Олексенко В.І. Ефективність дії попередників, основного обробітку грунту та тривалого застосування добрив на урожайність кукурудзи у сівозмінах підзони північного Степу України

summary

Огляд літературних джерел і теоретичне обґрунтування теми роботи. У  літературному огляді приводиться стан вивченості різних видів основного обробітку ґрунту і систем удобрення, їх впливу на потенційну та ефективну родючість, урожайність кукурудзи та якість продукції. Проведений аналіз результатів досліджень у стаціонарних дослідах на Красноградський дослідній станції ІЗГ УААН та визначені напрямки їх подальшого удосконалення.

Умови та методика проведення досліджень. Дослідження проводились на Красноградський дослідній станції Інституту зернового господарства УААН. Зона діяльності Красноградської дослідної станції охоплює північну частину степової Лівобережної України, включаючи південні райони Харківської, південно-східні Полтавської та північно-східні Дніпропетровської областей. Формуючись в умовах переходу природнокліматичних зон від Степу до Лісостепу, ґрунти дослідної ділянки глибокі чорноземи. Вміст гумусу 4,7-4,9% рН_Cl в орних шарах ґрунту 6,9-7,0, вміст загального азоту 0,28-0,30%, фосфору і калію 0,15-0,16% і 2,1-2,2%, відповідно.

Клімат зони діяльності дослідної станції помірно-континентальний, за даними Красноградської метеостанції кількість опадів за останній 30-річний період складає 579 мм, більша їх частина (64%) випадає протягом квітня– жовтня. Максимум опадів приходиться на червень і липень (74,1 і 66,5 мм), мінімум – на лютий і березень (36,3-31,5 мм). Відносна вологість за теплий період (квітень – жовтень) 81-88%. У посушливі роки вологість повітря знижувалася до 35-38%.

Середньорічна температура повітря складає +7,6⁰С. Найхолоднішими місяцями є січень (-7,0 ⁰С) та лютий (-6,0 ⁰С), найтеплішими – липень (+20,8 ⁰С) і серпень (+19,9 ⁰С). У  цілому погодні умови за роки проведення досліджень складалися сприятливо для розвитку рослин кукурудзи, за винятком посух навесні та влітку які траплялись у 2003 і 2006 рр., які дещо знижували  врожайність зерна кукурудзи.

          Ефективність дії попередників кукурудзи вивчалася при розміщенні її після озимої пшениці, цукрових буряків і ячменю на удобреному (40 т/га гною) і неудобреному фоні (контроль); розмір посівної ділянки – 118 м², облікової – 50 м², повторність досліду чотириразова  (стаціонарний дослід № 1).         Ефективність     способів     основного     обробітку     ґрунту    та    тривалого застосування різних доз добрив під кукурудзу вивчалися у п’ятипільній зерновій сівозміні (стаціонарний дослід № 2) з наступним чергуванням польових культур: горох, озима пшениця, кукурудза на зерно, кукурудза на зерно, ячмінь; повторність досліду триразова, площа посівної ділянки – 315 м², облікової – 100 м² .

         У  досліді  проводилися  лабораторно-польові дослідження: вміст продуктивної вологи визначали термостатно-ваговим методом; структурний аналіз ґрунту – за методом Н.І. Саввінова в модифікації АФІ; кількість рослинних решток рамочним методом Станкова в період збирання врожаю, шляхом відбору монолітів з 30 см шару ґрунту з  наступною  відмивкою на ситі з діаметром отворів 1,0 мм; розрахунок  кількості надземних  пожнивних решток проводили на висоті зрізу рослин; контроль засміченості посівів –  кількісно-ваговим методом.

Агрохімічний аналіз зразків ґрунту виконували за загальноприйнятими методиками: гумус – за Тюріним у модифікації Орлова і Гріндель з спектрофотометричним закінченням; вміст валового азоту та фосфору – за методом Гінзбург-Щеглової-Вульфіус; нітрати – спектрофотометрично; фосфор і калій за Чириковим у оцтовокислому витязі; валові та рухомі форми мікроелементів (важких металів) у рослинах – на приладі ААS-1. У зразках рослин після спалювання їх у сірчаній кислоті визначали азот по Кьєльдолю, фосфор – на фотоелектроколориметрі, калій – на полум’яному фотометрі; білок, жир, крохмаль і клітковину – на приладі “Інфрапід-61”; нітрати – спектрофотометричним методом.

Урожай у центнерах з одного гектару отримували шляхом перерахунку урожайності зерна з ділянки, при 100% чистоті і 14% вологості. Дані урожайності обробляли методом дисперсійного аналізу по Б.О. Доспєхову за допомогою ПЕОМ.

ВПЛИВ   ПОПЕРЕДНИКІВ,  ОСНОВНОГО  ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ ТА

ДОБРИВ НА ЕЛЕМЕНТИ ЙОГО РОДЮЧОСТІ, ФІТОСАНІТАРНИЙ

СТАН ПОСІВІВ ТА УРОЖАЙНІСТЬ КУКУРУДЗИ

          Вміст продуктивної вологи у ґрунті та її використання рослинами кукурудзи. В умовах підзони північного Степу вологозабезпеченість має важливе значення для формування урожаїв польових культур і, зокрема кукурудзи. Баланс   вологи   у   ґрунті   визначали  за  вихідними  даними  її запасів до посіву, в період збирання врожаю, а також  по  кількості  атмосферних  опадів за період вегетації кукурудзи.

           Як  свідчать отримані дані, попередники кукурудзи по-різному впливали на остаточні запаси вологи у ґрунті, характер її накопичення і витрати у період вегетації. Так, при збиранні врожаю кукурудзи після озимої пшениці  залишкові запаси вологи у середньому за 2003-2006 роки складали – 139,6 мм, що вище ніж після  цукрових буряків на 4,2 %.

          Внесення під кукурудзу органічних добрив у дозі 40 т/га гною, незначно підвищувало сумарні витрати вологи за період вегетації після всіх попередників у середньому на 1,3%. Але враховуючи те, що вони сприяли зростанню врожаю кукурудзи  порівняно з контролем (без  добрив) то можна зробити висновок, що органічні добрива забезпечували більш економне використання вологи на формування одиниці врожаю.

          Встановлено, що способи основного обробітку ґрунту суттєвого впливу на сумарні витрати продуктивної вологи не мали, вони коливалися у межах 351,3-352,8 мм. Застосування добрив зменшувало ці витрати на 1,5-3,1%, їх кількість знаходилась у межах 341,7-347,3 мм. При застосуванні мінеральних добрив  відмічена   тенденція   до  більш   економного  використання  вологи  на

формування одиниці врожаю, тому це збільшувало остаточні  запаси  вологи, як

у варіанті з застосуванням оранки так і при обробці ґрунту чизелем на 9,6-10,2%. Способи основного обробітку ґрунту суттєвого впливу  на  остаточні  запаси вологи у ґрунті не мали;  при  застосуванні чизелю вони збільшувалися на 2,3-3,6 мм (або на 2,2-2,5%), ніж по оранці.