профілактичної діяльності. Зокрема робиться висновок, що в сфері суспільних відносин існує низка чинників, які породжують адміністративні правопорушення і обумовлюють застосування відповідних заходів впливу на правопорушників. Але це ніяким чином не усуває адміністративні паравопорушення в повній мірі.

Тому здобувач пропонує універсальний підхід до розв’язання цієї проблеми на основі підвищення ефективності профілактики адміністративних правопорушень. З цією метою досліджуються конкретні правові та організаційні заходи виявлення та попередження умов і обставин, які сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, визначається їх соціальна і правова природа, вносяться пропозиції щодо вдосконалення нормативної бази, спрямованої на боротьбу з адміністративними правопорушеннями. Зокрема, пропонується розглядати профілактику адміністративних правопорушень, як більш загальний та всеохоплюючий напрямок діяльності по відношенню до інших, не адміністративних, складових загальнопрофілактичної діяльності, підкреслюється специфіка профілактичних заходів у порівнянні з іншими заходами боротьби з адміністративними правопорушеннями. Це дає змогу відмежувати сферу профілактики адміністративних правопорушень від схожих категорій припинення та попередження протиправної поведінки. Такий підхід сприяє зосередженню уваги на  предметі профілактичної діяльності і з’ясуванні механізму її здійснення.

            В результаті здобувач формулює принципово нове поняття профілактики адміністративних правопорушень, відповідно до якого профілактика – це комплекс запобіжних заходів, впровадження яких надало б змогу нейтралізувати протиправний вплив адміністративних правопорушень і забезпечити можливість поліпшення якості суспільних відносин.

            У підрозділі 1.3. “Основні питання диференціації профілактики адміністративних правопорушень” розкривається зміст механізму здійснення профілактики адміністративних правопорушень. При цьому підкреслюється, що головна мета профілактичного впливу передбачає з’ясування природи витоків, якими живляться адміністративні правопорушення і корегування ракурсу вирішення даної проблеми крізь призму функцій норм права. Відповідно робиться висновок, що основним завданням профілактики адміністративних правопорушень на транспорті є забезпечення соціальної “цінності” правових норм, під яким здобувач розуміє такий профілактичний вплив, який: по-перше, був би достатнім щоб запобігати скоєнню адміністративних правопорушень; по-друге, усував би можливість скоєння інших, не адміністративних, правопорушень; і, по-третє, забезпечував би такий правовий режим нейтралізації особи-правопорушника, щодо якого вона жодним чином не обмежувалась би в правовому статусі учасника суспільних відносин. які сприяють створенню ефективно діючого механізму профілактики та збагаченню змісту профілактичної діяльності.

            Актуальність і новизна такого підходу полягає в тому, що він дає змогу класифікувати відповідні профілактичні заходи, показати їх ефективність і визначити основні напрямки профілактичної діяльності, як цілісної системи цілеспрямованих організаційних і правових дій. В свою чергу це дає можливість визначити, оцінити і застосувати як окремо так і комплексно кожний з цих напрямків не тільки в сфері профілактики адміністративних правопорушень на транспорті, але й в усій профілактичній діяльності взагалі. До таких напрямків дисертантом відносяться, зокрема: морально-психологічний, культурно-ідеологічний, педагогічно-пропагандистський, організаційно-правовий, організаційно-технічний. Морально-психологічний напрямок профілактики містить в собі комплекс заходів, під впливом яких у особи, на рівні її самосвідомості, формується відповідне сприйняття соціальної дійсності і відповідна реакція на неї. Для культурно-ідеологічного напрямку профілактики характерною рисою є врегулювання принципів існування суспільства, особи в цьому суспільстві та зв’язків поміж ними. Педагогічно-пропагандистський напрямок передбачає встановлення та забезпечення належного рівня розвитку особи і її затребування в суспільстві. Організаційно-правовий напрямок становить комплекс заходів, які полягають в практичному здійсненні механізму профілактики адміністративних правопорушень. Зміст організаційно-технічного напрямку полягає в забезпеченні стійкого двостороннього зв’язку між суспільством і суспільним виробництвом.

            Розділ 2 дисертаційного дослідження “Органи, які здійснюють профілактичну діяльність на транспорті” складається з чотирьох підрозділів.

            Підрозділ 2.1. “Загальне поняття транспорту і його специфічні риси” визначає сферу транспортних суспільних відносин, на які спрямоване дисертаційне дослідження. Особливість транспорту, як складової частини матеріального виробництва, полягає в тому, що він, в широкому смислі слова, не створює матеріальних благ, а забезпечує переміщення їх і людей в просторі та поєднує між собою усі інші сфери суспільного виробництва. Таке призначення транспорту є його основною ознакою, яка визначає як специфіку транспорту в цілому, так і специфіку діяльності окремих ланок транспортної системи.

Ця специфіка визначається цілодобовим функціонуванням транспорту, здійсненням перевезень великих мас населення і вантажів на значні відстані за невеликий проміжок часу, підвищеною небезпекою транспорту, наявністю потужного технологічного потенціалу, прямуванням транспорту крізь низку територіально-адміністративних одиниць, розташуванням його в межах всієї держави, інтернаціональним характером та особливим правовим статусом учасників транспортних правовідносин. Зазначені особливості визначають транспорт, як специфічний вид виробничої діяльності, що, в свою чергу, обумовлює виникнення специфічних суспільних відносин і визначає принципово новий підхід до профілактики адміністративних правопорушень на транспорті.

            При цьому актуальність дисертаційного дослідження полягає в тому, що транспорт розглядається комплексно, на основі всеохоплюючого аналізу різних його складових і, тим самим, розширюється діапазон застосування профілактики адміністративних правопорушень на всю сферу транспортних суспільних відносин. Зокрема це виявляється в тому, що здобувач розглядає всі можливі адміністративні  правопорушення, які скоюються на транспорті, без звуження  їх до конкретної глави Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Такий підхід дає змогу уникнути вихолощеного сприйняття профілактики адміністративних правопорушень на транспорті, коли аналізуються лише порушення правил його експлуатації та користування транспортом.

У підрозділі 2.2. “Органи, які здійснюють профілактику адміністративних правопорушень на транспорті” здобувач здійснює персоніфікацію профілактики адміністративних правопорушень на транспорті і розкриває специфіку органів, які здійснюють дану діяльність.

На основі положень законодавства України про адміністративні правопорушення, базових наукових праць вчених-юристів дисертант принципово визначає коло суб’єктів профілактики як в широкому так і в вузькому розумінні слова. З цих позицій робиться висновок, що широке трактування суб’єктів профілактики фактично розмиває систему органів, які здійснюють профілактичну діяльність, нівелює їх правосуб’єктну нерівність і не може бути в повній мірі застосованим щодо транспортних суспільних відносин.

Разом з тим обгрунтовується підхід до розуміння системи органів профілактики в вузькому смислі слова, коли сама природа даних органів передбачає наділення їх організаційними і розпорядчими повноваженнями та можливістю безпосередньо впливати на стан профілактичної діяльності шляхом видання нормативно-правових або локальних (індивідуальних) актів управління.

Крім того здобувач підкреслює, що на транспортну сферу впливає безліч чинників, зокрема, пов’язаних з відносинами власності на транспортні засоби, врахування яких повинно мати місце при розгляді механізму здійснення профілактичної діяльності.

            У подальшому розгляді проблеми визначення органів профілактики дисертант проводить диференціацію даних органів відносно зовнішнього та внутрішнього аспектів їх діяльності. Під зовнішнім аспектом в дисертації розуміється те, що відповідні органи здійснюють профілактику адміністративних правопорушень як на транспорті, так і в інших сферах суспільних відносин. Внутрішній аспект передбачає можливість відповідних органів здійснювати профілактику адміністративних правопорушень лише в сфері транспорту.

Такий підхід дає змогу детальніше визначити коло органів профілактики та з’ясувати їх компетенцію, яка, набувши зовнішнього та внутрішнього ракурсів свого прояву, опосередковується специфікою транспорту та відносинами власності щодо нього.

            Далі в цьому розділі дисертації зазначається, що відсутність достатньо ефективного механізму профілактики адміністративних правопорушень обумовлюється також невизначеністю природи органів профілактики, що, в подальшому, унеможливлює апелювання до конкретних чинників їх діяльності. Саме з цієї причини здобувачем проводиться детальний аналіз таких категорій, як форми і методи профілактичної діяльності конкретних органів, що дає змогу чітко уявити ступінь їх профілактичного впливу на уражені адміністративними правопорушеннями транспортні суспільні відносини.

Так, щодо форм профілактики робиться спроба чіткого визначення правових та неправових форм її прояву, що обумовлюється як природою профілактики адміністративних правопорушень, так і специфікою транспорту. До правових форм профілактичної діяльності здобувач відносить такі, які мають юридичне значення і спричиняють настання правових наслідків. До правових форм відносяться: а) видання нормативних актів управління; б) видання індивідуальних актів управління; в) здійснення інших юридичних дій, заснованих на актах управління (обов’язкова державна реєстрація, видача спеціальних дозволів, надання необхідних документів і т. ін.). Прикладом правових форм можна назвати видачу дозволу на здійснення перевезень. Неправові форми не визначаються спричиненням правових наслідків, мають технічний зміст і забезпечують механізм здійснення профілактичної діяльності. До неправових форм профілактичної діяльності відносяться: проведення нарад; інструктування, узагальнення і розповсюдження позитивного досвіду; перевірка документів і т. ін. Прикладом неправових форм можна назвати проведення контролю на безпеку.

            Принциповим підходом щодо визначення методів профілактики є пропозиція дисертанта розглядати таку систему засобів і прийомів профілактичного впливу, яка б враховувала: специфіку профілактичної діяльності, природу і особливості адміністративних правопорушень, сутність та характерні риси транспорту, правовий статус органів профілактики в даній сфері. На основі цього визначаються такі основні методи профілактики адміністративних правопорушень на транспорті, як контроль та нагляд. Методи контролю та нагляду є, на думку здобувача, загальновживаними в усій транспортній системі і надають змогу апелювати до конкретного правового статусу того чи іншого органу профілактики.

            Метою дослідження, проведеного в підрозділі 2.3. “Співвідношення різних форм правоохоронної діяльності органів профілактики” було визначення специфіки профілактики адміністративних правопорушень на транспорті, як складової частини правоохоронної діяльності. Необхідність такого підходу обумовлюється, по-перше, тим, що профілактика є складним суспільним явищем, в якому набувають свого змісту економічний, організаційний, правовий та інші аспекти, а, по-друге, тим, що в діяльності відповідних органів профілактика є лише одною із сторін їх функціонування, поєднання яких в єдине ціле створює зовнішнє сприйняття правового статусу цих органів.

При цьому дисертаційне дослідження базується на обгрунтуванні необхідності такого правового регулювання, завдяки якому досягалось би балансування та вирівнювання порушених правових чинників. Цю функцію, на думку дисертанта, повинна виконувати система правових актів, які регулюють правоохоронну діяльність. В зв’язку з цим визначаючи проблематику правоохоронної діяльності здобувач висвітлює її, як вид соціальної діяльності, яка повинна здійснювати та забезпечувати охорону права економічними, правовими, культурними, організаційними та іншими важелями на будь-якому етапі виникнення, розвитку або безпосереднього впливу на суспільні відносини з боку того чи іншого правопорушення.

Така схема дає змогу апелювати до профілактики адміністративних правопорушень на транспорті, як до складової частини правоохоронної діяльності в цій сфері. Профілактика адміністративних правопорушень на транспорті своїм змістом призначена здійснювати запобігання (нейтралізацію) протиправних вчинків, що, в свою чергу, спрямовує її завдання на забезпечення охорони права, тобто в ракурс правоохоронної діяльності. Профілактика не виходить за межі правоохоронної діяльності, є її частиною, бо, крім неї, правоохоронна діяльність має свій прояв і крізь інші види діяльності, зокрема, адміністративну юрисдикцію та контрольно-наглядову діяльність.

            Іншим результатом зазначеного напрямку дослідження є диференціація правоохоронної діяльності і виділення профілактики як одного із специфічних видів правоохоронної діяльності та розкриття їх співвідношення між собою. В цьому контексті дисертант порівнює профілактику з контрольно-наглядовою діяльністю та адміністративною юрисдикцією, співвідносить та розмежовує їх, що, в свою чергу, дає змогу обгрунтувати конкретну і принципово нову позицію по відношенню до визначення сутності правоохоронної діяльності, так і її основних видів.       Підрозділ 2.4. “Взаємодія органів профілактики” безпосередньо стосується сфери транспортних суспільних відносин, в якій транспорт розглядається, як єдина комплексна галузь з усіма взаємодіючими в ній складовими. В цьому контексті усі інші чинники: адміністративні правопорушення на транспорті, органи профілактики на транспорті, - повинні опосередковуватись специфічними характеристиками транспортної системи і бути відповідним чином щодо них пристосованими.

Крім того, сама природа профілактики і органів, які її здійснюють, вимагає необхідності виконання сумісної діяльності, спрямованої на запобігання і викорінювання правопорушень та причин, що їх обумовлюють.

З врахуванням вказаних чинників дисертант спрямовує дослідження в двох аспектах. Перший з них передбачає ситуацію, коли адміністративне правопорушення має місце в сфері взаємодії різних видів транспорту, а другий передбачає ті моменти, які пов’язані з особливостями компетенції (правового статусу) органів профілактики. За таких умов здобувач відходить від класичного підходу до адміністративних правопорушень на транспорті, за яким вони розглядаються, аналізуються та запобігаються стосовно відповідної, окремої транспортної ланки. Принципова новизна дисертаційного дослідження полягає в комплексному розгляді профілактики адміністративних правопорушень, який впроваджується щодо всієї транспортної галузі, і цей підхід усуває ті “вузькі” місця, які б мали місце при апелюванні лише до одної транспортної ланки.

            Іншим аспектом даного дослідження є визначення необхідності взаємодії органів профілактики на транспорті, з’ясування її змісту і розкриття форм цієї діяльності. З цією метою дисертант підкреслює, що в правовому полі існують певні межі, які визначають компетенцію (правовий статус) будь-якого органу профілактики. Це дає змогу визначити необхідність взаємодії і висвітлити різноплановість тих моментів, які її спричиняють. До таких моментів відносяться: участь у взаємодії суб’єктів, які мають рівні (нерівні) компетенції, та можливість перехрещення (межування) компетенції при виконанні сумісних дій.

Такий підхід надає змоги визначити механізм взаємодії органів профілактики на транспорті та розкрити форми її прояву в тій мірі, яка була б достатньою як при визначенні змісту профілактичної діяльності, так і при розкритті окремих її положень.   

            Розділ 3 “Проблеми профілактики адміністративних правопорушень на транспорті та напрямки їх вирішення” складається з трьох підрозділів. Підрозділ 3.1. “Проблеми в функціонуванні транспортних правовідносин” присвячений розкриттю і розв’язанню проблемних моментів, які пов’язані із специфікою функціонування транспорту, як складної комплексної галузі.

            Характеризуючи складність профілактики адміністративних правопорушень на транспорті дисертант вказує на багаторівневу схему її побудови. В самій дисертації акценти ставляться на тому рівні, який визначається рамками Кодексу України про адміністративні правопорушення, що, в свою чергу, визначає конкретні орієнтири щодо розв’язання проблеми і усуває розмитість в профілактичній діяльності.

                В дисертації детально проаналізовані адміністративні правопорушення в галузі транспорту і шляхового господарства, які зазначені в главі 10 КУАП. На основі цього дисертант робить висновок, що  Кодекс України про адміністративні правопорушення спрямовує свій вплив на сферу транспортних правовідносин нерівномірно і не в повному обсязі. Так, існують як ті галузі транспорту, що підпадають під вплив КУАП, так і ті галузі, що не підпадають під його вплив. Наведена ситуація не може вважатись позитивною, бо, фактично, створює нерівномірності в підході до транспортних ланок, як елементів транспортної системи, і розриває профілактичну діяльність, тим самим обумовлюючи її звуження, ускладнення та неефективність. Таку ситуацію здобувач досліджує на окремих транспортних ланках і на транспортній системі вцілому з урахуванням можливості взаємодії її окремих елементів.

            Вирішення проблеми дисертант бачить в тому, щоб, з одного боку, відбулась трансформація законодавства України про адміністративні правопорушення в напрямку його універсалізації і встановлення єдиного підходу до адміністративних правопорушень незалежно від тої чи іншої транспортної ланки. А іншим аспектом вирішення проблеми на думку дисертанта є удосконалення транспортного законодавства з можливістю його пристосування до транспортної системи вцілому. Такий підхід дасть змогу в повній мірі спроектувати профілактичну діяльність на всю сферу транспортних суспільних відносин.

            У підрозділі 3.2. “Проблеми в визначенні компетенції органів, які здійснюють профілактику адміністративних правопорушень на транспорті” здобувач на основі всебічного аналізу Кодексу України про адміністративні правопорушення констатує ситуацію, відносно до якої в галузі транспорту законодавець фактично визначив найбільшу кількість органів, яким підвідомчі справи про адміністративні правопорушення. В цьому контексті простежується певна колізія , бо, очевидно, що кількісний покажчик даних органів жодним чином не переходить в якісний покажчик профілактики адміністративних правопорушень на транспорті. Особливо характерно ця ситуація простежується на аналізі щорічних статистичних даних по скоєним адміністративним правопорушенням в Україні, які демонструють тенденцію до зростання.

            З цього приводу дисертант пропонує удосконалити профілактику адміністративних правопорушень на транспорті шляхом уніфікації органів профілактики та підвищенням ефективності їх діяльності. Зокрема, в дисертаційному дослідженні запропоновано вирішити проблему за такими напрямками: визначити кожний орган стосовно його місця в системі органів профілактики; уніфікувати органи профілактики за професіональною ознакою; уніфікувати органи, як цілісні системи профілактичної діяльності.

            Щодо заходів уніфікації в системі органів профілактики і визначення місця кожного окремого органу в даній системі здобувач бачить в такій трансформації системи органів профілактики, за якою усувалась би різниця між правовим статусом органу профілактики, його можливостями в цій діяльності та тим призначенням, яке покладається на цей орган державою та суспільством.

            Заходи щодо уніфікації органів профілактики за професіональною ознакою дисертант бачить в наданні будь-якому органу профілактики можливості самостійно (без залучення інших органів), компетентно вирішити будь-яке питання, яке стосується профілактики адміністративних правопорушень на транспорті, і в повній мірі впровадити відповідні заходи.

            Вирішення проблеми уніфікації органів, як цілісних систем профілактичної діяльності, здобувач розглядає в двох ракурсах: внутрішньому та зовнішньому.  Внутрішній ракурс уніфікації органів профілактики, як цілісних систем профілактичної діяльності, повинен бути спрямованим на забезпечення його внутрішньої цілісності і скоординованості, наданні йому можливості самостійно і повністю здійснювати профілактичний вплив на своїй ділянці обслуговування.

Під зовнішнім ракурсом уніфікації здобувач розуміє механізм швидкого і істотного пристосування органу профілактики до будь-яких умов та чинників, що виникають у повсякденному суспільному житті.

            Узагальнюючи питання, пов’язані з проблемою компетенції органів, які здійснюють профілактику адміністративних правопорушень на транспорті, дисертант визначає конкретні шляхи, комплекс яких надасть змоги її дійсного ефективного розв’язання.      

            У підрозділі 3.3. “Проблеми в регулюванні транспортних правовідносин з метою запобігання адміністративним правопорушенням” дисертант на основі проведеного дослідження констатує, що найголовнішою проблемою в забезпеченні профілактики адміністративних правопорушень на транспорті є недостатня урегульованість відповідних суспільних відносин з боку норм права та відповідне відображення цих норм в нормативно-правових актах. Проблемність даної ситуації дисертант бачить в тому, що, з одного боку, залишається недосконалою низка нормативно-правових актів, які призначені врегульовувати транспортні суспільні відносини, а, з іншого боку, недосконалість законодавства про адміністративні правопорушення усуває можливість повного забезпечення профілактичним впливом даних відносин.

            З метою вирішення цієї проблеми здобувач пропонує розробити Концепцію щодо запобігання правопорушень і закріпити її в Основах законодавства України про профілактику правопорушень. Необхідність Концепції, на думку здобувача, полягає в можливості визначити чітку схему профілактичної діяльності, в якій би регламентувались основні правові, економічні, соціальні, організаційні та інші засади регулювання, розвитку і забезпечення профілактики правопорушень (в тому числі і на транспорті). Доцільність такого підходу здобувач бачить: по-перше, в тому, щоб розгляд профілактичної діяльності здійснювався в єдиному правовому контексті - стосовно запобігання та нейтралізації будь-яких правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових та дисциплінарних); по-друге, в тому, щоб визначити пріоритетні напрямки профілактики з урахуванням тих особливостей, які існують в кожній окремій галузі права, з послідуючим їх взаємоузгодженням; і, по-третє, в тому, щоб Концепція слугувала єдиною правовою базою для визначення профілактичної політики в Україні, на якій, без будь-яких колізій, будувалась би діяльність усіх суб’єктів профілактики.

            Врахування і вирішення наведених моментів допомогло б створити схему діяльності будь-якого суб’єкта в сфері профілактики правопорушень та досягти позитивної динаміки і скоординованості як в здійсненні загально профілактичної діяльності, так і в кожному окремо обраному напрямку профілактики правопорушень.