ПЕРВИЧНО-ВОССТАНОВИТЕЛЬНЫЕ ОПЕРАЦИИ ПРИ ХИРУРГИЧЕСКОМ ЛЕЧЕНИИ ОБТУРАЦИОННОЙ НЕПРОХОДИМОСТИ ДИСТАЛЬНЫХ ОТДЕЛОВ ТОЛСТОЙ КИШКИ

summary

Матеріал і методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження виконано аналіз безпосередніх результатів лікування 114 хворих після первинно-відновлювальних операцій в абдомінальному відділенні Харківського обласного клінічного онкологічного диспансеру (ХОКОД) і хірургічному відділенні Обласної клінічної травматологічної лікарні (ОКТЛ) з 2000 по 2006 р. із приводу раку дистальних відділів товстої кишки, ускладненого обтураційною кишковою непрохідністю.

У дослідження ввійшли хворі, що відповідали таким критеріям:

1. Підтверджені клінічно, інструментально та під час операційної ревізії ознаки обтураційної кишкової непрохідності.

2. Локалізація обтуруючої пухлини в дистальних відділах товстої кишки (сигмоподібна ободова кишка, ректосигмоїдний і верхньоампулярний відділ прямої кишки).

3. Резектабельність обтуруючої пухлини й відсутність множинних віддалених метастазів.

Залежно від методу формування анастомозу й комплексу додаткових заходів були виділені такі групи хворих:

I група (основна) – 61 хворий, яким виконані радикальні первинно-відновлювальні операції з формуванням інвагінаційного міжкишкового анастомозу на трубці, яка використовувалась також для реєстрації реограм, інтраопераційного та післяопераційного лаважу й декомпресії товстої кишки. У післяопераційному періоді в цих хворих застосована тривала епідуральна блокада.

II група (контрольна) – 53 хворих, у яких виконані первинно-відновлювальні операції з формуванням міжкишкового анастомозу за допомогою вузлового шва. При переповненні кишки калом виконувалися розширені операції з мануальною евакуацією калових мас із ободової кишки в резецуєму ділянку кишечнику.

В обох групах відзначалася деяка перевага жінок. Чоловіків в основній групі було 27 (44,3%), у контрольної – 24 (45,3%); жінок: 34 (55,74%) і 29 (54,7%), відповідно (P>0,05 за критерієм c²). Середній вік хворих в основній групі склав 63,8±10,8 років (від 39 до 79 років), у контрольній – 61,4±8,8 (від 35 до 78 років) (p>0,05 за критерієм Стьюдента). В обох групах відзначалася перевага осіб у віці старше 60 років: в основний 39 (63,9%), у контрольної – 31 (58,5%) (P>0,05 за критерієм c²).

Порівняння хворих досліджуваних груп за локалізацією пухлинного процесу виявило, що найбільш частою локалізацією пухлини був ректосиг­моїдний відділ прямої кишки (44,3 і 47,2%, відповідно, в основній і контрольній групах, P>0,05 за критерієм c²).

За аналізом стадії захворювання встановлено, що у більшості хворих (67,2% і 69,9%, відповідно, в основній і контрольній групах) діагностовано IIІ стадію пухлинного процесу (P>0,05 за критерієм c²). Статистично значимих розходжень гістопатологічної структури пухлин також не виявлено (P>0,05 за критерієм c²).

Серед супутньої патології найчастіше виявлялися серцево-судинні захворювання й патологія дихальної системи, що пов'язане з перевагою серед хворих пацієнтів старших вікових груп. Істотних розходжень за частотою супутньої патології у хворих аналізованих груп не виявлено (P>0,05 за критерієм c²).