ОСОБЕННОСТИ КЛИНИКИ, ДИАГНОСТИКИ И ТЕРАПИИ СМЕШАННОЙ КАНДИДО–ГЕРПЕТИЧЕСКОЙ УРОГЕНИТАЛЬНОЙ ИНФЕКЦИИ




  • скачать файл:
title:
ОСОБЕННОСТИ КЛИНИКИ, ДИАГНОСТИКИ И ТЕРАПИИ СМЕШАННОЙ КАНДИДО–ГЕРПЕТИЧЕСКОЙ УРОГЕНИТАЛЬНОЙ ИНФЕКЦИИ
Альтернативное Название: ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІКИ, ДІАГНОСТИКИ ТА ТЕРАПІЇ ЗМІШАНОЇ КАНДИДО-ГЕРПЕТИЧНОЇ УРОГЕНІТАЛЬНОЇ ІНФЕКЦІЇ
Тип: synopsis
summary:

Під наглядом перебувало 150 жінок, серед них 90 хворих на урогенітальний кандидоз та герпесвірусну інфекцію одночасно . Також, окрім 25 здорових осіб, як групи порівняння обстежено 30 хворих тільки на герпесвірусну інфекцію та 30 хворих тільки на урогенітальний кандидоз


Основну масу хворих (56,7%) становлять жінки у віці від 20 до 40 років, тобто у віці найбільшої статевої активності. Діагноз урогенітального кандидозу встановлювали на підставі клінічних проявів, мікроскопічного дослідження на елементи гриба, при якому особливу увагу звертали на кількість клітин кандида з почками і наявність псевдоміцелію. Також проводився висів на середовище Сабуро і цукровий бульйон, визначення КУО (позитивний тест - понад 1000 в 1мл3 патологічного матеріалу). Одночасно ідентифікація штаму Candida проводилась за типами росту і здатності до зброджування п’яти стандартних цукрів. В окремих сумнівних випадках ідентифікацію грибів роду Candida проводили за допомогою комерційного тесту “Auxacolor” фірми Bio Rad. В окремих випадках проводили дослідження сечі, взятої стерильно катетером, із подальшим засівом осаду її після центрифугування на середовище Сабуро.


Одночасно за допомогою спеціальних методів (мікроскопія, ПІФ, ІФА, ПЛР) проводили ретельне обстеження, як правило, неодноразово і після комбінованої провокації на наявність гонореї, трихомоніазу, хламідіозу, уреаплазмозу, бактеріального вагінозу та інших інфекцій. Якщо подібні інфекції виявлялись поряд із герпетичною і кандидозною, таких хворих із дослідження виключали.


Діагноз урогенітального герпесу встановлювали за даними клінічної картини, досліджень ПІФ, ІФА у тесті “Вектор –ВПГ- IgG – стрип.”, а також ПЛP.


У всіх 120 хворих був комплексно діагностований урогенітальний кандидоз. Як збудник у 76% хворих ідентифікований C.albіcans ( 76%), C. tropicalis (12%), C.glabrata (8%), C. ferusе та C. parapsibosis (4%). За допомогою комплексу імунологічних діагностичних тестів на герпес-вірусну інфекцію встановлена наявність антитіл до ВПГ-1 і відсутність антитіл до ВПГ-2 у 20 (23%), а антитіл до ВПГ-2 – у 70 (77%) хворих.


Підвищена продукція антитіл спостерігалась у 69 жінок із тяжким перебігом кандидо-герпетичної інфекції і визначалась у межах 48,1±6,8 МО/мл, у той час як у решти 21 жінок із середнім і легким перебігом рівень антитіл був невисоким – 3,4±0,8 МО/мл.


Ми чітко визначили критерії відбору пацієнтів для обстеження і їх виключення.


Із перенесених захворювань найчастіше виявлялись застудні хвороби (92,6%) і гнійно-запальні (20%). Не було виявлено суттєвих патологічних змін з боку периферійної крові. Прискорена РОЕ в межах 18-40 мм/г спостерігалась лише у 15 (10%) хворих, незначний лейкоцитоз – у 14%, еозинофілія – у 5%. При дослідження сечі у 9 хворих виявлені поодинокі еритроцити, у 7 – сліди білка, у 3 – цукор.


Із супутніх захворювань переважали гінекологічні – 40%, шлунково-кишкового тракту – у 22,7%, ендокринні – у 9,3%.


Хворих із різними формами гострого кандидозного ураження сечостатевих органів було 9(7,5%), хронічного – 111(92,5%). Саме у групі пацієнтів із хронічним процесом були хворі, що страждають на герпесвірусну інфекцію.


Основна маса хворих (92,5%) страждала на хронічний процес, із них 72,5% - на вульвовагініт. Вагініт спостерігався у 5,8% хворих, вульвіт – у 1,7%, уретрит – у 16,7%, проктит – у 3,3%. Крім того, у 6 (5%) хворих виявлена наявність глоситу і у 4(3,3%) – ураження шкірних складок.


Хворі на хронічний вульвовагініт при мікст-інфекції скаржились на свербіж, печіння і виділення з піхви. При огляді на шкірі відмічали висипання папуло-везикульозних елементів, ерозії, гіперемію слизової піхви з переходом на вульву. У окремих хворих були ерозії, тріщини, схильні до кровоточивості. Виділення з піхви були сироподібні або вершковоподібні, білувато-сірого кольору з неприємним запахом. У 15 хворих відмічено атипові варіанти ураження сечостатевих органів: у 5 із них переважали явища атрофії, що нагадують крауроз; у 4 – явища лейкоплакії з герпетичними висипаннями, білясті плівки; у 6 хворих - шкіра ліхенифіцирувана, вкрита екскоріаціями і гемогарічними кірками, слизова піхви і губ – синюшно-червона, суха, в’яла, атрофічна.


Гострий вульвовагініт і проктит характеризувалися типовою клінічною картиною, лише при проктиті спостерігалась мацерація, ліхенифікація.


Імунний статус вивчений до лікування у 30 хворих на урогенітальний кандидоз (група порівняння №1) та у 30 хворих на герпесвірусну інфекцію (група порівняння №2), а також у 90 хворих сполучним ураженням цими інфекціями (основна група). У хворих на герпесвірусну інфекцію ми не відзначили статистично вірогідних змін фагоцитозу, титру комплементу, НСТ-тесту, ЦІК. У той же час у хворих на урогенітальний кандидоз статистично значуще пригнічувалося ФЧ до 2,5±0,04 проти здорових осіб (3,9±0,02%) при р<0,05, ПФ – до 52,3±1,1% і 64,4±1,0 відповідно. НСТ-тест був пригнічений до 1,68±0,02% (2,27±0,23% - у здорових) при р<0,05. ЦІК був збільшений до 82,1±4,1 од.опт.щільн. (41,2±3,9 од. опт. щільн. у здорових), при р<0,01.


Найбільш суттєві зміни спостерігались у хворих основної групи із мікст-інфекцією. Так, ФЧ становило 2,1±0,03, ПФЛ – 46,1±1,0%, НСТ-тест – 1,41±0,01% при р<0,05. Статистично значуще був різко підвищений рівень ЦІК – до 102,4±3,2 од. опт. щільн. при р<0,001. Пригнічення НСТ-тесту і фагоцитозу при урогенітальному кандидозі і мікст-інфекції, що відображає резервні можливості внутрішньоклітинних систем усіх фагоцитів, свідчить про зниження функціонального стану природнього імунітету.


При вивченні клітинного і гуморального імунітету найменьш виразні зміни зареєстровані у хворих на урогенітальний герпес (група порівняння №2). Так, спостерігалось статистично значуще зниження абсолютних і відносних показників СД16+ до 14,14±0,92% і 0,35±0,03 109/л (17,74±0,26% і 0,43±0,01 109/л – у здорових) при р< 0,05. Крім того, у цій групі був різко підвищений показник ФНП-α до 233,1±44,6 нкг/мл проти 5,33±0,8 нкг/мл у здорових, а також α-ІФН до 8,89±1,6 нкг/мл (7,7±1,87 нкг/мл у здорових).


У хворих на урогенітальний кандидоз (група порівняння №1) статистично вірогідно (р<0,05) було зменшене число СD3+ до 38,2±0,5% і 0,82±0,01 109/л проти 48,6±0,4% і 1,15±0,01 109/л у здорових людей, CD4+ до 20,1±0,16% і 0,45±0,01 109/л (26,9±0,03% і 0,6±0,01 109/л – у здорових). Також, у хворих цієї групи статистично значуще пригнічувався індекс CD4+/CD8+ до 1,15±0,01 (1,49±0,01 у здорових). У хворих на урогенітальний кандидоз зменшувався рівень CD16+ до 13,18±0,83% і 0,32±0,02 109/л (при 17,74±0,26% і 0,43±0,01 109/л у здорових), а також CD25+ - 15,5±3,8% і 0,37±0,02 109/л (при 21,7±1,3% і 0,5±0,01 109/л у здорових) відповідно. У хворих цієї групи був різко підвищений рівень ФНП-α до 128±24,5 нкг/мл при р <0,001.


Найбільш суттєві зміни імунітету відмічені у хворих основної групи на мікст-інфекцію. Так, статистично значущим було зниження рівня Т-лімфоцитів до 32,3±0,3% і 0,67±0,01 109/л за рахунок зменшення кількості Т-хелперів (CD4+) до 18,4±0,2% і 0,37±0,01 109/л. Пригнічувався рівень індексу CD4+/CD8+ до 1,05±0,01, а також CD16+ до 12,13±0,71% і 0,28±0,03 109/л та CD25+ до 9,8±2,1% і 0,23±0,01 109/л. Одночасно у хворих на мікст-інфекцію спостерігалось різке збільшення ФНП-α до 249,1±42,3 109/л.


Особливої уваги вимагало вивчення рівня імуноглобулінів A, G, M, а також секреторної фракції IgA (sIgA). У хворих на герпесвірусну інфекцію показники рівня IgG, IgA, IgM у сироватці крові не відрізнялись статистично значуще від рівня у здорових людей. У той же час, у сироватці крові відмічено статистично вірогідне збільшення рівня sIgA до 38,4±6,0 нг/мл, проти 31,2+3,2 нг/мл у здорових. У хворих на урогенітальний кандидоз було більш виразне збільшення sIgA до 50,4+ 8,0 нг/мл.


Найбільш суттєві зсуви рівня імуноглобулінів відмічено у хворих на мікст-інфекцією. Так, у цих хворих статистично вірогідно був збільшений у сироватці крові рівень IgA до 2,25±0,24 нг/мл (проти 1,62±0,09 нг/мл у здорових), зниження IgG до 8,2±0,8 нг/мл ( 9,7±0,95 нг/мл у здорових) і збільшення концентрації sIgA до 52,4±7,0 нг/мл (31,2±3,2 нг/мл у здорових) при р< 0,05. Це свідчить про деяке напруження гуморального імунітету при мікст-інфекції, особливо місцевого імунітету.


На відміну від цього, рівень sIgA у вагінальному вмісті статистично вірогідно (р<0,05) був знижений у хворих на урогенітальний кандидоз до 33,6±3,4 нг/мл (45,3±4,8 нг/мл у здорових), а у хворих на мікст-інфекцію – до 32,1±2,8 нг/мл при нормальному рівні у хворих на урогенітальний герпес (41,8±4,8 нг/мл).


При проведенні порівняльного аналізу у обстежених хворих рівня секреторної фракції IgA (sIgA) у сироватці крові і у вагінальному вмісті виявилось, що при високому рівні sIgA у сироватці крові у хворих усіх груп, більш виразному у хворих на урогенітальний кандидоз і мікст-інфекцію, спостерігалось зниження цих показників у вагінальному вмісті при нормальних показниках у хворих на герпесвірусну інфекцію.


Ми рекомендуємо диференційований підхід до комплексної терапії хворих на герпетичну, кандидозну інфекцію та їх сполучення.


В основній групі, що складалась із 90 хворих на мікст-інфекцію, ми провели у кожного хворого порівняльний аналіз клінічних особливостей і перебігу захворювання, локалізації патологічних змін, стану імунного статусу. В результаті проведеного аналізу 90 хворих були об’єднані у дві клініко-терапевтичні групи. Перша клініко-терапевтична група складалася з 48 хворих із хронічним, тривалого перебігу процесом, багато- вогнищевими ураженнями, з більш виразними зрушеннями фагоцитозу, з різким збільшенням рівня ЦІК. У них спостерігалось суттєве пригнічення Т-ланки імунітету, зрушення ФНП-α, збільшення концентрації sIgA у сироватці крові і зниження її у вагінальному вмісті. У другій клініко-терапевтичній групі, що складається з 42 хворих на мікст-інфекцію, перебіг процесу був більш підгострим або відзначалось загострення хронічного процесу, не було багатовогнищевості, а зрушення в імунітеті торкались в основному Т-ланки імунітету, фагоцитарних реакцій, змін sIgА у вагінальному виділенні.


Для отримання порівнянних результатів і більш об’єктивної оцінки ефективності запропонованого нами лікування ми 90 хворих основної групи розділили на дві: 68 (дослідна група) одержали запропоновані нами препарати етіотропної терапії, патогенетичні засоби, місцеве лікування; 22 (група порівняння №3) – традиційне лікування. Як традиційні препарати використовували натаміцин, ацикловір, але не одночасно, а поступово, що суттєво подовжує період лікування. Як патогенетичні засоби призначали Циклоферон, по 2,0 в/м через день, №10, Карсіл, Панкреатин, Йогурт, вітаміни у загальноприйнятих дозах. Місцево рекомендували офіцинальні супозиторії з ністатином.


Ми використовували з метою специфічної терапії герпесвірусної інфекції Герпевір (ацикловір), ВАТ „Київмедпрепарат” Україна. Призначали внутрішньо після їжі по 800мг тричі на добу протягом 10 днів і потім по 800мг 1 раз на добу – до 1 місяця.


Специфічне лікування урогенітального кандидозу проводили препаратом натаміцин (Пімафуцин) – Astellas (Японія). Призначали його по 100мг 3-4 рази на добу, 7-10 днів.


Диференційовано використовували імуномодулятори Кагоцел, Протефлазид, Аміксин, Тіотриазолін.


Кагоцел (Alex pharma, Gmbh , ТОВ “Ниармедик плюс” Росія) призначали внутрішньо після їжі по 2 таб. 3 рази на добу протягом 5 днів.


Аміксин (“Інтерхім” Україна) призначали по 0,125г у добу протягом 2 днів, потім по 0,125г через день протягом 14 днів. Курс лікування – 16 днів.


Протефлазид (“Фітодерм”, Україна) застосовується внутрішньо у краплях за схемою протягом 4 тижнів.


Вітчизняний препарат Тіотриазолін (“Галичфарм”, Україна) призначали по 2,0мл 2,5% розчину внутрішньом’язово протягом 10 днів як гепатопротектор з імуномодулюючим ефектом.


Хлорхінольдол (5-7 дихлор – 8 - гідроксихінольдол) – похідне хіноліну, діє на бактерії, найпростіші, гриби.


30 хворих на урогенітальний кандидоз (група порівняння №1) отримували специфічне лікування Пімафуцином внутрішньо у таблетках. Як імуномодулятор був рекомендований Аміксин, 16 днів. 30 хворих на урогенітальний герпес (група порівняння №2) отримували специфічне лікування Герпевіром і місцево 2% мазь Герпевір. Із імуномодуляторів використовували Протефлазид внутрішньо і місцево.


Хворі на кандидо-герпетичну інфекцію дослідної групи (68 хворих) отримували специфічне лікування Пімафуцином і Герпевіром одночасно. Як імуномоделюючу терапію хворим першої клініко-терапевтичної групи (36 жінок) використовували Кагоцел і одночасно ін’єкції Тіотриазоліну, другої групи (32 жінки) – лише Кагоцел.


Слід відзначити, що усі хворі дослідної групи (68 жінки) отримували супозиторії, що містять хлорхінольдол, по 150мг 1 раз на добу, 14-22 дні.


Для виявлення фунгіцидної активністі антимікотиків, які широко представлені в різних офіцінальних супозіторіях ми провели порівняльне фармакологічне дослідження їх, враховуючи діаметр зон затримки росту Candida, а також мінімальну інгібуючу концентрацію. На базі кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету на першому етапі була виявлена фунгіцидна активність хлорхінольдолу y відношенні дріжджеподібних грибів ( зона затримки росту – 40,0±2,5 проти 30,0±1,5 для ністатину, 5,0±0,5 – для нітроксоліну, 25,0±2,1 – для леворину та 35,0±2,5 - для міконазолу). МІК була 15,5мкг/мл проти 35,5 мкг/мл, 60,0 мкг/мл, 20,1 мкг/мл та 17,5 мкг/мл, відповідно.


Нами був використан хлорхінольдол, який випускається вітчизняною фармацевтичною промисловістю у вигляді супозиторіїв по 150 мг.


Слід зазначити, що переносимість лікування у досліджених пацієнтів була задовільною, ускладнень не зареєстровано. Цьому сприяло одночасне призначення хворим у терапевтичних дозах Гепарсилу, Вобензиму, Біфі-форму, вітамінів групи В у різних комбінаціях.


Оцінка ефективності лікування проводилась 3 рази – після лікування, через 1 місяць, через 3 місяці, а також проводилось спостереження 1-3 року.


Критеріями виліковності були:


-                     зникнення клінічних симптомів захворювання та скарг хворих;


-                     елімінація збудника;


-                     кількість, тривалість та перебіг рецидивів;


-                     стійка нормалізація лейкоцитарної та цитологічних реакцій.


Середня тривалість лікування хворих на урогенітальний кандидоз – 18-20 днів (19,2±1,2 дня), на урогенітальний герпес – 20-30 днів (25,2±1,8 дня), основної групи (мікст-інфекція) – 30-32 дня (31,3±2,1 дня) у першій групі та 28-30днів (29,5±2,2 дня) – у другій групі.


У той же час у 22 хворих на мікст-інфекцію групи порівняння №3 тривалість лікування становила 38-42 дні (40,0±3,1 дня).


Зменшення клінічної симптоматики спостерігалось уже на 4-5 день лікування. Клінічні прояви усувались до 10-12 дня лікування у 85,8% пацієнтів. Зникали виділення з уретри і дизуричні прояви до 12-14 дня лікування (89,3%).


Негативні реакції на Candida на кінець курсу лікування отримані у 92% хворих першої клініко-терапевтичної групи і у 86% - другої. При дослідженні через місяць – у 96% і 90% відповідно; через 3 місяці – у 94,3% і 86,9%, а у групі порівняння №3 – у 78,2% і 72,4% відповідно.


При спостереженні за хворими протягом 1-3 років рецидиви зареєстровані у 4 хворих першої групи, 3 хворих другої групи і 7 - у групі порівняння №3.


При спостереженні за хворими на герпесвірусну инфекцію протягом 1-3 років головними критеріями оцінки ефективності лікування було зменшення кількісті рецидивів, їх перебіг та тривалість. У хворих на мікст-інфекцію, особливо в дослідній групі, спостеригалося різке зниження кількісті рецидивів на протязі року в 2,1 рази, а також їх тривалісті с 6,7 до 3,3 днів, а у групі порівняння №3 ці показники відповідно були в 1,5 рази зниження кількісті рецидивів та зменьшення тривалісті рецидива до 4,1 дня. У хворих дослідної групи спостерігалось зменшення площі ураженої ділянки та виразністі клінічних проявів, інколи рецидив герпесвірусної інфекції спостеригався в абортивній формі, а частіше не реєструвався.


Після лікування сприятливі зрушення отримані в імунному статусі. Так, у хворих на урогенітальний кандидоз, відмічено статистично значущий ріст ФЧ до 3,2±0,03, ПФЛ до 62,4±1,4%, НСТ-тесту – до 2,05±0,4% і зниження ЦІК до 64,3±3,8 од. оп. щільн., однак вони не досягали показників у здорових осіб. У хворих на урогенітальний герпес, ми не відзначили статистично вірогідних зрушень після лікування ФЧ, ПФЛ, НСТ-тесту, титру комплементу і ЦІК. У хворих на мікст-інфекцію статистично значуще після лікування зростала ФЧ до 3,1±0,2, ПФЛ – до 58,2±1,4%, знижувалась ЦІК до 68,4±4,1 од. оп. щільн., залишались без змін титр комплементу і НСТ-тест.


При вивченні імунної системи у хворих на кандидоз статистично вірогідно підвищувався рівень CD3+ до 42,3±0,6% (0,98±0,01 109/л) за рахунок збільшення CD4+ до 23,4±0,2% (0,51±0,005 109/л. Статистично значуще збільшувалось число CD16+ до 15,8±0,24% (0,38±0,01 109/л), знижувався рівень ФНП-α до 82,0±11,4 нкг/мл проти 128,0±24,5 нкг/мл до лікування і залишались без змін рівень α-ІФН (7,8±1,1нкг/мл). Однак всі показники не досягали рівня здорових людей.


У хворих на герпесвірусну інфекцію статистично вірогідно зменшувався рівень ФНП-α до 86,2±12,8 нкг/мл і α-ІФН до 7,9±1,2 (233,1±44,6 нкг/мл і 8,89±1,6 нкг/мл відповідно до лікування). Також збільшувався рівень CD16+ до 16,2±0,7% і 0,4±0,01 109/л (проти 14,1±0,92% і 0,35±0,03 109/л до лікування).


Особливо показові зміни имунного статусу відмічені у хворих на мікст-інфекцію дослідної групи: статистично вірогідно збільшелась кількість СД3+ до 41,4±0,28% (0,92±0,01 10 9/л) за рахунок збільшення СД4+ до 24,5±0,2% (0,51±0,005 10 9/л), імунорегуляторного індексу до 1,2±0,005 проти 1,05±0,01 до лікування при практично незмінному СД8+ (20,4±0,12% проти 17,52±0,2% до лікування); статистично вірогідно збільшелась кількість СД16+ до 15,3±0,6% (12,13±0,7% до лікування) та СД25+ до 16,1±1,16% (9,8±2,1% до лікування); статистично вірогідно різко знизився рівень ФНП-α до 102±21,4 нкг/мл (до лікування 249,1±42,3 нкг/мл) при незмінному α-ІФН (7,9±1,1 нкг/мл після і 7,8±1,2 нкг/мл до лікування).


Імуноглобулін М не зазнавав значних зрушень після лікування у всіх групах хворих. У той же час зареєстровано збільшення IgG після лікування у хворих основної групи до 9,6±0,8 г/л.


На відміну від цього, достатньо показово змінився рівень sIgA у сироватці крові. У хворих на урогенітальний кандидоз він статистично значуще зростав до 58,6±7,2 нг/мл, у хворих на герпесвірусну інфекцію зростав до 42,4±5,4 г/л та у хворих на мікст-інфекцію зростав до 68,6±6,4, суттєво перевищуючи показники у здорових осіб (30,4±4,2 г/л).


Після лікування зростав рівень sIgA у вагінальному вмісті у хворих на кандидоз до 40,5±4,1 нг/мл та, особливо, на кандидо-герпетичну інфекцію – до 54,4±4,4нг/мл (р > 0,05), у той час як у здорових осіб він становив 44,6±5,1 нг/мл. Зріст sIgA у сироватці при паралельному збільшенні його у вагінальному виділенні ми розцінюємо як сприятливе зрушення місцевого імунітету.


Таким чином, проведена диференційована терапія жінок хворих на мікст-інфекцію (кандидо-герпетичну) з використанням за показниками специфічних препаратів (Герпевір, Пімафуцин), місцево супозиторіїв з хлорхінольдолом, а також різних за спрямованістю імуномодуляторів (Протефлазид, Кагоцел, Тіотриазолін, Аміксин) дозволила одержати сприятливий терапевтичний ефект (як клінічний, так і мікробіологічний), який перевищує результати лікування традиційними методами. Також, відзначені позитивні зрушення у показниках імунного статусу, які наближалися у більшості випадків до показників у здорових людей.


 


ВИСНОВКИ


 


У дисертації подано теоретичне обґрунтування і нове рішення наукового та практичного завдання, що полягає у підвищенні ефективності лікування шляхом розробки комплексного методу терапії хворих на змішану герпесвірусну та кандидозну інфекцію урогенітального тракту із диференційованим призначенням специфічних препаратів системної і місцевої дії, засобів імуномодулюючої терапії з урахуванням взаємозв’язку етіологічних чинників, клінічних даних та перебігу запального процесу, особливостей імунного статусу.


1.       У зв’язку зі значною розповсюдженістю урогенітального кандидозу та герпесвірусної інфекції серед населення, відсутністю у літературі даних про особливості механізму розвитку і лікування цих інфекцій при їх поєднанні (мікст-інфекція), що викликає в останні дні підвищений інтерес у дослідників і практичних лікарів, дослідження цього є надзвичайно актуальними для сучасної дерматовенерології.


2.       Клініко-анамнестичне дослідження 120 жінок, хворих на урогенітальний кандидоз, дозволив виявити Candida як етіологічний фактор, у 90 з них за допомогою ПІФ, ІФА і ПЛР встановлений урогенітальний герпес (ВПГ-1 – у 20 і ВПГ-2 – у 70); встановлені клінічні особливості перебігу мікст-інфекції: значний білувато-сірий наліт у 89% жінок, папуловезикульозні висипання на шкірі, ерозії – у 81%, шкіра ліхеніфікована з екскоріаціями і геморагічними кірками – у 74%, атипові прояви: атрофія – у 5%, крауроз – у 4,2%, лейкоплакія – у 3,3%.


3.       У хворих на мікст-інфекцію, на відміну від урогенітального кандидозу або герпесу, відзначаються певні особливості змін імунного статусу: при пригніченні фагоцитозу (зниження ФЧ, ПФЛ та НСТ) і підвищенні рівня ЦІК зареєстровано зниження Т-лімфоцитів за рахунок Т-хелперів (CD4+), пригнічення індексу CD4+/CD8+, зменшення натуральних кілерів (CD16+) та рецепторів до інтерлейкіну-2 (CD-25), різке збільшення ФНП-α, зріст рівня IgA, без змін α-ІФН, зниження IgG, зріст рівня sIgA у сироватці крові при його зниженні у вагінальному вмісті.


4.       Порівняльний аналіз клінічних проявів, перебігу інфекції, локалізації патологічного процесу, загального та місцевого імунітету у кожного обстеженого хворого виявив різні рівні клініко-лабораторних порушень, що дозволило розподілити хворих із мікст-інфекцією на дві клініко-терапевтичні групи: перша (48 хворих) – хворі з хронічним довготривалим процесом, багатовогнищевістю уражень, з виразними зрушеннями фагоцитозу, збільшенням ЦІК, пригніченням Т-ланки імунітету, різким збільшенням ФНП-α, збільшенням концентрації sIgA у сироватці крові і зниженням у вагінальному вмісті; друга (42 хворих) - перебіг захворювання був загострений, не було багатовогнищевості, був незначно пригнічений фагоцитоз, Т-ланка імунітету, при помірному зниженні рівня sIgА тільки у вагінальному вмісті.


5.       Методом двошарових агарних пластинок и методом колодців встановлена висока антимікотична активність при мінімальній інгибуючій концентрації хлорхінольдолу у порівнянні з ністатином, нітроксоліном, міконазолом, леворином, що дозволило рекомендовати офіцінальні супозиторії з 150мг хлорхінольдолу 1 раз на добу, 14-22 дня, для місцевої терапії кандидо-герпетичної інфекції.


6.       Враховуючи наявність таких рівнів клініко-лабораторних порушень рекомендувалося, одночасно з традиційною терапією, призначати хворим із мікст-інфекцією першої клініко-терапевтичної групи Герпевір та Пімафуцин одночасно, а також Кагоцел і ін’єкції Тіотриазоліну. Хворим другої групи – Герпевір та Пімафуцин одночасно, Кагоцел; місцево – супозиторії з хлорхінольдолом. Це дозволило при відсутності ускладнень і небажаних ефектів отримати на 30-32 день лікування виразний терапевтичний ефект, на протилежність хворим группи порівняння, які отримували Пімафуцін, Герпевір – послідовно, Циклоферон; зменшити кількість рецидивів герпесвірусної інфекції на протязі року в 2,1 рази, а також їх тривалість з 6,7 до 3,3 дня; досягти клініко-лабораторного одуження від кандидозу у 86,9% хворих, при цьому в 3,2 рази скоротити кількість рецидивів.


 


 

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА