ПОВНОВАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПО УПРАВЛІННЮ ТА КОНТРОЛЮ ЗА ВАЛЮТНИМ ОБОРОТОМ: ФІНАНСОВО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, зв’язок із науковими програмами, планами, темами, характеризуються методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення; висвітлюються наукові положення, що виносяться на захист, вказується практичне значення одержаних результатів, містяться дані про публікації та апробацію основних результатів дисертаційного дослідження, його структуру і обсяг.

У першому розділі «Загальнотеоретичні засади правового регулювання валютного обороту», що складається з трьох підрозділів та висновків, розкривається значення категорій «гроші», «валюта», «грошовий обіг», «грошовий оборот» та «валютний оборот». Досліджуються еволюція законодавства у сфері валютного обороту та система джерел нормативно-правового регулювання валютного обороту.

У підрозділі 1.1. «Правова природа валютного обороту» розглядаються економічна та правова природа грошей, їх функції. Зазначається, що законодавець, говорячи про повноваження Національного банку України щодо реалізації валютної та грошово-кредитної політики, використовує терміни «грошовий обіг» та «грошовий оборот». Cтаттею 7 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що організація грошового обігу належить до функцій Національного банку України та здійснюється з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України за допомогою заходів та методів, визначених цим Законом. Розділом V цього Закону визначено повноваження центрального банку щодо управління готівковим грошовим обігом. Термін «грошовий оборот» вживається законодавцем при визначенні терміна «ставка рефінансування», яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування.

Глобалізація економіки зумовила виникнення безперервного обороту коштів та товарів як у системі національної економіки, так і в системі світової економіки, який є підставою для виникнення валютних відносин, основною ознакою яких є рух валюти. Це, а також відмінності між термінами «гроші» та «валюта» дозволяють виокремити термін «валютний оборот», який розглядається у цій роботі як суспільні відносини, яких урегульовано нормами валютного законодавства, та в межах яких відбувається безперервний процес руху валютних цінностей. Зазначається, що управління валютним оборотом, що здійснюється Національним банком України, який є особливим органом державного управління, є реалізацією центральним банком України валютної політики держави. У зв’язку із цим, увага звертається на те, що належне забезпечення Національним банком України економічних інтересів держави, у тому числі й у валютній сфері, значною мірою залежить від ефективності механізмів реалізації валютної політики та відповідності цих механізмів економічним реаліям. Механізмами управління Національним банком України валютним оборотом розуміються способи, прийоми та засоби, які використовуються центральним банком для досягнення поставленої мети у валютній сфері. Наголошується, що від раціонального та обґрунтованого використання Національним банком України механізмів управління валютним оборотом залежить стійкість національної валюти, а відтак і динамічний розвиток економіки.

У підрозділі 1.2. «Еволюція законодавства у сфері валютного обороту» досліджується історія розвитку законодавства у сфері валютного обороту, розглядаються відмінності між поняттями «система права» та «система законодавства», досліджуються наукові погляди на поняття «законодавство», що дозволило запропонувати власне бачення поняття «законодавство» як сукупності правових актів, прийнятих у межах повноважень, із дотриманням процедури та відповідної форми, відповідними державними органами з метою реалізації інтересів держави, а також міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Доводиться, що валютне законодавство слід розглядати як комплексну галузь законодавства, місце якої в системі законодавства досліджено за допомогою Класифікатора галузей законодавства України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.06.2004 р. № 43/5. Зазначений Класифікатор визначає 39 галузей законодавства. Як одна із галузей законодавства виокремлюється законодавство про фінанси і кредит (рубрика 110.000.000), окремою складовою якої є рубрика «Валютне регулювання» (підрубрика 110.120.000). Аналіз рубрики «Фінанси і кредит» свідчить, що валютне законодавство як комплексна галузь законодавства найбільшою мірою пов’язане з банківським, податковим та митним законодавством.

У підрозділі 1.3. «Система джерел нормативно-правового регулювання

валютного обороту» увагу зосереджено на дослідженні джерел валютного законодавства як зовнішньої форми вираження правових норм, які регулюють валютні правовідносини, домінуюче місце серед яких посідає нормативно-правовий акт. Проте, домінування підзаконних нормативно-правових актів у структурі джерел валютного законодавства применшує вагу законодавчої форми регулювання суспільних відносин та, фактично, ставить її в залежність від підзаконної форми. З метою підвищення прозорості та передбачуваності регулювання валютного обороту та контролю за валютним оборотом, усунення дублювання функцій органів, що здійснюють регулювання валютного обороту та контроль за ним, обґрунтовано потребу зміни структури джерел валютного законодавства, основою якої має стати закон. Увагу акцентовано на необхідності врегулювання статусу листів-роз’яснень Національного банку України, які досить часто містять правові норми та, фактично, є джерелом валютного законодавства. Наслідком правової невизначеності статусу листів-роз’яснень Національного банку України з питань регулювання валютного обороту та контролю за валютним оборотом є складність їх оскарження у судових інстанціях, оскільки згідно із ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності». З метою покращання захисту прав та інтересів осіб юрисдикцію адміністративних судів запропоновано поширити на спори із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його листів-роз’яснень. Розглянуто питання щодо ролі судового прецеденту та міжнародного договору в регулюванні валютних правовідносин.

У другому розділі «Правові основи управління та контролю за валютним оборотом», що складається з чотирьох підрозділів та висновків, розкривається сутність правового регулювання валютних операцій, з’ясовуються органи, відповідальні за здійснення регулювання валютного обороту в Україні, досліджується місце Національного банку України в системі органів, що здійснюють регулювання валютного обороту, його повноваження щодо управління та контролю за валютним оборотом. Здійснено також дослідження поняття валютного контролю як функції управління та поняття правопорушення у сфері валютного регулювання і валютного контролю.

У підрозділі 2.1. «Система органів, що здійснюють регулювання валютного обороту» зазначається, що основною ознакою органів, які здійснюють регулювання валютного обороту, переліку яких законодавство не містить, є можливість прийняття загальнообов’язкових нормативно-правових актів у валютній сфері. Згідно із ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» повноваженнями щодо прийняття нормативно-правових актів у сфері регулювання валютного обороту наділено виключно Національний банк України. Доведено, що на практиці регулювання валютного обороту здійснюється Верховною Радою України, Національним банком України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України та Міністерством фінансів України. Увага акцентується на необхідності нормативного закріплення статусу вказаних органів та зазначається, що дублювання ними функцій у сфері регулювання валютного обороту негативно позначається на ефективності реалізації державної валютної політики. Відсутність законодавчо визначеного переліку органів, відповідальних за здійснення регулювання валютного обороту не дозволяє вести мову про єдину, цілісну та ефективну національну систему органів, що здійснюють регулювання валютного обороту.9

У підрозділі 2.2. «Повноваження Національного банку України у сфері

управління валютним оборотом» досліджено повноваження центрального банку країни щодо управління валютним оборотом. З’ясовано, що необхідність досягнення поточних цілей валютної політики держави зумовила надання Національним банком України, всупереч вимогам ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», дозволу відкривати поточні рахунки юридичним особам-нерезидентам, які не є інвесторами, шляхом запровадження інвестиційних (депозитних) рахунків. З метою створення стабільних джерел надходжень іноземної валюти у країну запропоновано внести зміни до ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та дозволити відкривати всім нерезидентам (фізичним та юридичним особам) рахунки у банках України.

Увагу акцентовано на шляхах покращання банківських активів та, як наслідок, їх фінансового оздоровлення. Такими шляхами є: скасування вимоги щодо обов’язкової реєстрації резидентом-позичальником договору про одержання кредиту в іноземній валюті від уповноваженого банку у разі відступлення уповноваженим банком – первісним кредитором нерезиденту права вимоги за цим кредитом та спрощення процедури переказу коштів за межі України за кредитними договорами у разі відступлення уповноваженим банком нерезиденту прав вимоги за цими кредитами (портфелем однорідних кредитів), що позитивно вплине на економічну зацікавленість нерезидентів здійснювати вкладення коштів до банківської сфери України шляхом придбання проблемних активів українських банків.

Зазначено, що встановлення Національним банком України на підзаконному рівні вимоги щодо отримання індивідуальної ліцензії для надання благодійної допомоги та пожертв в іноземній валюті на території України перешкоджає активній участі благодійних організацій та окремих благодійників у вирішенні проблемних питань соціально-культурної сфери. З метою спрощення існуючої процедури здійснення валютно-обмінних операцій, скорочення видатків держави на контроль за незначними операціями з валютними цінностями та уникнення випадків, коли такі видатки держави перевищують розмір операції, яка контролюється, на законодавчому рівні запропоновано закріпити ознаки та суму операції, яка є валютною.

У підрозділі 2.3. «Повноваження Національного банку України у сфері контролю за валютним оборотом» розглянуто походження терміна «контроль», суттєві відмінності між існуючими визначеннями валютного контролю, а також досліджено наявний зв’язок між поняттями «контроль», «фінансовий контроль» та «валютний контроль». На підставі зазначеного, запропоновано власне визначення валютного контролю як діяльності уповноважених суб’єктів, спрямованої на дотримання підконтрольними суб’єктами валютного законодавства.

Зазначено, що жоден з органів, утворених на базі Міністерства транспорту та зв’язку України, яке визначається ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» як орган валютного контролю, на практиці не виконує функцій та повноважень органу валютного контролю. Робиться висновок, що покладення ст. 18 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» на Міністерство внутрішніх справ України та Службу безпеки України функцій органів контролю за валютним оборотом, а саме щодо надання цими органами висновків стосовно можливості видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на здійснення операцій в іноземній валюті не узгоджується з вимогами ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» в частині переліку органів, відповідальних за здійснення валютного контролю та суперечить Законам України «Про міліцію» т«Про Службу безпеки України», які не уповноважують вказані органи надавати висновки при видачі індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Робиться висновок про те, що ефективному контролю Державною податковою службою України за законністю валютних операцій перешкоджають вимоги ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої інформація щодо ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності може бути надана органам Державної податкової служби України виключно на підставі рішення суду.

У підрозділі 2.4. «Правове регулювання застосування Національним банком України санкцій за порушення законодавства у сфері валютного обороту» розглянуто поняття та сутність юридичної відповідальності. Визначено ознаки правопорушення у сфері валютного регулювання і валютного контролю як підстави притягнення до юридичної відповідальності за порушення валютного законодавства, його суб’єкт та об’єкт, об’єктивні та суб’єктивні сторони. Правопорушення у сфері валютного регулювання і валютного контролю запропоновано розглядати як суспільно шкідливе (небезпечне), винне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатного суб’єкта валютних правовідносин, що порушує порядок здійснення валютних операцій, відповідальність за вчинення якого встановлено валютним законодавством.

З’ясовано, що в залежності від типу правопорушень у сфері валютного регулювання і валютного контролю порушника може бути притягнуто до адміністративної, кримінальної або фінансово-правової відповідальності.

Аргументовано, що одним із недоліків юридичної відповідальності за порушення валютного законодавства є неврахування законодавцем суб’єктивної сторони правопорушення, що призводить до того, що саме покарання іноді перевищує суспільну небезпеку вчиненого правопорушення. Запропоновано до уповноважених банків, які вчинили правопорушення у сфері валютного регулювання і валютного контролю, застосовувати санкції, встановлені ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що дозволить установити граничне обмеження відповідальності уповноважених банків за правопорушення у сфері валютного регулювання і валютного контролю, яке не може перевищувати 1% від суми зареєстрованого статутного капіталу банку. Наголошується на необхідності декриміналізації відповідальності за незаконне розміщення валютних цінностей за межами України.