Ніщимна С.О. Правове регулювання державного кредитування в Україні

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь наукової розробки проблеми, що досліджується, визначені її об’єкт та предмет, а також мета і завдання, які необхідно вирішити, обґрунтовується теоретичне і практичне значення роботи, її методологічні та теоретичні основи, наукова новизна дисертаційного дослідження і формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про їх апробацію.

Розділ 1 “Правове регулювання державного кредитування та його місце в фінансовій системі України” присвячено розробці основних правових засад таких категорій фінансового права як: державний кредит та державне кредитування і визначення їх місця в фінансовій системі країни. Його відкриває підрозділ 1 розділу 1 “Поняття фінансів і фінансової системи”, в якому, враховуючі існуючі дослідження, автор ставить перед собою мету дослідити різні точки зору на категорії “фінанси”, “фінансова система” та її складові.

Фінанси відіграють провідну роль у керівництві економікою, оскільки призводять до формування необхідних фондів коштів держави: централізованих і децентралізованих. Вплив на них з боку держави є неоднаковим: в першому випадку вона виступає повноправним господарем, в другому – держава є лише регулятором відносин, що склалися в ринковій економіці, на що в свій час наголошував ще французький вчений П.М. Годме.

Категорія “фінанси” активно досліджувалася вченими - економістами та юристами. Існує декілька тлумачень цієї категорії. Так, в економічній науці переважає точка зору, що фінанси – це грошові відносини, в результаті яких забезпечується утворення, розподіл і використання грошових доходів і фондів держави і суб’єктів господарювання. Юридична наука відносить фінанси до об’єкту фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування, оскільки вони пов’язані з утворенням і використанням фінансових фондів держави і місцевого самоврядування, мають державно-владний (імперативний) характер.

Фінанси як економічні відносини, що виникають при мобілізації, розподілі та використанні певних фондів грошових коштів, відрізняються між собою, але одночасно характеризуються деякими загальними рисами, що дозволяє об’єднати їх в окремі взаємопов’язані (відносно відокремлені) групи – фінансові інститути. Сукупність фінансових інститутів складає фінансову систему. Проблемним є питання визначення складових фінансової системи, оскільки не тільки в економічній і юридичній літературі вони визначаються по-різному, але й серед дослідників фінансового права не існує єдиної точки зору. Дослідження ж останніх років ставлять питання про розширення переліку фінансових інститутів, що входять до складу фінансової системи.

У підрозділі 2 розділу 1 “Правове регулювання та суть державного кредиту” йдеться про державний кредит як одну із складових фінансової системи. Держава, виконуючі свої функції, здійснює фінансову діяльність, тобто діяльність по мобілізації, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих фондів коштів. Залучення коштів до Державного бюджету здійснюється переважно за допомогою обов’язкового методу мобілізації фінансових ресурсів. Але цих коштів, як правило, не вистачає, тому держава вдається до державного кредиту, як одного з методів добровільної мобілізації коштів. В таких відносинах позичальником виступає держава, яка залучає грошові кошти для власних потреб на умовах зворотності, строковості і, як правило, відплатності, а фізичні і юридичні особи, що надають власні кошти у тимчасове користування, виступають кредиторами держави.

Об’єктом державного кредиту є тимчасово вільні кошти громадян та господарюючих суб’єктів, які перетворюються у додаткові фінансові ресурси держави. Основною метою державного кредиту є вирішення проблем фінансування бюджетного дефіциту. Фінансові відносини у сфері держаного кредиту виникають в процесі фінансової діяльності держави з приводу формування, функціонування та погашення державного внутрішнього боргу. Об’єктом даних правовідносин є фінансові ресурси держави.

Особливостями правовідносин, що виникають при державному кредиті є:

однією із сторін (позичальником) завжди виступає держава, орган місцевого самоврядування, або уповноважений ними орган; іншою стороною (кредитором) може бути будь-яка фізична або юридична особа;

державно-владний характер відносин, не зважаючи на те, що держава виступає боржником;

нерівноправність суб’єктів – учасників правовідносин по державному кредиту.

У підрозділі 3 розділу 1 “Правове регулювання державного кредитування” обґрунтовується поява нових правових відносин – державного кредитування. В умовах переходу до ринкових відносин зростає роль державного кредитування як джерела грошових коштів у формуванні та вдосконаленні основних фондів народного господарства.

Намагання деяких науковців об’єднати категорії державного кредиту і державного кредитування в одному, на наш погляд, є недоцільним, оскільки природа зазначених відносин суттєво відрізняється, зокрема:

- при державному кредитуванні кредитором виступає держава, а позичальниками – фізичні і юридичні особи;

- державно-владний характер відносин при державному кредитуванні є більш природнім ніж при державному кредиті, коли держава, виступаючи позичальником, встановлює в односторонньому порядку умови надання та погашення кредиту. У відносинах по державному кредитуванню такий державно-владний припис є типовим, бо, врешті-решт, перевагою кредитора при наданні кредиту є встановлення ним умов кредитування. Інша ж сторона або приймає їх, або ні;

- при державному кредиті залучені кошти направляються на покриття, як правило, бюджетного дефіциту або на фінансування певних потреб держави. Відносини ж по державному кредитуванню передбачають виділення коштів з державного бюджету на конкретно визначені цілі. Напрямки спрямування та обсяги кредитів чітко визначаються статтями видатків бюджету.

Державне кредитування пріоритетних напрямків діяльності держави в Україні набуває все більшого застосування. Так, державне кредитування охоплює на сьогоднішній день вищу освіту, житлове будівництво, індивідуальне житлове будівництво на селі, сільське господарство. Для вирішення поставлених соціальних цілей, як правило, створюються фонди коштів, про появу яких говорить вчений-юрист А.Нечай, характеризуючи фонди соціального страхування і не заперечуючи існування інших видів публічних фондів коштів.

Фонди грошових коштів є об’єктом фінансових відносин. Необхідність у створенні таких фондів виникає при задоволенні складних соціальних потреб. У своєму розвитку грошові фонди проходять три основні стадії: мобілізація грошових коштів; розподіл та перерозподіл коштів фонду; використання коштів фонду.

Під мобілізацією грошових коштів розуміється процес здійснення заходів, які дозволяють за певний час сконцентрувати фінансові ресурси, зосередити їх на вирішенні певної задачі (мети фонду). Розподілення і перерозподілення коштів грошових фондів представляє собою процес їх розділу між окремими особами, які приймають участь у відповідних фінансових відносинах, направлення їх на вирішення окремих задач, які стоять перед цими фондами. Під витрачанням коштів грошових фондів розуміється процес їх використання для вирішення визначених задач.

Останнім елементом будь-якого грошового фонду є результати використання його коштів, саме для досягнення яких вони і створюються. Під результатом використання коштів грошових фондів слід розуміти результат діяльності розпорядника такого фонду та інших осіб, які залучаються до мобілізації, розподілу та використання коштів. В ідеалі результат використання коштів грошового фонду повинен співпасти з метою діяльності фонду. Формування державних цільових фондів є засобами, за допомогою яких здійснюється фінансова діяльність держави і забезпечується ефективність перерозподілу публічних фінансових ресурсів.

Створені в Україні фонди державного кредитування є цільовими державними фондами, оскільки створюються у складі Державного бюджету України та формуються за рахунок його коштів, мають чітку мету діяльності і визначені напрямки використання коштів. Крім того, вони є публічними фондами коштів за своїм спрямуванням, бо створюються з метою задоволення потреб окремих категорій громадян. За своєю суттю ці фонди є фінансовими, оскільки опосередковують грошові відносини, пов’язані з розподіленням фінансових ресурсів держави, що регулюється нормами бюджетного права. Відносини, що виникають при формуванні та використанні коштів фондів державного кредитування є фінансово-правовими відносинами, що зумовлюється характером суб’єктного складу, фінансовим характером відносин, регулюванням нормативно-правовими актами, відповідальністю, яка безпосередньо покладена на державу.

Перший розділ закінчують висновки до нього.

Розділ 2  дисертаційного дослідження  “Правове регулювання державного кредитування житлового будівництва” характеризує відносини, що виникають при здійсненні державного кредитування молодіжного житлового будівництва та індивідуального житлового будівництва на селі.

У підрозділі 1 розділу 2 “Правове регулювання державного кредитування молодіжного житлового будівництва” наголошується, що житлова проблема завжди була гострою і на сьогодні залишається не вирішеною. Не існує жодної країни, де б держава не опікувалася вирішенням цього питання. В Україні існує декілька шляхів вирішення житлової проблеми, основними з яких є банківське і державне кредитування. Перший з них не може бути основним, зважаючи на низький соціальний рівень життя населення України. Тому роль держави має бути переважаючою.

Державна молодіжна житлова політика є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку України. Для вирішення цієї проблеми була розроблена Концепція державної житлової реформи і створено Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Правове регулювання і порядок надання державних кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво житла здійснюється на основі Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 23.03.2000 р., Указів Президента “Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій” від 06.10.1999 р., “Про Основні напрями забезпечення житлом населення України на 1999-2005 роки” від 24.05.2000 р. та Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла” від 24.02.2003 р.

Право на отримання кредиту мають молоді сім’ї та одинокі молоді громадяни, які потребують поліпшення житлових умов. Основними умовами кредитування будівництва (реконструкції) і придбання житла є громадянство України; вік до 30 років включно для подружжя та до 28 років включно для одиноких молодих громадян; підтвердження документально права на поліпшення житлових умов; сплата першого внеску. Кредит надається регіональним відділенням Фонду строком до 30 років зі сплатою 3% річних суми зобов’язань за кредитом.

Пільгові умови передбачені для позичальників, які мають дітей та для тих, хто проживає у збудованому (реконструйованому) за рахунок кредиту індивідуальному будинку в сільській місцевості і постійно працює у сільськогосподарському виробництві, на підприємствах переробної та інших галузей агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, в соціальній сфері села та органах місцевого самоврядування на селі.

Зважаючи на недостатнє фінансування будівництва і придбання житла з Державного бюджету та коштів Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, Уряд України затвердив Порядок часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла. Перспективи розвитку державної молодіжної житлової політики окреслені “Державною програмою забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки”.

У підрозділі 2 розділу 2 “Правове регулювання державного кредитування індивідуального житлового будівництва на селі” наголошується, що одним з пріоритетних напрямів відродження сіл України, поліпшення демографічної ситуації в державі, є будівництво житла для працівників сільського господарства.

Регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі будівництва житла у сільській місцевості здійснюються нині Законом України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу” від 15.05.1992 р., Указом Президента України “Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі” від 27.03.1998 р., Постановами Кабінету Міністрів України “Про розвиток житлового будівництва та поліпшення соціально-демографічної ситуації на селі” від 28.07.1992 р., “Про сприяння індивідуальному житловому будівництву за рахунок надання державного довгострокового пільгового кредиту” від 26.06.1993 р., “Про затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі” від 05.10.1998 р.

Реалізація державних програм кредитування індивідуального житлового будівництва на селі та програми “Власний дім” здійснюється через Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі. Основними умовами надання державного пільгового кредиту індивідуальним забудовникам житла на селі або придбання житла на селі є громадянство України; постійне проживання або переселення на постійне місце проживання в сільську місцевість; праця у сільськогосподарському виробництві, у соціальній сфері села або в органах місцевого самоврядування на селі; підтвердження позичальником своєї платоспроможності .

Кредит може бути наданий: коштами у безготівковій формі або матеріальними ресурсами, необхідними для будівництва. Крім того, позичальник може отримати кредит авансом в розмірі до 25 відсотків суми кредиту. Терміни використання кредиту обумовлюються кредитною угодою, але не можуть перевищувати 2 роки з дня одержання першої частини.

Погашення державного пільгового кредиту на будівництво або придбання житла на селі індивідуальними забудовниками розпочинається через 2 місяці після завершення терміну використання кредиту. Формою погашення можуть бути кошти або сільськогосподарська продукція власного виробництва.

Таким чином, реформування аграрного сектору країни матимуть позитивні результати за умови їх соціального спрямування на підвищення життєвого рівня громадян, які живуть і працюють на українській землі. Основним джерелом коштів для підтримки індивідуального житлового будівництва на селі повинні стати державні пільгові кредити, обсяги яких необхідно передбачувати щорічно в Законі України "Про Державний бюджет України“ і доповнюватися за рахунок місцевих бюджетів та інших джерел.

Другий розділ закінчується висновками до нього.

Розділ 3 “Правове регулювання інших видів державного кредитування” характеризує відносини, що виникають при здійсненні державного кредитування вищої освіти та державного кредитування сільського господарства.

У підрозділі 1 розділу 3 “Правове регулювання державного кредитування здобуття вищої освіти” наголошується, що майбутнє кожної держави залежить перш за все від освіченості її нації. Метою освітньої політики України є забезпечення стійкого економічного і соціального розвитку. На державу покладено ключове завдання підтримки вищої освіти в умовах підвищення попиту на неї. На наш погляд, вища освіта повинна бути доступною для всіх членів суспільства на основі повної рівності й залежності від здібностей кожного.

Під державним кредитуванням освітянських послуг мається на увазі надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності.

В Україні державна підтримка здобуття вищої освіти здійснюється на підставі Законів України “Про сприяння соціального становленню та розвитку молоді в Україні” від 23.03.2000 р., “Про вищу освіту” від 17.01.2002 р., Указу Президента “Про Основні напрямки реформування вищої освіти в Україні” від 12.09.1995 р., Постанови Кабінету міністрів України “Про затвердження Порядку надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності” від 27.05.2000 р.

Кредит для здобуття освіти за денною, вечірньою та заочною формами навчання у вищих навчальних закладах незалежно від форм власності можуть одержувати молоді громадяни України віком до 28 років, які успішно склали вступні іспити або студенти, що навчаються на платній основі у вищому закладі освіти, розташованому на території України.

Повернення кредиту здійснюється одержувачем кредиту починаючи з дванадцятого місяця після закінчення навчання у вищому навчальному закладі зі сплатою 3% річних протягом 15 років. Кредит та відсотки за користування ним взагалі не повертаються:

якщо одержувач кредиту після закінчення вищого навчального закладу пропрацював за фахом не менше 5 років у державному або комунальному закладі у сільській місцевості;

якщо одержувачу кредиту встановлена інвалідність 1 групи;

якщо на момент виплати настала смерть одержувача кредиту.

Отже, стратегічним напрямком реформування та розвитку вищої освіти України має бути підвищення доступності якісної освіти для найширших верств населення на основі впровадження системи фінансування і кредитування освіти за рахунок державних та приватних коштів. Одним з механізмів вирівнювання умов може стати перенесення наголосу з фінансування установ на фінансування студентів.

У підрозділі 2 розділу 3 “Правове регулювання державного кредитування сільського господарства” наголошується на пріоритетності розвитку агропромислового комплексу як складової частини економіки більшості держав. На наш погляд, в Україні державна підтримка сільського господарства має бути невід’ємним компонентом сучасної аграрної політики, а втручання держави – мати вирішальне значення та визначати економічний стан АПК країни.

Необхідність бюджетної підтримки обумовлена тим, що сільське господарство в умовах ринку не може в силу своєї специфіки успішно брати участь у міжгалузевій конкуренції.

Об’єктивна реальність свідчить, що сільському господарству мають надаватися пільгові кредити, інакше значно більші витрати треба буде здійснювати на дотування сільськогосподарської продукції.

Основним принципом пільгового кредитування сільського господарства є високий рівень державної підтримки, часткова компенсація діючої процентної ставки з бюджетних коштів. Система сільськогосподарського кредиту в Україні була започаткована Указом Президента “Про невідкладні заходи щодо фінансово-кредитного забезпечення формування державних продовольчих ресурсів 1994-1995 років” від 02.06.1994 р., на виконання якого розроблялася відповідна нормативна база. На протязі останніх років постійно вдосконалювався порядок надання державних кредитів сільськогосподарським виробникам і Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів” від 18.02.2004 р. передбачається надання компенсації на конкурсній основі підприємствам агропромислового комплексу, які залучили кредити.

Результати останніх років показали, що український агропромисловий комплекс проявляє свою велику життєздатність та поступово адаптується до ринкових умов господарювання. Сільськогосподарські та інші підприємства АПК дотримуючись усіх встановлених вимог, забезпечуючи цільове використання кредиту, мають реальну можливість одержати з Державного бюджету фінансову підтримку через механізм здешевлення кредитів комерційних банків покращити своє фінансово-економічне становище. На наш погляд, комплексне державне регулювання аграрного ринку буде сприяти виходу аграрного сектора з кризового становища та забезпечить його подальший розвиток.

Третій розділ закінчується висновками до нього.