ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади регулювання антимонопольної діяльності» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Антимонопольна діяльність як об’єкт правового регулювання» на основі аналізу вітчизняного законодавства, праць вітчизняних та зарубіжних вчених визначено основні тенденції розвитку антимонопольної діяльності та антимонопольної політики на різних історичних етапах розвитку України, їх сутність та особливості.

В роботі поділяється позиція тих науковців, які доводять, що розвиток національної економіки можливий тільки за умови поєднання як економічних (ринкових) інструментів, так і державного регулювання економіки, одним із видів якого є антимонопольне регулювання. Його головне призначення полягає у стимулюванні конкуренції, попередженні та припиненні протиправної діяльності учасників економічного процесу, які посягають на механізм конкурентної боротьби. Підкреслюється, що здійснення антимонопольної діяльності пов’язане з публічно-владними повноваженнями антимонопольних органів і полягає у виконанні ними управлінських функцій щодо суб’єктів господарювання та наданні їм відповідних послуг. Визначено основні складові антимонопольного регулювання – нормативно-правове та організаційне регулювання антимонопольної діяльності.

Зроблений висновок, що правове регулювання антимонопольної діяльності є комплексним міжгалузевим інститутом, що включає в себе норми різних галузей права, передусім адміністративного та господарського. У зв’язку з цим окрема увага в роботі приділена дискусії щодо виокремлення та змісту адміністративно-господарського права. Доводиться, що норми адміністративного права займають домінуюче місце серед інших правових норм, які регулюють відносини у сфері антимонопольної діяльності, визначено значення та зміст адміністративно-правового регулювання антимонопольної діяльності.

У підрозділі 1.2. «Нормативно-правові засади регулювання антимонопольної діяльності в Україні» досліджено коло та зміст нормативно-правових актів, що визначають правові засади регулювання антимонопольної діяльності. Це Конституція України, міжнародні договори й закони України, акти Президента, Кабінету Міністрів, антимонопольних органів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування.

Проведене дослідження дозволило сформулювати пропозиції щодо внесення змін та доповнень до антимонопольного законодавства України. Зокрема, пропонується в Законі України «Про Антимонопольний комітет України» закріпити виключний перелік повноважень АМКУ, врегулювати процесуальні аспекти їх реалізації, діяльність територіальних органів АМКУ. Необхідним є приведення у відповідність положень Законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції», «Про природні монополії» та декотрих інших нормативно-правових актів. Потребою часу є прийняття Державної програми захисту конкуренції.

Значне місце у визначенні правових засад антимонопольної діяльності в Україні займають укази Президента України. Відзначена роль актів Кабінету Міністрів України, що стосуються різних аспектів антимонопольної діяльності (як безпосередньо, так і опосередковано).

Найбільш чисельну групу нормативно-правових актів, що стосується регулювання антимонопольної діяльності, становлять акти АМКУ. Це зумовлено його провідною роллю в системі антимонопольного регулювання, наявністю спеціальних знань і професійного досвіду у розробників, можливістю актів АМКУ гнучко і оперативно регулювати відносини у сфері антимонопольної діяльності.

Підрозділ 1.3. «Суб’єкти антимонопольного регулювання та особливості їх правового становища» присвячений дослідженню системи цих суб’єктів, її особливостей та головних складових. Залежно від місця та ролі в цій системі визначено чотири рівня суб’єктів антимонопольного регулювання: (1) органи, що формують політику у сфері антимонопольної діяльності (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України - здійснює подвійні функції, як формування, так і реалізації антимонопольної політики); (2) органи, на яких покладений безпосередній обов’язок її реалізації (АМКУ та його органи); (3) інші органи державного управління, що мають повноваження щодо реалізації антимонопольної політики; (4) суб’єкти недержавного управління.

Розглянуто місце та роль кожного із зазначених суб’єктів в системі антимонопольного регулювання, визначено основні їх функції і особливості правового становища. Підкреслено, що АМКУ є провідним органом серед суб’єктів, що здійснюють регулювання антимонопольної діяльності, який спеціально створений для забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Обґрунтовано важливість посилення координаційної ролі АМКУ в системі суб’єктів антимонопольного регулювання.

У підрозділі 1.4. «Зарубіжний досвід правового регулювання антимонопольної діяльності та його значення для України» обґрунтовується важливість використання зарубіжного досвіду антимонопольного регулювання для вдосконалення організації та правового забезпечення антимонопольної діяльності в Україні. Проведено правовий аналіз американської та європейської систем антимонопольного регулювання. Окреме місце у роботі присвячено дослідженню досвіду правового регулювання антимонопольної діяльності в Російській Федерації. Досліджено особливості правового забезпечення кожної із зазначених систем, визначено органи антимонопольного регулювання, розглянуто особливості їх правового статусу, реалізації контрольних повноважень та притягнення до юридичної відповідальності за порушення норм антимонопольного законодавства.

Проведений аналіз дозволив зробити висновок, що за умов економічної глобалізації спостерігається певне взаємопроникнення розглянутих систем. Зближення відбувається у напрямку європейської моделі. Відзначено, що вітчизняна практика антимонопольного регулювання також більше тяжіє до європейської моделі. Цим значною мірою зумовлена і активна співпраця України з європейськими інституціями щодо гармонізації вітчизняного законодавства.

Розділ 2 «Антимонопольний комітет України в системі антимонопольного регулювання: проблеми функціонування та вдосконалення» складається із чотирьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Антимонопольний комітет України як провідний суб’єкт антимонопольного регулювання» присвячений аналізу завдань і повноважень АМКУ та його органів, форм їх реалізації, структури, порядку призначення та звільнення Голови АМКУ та держаних уповноважених. Простежено зміну правового статусу АМКУ з моменту його утворення та до сьогоднішнього часу. Відзначено необхідність закріплення в ст.1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» статусу АМКУ як центрального органу виконавчої влади. Дискусійною вважається наукова позиція окремих науковців та практиків щодо надання АМКУ статусу правоохоронного органу.

Дослідження законодавчих основ та практичної діяльності АМКУ свідчить про те, що завдання, які стоять перед АМКУ є широкими та різноманітними за своєю природою. Обґрунтовано позицію згідно до якої АМКУ має бути позбавлений від функцій, що не мають прямого відношення до розвитку та захисту конкуренції. Відзначено, що для вирішення завдань і реалізації функцій антимонопольними органами використовуються вся сукупність форм управлінської діяльності. Однак, пріоритетного значення мають правові форми, насамперед видання правових актів та вчинення інших юридично значущих дій.

Підкреслено, що для вдосконалення форм діяльності АМКУ, забезпечення їх дієвості, оперативності доведення їх рішень до виконавців, інформації до зовнішніх споживачів важливого значення має реалізація моделі «електронного урядування». Обґрунтовується положення, що дана модель спрямована не тільки на зовнішнє обслуговування споживачів інформації щодо діяльності АМКУ та його послуг, порядку їх отримання тощо, але й на оптимізацію внутрішньоуправлінської діяльності антимонопольних органів, посиленню координаційних зв’язків між ними.

Підрозділ 2.2. «Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства» присвячений дослідженню контрольної діяльності антимонопольних органів, здійснення якої є одним із їх основних завдань. Аналіз контрольних повноважень АМКУ, механізму їх реалізації дозволив визначити основні напрямки, види та форми антимонопольного контролю. Проаналізовано особливості проведення попереднього контролю за наданням дозволів на проведення концентрації та здійснення узгоджених дій. Підкреслено значення поточного контролю як одного з найбільш поширених видів антимонопольного контролю. Окрему увагу приділено процедурі проведення розслідувань справ щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відзначено, що згідно чинного законодавства АМКУ наділений широкими контрольними повноваженнями і має значний арсенал засобів для їх реалізації, створені правові та організаційні засади контрольної діяльності. В той же час, майже не використовуються на сьогодні можливості правоохоронних органів для забезпечення ефективного виконання антимонопольними органами своїх повноважень, оскільки відповідні приписи законодавства не деталізовані, не містять конкретних механізмів реалізації. Це ж стосується і взаємодії АМКУ з іншими державними органами (галузевими міністерствами, національними комісіями регулювання природними монополіями та іншими). Інформація, що є у розпорядженні цих органів, має безперешкодно та у найкоротші строки надаватися АМКУ для проведення економічного аналізу чи розслідувань по антимонопольним справам. Важливим є визначення порядку додержання конфіденційності такої інформації. Зроблено висновок про необхідність об’єднання норм, які закріплюють процедуру реалізації контрольних повноважень антимонопольних органів в єдиному кодифікованому акті.

Підрозділ 2.3. «Проблеми адміністративної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства та окремі шляхи їх вирішення» присвячений дослідженню проблемних питань, які стосуються адміністративної відповідальності за порушення антимонопольних правил. Аналіз чинного законодавства, правозастосовної практики дозволив зробити висновок, що правові норми, які регулюють порядок притягнення до адміністративної відповідальності за антимонопольні правопорушення є розрізненими, містяться у різних нормативно-правових актах, часто вступають у протиріччя між собою. У зв’язку з цим, нагальною є проблема вдосконалення чинного законодавства щодо притягнення до адміністративної відповідальності за антимонопольні правопорушення, а також механізму виявлення та припинення таких порушень. Обґрунтовано необхідність надання АМКУ повноважень розглядати справи про адміністративні правопорушення. Окрема увага приділена проблемі притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері антимонопольної діяльності. На підставі проведеного дослідження розроблені конкретні пропозиції щодо внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів.

У підрозділу 2.4. «Міжнародне співробітництво антимонопольних органів як важливий чинник вдосконалення правового регулювання антимонопольної діяльності в Україні» визначено основні напрями міжнародного співробітництва у сфері антимонопольної діяльності: (1) взаємодія з міжнародними організаціями, які займаються питаннями розвитку і захисту конкуренції; (2) взаємодія з європейськими інституціями; (3) співробітництво в рамках СНД; (4) взаємодія за двосторонніми угодами з зарубіжними антимонопольними відомствами.

Особливу увагу звернуто на співробітництво АМКУ з Міжурядовою групою експертів з питань законодавства та політики у галузі конкуренції Конференції ООН, Аналітично-дорадчим центром Блакитної стрічки, Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку, Міжнародною мережею з питань конкуренції. Досліджено взаємодію антимонопольних органів з європейськими інституціями. Розглянуто основні напрямки, форми та результати запровадження європейських інструментів інституційної розбудови TAIEX та Twinning, їх значення для забезпечення дієвості антимонопольного регулювання. Визначено основні напрямки та форми співпраці АМКУ з Міждержавною радою з антимонопольної політики держав-учасниць СНД. На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що міжнародне співробітництво має важливе значення та значний потенціал для вдосконалення вітчизняного антимонопольного законодавства, процесуальної діяльності АМКУ, підвищення кваліфікації його співробітників.