ОБЛІК І АУДИТ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи обліку основних засобів» досліджено економічну сутність, визначено функції та удосконалено класифікацію основних засобів. Розроблено порядок визнання основних засобів як активів. Опрацьовано науково-методичні підходи до оцінки основних засобів в контексті перспектив розвитку та інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств.

Трансформаційні перетворення в економіці України потребують підвищення інвестиційної активності та інноваційності сільськогосподарських підприємств, що зумовлює необхідність посилення інформативності процедур обліку та аудиту.

Обґрунтування стратегічних можливостей розвитку суб’єкта господарювання характеризує його ресурсний потенціал, важливою складовою якого є основні засоби. Тому посилення методологічної спрямованості обліку основних засобів потребує поєднання економічних, організаційних, управлінських і інших аспектів та їх відповідного методичного опрацювання.

На підставі дослідження економіко-правового змісту основних засобів обґрунтовано необхідність їх розгляду як окремих об’єктів управління, обліку і аудиту. З’ясовано, що процес кругообігу капіталу (в т.ч. основних засобів) слід розглядати з позиції циклічності господарської діяльності, який позначається на його результативності. З одного боку, це потребує дієвої обліково-аналітичної бази, а з іншого – відповідної системи аудиту для прийняття управлінських рішень.

З позиції кругообігу капіталу основні засоби слід розглядати як ресурси підприємства та «виробничі потужності», які, як засоби виробництва, «капіталізують» витрати (переносять вартість на створений продукт) та впливають на формування доходів підприємства.

При дослідженні сутності основних засобів як складової ресурсного капіталу відстежено такі категорії як «матеріальні цінності», «активи», «капітал», «фонди» та визначено відмінності між ними. З’ясовано, що фонди є абстракцією формування ресурсних джерел підприємства, які визначаються прийняттям управлінських рішень та аналітичним проробленням.

Переосмислення економічної та функціональної приналежності основних засобів дало можливість визначити та розвинути їх функції (ресурсно-виробнича, інноваційно-інвестиційна, відтворювальна і гарантійна). Це дало змогу уточнити визначення категорії «основні засоби», під якими слід розуміти матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше як один рік (або операційний цикл, якщо він триває більше одного року), і вартість яких поступово переноситься на всі створені за їх участі нові вартості, які підприємство утримує та використовує у виробничій і невиробничій сферах, здає в оренду іншим особам і сприяють створенню і зростанню ресурсного потенціалу підприємства на інноваційній основі.

При цьому при віднесенні матеріальних активів до основних засобів доцільно використовувати вартісну ознаку, встановлену згідно з вимогами Податкового кодексу України (вартість об’єкта перевищує 2500 грн), про що необхідно зазначати в Наказі про обліку політику.

Недостатній рівень упорядкування інформаційних потоків в системі бухгалтерського обліку та необхідність їх об’єктивної управлінської орієнтації зумовило дослідження класифікаційних ознак основних засобів. У результаті систематизовано та удосконалено класифікацію основних засобів в обліково-управлінському аспекті (рис. 1). Це дозволить покращити інформаційномісткість на підприємстві шляхом деталізації аналітичних процедур та забезпечить обґрунтованість прийняття управлінських рішень.