ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК СУБ`ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1. «Правова природа, поняття та форми адміністративної юрисдикції органів ДПС України» складається з трьох підрозділів, в яких охарактеризовано сутність адміністративної юрисдикції взагалі та в діяльності органів ДПС України, зокрема.

У підрозділі 1.1. «Сутність та види адміністративної юрисдикції» зазначено, що у доктринальних положеннях науки адміністративного права зміст терміну «адміністративна юрисдикція» розкривається через судовий розгляд публічно-правових спорів в адміністративних судах, провадження у справах про адміністративні правопорушення та дисциплінарні провадження. При цьому неоднозначне ставлення вчених щодо належності до адміністративної юрисдикції вирішення скарг було доведено М. М. Тищенком і повторено у підручниках з адміністративного права. Такий підхід був підтриманий у дослідженні В. Ю. Шильника, який, поряд із цим, звертав увагу на те, що більшість дослідників не називає провадження щодо розгляду скарг громадян адміністративними юрисдикційними (В. К. Колпаков, Н. С. Махіна, А. Б. Пєшков). Адміністративне юрисдикційне провадження може бути порушене за результатами розгляду скарги або скарга може бути надіслана у зв’язку із виявленим фактом порушення права, але розгляд скарги не пов’язаний із процедурами притягнення до відповідальності. Враховуючи, що адміністративна юрисдикція, яка реалізується у процесуальній формі адміністративного судочинства, має істотні особливості, на відміну від адміністративної юрисдикції, що здійснюється поза межами адміністративного судочинства, виділено два види адміністративної юрисдикції: адміністративно-судочинної (судової) та позасудової.

У підрозділі 1.2. «Місце адміністративної юрисдикції у діяльності органів ДПС України» зазначено, що виділення адміністративної юрисдикції в діяльності органів ДПС України доцільно здійснювати, враховуючи наявність двох напрямків діяльності зазначених органів – зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній напрямок стосується взаємозв’язків між органами ДПС України (їх посадовими особами), податковою міліцією із платниками податків, а внутрішній – спрямований на упорядкування відносин усередині системи органів ДПС України. До адміністративної юрисдикції у внутрішньо організаційному напрямку діяльності органів ДПС України віднесено дисциплінарне провадження, специфіка якого проявляється у наявності декількох його різновидів, залежно від категорій службовців в органах ДПС України – цивільної або мілітаризованої служби. При характеристиці зовнішнього напрямку діяльності органів ДПС України звернено увагу на розмежування фінансово-правового і адміністративно-правового примусу. Вказано, що на відміну від примусу у податковому праві, адміністративний примус не спрямований на забезпечення інтересів платників податків, але має суто публічно-правове, правозахисне спрямування щодо державних інтересів, охорони правопорядку. Якщо примус у податковому праві спрямований на охорону податкових відносин, забезпечення інтересів платників податків, то адміністративний примус забезпечує правопорядок та здійснює його охорону у податкових відносинах. Порядок застосування заходів адміністративного примусу у податково-правових відносинах урегульований нормами адміністративного права і є результатом реалізації державно-владних повноважень органів ДПС України, на відміну від примусу, що застосовується у податковому праві, що урегульований нормами фінансового, податкового права. Встановлено, що про адміністративний примус у податково-правових відносинах слід вказувати у випадках: притягнення до адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства; застосування заходів примусового впливу до порушників громадського порядку під час здійснення податкових перевірок.

Обґрунтовано виділення процесуальної форми адміністративної юрисдикційної діяльності органів ДПС України. При цьому використання терміну «процедура» щодо адміністративної юрисдикційної діяльності із застосування заходів адміністративного примусу підкреслює послідовність вчинюваних однорідних дій.

У підрозділі 1.3. «Класифікація форм адміністративної юрисдикційної діяльності органів ДПС України» в основу характеристики процесуальних форм адміністративної юрисдикційної діяльності органів ДПС України покладено загальне визначення сутності юридичного процесу, надане В. М. Горшеньовим, а також предметна специфіка відносин у сфері діяльності органів ДПС України. Також виділено підхід І. П. Голосніченка про зв’язок адміністративно-юрисдикційного процесу із двома напрямками юрисдикційної діяльності: 1) вирішення адміністративно-правових спорів; 2) застосування заходів адміністративного примусу. Зазначено, що головними особливостями, що відрізняють судову процесуальну форму адміністративної юрисдикції органів ДПС України від її позасудової форми є: обов’язковим суб’єктом процесуальних дій є адміністративний суд (суддя); підставою таких дій є спір про право; має сутність і зміст правосуддя; постанови, яким вирішується справа по суті постановлюється іменем України. Ці особливості відображають відмінність судової від позасудової форми процесуальних відносин і є універсальними, тобто тими, які не залежать від предмету судового процесу. Звертаючись до визначених позасудових адміністративних юрисдикційних проваджень в діяльності органів ДПС України, вказано про те, що їм притаманні усі ознаки процесуальної форми. При цьому доведено необхідність виокремлення провадження у справах про корупційні правопорушення. Вказано про судову і позасудову процесуальні форми адміністративної юрисдикційної діяльності органів ДПС України.

Розділ 2. «Позасудова процесуальна форма адміністративної юрисдикційної діяльності органів ДПС України» складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються особливості окремих позасудових проваджень і процедур, здійснюваних органами ДПС України (посадовими особами).

У підрозділі 2.1. «Процедури застосування заходів адміністративного примусу посадовими особами органів ДПС України» зазначено, що до особливостей застосування заходів адміністративного примусу посадовими особами органів ДПС України належить, насамперед, їх достатньо обмежений характер, що проявляється, насамперед, у наділенні права і обов’язку їх застосування при притягненні до адміністративної відповідальності. Разом з тим, коло заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, підвідомчі органами ДПС України, обмежені застосуванням такого заходу як вилучення речей і документів.

Різниця між адміністративним і податковим правопорушенням проявляється, насамперед, у тому, що різними є об’єкт, суб’єкт і суб’єктивна сторона проступків. Об’єктивна сторона проступків як в адміністративних правопорушеннях, так і в податкових правопорушеннях проявляється у формі дії або бездіяльності, прямо забороненими нормами права. Разом з тим, самі норми, якими встановлено заборони вчинення діяльності, відрізняються. Вони є відповідно адміністративними і податковими. Об’єкт адміністративного правопорушення ширший за податкове правопорушення. Об’єктом податкового правопорушення є відносини, що встановлюють порядок реалізації податкового обов’язку платником податків, порядок обчислення, сплати, справляння податків, податкової звітності і податкового контролю. Про вину як про основну і обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони податкового правопорушення слід вказувати у випадку його вчинення фізичною особою. Якщо податкове правопорушення вчинене юридичною особою, то визначення форми вини ускладнене і вона може розглядатись, як зазначено вченими (В. Т. Білоус, Л. К. Воронова, О. О. Головашевич та ін.), наслідком неправомірної поведінки декількох осіб. Суб’єктом адміністративного правопорушення є переважно фізична особа, а податкового – фізична і юридична, які мають спеціальний статус у податкових правовідносинах.

У підрозділі 2.2. «Провадження у справах про корупційні правопорушення в органах ДПС України, за вчинення яких передбачено адміністративну відповідальність» зазначено, що на відміну від загального процесуального порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення процесуальний порядок розгляду справ про корупційні правопорушення має такі відмінності: а) обов’язкова участь прокурора при розгляді справи судом (ч. 2 ст. 250 КпАП України); б) встановлення обов’язку особи, яка склала протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення одночасно з надісланням його до суду надіслати прокурору, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, де працює особа, яка притягається до відповідальності, повідомлення про складення протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено (ч. 4 ст. 257 КпАП України); в) встановлення обов’язку присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, при розгляді справи (ч. 3 ст. 268 КпАП України); г) апеляційне оскарження рішення, прийнятого суддею у справі; д) наявність процедур, пов’язаних із виконанням рішення у справі, які стосуються фіксування рішень та внесення відомостей щодо осіб, що вчинили корупційні правопорушення до Єдиного державного реєстру таких осіб.

У підрозділі 2.3. «Дисциплінарні провадження у діяльності органів ДПС України» доведено необхідність суттєвого вдосконалення дисциплінарної відповідальності у напрямку конкретизації підстав застосування та встановлення конкретного виду дисциплінарного стягнення за конкретний дисциплінарний проступок, вчинений посадовою особою податкової міліції. Існує також необхідність вдосконалення правового регулювання процедур застосування дисциплінарної відповідальності у разі вчинення посадовою особою податкової міліції адміністративного проступку. Підкреслено необхідність вдосконалення правового регулювання статусу посадових осіб податкової міліції.

Системним заходом, впровадження якого дозволить не тільки підвищити ефективність діяльності органів ДПС України, але й встановити оптимальну модель оцінки результатів діяльності посадових осіб зазначених органів є система управління якістю. На перший погляд, запровадження системи управління якістю має стосуватись суто організаційних питань, вирішення яких дозволяє упорядкувати діяльність певного органу виконавчої влади, його окремої структурної складової – відділу, відділення, підрозділу тощо. Разом з тим, мета запровадження системи управління якістю та спрямування усіх необхідних заходів задля її функціонування дозволяє поширити її положення і на окремі аспекти юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади, їх посадових осіб. Вказане стосується, насамперед оптимізації діяльності, отримання реальних результатів та їх об’єктивного оцінювання. Такі положення мають переважно управлінське спрямування, однак їх інтерпретація можлива і доцільна щодо юрисдикційної діяльності, зважаючи наявність таких принципів цієї діяльності як законність, досягнення об'єктивної істини, отримання правосудного рішення тощо.

Розділ 3. «Органи ДПС України як суб’єкти судового адміністративного процесу» містить три підрозділи, в яких досліджуються процесуальні аспекти діяльності органів ДПС України як суб’єктів адміністративної судової юрисдикції.

У підрозділі 3.1. «Сутність та правова природа форм звернень до адміністративного суду органів ДПС України» зазначено, що КАС України передбачено участь органів ДПС України в адміністративному судочинстві як відповідача і як суб’єкта звернення до адміністративного суду із поданням. У останньому випадку статус органу ДПС України прирівняний до статусу позивача, хоча формою звернення не є адміністративний позов.

Врахування предметної складової адміністративного позову – публічно-правових відносин у податковій сфері – дозволяє конкретизувати сутність складових – матеріальної та процесуальної. Матеріально-правові складова адміністративного позову у справах, що випливають з податкових правовідносин, є вимогою платника податку до спеціального суб’єкта, джерелом якої є спір про право у податково-правовій сфері, пов’язаний із порушенням публічних прав платника податку або з компетенцією спеціального суб’єкта. Процесуальна складова – вимога до адміністративного суду про розгляд і вирішення спору про право у податково-правових відносинах. Подання також має матеріально-правову і процесуально-правову складову. Матеріально-правова складова подання є вимогою спеціального суб’єкта – органу ДПС України (посадової особи), джерелом якої є питання права у податково-правовій сфері, пов’язане із реалізацією компетенції суб’єкта. Процесуальна складова – вимога до адміністративного суду про розгляд і вирішення питання права у податково-правових відносинах.

У підрозділі 3.2. «Адміністративна процесуальна правосуб’єктність органів ДПС України у судовому адміністративному процесі» зазначено, що диференціація адміністративної процесуальної правосуб’єктності органів ДПС України на загальну і спеціальну визначена необхідністю обґрунтування шляхів вдосконалення не тільки процесуального, а й правового статусу цих органів, що, у свою чергу, впливатиме на реалізацію державних функцій у сфері оподаткування, де провідним суб’єктом є саме органи ДПС України. Загальна адміністративна процесуальна правосуб’єктність органів ДПС України як відповідача характеризується тим, що у такому разі ці органи виступають стороною, яка на заяву позивача притягується до відповідальності за порушення цих прав, свобод, законних інтересів. Адміністративна процесуальна правосуб’єктність органів ДПС України характеризується правонаступництвом. Спеціальна адміністративна правосуб’єктність органів ДПС України у справах за зверненням до адміністративного суду із поданням позначається тільки на процедурах розгляду справи у адміністративному суді першої інстанції, а перегляд справи в апеляційному і касаційному порядках відбувається за загальними правилами за винятком скороченого строку подання апеляційної скарги про перегляд ухвал про відмову у прийнятті подання податкового органу.