НОТАРІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ: СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК, УДОСКОНАЛЕННЯ (АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ) Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими планами та програмами, окреслено мету й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади нотаріальної діяльності в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких здійснено історико-правовий огляд становлення нотаріальної діяльності, визначено поняття, завдання та ознаки нотаріальної діяльності в Україні, а також розкрито зміст іі правового регулювання.

У підрозділі 1.1 «Історико-правовий огляд становлення нотаріальної діяльності» здійснено історичну періодизацію становлення та формування інституту нотаріату.

Доведено, що зародження діяльності правового характеру щодо сприяння у вирішенні юридичних питань, що послужила прообразом нотаріату, знаходить свої витоки ще в давньоєврейській державі, і основою появи інституту нотаріату стала наявність розвинутої системи товарно-грошових відносин, а необхідною передумовою – наявність писемності.

При визначенні місця нотаріату в контексті розвитку права України доведено, що цей інститут формувався як складова національної правової культури, і тому, нотаріат як орган досудової юрисдикції зароджувався в державно-організованому суспільстві з появою відповідних категорій справ, що вимагають такого розгляду. Природно, що в Україні інститут нотаріату з’явився внаслідок розвитку цивільного обігу, за наявності потреб економіки в юридичному визнанні й закріпленні суб’єктивних прав і необхідності захисту приватної власності. Практика свідчить, що історично нотаріат є складовою частиною правової системи будь-якої країни, де присутні умови товарного обігу.

Проведений аналіз становлення нотаріату в Україні свідчить про те, що реорганізація нотаріату в сучасний період повинна розглядатися як необхідна умова сприяння становленню цілісного підходу до визначення функцій нотаріату та побудови чіткої структури нотаріальних органів з метою надання населенню послуг правового та нотаріального характеру у відповідності до міжнародних стандартів, а також поступового та системного реформування українського нотаріату як інституту позасудового захисту цивільних прав громадян.

У підрозділі 1.2 «Поняття, завдання та ознаки нотаріальної діяльності в Україні» розглядається правова природа нотаріальної діяльності за декількома напрямами, зокрема, проаналізовано чинне нормативне та перспективне визначення, а також існуючі в літературі доктринальні наукові погляди щодо завдань, сутності інституту нотаріату та нотаріальної діяльності.

Розгляд правової природи нотаріату довів, що він виконує відповідні повноваження щодо здійснення державної функції захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. Нотаріат є унікальним інститутом із двоїстою правовою природою, що поєднує у своїй організації та діяльності принцип публічності та захист приватних інтересів конкретних індивідів. Діяльність нотаріату має яскраво виражений адміністративно-правовий зміст, при цьому він не входить до системи органів державної влади, що дозволило б визначити його місце в сукупності правових явищ України як специфічного правового інституту. Особливість українського нотаріату – наявність двох категорій нотаріусів: тих, які працюють у державних нотаріальних конторах, і тих, які займаються приватною практикою.

Виділено ознаки та основні риси нотаріальної діяльності, до яких віднесено: специфічну мету нотаріальної діяльності, сферу її застосування, здійснення нотаріальної діяльності від імені держави, зміст нотаріальної діяльності, здійснення нотаріальної діяльності спеціальними суб’єктами, незалежність і неупередженість нотаріуса, процедурність здійснення, персоніфіковану відповідальність нотаріуса, некомерційний характер нотаріальної діяльності, позасудову охорону та захист прав і законних інтересів, безспірність правовідносин, стосовно яких вчиняються нотаріальні дії, здійснення нотаріальних дій уповноваженими органами та посадовими особами в певній процесуальній формі, яка чітко визначена законодавством.

Доведено, що нотаріальну діяльність умовно розподілено на дві групи відносин: відносини, що складаються у процесі організації нотаріальної діяльності та адміністративно-процесуальні відносини. Встановлено, що адміністративно-процесуальні відносини в нотаріальній сфері – це суспільні відносини, які виникають між особами, які вчиняють нотаріальні дії, та особами, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій у порядку, передбаченому законодавством про нотаріат і регулюються адміністративно-правовими нормами.

До ознак адміністративно-процесуальних відносин у нотаріальній сфері можна віднести: наявність обов’язкового суб’єкта – нотаріуса або інших органів чи осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій; встановлення меж компетенції нотаріуса, наданих йому державою, що визначаються нормами адміністративного законодавства; правоохоронний і правозахисний характер діяльності нотаріату; безспірний характер відносин, тобто безспірність юридичних фактів і прав, на яких засновується нотаріальне провадження; письмова форма реєстрації нотаріальних дій.

У підрозділі 1.3 «Правове регулювання нотаріальної діяльності в Україні» доведено, що правове регулювання діяльності нотаріальних органів України виражається в закріпленні відносин у сфері виконання покладених на них функцій і в регламентації правового статусу посадових осіб цих органів, їх компетенції, повноважень і юридичної відповідальності.

Правове регулювання в досліджуваній сфері має місце у всіх випадках, коли приймається владне рішення юридичного характеру, що регламентує положення, завдання й масштаби поведінки або статус нотаріальних органів.

Визначено, що предметом адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності є комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі організації нотаріальної діяльності та між особами, які вчиняють нотаріальні дії, а також особами, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій у порядку, передбаченому законодавством про нотаріат і регулюються адміністративно-правовими нормами.

Розділ 2 «Адміністративно-правовий статус нотаріальних органів в Україні» містить три підрозділи, в яких проаналізовано мету, функції та принципи діяльності нотаріальних органів в Україні, досліджено компетенцію нотаріальних органів щодо вчинення нотаріальних дій та охарактеризовано особливості юридичної відповідальності державних і приватних нотаріусів.

У підрозділі 2.1 «Мета, функції та принципи діяльності нотаріальних органів в Україні» досліджується адміністративно-правовий статус нотаріальних органів в Україні через сукупність адміністративно-правових норм, які, у свою чергу, закріплюють мету, завдання, функції, організацію діяльності, компетенцію та юридичну відповідальність суб’єктів нотаріальної діяльності.

Наголошується, що мета діяльності нотаріальних органів спрямована на надання офіційної сили та вірогідності юридичним правам, фактам і документам. Отже, нотаріус посвідчує лише безспірні права та безспірні факти, у наявності яких він може переконатися безпосередньо або на підставі відповідних документів.

Доведено, що нотаріат із його унікальною дуалістичною правовою природою здатний ефективно виконувати функції, покладені на нього державою. У зав’язку з цим, останні класифіковано за критерієм наявності або відсутності імперативного аспект у в діяльності нотаріальних органів і залежності від характеру впливу на суспільні відносини.

Зроблено висновок, що специфіка функцій нотаріальних органів, які відображають правову природу нотаріату як правового інституту, що, з одного боку, здійснює діяльність публічно-правового характеру, а з іншого, є інститутом громадянського суспільства та не дозволяє передати його функції іншим органам чи організаціям.

Надано визначення поняття «принципи діяльності нотаріальних органів», запропоновано розподілити їх на загально-правові та організаційно-правові, а також розкрито їхній зміст.

У підрозділі 2.2 «Компетенція нотаріальних органів щодо вчинення нотаріальних дій» визначено основні підходи щодо розуміння поняття «компетенція». Приділено увагу аналізу предметної та територіальної компетенції нотаріальних органів вчинення нотаріальних дій. Окрім того, компетенцію класифіковано на внутрішню, зовнішню та за суб’єктами вчинення нотаріальних дій.

Акцентовано увагу на тому, що законодавцем визначено широкий спектр повноважень щодо вчинення нотаріальних дій нотаріусами, посадовими особами органів місцевого самоврядування, консульськими установами України, а також визначено осіб, які посвідчують дії, прирівняні до нотаріально посвідчених.

У підрозділі 2.3 «Юридична відповідальність державних та приватних нотаріусів» проаналізовано різні підходи щодо розуміння поняття «юридична відповідальність». Встановлено, що юридична відповідальність державних і приватних нотаріусів має комплексний характер, оскільки будучи уповноваженими державою на реалізацію публічно-правової функції, нотаріуси відповідають за правомірність своєї діяльності як перед заявниками, так і перед суспільством в цілому, але характер відповідальності визначається відповідно до характеру вчиненого делікту.

Запропоновано ініціювати питання щодо внесення змін до статей 21, 27 Закону України «Про нотаріат» шляхом уточнення (конкретизації) поняття «недбалість» і доповнити статтю 27 Закону України «Про нотаріат» таким абзацом: «Нотаріус не несе відповідальність, якщо встановлено, що незаконні дії при вчиненні правочину допущені у зв’язку з шахрайськими діями сторін або третіх осіб».

Наголошено, що дисциплінарним проступком із боку нотаріуса визнається невиконання або порушення обов’язків, установлених законодавством, а також перевищення своїх повноважень. До зазначених проступків відносять: вчинення нотаріальних дій, які не відповідають законодавству; заняття підприємницькою та іншою діяльністю, крім наукової, творчої та викладацької; надання посередницьких послуг при нотаріальному оформленні договорів; порушення таємниці вчинення нотаріальних дій як особисто нотаріусом, так і особами, які працюють у нотаріальній конторі; вчинення нотаріальної дії на своє ім’я та від свого імені, на ім’я або від імені своїх чоловіків або дружин, їхніх і власних родичів (батьків, дітей, онуків); порушення загальноприйнятих норм етики, грубе ставлення до клієнтів; вчинення нотаріальних дій поза межами нотаріального округу; ненадання або несвоєчасне надання необхідної інформації або даних за запитом податкових, судових і слідчих органів тощо.

Розділ 3 «Шляхи удосконалення нотаріальної діяльності в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито державний контроль за нотаріальною діяльністю в Україні, проаналізовано зарубіжний досвід здійснення нотаріальної діяльності та його впровадження, а також запропоновані шляхи вдосконалення законодавства щодо забезпечення реалізації нотаріальної діяльності в Україні.

У підрозділі 3.1 «Державний контроль за нотаріальною діяльністю в Україні» доведено, що державний контроль за нотаріальною діяльністю є різновидом державного контролю, який поєднує ознаки загального характеру (оперативність, повсякденність, спрощеність), так і специфічні властивості (публічно-правова природа, змішаний характер діяльності).

Визначено методологічну спрямованість державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні, яка передбачає: по-перше, надання допомоги нотаріусам у разі потреби, усунення прогалин, помилок у їхній роботі, в разі ж систематичних грубих порушень законодавства – притягнення до юридичної, зокрема дисциплінарної, відповідальності, по-друге, у захисті прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, стосовно яких нотаріуси здійснюють свою діяльність.

Обґрунтовано напрями державного контролю за нотаріальною діяльністю, а саме: дотримання законності під час процедури вчинення нотаріальних дій; підготовка якісного кадрового складу для нотаріальний контор; забезпечення фінансової дисципліни у сфері оподаткування нотаріальної діяльності.

У підрозділі 3.2 «Зарубіжний досвід здійснення нотаріальної діяльності та його впровадження» доведено прагнення нотаріату України ввійти до міжнародної нотаріальної спільноти, а це потребує вивчення й використання позитивного досвіду правового регулювання щодо організації та діяльності нотаріатів зарубіжних країн, що сприятиме глибшому розумінню тенденцій розвитку правового регулювання вітчизняної нотаріальної системи.

Проведено аналіз основ нотаріальної діяльності різних правових систем, що дало змогу зробити наступні висновки: організація нотаріальної діяльності залежить від типу правової системи країни. Нотаріат можна розподілити на два основних типи: нотаріат англосаксонської та романо-германської системи права (латинський нотаріат); у період загальної глобалізації подальше впровадження стандартизації щодо надання нотаріальних послуг має підвищити рівень забезпечення захисту прав і свобод громадян.

Встановлено, що в системі латинського нотаріату Німеччини, Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Швейцарії, Бельгії, Люксембурга, Нідерландів, Латинської Америки, провінції Квебек (Канада) нотаріус виступає, по-перше, як незалежний представник держави, наділений від її імені повноваженнями здійснювати нотаріальні дії, по-друге, він одночасно несе особисту відповідальність за здійснення нотаріальних дій. Незалежність нотаріуса забезпечує надання угодам сторін «публічної форми й публічної довіри», оскільки нотаріус виконує завдання публічної влади. Контроль за діяльністю нотаріуса здійснюється державою в особі органів юстиції і нотаріальними палатами.

З огляду на вищевикладене, зазначимо, що наша держава прагне перейти до системи «одного» нотаріату, яка полягає в існуванні єдиних нотаріальних органів, без розшарування на приватних і державних нотаріусів. Перспективи розвитку нотаріату в Україні мають спиратися на накопичений світовий досвід з урахуванням національних звичаїв і ментальності українського народу.

У підрозділі 3.3 «Удосконалення законодавства щодо забезпечення реалізації нотаріальної діяльності в Україні» визначено основні заходи, які повинні сприяти вдосконаленню законодавства щодо забезпечення реалізації нотаріальної діяльності в Україні: створення єдиного нотаріату в Україні, що буде діяти на загальних принципах, здійснюватися нотаріусами, наділеними однаковими правами, обов’язками та гарантіями їхньої діяльності. Вагомим кроком, на наш погляд, буде прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України та закріплення в ньому окремого розділу щодо засад здійснення нотаріальної діяльності та вжиття заходів щодо зменшення кількості підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють питання діловодства та архівної справи; визначення критеріїв для оптимального забезпечення населення нотаріальними послугами; створення інституту професійного самоврядування нотаріусів; зміна принципів державного регулювання фінансових основ нотаріальної діяльності, яка забезпечувала б можливість здійснення нотаріальних дій за пільговими тарифами, виконувала б стимулюючу функцію, сприяла б збереженню антикорупційного потенціалу нотаріату, створювала б майнову базу відшкодування заподіяної з вини нотаріуса шкоди; зміцнювала б гарантій прав осіб у процесі виконання нотаріальних дій, зокрема, через законодавче закріплення обов’язковості ведення нотаріусом протоколів за процедурою здійснення окремих видів нотаріальних дій; вдосконалення правового регулювання майнової відповідальності нотаріуса за допомогою розвитку інституту страхування його професійної діяльності; розроблення та затвердження Порядку підвищення кваліфікації кадрів, які працюють у сфері нотаріату.