ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОЛІТИКИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми даного дослідження визначається тим, що інформаційний чинник, який завжди виступав впливовим фактором суспільного розвитку, в сучасному інформаційному суспільстві став виконувати ключову організаційно-управлінську та регулятивно-контрольну функцію. Зміст інформації, можливості її поширення чи обмеження характеризують рівень демократизму політичного режиму як складової форми держави.

Сучасний стан суспільного розвитку визначають як етап формування інформаційного суспільства. Запровадження новітніх інформаційних технологій значно прискорює процес отримання, обробки, аналізу інформації. Широкий і оперативний доступ до інформації підвищує ефективність її використання, що, в свою чергу, стає невід’ємним елементом управління всіма інститутами та процесами, особливо на трансформативному етапі, в якому знаходиться сьогодні Україна.

Крім того, глобалізаційні тенденції, які характеризують сучасну цивілізаційну епоху, передусім, проявляються саме в інформаційній сфері, забезпечуючи діалог культур і цивілізацій у всіх без виключення напрямках життєдіяльності людства.

Українська держава включена в процес загальної інформатизації суспільства і формування єдиного світового інформаційного ринку. Значною мірою міжнародно-правове визнання нашої держави стало інформаційним проривом або інформаційною експансією у загальносвітові інформаційні потоки. Бо саме доведення до відома, в першу чергу, державних діячів, а потім і населення інших країн відомостей про існування України; створення певного іміджу нашої держави, з одного боку, та проведення інформаційної політики всередині держави, з іншого, обумовило визнання України як геополітичної реальності і підтримку громадянами ідей незалежності, їх активну участь у створенні державних інститутів.

Тобто, інформаційний фактор виступив як надзвичайно важливий чинник у загальному державотворчому процесі і, передусім, у представленні та відстоюванні інтересів держави.

Інформаційного забезпечення потребують сьогодні всі сфери суспільної діяльності, і при цьому сама інформаційна діяльність потребує чіткої правової регламентації, передусім, з позицій безпеки. Таким чином, широкий спектр проблем організаційно-правового забезпечення функціонування інформаційного поля набуває важливого теоретичного і практичного значення.

Особливе місце займають в цьому спектрі проблеми правового забезпечення інформаційної безпеки. Адже інформація, що відбирається, тиражується, аналізується, перетворюється на знання, формалізується у вигляді нормативно-правових актів і впливає на процес прийняття управлінських рішень. Та й самі управлінські рішення передаються у формі інформації. В такий спосіб інформація конструює реальність, задає змістовні та смислові координати конкретної управлінської діяльності, моделює і прогнозує перспективний розвиток, потребуючи при цьому безпечних умов існування та функціонування.

Чітке правове регулювання інформаційної сфери та інформаційної діяльності виступає запорукою ефективного використання інформаційного чинника і попередження його можливих негативних впливів. Будь-які обмеження чи заборони при цьому мають бути обґрунтовані реальною ескалацією загроз щодо держави, суспільства, окремої людини, а не обумовлюватись суто суб’єктивними факторами.

Інформаційна безпека в правовому вимірі виступає як невід’ємна складова сучасної системи управління на шляху до правової держави і як суттєвий чинник формування громадянського суспільства та входить до більш широкого розуміння питань національної безпеки в цілому.

За таких умов законодавча невизначеність щодо основних параметрів інформаційної безпеки, існуючі протиріччя та прогалини у правозастосовчій практиці в цій сфері ускладнюють внутрішні трансформаційні перетворення та інтеграцію України в світові цивілізаційні процеси. А тому, це робить надзвичайно важливим глибокий науково-теоретичний аналіз та вдосконалення практичної діяльності щодо підвищення рівня інформаційної безпеки на сучасному етапі розвитку України.

Однак незважаючи на актуальність ця проблематика недостатньо розробляється у правових дослідженнях, що носять дещо фрагментарний характер, стосуючись лише окремих аспектів і не аналізуючи проблему комплексно.

Детальному аналізу історіографії різних питань, що відносяться до сфери інформаційної безпеки, присвячений спеціальний підрозділ першого розділу дисертаційного дослідження. Окреслюючи загальні тенденції вивчення обраної теми, можна зазначити, що в науковій літературі в тій чи іншій мірі розглядаються окремі питання, що характеризують основи інформатизації суспільства, сутність інформаційних відносин, місце і роль інформації в управлінні, формування національного ринку інформаційних послуг і технологій, міжнародні аспекти інформатизації, роль інформації в реформаційних процесах тощо.

Суто правові розробки носять більше загальний характер. Стосовно безпосередньо інформаційної безпеки, то тут, головним чином, характеризуються лише методологічні та технологічні аспекти проблеми. Комплексний підхід відсутній.

Та навіть обґрунтування загальних засад і сутності правового регулювання, правової регламентації в працях теоретиків держави і права, конституціоналістів, адміністративістів дозволяє акцентувати увагу на особливостях їх прояву в сфері інформаційних правовідносин. Саме усвідомлення наявності такої специфіки привело, нарешті, до включення у 2003 році до наукової спеціальності з юридичних наук 12.00.07 дефініції „інформаційне право”.

Такий крок відображає певні надбання в цій сфері за попередній період, при чому як у вітчизняній, так і, здебільшого, у зарубіжній правовій думці і практиці. Але надалі виникає потреба переходу від усвідомлення до пізнання. Окрім того, йдеться про важливість пов’язати між собою дві категорії: „безпека” та „інформація”, що обумовлює потребу обізнаності не лише з надбаннями юридичної науки, а й вивчення положень та висновків інших гуманітарних та соціальних наук, де предметом аналізу виступали ці категорії. Звідси випливає важливість аналізу наукового доробку щодо національної безпеки, інформатизації, глобалізації тощо задля з’ясування широкого кола проблем інформаційної безпеки. Все це робить необхідним подальший науковий аналіз даної проблематики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертаційного дослідження є складовою фундаментальної комплексної наукової теми „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави” (номер державної реєстрації 0101V001195), що розробляється в Одеській національній юридичній академії. Автор ініціював включення до цієї наукової програми відповідних розділів щодо правовідносин в інформаційній сфері, насамперед, стосовно формування і функціонування системи інформаційної безпеки.

Тема дисертації пов’язана також з комплексними темами кафедри адміністративного та фінансового права ОНЮА „Правові основи адміністративної реформи в Україні” та кафедри морського та митного права ОНЮА „Організаційно-правові основи митної політики України”.

Тема дослідження формулювалась у відповідності з завданнями, окресленими загальними зборами Академії правових наук України в Основних напрямах наукових досліджень у галузі держави і права, а також визначеними державною науково-технічною програмою „Правові засади розбудови державності в Україні”, на період до 2005 року.

Робота виконувалась в рамках програми стипендіата Кабінету Міністрів України для молодих вчених на 2001 – 2003 роки, затвердженої МОН України.