ПЕДАГОГІЧНІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено основні суперечності, мету, завдання, об’єкт, предмет, представлено положення наукової новизни, практичне значення роботи, особистий внесок автора, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дисертації у практику.

У першому розділі «Теоретичні передумови використання педагогічних здоров’язбережувальних технологій у вищих навчальних закладах економічного профілю» визначено основні поняття дослідження, охарактеризовано здоров’язбереження як педагогічну категорію та освітню цінність, охарактеризовано основні здоров’язбережувальні технології, з’ясовано структуру, зміст і функції процесу здоров’язбереження та педагогічні умови його реалізації в освітньому просторі економічного вищого навчального закладу.

Ф. Ерісман, П. Лесгафт, М. Пирогов і К. Ушинський підкреслювали зв’язок між способом життя людини і станом її здоров’я. Й. Песталоцці називав умовою життєвого успіху особистості сбалансованість між її фізичним і психічним здоров’ям. П. Каптєрєв указував на значення психологічного і морального оздоровлення людей, що втілилося в його системі «морального загартовування». В. Сухомлинський вважав, що турбота про здоров’я і збереження життя є вищою цінністю і пріоритетною складовою діяльності педагога.

В теорії і практиці професійної освіти спостерігається інтерес до проблеми індивідуального здоров’я людини, що підтверджується великою кількістю досліджень провідних учених різних країн світу (Р. Айзман, І. Аршавський, М. Віленський, Ю. Лісіцин, Л. Лубишева, В. Петленко, Л. Татарнікова, А. Щедріна та ін.).

У психолого-педагогічній літературі має місце ціла низка визначень поняття «здоров’я». Зазвичай виділяють п’ять критеріїв, що визначають здоров’я людини. Серед них: відсутність хвороби; нормальне функціонування організму в системі «людина – навколишнє середовище»; повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя; здатність адаптуватися до мінливих умов існування у довкіллі; здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій.

Виокремлюють духовне, моральне, психічне, соціальне, фізичне здоров’я. Всі означені види (форми) здоров’я між собою взаємозв’язані і взаємозалежні. Так, наявність кризових явищ у духовному чи моральному здоров’ї буде негативно впливати на соціальне здоров’я. У свою чергу, погіршення фізичного здоров’я обов’язково вплине на стан психічного тощо.

У підходах до визначення сутності здорового способу життя виділено три основних напрями: філософсько-соціологічний як інтегральний показник культури і соціальної політики суспільства; медико-біологічний, що розглядає його як гігієнічну поведінку, яка базується на науково-обґрунтованих санітарно-гігієнічних нормах; психолого-педагогічний, що відображає провідну роль мотиваційно-ціннісного ставлення до здоров’язбережувальної діяльності.

Під здоров’язбереженням розуміємо процес збереження і зміцнення здоров’я, спрямований на перетворення інтелектуальної й емоційної сфер особистості студента, підвищення ціннісного ставлення до власного здоров’я і здоров’я інших на основі усвідомлення студентом особистої відповідальності.

У педагогічному значенні феномен здоров’язбереження є поліфункціональною соціально-освітньою системою, що поєднує на гуманістичній основі просвітительські, спонукальні, аксіологічні та інструментальні фактори.

Системотвірною дефініцією дослідження є поняття «педагогічна здоров’язбережувальна технологія», що використовують як синонім до процесу формування здорового способу життя, культури здоров’я, валеологічної освти, як медичні або гігієнічні засоби, як фізкультурно-оздоровчі технології. Різні підходи до тлумачення цього поняття ускладнюють використання здоров’язбереження в підготовці майбутніх фахівців у вищій економічній школі.

Здоров’язбережувальна освіта, що охоплює розумове, фізичне, психогігієнічне, моральне, екологічне і статеве виховання, являє собою систему наукових знань про різні аспекти здоров’я, практичних умінь і навичок його збереження в умовах інтенсивного навчального навантаження, а також світоглядних і морально-естетичних ідей, якими варто опанувати студентам в освітньому процесі.

Виокремлено три блоки змісту освіти, у яких відображені проблеми здоров’я: інваріантний, варіативно-фаховий і варіативно-індивідуальний.

З’ясовано, що здоров’язбережувальна технологія забезпечує сприятливі умови навчання студента у ВНЗ (відсутність стресу, адекватність вимог, адекватність методик навчання і виховання, їх раціональна організація).

Визначення будь-якої освітньої технології як здоров’язбережувальної характеризує її якісну сторону, свідчить про те, наскільки під час реалізації цієї технології вирішується завдання збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу, фіксує відповідні пріоритети в ідеології і принципах педагогічної діяльності.

Основними компонентами здоров’язбереження в освітньому просторі економічного ВНЗ є: аксіологічний, що виявляється в усвідомленні студентами вищої цінності власного здоров’я, переконаності в необхідності вести здоровий спосіб життя; гносеологічний, пов’язаний з оволодінням необхідними для процесу здоров’язбереження знаннями і вміннями, пізнанням своїх потенційних здібностей і можливостей, інтересом до вивчення різних методик оздоровлення і зміцнення організму; діяльнісний, що передбачає оволодіння способами здоров’язбережувальної діяльності, спрямованими на підвищення рухової активності, попередження гіподинамії, формування життєво важливих якостей, які підвищують загальну працездатність; вольовий, що передбачає формування позитивних емоцій, прагнення здійснювати здоровий спосіб життя, аналізувати зміст та результати здоров’язбережувальної діяльності, вносити в неї відповідні корективи.

Здоров’язбережувальні технології реалізовують такі функції: формувальну, що здійснюється на основі біологічних і соціальних закономірностей становлення особистості, спадкових якостей, які обумовлюють індивідуальні фізичні і психічні властивості; інформативно-комунікативну, що забезпечує трансляцію досвіду організації здорового способу життя, наступність традицій, ціннісних орієнтацій, які формують дбайливе ставлення до власного здоров’я і життя; діагностичну, що спрямована на моніторинг розвитку студентів на основі прогностичного контролю, порівняння зусиль і дій педагога відповідно до їх природних можливостей; адаптивну, що передбачає виховання в студентів налаштованості на здоровий спосіб життя, оптимізацію стану власного організму і підвищення стійкості до стресогенних чинників природного і соціального середовища; рефлексивну, що полягає в переосмисленні попереднього особистісного досвіду щодо збереження здоров’я; інтеграційну, що об’єднує освітні стандарти у сфері фізичного виховання, різні наукові концепції і системи виховання, народний досвід збереження здоров’я підростаючого покоління.

Здоров’язбережувальні технології за характером діяльності основних суб’єктів умовно поділяють на вузькоспеціалізовані та комплексні. До вузькоспеціалізованих належать такі здоров’язбережувальні технології: медичні (технології профілактики захворювань, корекції і реабілітації соматичного здоров’я, санітарно-гігієнічної діяльності); освітні (сприяють збереженню здоров’я в процесі навчання і виховання); соціальні (технології організації здорового способу життя, профілактики і корекції девіантної поведінки); психологічні (технології профілактики і психокорекції психічних відхилень особистісного та інтелектуального розвитку).

До комплексних здоров’язбережувальних технологій належать: технології комплексної профілактики захворювань, корекції та реабілітації здоров’я (фізкультурно-оздоровчі і валеологічні); педагогічні технології, що сприяють збереженню і зміцненню здоров’я; технології, що формують здоровий спосіб життя. Мета всіх здоров’язбережувальних педагогічних технологій – сформувати в студентів знання, уміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати одержані знання в повсякденному житті.

Результати аналізу наукової літератури та емпіричного досвіду підготовки майбутніх фахівців у вищій економічній школі дали змогу визначити найбільш оптимальні умови реалізації здоров’язбереження: формування ціннісного ставлення до здоров’я; валеологізація змісту освіти у процесі вивчення навчальних дисципліни: фізичне виховання, цивільна оборона, основи медичних знань, захист Вітчизни, безпека життєдіяльності; валеологізація виховного процесу; організація моніторингу змісту і результатів професійної підготовки фахівців з позицій здоров’язбереження.

У ІІ розділі «Експериментальне дослідження ефективності педагогічних здоров’язбережувальних технологій у практиці вищої економічної школи» визначено мету, завдання і логіку дослідно-експериментальної роботи, проаналізовано стан реалізації здоров’язбережувальних технологій у вищих навчальних закладах економічного профілю, змодельовано та експериментально перевірено здоров’язбережувальну технологію, а також методику реалізації педагогічних умов як компонента педагогічної технології, узагальнено результати дослідно-експериментальної роботи.

Здоров’язбережувальна технологія насамперед передбачає діагностику рівня освіченості і стану здоров’я студентів за виділеними критеріями і показниками. До основних критеріїв визначення рівнів готовності до здоров’язбереження належать: мотиваційний, когнітивно-пізнавальний, фізкультурно-оздоровчий і рефлексивно-корегувальний. Вираженість критеріїв відображена в таких показниках: мотиваційний критерій (зацікавленість інформацією науково-практичного характеру щодо здоров’язбережувальної діяльності, внутрішня потреба в реалізації здорового способу життя); когнітивно-пізнавальний (сформованість теоретико-прикладних знань в галузі здоров’язбереження); фізкультурно-оздоровчий (сформованість умінь і навичок в галузі реалізації здорового способу життя); рефлексивно-корегувальний (здатність до адекватної самооцінки себе як суб’єкта освітнього здоров’язбережувального процесу).

Комплексне використання визначених критеріїв і показників дало змогу діагностувати готовність майбутніх економістів до здоров’язбереження, яка є метою і результатом реалізації педагогічних здоров’язбережувальних технологій. У процесі оцінки властивостей здоров’я виділено три рівні (елементарний, середній, високий), що характеризують відповідно наявність негативних, нейтральних і позитивних тенденцій у значеннях кожного з показників.

У процесі моделювання педагогічної технології формування здоров’язбереження були проведені дослідження, спрямовані на аналіз стану здоров’я і способу життя студентів економічного університету. Отримані дані свідчать, що в більшості студентів відсутня установка на здоровий спосіб життя. Основними причинами розвитку функціональних розладів в опитаних є гіподинамія (60%), що у поєднанні з неправильним харчуванням (52%) призводить до надлишку маси тіла: у 33% опитаних юнаків і в 45% – дівчат. 33% юнаків мають таку шкідливу звичку, як паління, 78% не займаються аутотренінгом, незважаючи на те, що практично усі скаржаться на дратівливість, підвищену психоемоційну реактивність.

Результати аналізу наукової літератури та констатувального етапу експерименту стали основою моделювання процесу здоров’язбереження в економічному ВНЗ (рис.1). У формуванні здоров’язбережувального освітнього процесу важливе місце належить системному підходу, який можна представити як взаємодію двох блоків: освітнього й інфраструктурного.

Модель дала змогу побудувати експериментальну технологію, спрямовану на формування сталої життєвої установки на здоров’я, здоровий спосіб життя. Процес експериментального навчання був пов’язаний з формуванням системи наукових уявлень про здоров’я, здоров’язбереження, валеологічну грамотність і компетентність; оволодінням уміннями і навичками збереження й удосконалення особистого здоров’я. Процес виховання передбачав формування ціннісного ставлення до здоров’я і здорового способу життя, валеологічної культури як невід’ємної частини загальної і професійної культури особистості.

Для проведення педагогічного експерименту було обрано групи з більш низькими показниками розвитку мотивації здоров’язбереження, ніж у масовому досвіді.

З огляду на вихідний стан здоров’язбереження, а також висновки дослідників про те, що формування мотивації на низьких рівнях розвитку протікає значно повільніше, ніж на високих (О. Гребенюк, В. Гульчевська й ін.), процес формування здоров’язбереження був умовно поділений на три етапи:

1 етап – діагностико-мотиваційний – забезпечував ліквідацію значних вад у переконаннях і мотивах щодо здоров’язбереження більшості студентів. У ході цього етапу формувалося позитивне ставлення та інтерес до здоров’язбереження, усвідомлення його соціальної й особистісної значущості, тобто зароджувалися окремі соціально цінні мотиви.

2 етап – формувально-корекційний – передбачав формування стійкої мотивації здоров’язбереження, для якої характерні: інтерес до проблеми, переконаність, що здоров’язбереження є важливою умовою самовдосконалення і професійного становлення, прагнення до самоосвіти в галузі здоров’язбереження, самооцінки і корекції окремих компонентів життєдіяльності з позиції здоров’я.