ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими планами та програмами, окреслено мету і завдання, об’єкт і предмет, вказано методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження, публікації та структуру роботи.
Розділ 1 «Поняття, зміст та сутність фінансової діяльності державного підприємства» містить три підрозділи, в яких комплексно досліджено порядок становлення, поняття, зміст і сутність фінансової діяльності державного підприємства, окреслено його діяльність на зовнішньому та внутрішньому ринках.
У підрозділі 1.1 «Порядок становлення фінансової системи державного підприємства» досліджено етапи розвитку фінансової системи підприємств державної форми власності та виокремлено важливі методологічні аспекти дослідження фінансів підприємств.
Встановлено, що процес формування та розвиток фінансової системи сучасного державного підприємства пройшли ряд етапів, які слід розглядати крізь призму організаційно-правової форми господарювання, власного та залученого капіталу підприємства та його зовнішньоекономічної діяльності. Кожен з таких етапів характеризується низкою властивих їм ознак, які відповідають своїм часовим рамкам. В історичному аспекті кожний з наступних етапів змінювався на основі вдосконалення процесів попередніх та передбачав поступове відмирання ознак, які були характерні для суб’єктів господарювання у більш ранні періоди.
У підрозділі 1.2 «Поняття та сутність фінансової діяльності державного підприємства» удосконалено поняття фінансової діяльності державного підприємства та визначено основні її особливості, а саме: фінансова діяльність є головною формою ресурсного забезпечення функціонування та реалізації стратегічного розвитку державного підприємства; фінансова діяльність має підпорядкований характер стосовно цілей і завдань операційної діяльності державного підприємства; стабільність фінансових операцій; фінансова діяльність визначає специфічний характер грошових потоків підприємства, що формуються нею; взаємозв’язок фінансової діяльності державного підприємства з фінансовим ринком, а саме: ринком грошей і ринком капіталу; фінансовий стан державного підприємства, який відображає результати його фінансової діяльності на кожному конкретному етапі розвитку, в умовах ринкової економіки є основним індикатором ефективності його господарської діяльності в цілому.
У підрозділі 1.3 «Діяльність державного підприємства на зовнішньому та внутрішньому ринку» доведено, що слабка розвинутість внутрішнього ринку, низький рівень конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, послаблення державного управління національною економікою, зокрема її промисловим комплексом, погіршує стратегічні перспективи розвитку країни. Визначено, що такий стан справ викликаний глибокими структурними диспропорціями, а саме: надто значна частка виробництва є матеріало-, енерго- та трудомісткою.
За сучасних умов економічні перетворення в Україні повинні узгоджуватися з інтеграційними процесами у світовій економіці, з її прогнозними оцінками. Україна має визначити і постійно уточнювати свою перспективу, місце і роль в інтеграційних процесах стосовно США, ЄС, Росії, інших держав та міжнародних організацій.
Визначено необхідність надання державним підприємствам права самостійно виходити на світовий ринок, встановлювати прямі зв’язки з іноземними партнерами створюватиме умови для зростання ефективності їх функціонування насамперед через появу нових фінансових і технічних можливостей, більш швидкого оновлення матеріально-технічної бази виробництва, збільшення його експортного потенціалу завдяки підвищенню якості продукції, її конкурентоспроможності.
Розділ 2 «Організаційно-правові основи фінансової діяльності державного підприємства» містить чотири підрозділи, в яких дано оцінку правовому регулюванню фінансового стану державних підприємств, з’ясовано порядок формування і залучення фінансових ресурсів таких підприємств, охарактеризовано управління та контроль фінансовою діяльністю державного підприємства й визначено його юридичну відповідальність.
У підрозділі 2.1 «Правове регулювання фінансового стану державного підприємства» встановлено, що суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності державних підприємств регулюються нормами податкового, валютного, банківського, кредитно-фінансового, митного, цивільного, господарського, земельного законодавства, нормативними актами про режим іноземних інвестицій, приватизацію, підприємництво, інноваційну діяльність, цінні папери і фондовий ринок, концесію тощо. Зазначено, що при дослідженні правових норм, які регулюють фінансову діяльність підприємств, треба виходити з того, що ця діяльність відбувається в умовах певного правового простору, створеного в державі, найконцентрованішим виразом якого виступають положення Конституції України.
Класифіковано нормативно-правові акти, які регламентують фінансову діяльність державних підприємств на міжнародні документи, що розробляються міжнародними організаціями та внутрішньодержавні, що видаються державними органами та недержавними організаціями відповідно до наданих їм повноважень. Додатково, нормативно-правові акти, норми яких регулюють порядок здійснення фінансової діяльності в Україні, умовно розділено на дві групи: комплексні нормативно-правові акти, які закріплюють основні принципи і правила здійснення та регулювання функціонування підприємств державної форми власності та предметні нормативно-правові акти, які регламентують правовий режим безпосередньо фінансової діяльності державних підприємств.
Підрозділ 2.2 «Власні та залучені фінансові ресурси державного підприємства: порядок їх формування» присвячено вивченню порядку формування фінансових ресурсів державних підприємств. Наведено авторське визначення фінансових ресурсів державного підприємства, під яким слід розуміти грошові кошти цільового призначення, що перебувають у розпорядженні державного підприємства та використовуються ним для виконання фінансових зобов’язань у межах статутних цілей і направлені на розвиток його виробництва. Здійснено спробу поділити фінансові ресурси державних підприємств на власні та залучені.
Визначено позитивні риси формування та використання власних фінансових ресурсів, а саме: їх відносно просто і легко залучити, управління та контроль зберігаються за керівником державного підприємства, частину чистого прибутку можна використати на розвиток підприємства, адже немає необхідності сплачувати відсотки. До того ж, власний капітал дає можливість знизити ризик неплатоспроможності і банкрутства державного підприємства. Негативними рисами таких ресурсів зазвичай є їх недостатня кількість, що негативно позначається на технічному оновленні та інтенсифікації виробництва суб’єкта господарювання. За таких умов виникає необхідність у залученні коштів на розширення виробничого капіталу. Такі джерела формування фінансових ресурсів характеризуються вищими обсягами їх залучення, виникає більше можливостей для прогресивного розвитку і виживання державного підприємства в умовах криз і нестабільності. Негативними рисами залучення коштів є фінансова вразливість підприємства, оскільки воно стає більш схильним до ризиків. Крім того, до недоліків таких фінансових ресурсів слід віднести і складність залучення таких коштів.
У підрозділі 2.3 «Управління та контроль фінансовою діяльністю державного підприємства» встановлено, що на державному підприємстві побудова якісної системи управління фінансовою діяльністю є необхідною умовою підтримки його життєдіяльності та ефективності в умовах глобалізації, стрімкого прогресу в технологіях, знаннях, техніці.
В управлінні фінансовою діяльністю державного підприємства автором запропоновано виділити такі функції: загальноорганізаційну, інформаційно-аналітичну, прогнозування та планування, відтворювальну, розподільну, матеріально-технічного забезпечення, мотивації та контролю.
Сформульовано основні стратегічні напрямки управління фінансовою діяльністю державного підприємства. Це: а) подальший інтенсивний та інноваційний розвиток промислового виробництва;
б) забезпечення продовольчої безпеки держави; в) реалізація державної політики врегулювання ринків промислової продукції, сировини, ресурсів; г) державна підтримка економічного паритету між різними галузями економіки; д) захист вітчизняних товаровиробників; е) створення дієвих та налагоджених механізмів доставки продукції до споживачів, які б забезпечували динамічний і збалансований розвиток усіх ланок товарообігу; є) розроблення та прийняття державної програми вдосконалення оптової торгівлі продукції, враховуючи новітні технології й технологічні рішення; ж) забезпечення інтегрованих процесів в торгівлі на основі координації сумісних дій та узгодженості інтересів усіх учасників ринку.
У підрозділі 2.4 «Юридична відповідальність державного підприємства» автор дійшов висновку, що юридична відповідальність державного підприємства є сукупністю стадій, які полягають у законодавчо встановлених заходах впливу уповноваженого органу на зобов’язаного суб’єкта з приводу дотримання ним правових приписів, а у разі їх порушення – понести відповідальність, встановлену відповідними нормами закону.
Основною метою юридичної відповідальності державного підприємства у сфері фінансової діяльності визначено забезпечення фінансової безпеки такого підприємства та захист його фінансової системи від протиправних посягань.
Встановлено, що юридичну відповідальність, а саме – дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну, – на державному підприємстві несуть конкретні посадові особи, а суб’єктами фінансово-правової відповідальності можуть виступати юридичні особи, а також їх відокремлені підрозділи.
Здійснено умовний поділ ознак юридичної вiдповiдальностi державного підприємства на загальнi та конкретні (специфiчнi): загальнi – притаманнi будь-якому виду вiдповiдальностi; конкретнi (специфiчнi) – вказують на найспецифiчнiшi риси, притаманнi лише для юридичної вiдповiдальностi за правопорушення у сферi фiнансової дiяльності конкретно на державному підприємстві.
Розділ 3 «Оптимізація фінансової діяльності державного підприємства» містить три підрозділи, в яких автором запропоновано напрямки удосконалення організаційного і правового регулювання фінансової діяльності державного підприємства, розглянуто взаємодію підприємств з іншими суб’єктами фінансової діяльності, розроблено конкретні пропозиції щодо захисту державних підприємств від рейдерства та інших протиправних посягань.
У підрозділі 3.1 «Основні напрямки удосконалення організаційного і правового регулювання фінансової діяльності державного підприємства», дослідивши прогалини у правовому регулюванні фінансової діяльності державного підприємства та враховуючи особистий практичний досвід, автором розроблено проект та обґрунтовується необхідність прийняття на законодавчому рівні Стратегії підтримки та сталого розвитку державних підприємств. Головними причинами, які зумовили необхідність розробки такої Стратегії, стали: відсутність належної підтримки центральними органами влади державних підприємств по завантаженню їх замовленнями; низька конкурентоспроможність продукції державних підприємств; низька інноваційна активність і наукомісткість продукції державних підприємств; недостатнє застосування наукових підходів, результатів наукових досліджень під час формування та реалізації державної політики у сфері підтримки та розвитку державних підприємств; низький рівень інвестицій у технологічне переобладнання виробництва, недостатність фінансових ресурсів (власних та залучених); висока частка імпорту, в тому числі на традиційних для українських виробників ринках металопродукції та легкої промисловості; слабке та плинне кадрове забезпечення професійними робітниками та низьке соціальне забезпечення персоналу державних підприємств.
Нормативно-правове та організаційне забезпечення реалізації Стратегії має здійснюватися шляхом розроблення та прийняття в установленому порядку відповідних нормативно-правових актів, затвердження державної цільової програми щодо підтримки та сталого розвитку державних підприємств, щорічних планів заходів, спрямованих на реалізацію положень цієї Стратегії, моніторингу стану їх виконання.
Крім зазначених заходів, автор пропонує зосередити увагу й на не менш важливому напрямку як державної, так і регіональної політики у сфері підвищення конкурентоспроможності та забезпечення сталого розвитку державних підприємств, як формування кластерів зростання економіки.
У підрозділі 3.2 «Взаємодія державного підприємства з органами державної податкової, митної служби та іншими суб’єктами фінансової діяльності» підкреслюється, що однією з найважливіших сторін діяльності фінансової служби державного підприємства є така організація взаємовідносин з податковою службою, іншими контролюючими органами, яка б виключала порушення чинного податкового законодавства і сплату різного роду штрафних санкцій, що веде до зменшення чистого прибутку й погіршення фінансового стану. На підприємстві відповідні посадові особи повинні насамперед досконало знати всі положення про податки й неподаткові платежі, що діють у той чи інший період, перешкоджати намірам будь-кого з персоналу підприємства приховувати об’єкти оподаткування, своєчасно подавати до податкової адміністрації всі необхідні звітні матеріали, декларації і розрахунки до них.
Одним із аспектів спрощення митних процедур запропоновано застосовувати до сумлінних підприємств, підприємств-резидентів України механізму режиму сприяння. Практику реалізації таких положень намагалися реалізувати в період з 1999 по 2004 роки.
З’ясовано, що формування частини фінансових ресурсів за рахунок нормальної (непростроченої) кредиторської заборгованості, використання банківського та комерційного кредиту – це закономірне явище ринкової економіки, притаманне суб'єктам господарювання, які нормально і ефективно функціонують.
Підрозділ 3.3 «Захист активів державного підприємства від рейдерства та інших протиправних посягань» комплексно розкриває зміст і сутність рейдерства. Зазначено, що універсального способу захисту державного підприємства від рейдерства не існує. Утім, шанси рейдера на успішну атаку значно знижуються, якщо керівник вчасно вибудує кілька ліній оборони, ретельно структурує систему власності, розробить адекватні способи прийняття рішень.
Автором розроблено шість основних напрямків протидії рейдерству та іншим протиправним посяганням. Де значну увагу приділено інформаційній безпеці державного підприємства. Вона має включати: такі напрямки: зовнішню інформаційну безпеку та внутрішню інформаційну безпеку.
Доведено, що основними напрямками внутрішньої інформаційної безпеки мають бути:
а) введення режиму контролю над інформацією та документообігом на підприємстві. Пропонується прийняти Положення (на рівні державного підприємства) «Про комерційну таємницю», де передбачити інформацію, що не підлягає розголошенню, і штрафні санкції за порушення умов такого Положення. Крім того, з кожним співробітником особисто повинні бути укладені відповідні Угоди про конфіденційність, де передбачити:
- що працівник не має права виносити за територію підприємства документи, у тому числі Статут, установчий договір, бухгалтерські документи, реєстр акціонерів або інші документи, що містять відомості про підприємство, його акціонерів або працівників;
- що працівник не має права ані особисто, ані по телефону обговорювати питання, безпосередньо або побічно дотичні до роботи підприємства, його структури, порядку керування, персональних даних членів трудового колективу;
б) встановлення обмеження обігу документів усередині підприємства;
в) встановлення контролю над вхідною кореспонденцією;
г) повідомлення пошти про те, що від імені підприємства одержувати кореспонденцію вповноважені лише певні особи;
д) захист печатки. Основна печатка підприємства повинна бути максимально захищена від підробки (внесення контрольних міток, спеціальних шрифтів, растрових сіток, елементів, видимих тільки в ультрафіолетовому світлі й використання інших сучасних методів, що дозволяють максимально утруднити підробку печатки підприємства).
Але найефективніший захист від захоплення активів державного підприємств – залучення правоохоронних органів, своєчасне та дієве реагування на подібні махінації. Цьому мають передувати відповідні звернення зацікавлених осіб, зокрема самих працівників державного підприємства.
Реагувати на подібні порушення повинні й інші органи, зокрема , який має забезпечувати належне виконання арбітражними керуючими своїх функцій і не допускати зловживань службовими повноваженнями, навіть якщо для цього доведеться анулювати ліцензії, а також Департамент економіки оборони та безпеки. В іншому випадку заздалегідь спланована схема захоплення державного підприємства має великі шанси на успішну реалізацію.
| 
