ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОЇ ФУНКЦІЇ В УКРАЇНІ

summary

Актуальність теми. Глибокі й невідворотні демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, а також курс нашої держави на євроінтеграцію вимагають перебудови й значного підвищення на цій основі рівня ефективності та якості діяльності правоохоронних органів. Чинна Конституція України визначає Українську державу як соціальну та правову. Отже, держава, з одного боку, покликана здійснювати активну соціальну роль, позитивно впливаючи на ті соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві, та використовувати для цього відповідні методи впливу на нього; а з іншого – держава повинна здійснювати свою діяльність у межах, що унеможливлюють зловживання з боку органів держави як стосовно окремої вільної у своїй поведінці й автономно діючої особистості, так і громадянського суспільства загалом. Сьогодні очевидно, що існуючий державний механізм не може ефективно виконувати ці дві в багатьох розуміннях різні між собою групи завдань. Тому виникає проблема вдосконалення адекватного вказаним новим завданням державного механізму. У зв’язку з цим підвищується ступінь наукової актуальності поставленої проблеми.

Регулятивний вплив держави на соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві, здійснюється в рамках державної функції, котру традиційно прийнято визначати як поліцейську функцію держави. Зародившись у глибокій давнині, поліцейська функція, здійснювана державою, видозмінювалася разом з нею. З плином часу була створена система державних органів, які спеціалізувалися на реалізації цієї функції. Таким чином, поліцейська функція держави й діяльність державних “поліцейських” органів – взаємопов’язані категорії. Крім того, саме через діяльність спеціально уповноважених (поліцейських) органів держави реалізується поліцейська функція. Ослаблення поліцейської (правоохоронної) функції спричиняє швидке зростання рівня злочинності в суспільстві, пониження рівня правової культури, збільшення кількості конфліктів між громадянами, передусім у громадських місцях. Тому дослідження поняття і змісту поліцейської функції держави, її реалізації в сучасних умовах, а також історичної динаміки вказаних категорій є актуальним практичним завданням, що стоїть перед юридичною наукою. Особливу увагу при дослідженні зазначеної проблеми необхідно приділити виявленню того загального і тієї специфіки, яка мала місце в історії нашої державності, оскільки, безперечно, що сліпе копіювання сучасної практики правового регулювання діяльності поліцейських установ за кордоном, без зважання на національні історичні передумови, як і традиції вітчизняної правосвідомості та правової культури, не може мати позитивного результату.

Спеціальні комплексні дослідження, присвячені цьому питанню, відсутні, хоча значна кількість українських учених вивчала особливості виконання поліцейської функції держави: В.Б. Авер’янов, О.М. Бандурка, Є.В. Додін, М.М. Дорогіх, В.В. Дурдинець, В.А. Зубчук, Р.А. Калюжний, А.Й. Карасьов, А.П. Клюшніченко, В.К. Колпаков, Я.Ю. Кондратьєв, С.Ф. Константінов, О.В. Копан, М.В. Корнієнко, О.В. Кузьменко, В.І. Курило, М.В. Лошицький, П.П. Михайленко, В.І. Олефір, А.Ю. Олійник, О.О. Піджаренко, І.І. Присяжнюк, П.М. Рабінович, Ю.І. Римаренко, В.М. Супрун, В.К. Шкарупа, Х.П. Ярмакі, О.Н. Ярмиш та ін.

Теоретичною базою дослідження є також праці російських вчених та іноземних правників: І.Е. Андрєєвського, К.С. Бєльського, Ж. Веделя, В.М. Гессена, О.В. Горожаніна, В.Ф. Дерюжинського, В.В. Івановського, І.А. Ісаєва, І.І. Мушкета, М.І. Сізікова, Ю.П. Солов’я, Ю.М. Старілова, І.Т. Тарасова, Е.Б. Хохлова та ін.